Розподіл майна при розлученні: як поділити автомобіль?

На жаль, для багатьох українців автомобіль продовжує залишатися річчю статусною й дорогою, таким собі сімейним надбанням. Сімей, де в кожного є власна машина, не так багато. При тому в більшості вона одна на всіх. І в цих сім’ях новий автомобіль дуже часто купується в кредит. Хоч машина і вважається «сімейною», реєструється вона на конкретну людину. А якщо сім’я розпадається й постає питання про розподіл майна після розлучення, як ділити автомобіль, особливо якщо кредит за нього погашали зі спільних коштів? А якщо кредит погашений частково? Відповіді на ці запитання про розподіл майна після розлучення є в двох справах, які нещодавно закінчив слухати Верховний Суд.

Розподіл майна після розлучення: ділити автомобіль — без варіантів

Перша справа про розподіл майна при розлученні доволі проста. Історія сталася в одному районному центрі Полтавської області. П’ятнадцять років тому пара зареєструвала шлюб і на сьомому році спільного життя придбала авто, порівняно нову «Тойоту». Чоловік казав потім, що гроші на неї дістав він, продавши стару машину своєї матері. Новий автомобіль був оформлений теж на чоловіка.

Не дотягнувши трохи до десяти років, пара розлучилася. Розлучення не оформлювали, але дружина звернулася до суду з позовом про стягнення з чоловіка аліментів на спільну дитину, і її вимога була задоволена. Однак за деякий час чоловік запропонував зробити ще одну спробу врятувати шлюб. Дружина погодилася й навіть подала до виконавчої служби заяву про закриття провадження щодо стягнення аліментів. Однак коли пара намагалася налагодити стосунки, дружина раптом дізналася, що чоловік машину продав без її відома.

Із тієї пори й без того хиткі стосунки зіпсувалися остаточно. Два роки тому дружина звернулася до чоловіка з письмовою заявою про те, щоб він повернув належну їй частину майна. Чоловік теж письмово відмовився від запропонованого дружиною розділу майна, й за три місяці він подав заяву про розірвання шлюбу. Дружина, своєю чергою, вимагала повернути їй половину вартості машини — трохи більше 120 тисяч грн. І це важливо, як побачимо далі, що дружина подала свій позов про розподіл майна ще перебуваючи формально в шлюбі.

Суд першої інстанції розглядав спір влітку минулого року й задовольнив вимоги дружини частково, але в головному — визнанні машини спільною власністю подружжя, придбаною в шлюбі, і в тому, що чоловік повинен компенсувати дружині половину її вартості, — суд погодився з позивачкою. Чоловік натомість подав апеляційну скаргу, наголошуючи на тому, що колишня дружина пізно заходилася ділити автомобіль, і в її вимог минув строк позовної давності. Але апеляційний суд теж встав на бік дружини й окремо відзначив, що під час звернення до суду подружжя перебувало в шлюбі, а позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, яке є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб не розірвано.

Тоді чоловік подав касаційну скаргу. Головним його аргументом було те, що дружина не довела, що автомобіль був спільною власністю і проданий без її згоди. До того ж, сума компенсації вирахована, на думку колишнього чоловіка, неправильно. Машина була продана, але в звіті про вартість вказана вартість авто такої марки і року випуску.

Тож яких висновків дійшов Верховний Суд? По-перше, в рішенні сказано, що ст. 60 Сімейного кодексу говорить: майно, придбане в шлюбі, належить обом, навіть якщо один із подружжя в цей момент не мав власного доходу з поважних причин. І розподілу після розлучення підлягає не тільки майно, яке є в подружжя, а й те, що перебуває в третіх осіб.

Оскільки автомобіль був проданий чоловіком без згоди дружини і встановити ринкову вартість конкретно цієї машини неможливо, при поділі майна після розлучення за основу береться ринкова вартість автомобіля тієї ж марки і року випуску, що й проданий.

Був у касаційній скарзі чоловіка ще один аргумент: машина, що стала яблуком розбрату, куплена за кошти, отримані від продажу автомобіля його матері. Але купівля авто була здійснена в шлюбі, а значить, йдеться про спільне майно.

Одним словом, вища судова інстанція залишила в силі попередні рішення, й колишньому чоловікові доведеться компенсувати дружині половину вартості проданої машини.

Чи ділиться автомобільний кредит?

Друга справа трохи складніша — в ній ідеться про поділ машини, за яку ще виплачується кредит. Було це у великому обласному центрі на сході країни. Шістнадцять років тому пара зареєструвала шлюб, який протримався рівно десять років. Але за рік до розлучення подружжя купило в кредит новенький «Фольксваген», який був зареєстрований на дружину. Кредит був строком на п’ять років, рік подружжя виплачувало його разом, а після розірвання шлюбу жінка забрала машину собі й незабаром продала її.

Чоловік звернувся до суду, вимагаючи від колишньої дружини повернути половину суми, виплаченої за кредитну машину, поки вони були в шлюбі, — всього трохи більш 60 тисяч гривень. Суд першої інстанції позов чоловіка задовольнив, вирішивши, що проданий автомобіль є спільною власністю розлученої пари. Дружина подала апеляційну скаргу. Апеляційний суд вирішив, що машина все-таки не є спільною власністю, але щодо повернення половини кредитних грошей чоловікові погодився з першою інстанцією.

Та дружина звернулася з касаційною скаргою до вищої судової інстанції, вимагаючи рішення суду про стягнення 60 тисяч гривень скасувати й відправити справу на новий розгляд.

Верховний Суд виніс, як на мене, дуже цікаве рішення. Коротко кажучи, оскільки ст. 60 Сімейного кодексу вказує, що майно, придбане в шлюбі, належить чоловікові та дружині на праві спільної сумісної власності, то чоловік має право вимагати стягнути з неї половину вартості машини, а не половину виплаченого кредиту.

Здавалося б, чоловікові залишається тільки порадіти. Але… суд скасував рішення попередніх інстанцій про стягнення з дружини половини виплаченого кредиту. Отже, чоловік залишився без своїх грошей, натомість із перспективою нової судової тяганини, цього разу за цілий автомобіль, давно проданий дружиною. Спасибі, що судові витрати все-таки стягнули з дружини.

Людмила ЗАГЛАДА,
експерт

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути