Connect with us

Юридична практика

Сподівайся на краще, розраховуй на гірше: як вести себе в разі ДТП за кордоном?

Сподівайся на краще, розраховуй на гірше: цей афоризм відмінно описує життєву позицію розумного і завбачливого мандрівника. Усі ми сподіваємося, що наші поїздки будуть безпечними, проходити без інцидентів на дорогах, але кожен відповідальний автомобіліст повинен бути готовий правильно й відповідально повестися, якщо ДТП все-таки відбудеться. Саме грамотна поведінка всіх учасників допомагає мінімізувати наслідки ДТП, максимально швидко отримати компенсацію постраждалим.

Не всі українські автовласники знають абсолютно точно, як оформити документи на отримання страхового відшкодування, якщо навіть ДТП сталося в Україні, в тому числі використовуючи європротокол. А як же бути тим водіям, хто їздить у справах або подорожує на автомобілі за кордон? На гарячу лінію МТСБУ надходить чимало запитань про те, як вести себе в разі ДТП за кордоном. Тож ми спробуємо дати на них відповіді.

Найперше й головне — у вас має бути страховий захист, тобто міжнародний страховий сертифікат «Зелена карта» української страхової компанії, яка є повноправним членом МТСБУ, а значить, має право укладати договори міжнародного страхування. Цей сертифікат повинен діяти на території тієї країни або країн, які ви плануєте відвідати на автомобілі на весь період поїздки.

Нагадаю, що з лютого цього року на всіх пунктах перетину кордону ведеться автоматизована перевірка наявності та дійсності сертифіката «Зелена картка», так що виїхати за кордон без страхового сертифіката зараз просто неможливо. Важливо розуміти, що поліс ОСАГО захищає фінансові інтереси не лише винуватця ДТП, а й автовласника. Відсутність «Зеленої карти» або ознаки того, що страховий сертифікат фальшивий або фальсифікований, призводить до дуже неприємних наслідків. Якщо такого водія за кордоном зупиняє місцева поліція, перевіряє поліс і виявляє, що він фальшивий/фальсифікований, із вичерпаним терміном дії тощо, то такого водія чекає чималий штраф, автомобіль же, швидше за все, відправиться на штрафмайданчик. У певних випадках можливий навіть сценарій, коли водій буде затриманий і відправлений до в’язниці до з’ясування всіх обставин справи.

Ключове, що потрібно знати українському автовласникові на випадок потрапляння в ДТП за кордоном: згідно з принципами роботи міжнародної системи «Зелена карта» врегульовуються страхові випадки й робляться виплати згідно з нормами законодавства тієї країни, в якій сталося ДТП, тобто якщо аварія трапилася в Польщі — буде урегульовуватися згідно з польським законодавством, в Німеччині — за німецьким тощо.

Алгоритм дій у разі ДТП за кордоном наступний.

1. Викличте поліцію або заповніть європротокол. Ви можете використовувати український бланк європротоколу (можна взяти в поїздку бланк європротоколу, який виданий разом з внутрішнім полісом ОСЦПВ, або при укладанні договору страхування «Зелена карта» попросити бланк у страховика). Однак навіть якщо ви заповнюєте бланк європротоколу іноземної компанії, то треба пам’ятати, що бланки повністю ідентичні за структурою й текстом, тому вони або інтуїтивно зрозумілі, або можна подивитися зразок українського бланка, наприклад, на сайті бюро і, звіряючись з ним, визначити, де які дані треба заповнити.

Заповнюйте бланки власноруч тією мовою, якою ви володієте. Не підписуйте документи, зміст яких ви не розумієте. Тому не зайвим буде підготуватися до поїздки, встановивши на смартфон, планшет або інший гаджет програми, які допомагають з перекладом текстів. Також, як і в разі ДТП в Україні, бажано зробити фотографії з місця події і пошкоджень автомобіля, за можливості позначити GPS-координати місця ДТП, взяти контакти свідків, тобто документально зафіксувати всі деталі страхової події.

2. Дати іншим учасникам ДТП дані свого страхового сертифіката «Зелена картка», надати його копію або дати можливість скопіювати, сфотографувати страховий сертифікат. Оригінал страхового сертифіката завжди залишається у вас.

3. Не забудьте отримати копію документів, якими оформляється ДТП (європротокол, довідка поліції тощо).

Якщо ви стали винуватцем ДТП — після оформлення документів, виплата потерпілому здійснюватиметься відповідно до умов системи «Зелена карта». Тобто виплату потерпілому зробить національне бюро «Зелена карта» винуватця, а потім будуть проведені взаєморозрахунки з МТСБУ. В такому випадку фактично завдання автовласника зводиться до правильної фіксації обставин ДТП і заповнення документів.

Ще раз хочу звернути увагу на важливий момент: компенсація збитку потерпілому буде зроблена в будь-якому випадку — є у винуватця діючий страховий сертифікат «Зелена карта», чи ні. Але якщо в українського автовласника, який потрапив у ДТП за кордоном, немає «Зеленої карти», то згідно з нормами закону «Про ОСАЦВ» (п. 42 ст. 40), МТСБУ пред’явить регресний позов винуватцю. Щорічно бюро стягує регреси на десятки мільйонів гривень, так що безвідповідальному водію уникнути фінансової відповідальності не вдасться.

Якщо український водій виявився потерпілим, а у винуватця ДТП є поліс ОСАГО місцевої СК, то для отримання виплати треба буде звернутися в ту страхову компанію, де застрахована відповідальність винуватця ДТП. Так, це створює певні складності, якщо офіс компанії знаходиться, наприклад, в іншому місті, але в багатьох європейських страховиків передбачена можливість відправки документів і заяви на виплату в електронному вигляді або звичайною поштою. Інформація про це розміщена на сайті страховика.

Якщо у винуватця ДТП немає поліса ОСАЦВ (таке буває і за кордоном, де проникнення страхування ОСАЦВ досить широке, але не у всіх країнах досягає 100%), то за компенсацією збитків треба звернутися в місцеве бюро «Зелена карта» або до розпорядника гарантійних фондів у тій країні, де сталося ДТП.

Не можу не нагадати, що для подорожі за кордон, крім сертифікату «Зелена карта», в кожного повинен бути поліс страхування медичних витрат виїжджаючих за кордон, а наявність поліса КАСКО спростить і прискорить отримання страхової виплати, якщо ви є постраждалим у ДТП. Перевірте перед поїздкою, чи є у вашого поліса КАСКО покриття для інших країн, крім України, або слід «докупити» таку опцію.

Найголовніша рекомендація й побажання: будьте відповідальні та уважні на дорогах, контролюйте технічний стан автомобіля і своє самопочуття, поважайте всіх учасників дорожнього руху, й нехай з вами ніколи не трапляються ДТП.

Володимир ШЕВЧЕНКО,
генеральний директор
Моторного (транспортного)
страхового бюро України

Джерело: Юридичний вісник України

Юридична практика

Без пломби радари TruCAM недійсні

Інспектор зупинив водія за перевищення допустимої швидкості. Як доказ порушення він пред’явив на приладі TruCam відеофіксацію перевищення швидкості.

Водій звернув увагу інспектора, що прилад не опломбований та наголосив, що інспектор не має права здійснювати відеофіксацію таким приладом. Інспектор проігнорував аргументи водія щодо відсутності повірочної пломби та оштрафував водія. Водій оскаржив штраф у суді та додав фото приладу TruCam, на якому була відсутня пломба.

Свою правоту водій аргументував наказом Мінекномрозвитку №193 від 08.02.2016, яким передбачено: у разі якщо відбиток повірочного тавра або пломбу пошкоджено, чи свідоцтво про повірку втрачено, засіб вимірювальної техніки вважається не повіреним.

З урахуванням зазначеного суд зробив висновок, що показники швидкості руху автомобіля отримані за допомогою «TruCam LTI 20/20» не є належним доказом, оскільки пристрій, який здійснював заміри, був належним чином не повірений (відсутня пломба або повірочне тавро). Рішенням від 20.08.2019 у справі №127/17357/19 суд скасував штраф інспектора.

Отже, якщо інспектор звинувачує водія у перевищенні швидкості, варто перевірити наявність на приладі TruCam повірочної пломби. Якщо такої пломби немає, інспектору потрібно повідомити про незаконність його дій.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Юридична практика

Довіра до адвоката

Олекса ЯКИМЕНКО, адвокат, м. Вінниця

Довірчі відносини між адвокатом і клієнтом можуть виникнути лише в разі відсутності в останнього сумнівів щодо порядності, чесності та добросовісності адвоката. (Загальний кодекс правил для адвокатів країн європейського співтовариства).

Довіра, а не видіння веде людину до адвоката. Довіру не можна осягнути доступними для людини способами, можна лише відчути її присутність або відсутність, її посилення або послаблення. Це основа, на якій тримається уся багатогранна будівля взаємовідносин.

І хоча носій довіри — клієнт, джерелом довіри є саме адвокат. Тому довіра це не суто психологічне або комунікаційне явище. Це явище духовного виміру, яке вподібнилося в початок обопільного рішення, що відтепер адвокат і клієнт тимчасово стали родиною, де найбільше цінується відвертість, підтримка, допомога; де навіть у найменшій частці не можуть бути допущені обман, недовіра, зрада. І те, що початково це стосунки по розрахунку, вони не втрачають своєї стійкості, навпаки, цим окреслюються більша відповідальність за їх збереження.

В подальшому, що часто відбувається, від розрахунків не залишається нічого, все переростає в особисті теплі відносини, в яких розуміння, співчуття та співпереживання, милосердя та жалість — є первісними. А тимчасовість стає тривалою, навіть на все життя. Адвокат завжди для клієнта стає чимось більше, аніж виконавцем за договором про надання правничої допомоги. Він, коли виконує свої професійні обов’язки, знає тільки одну людину в світі, і ця людина — його клієнт. І, навпаки, клієнт для адвоката ніколи не може залишатися в окреслених рамках зобов’язань. Його стосунки з адвокатом є більш інтимнішими, аніж із лікарем, перед яким пацієнт оголяє своє тіло; зі священником при сповіді, коли знімаються тягарі з душі. Ці стосунки можуть навіть торкатися, за висловом Ф. М. Достоєвського, — тієї глибини, тієї своєї таємниці, яку боїться сказати і ні за що не скаже людям, не тільки те, що він боїться сказати своїм кращим друзям, але навіть і те, в чому боїться часом зізнатися самому собі.

Тому коли не має довіри до адвоката — не може бути й ніякої співпраці. В довірі відбивається правова і моральна природа відносин адвоката з клієнтом. Це — компетентність, добросовісність, чесність, збереження таємниці відносин, тобто те, що становить професійні обов’язки адвоката, які є нормами закону або етичних правил.

Коли є довіра, то в клієнта не може бути навіть найменших сумнівів щодо компетентності та добросовісності адвоката. Це передбачає, що адвокат, з урахуванням всіх обставин, що стосуються доручення клієнта і можливих правових наслідків його виконання, має всі передумови до належного виконання доручення, а саме відповідний рівень професійної підготовки, фундаментальні знання чинного законодавства, практику його застосування та вміння тактики, методів і прийомів адвокатської діяльності.

Клієнт розраховує на абсолютну чесність та повну відвертість адвоката, правдивість повідомлюваної інформації. У чесності весь адвокат. Проте чесності, в загальноприйнятому значенні, адвокату мало: він повинен доводити її до педантичності… Неприпустимими з боку правозахисника є недомовки, ухильні відповіді, неправдива інформація. Він не має права приховувати ті обставини, про які клієнт не запитує, але які мають пряме або опосередковане відношення до справи, з приводу якої людина звернулася до адвоката. Дотримання вказаних принципів для адвоката — це абсолютний імператив. Клієнт же має бути спокійним щодо збереження таємниці усіх відомостей, які повідомляє адвокату, і про які останній дізнається самостійно при виконанні доручення. Забезпечення адвокатом дотримання адвокатської таємниці — це основа з основ адвокатської діяльності.

Разом із тим, життя показує, що клієнти вкладають у зміст довіри інколи такі очікування, які виходять за рамки професійної діяльності адвоката, хоча, можливо, видаються такими, що притаманні йому. Наприклад, обіцянки у стовідсотковий результат; посередництво у вирішенні проблем за допомогою майнових або інших вигод; знайомства та зв’язки з суддями, прокурорами, слідчими; зайняття в минулому високих суддівських, прокурорських або інших посад тощо. Це – лжедовіра, або не виправдана довіра. Людина, яка шукає захисту, як правило, знаходиться в стані постійного стресу. І насамперед чує саме те, що в цю важку для нею хвилину хотіла б почути. Це може бути вирішальним, щоб лжедовіритися. Довіряти стрімголов у жодному разі не можна. Адвокат не може гарантувати виграш справи. Максимум, на що можна розраховувати — на більш-менш високу ймовірність позитивного результату. Крім суб’єктивних, існують тут й об’єктивні пояснення: «виграти справу» — це відносне поняття, оскільки у правосудді беруть участь люди, вони ж і здійснюють саме правосуддя. А люди, що часто буває, ведуть себе непередбачувано.

Адвокат може обіцяти клієнту рівно те, що залежить виключно від нього, а саме — кваліфікований і сумлінний захист. І для такого адвоката немає ніякої потреби перебільшувати свої можливості, посилаючись на те, що «в мене все схвачено, я все вирішу!», «у мене 100 % виграних справ!». Буває, люди думають, що «домовлятися» зі слідчими, прокурорами та суддями, в тому числі передавати їм гроші, — це мало не професійний обов’язок адвоката. Моторошна омана… Сумлінний адвокат ніколи не запропонує вирішити проблему за допомогою такого посередництва, оскільки — це явна ознака непрофесіоналізму. А колишні посадові «заслуги-діаманти» на адвокатській ниві, як правило, перетворюються в розсип розбитого скла, яке іскриться на сонці, а візьмеш в руки — поранишся.

Коли ж довіра включає ірраціональні мотиви — вона стає вірою. Проте адвокат не маг і не екстрасенс. І знає та вміє стільки, скільки йому дозволяють його професійні знання та навики. Ніяких надзвичайних здібностей. Така віра — це як навіювання, пелена, яка рано чи пізно сходить у глибоке розчарування.

Зовні довіра до адвоката виражається в об’ємі повноважень, які надає клієнт. Загалом, повноваження адвоката прирівнюються до прав клієнта. В цьому випадку адвокат повністю заміщає клієнта. Проте можуть бути й винятки. Наприклад, клієнт обмежує адвоката у визнанні позову, відмови від позову, визнанні фактів, в укладенні мирової угоди тощо. Натомість процесуальні кодекси структуровані таким чином, що повноваження адвоката визначаються на підставі ордеру, який виписує сам адвокат. У зв’язку з цим великий кредит довіри до адвокатів, закріплений у процесуальних кодексах, збалансовує можливість притягнення за «порушення такої «довіри» до кримінальної відповідальності, зокрема, адвокат несе кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу в суді, а так само умисне невнесення до ордера відомостей щодо обмежень повноважень, встановлених договором про надання правничої допомоги (ст. 400-1 КК України).

Загалом, довіру підриває формальне виконання адвокатом своїх функцій, створення видимості активності, та імітація правозахисної діяльності.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Юридична практика

Оподаткування нерухомості фізичних осіб

Тетяна ФЕДОРЕНКО, адвокат податкової практики АО «СК ГРУП»

Більшість громадян знають, за які квадратні метри має сплачуватися податок на нерухоме майно, а якщо не знають, то податкова обов’язково це роз’яснить — шляхом направлення податкового повідомлення-рішення. Проте не всі володіють інформацією про можливі нюанси щодо нарахування такого податку, з чим і розберемося.

Перед тим як поринути у визначення ставок та бази оподаткування нерухомості, варто все ж таки визначитися, що саме законодавством віднесено до нерухомого майна? Цивільний кодекс України (ЦКУ) відносить до поняття нерухомої речі земельні ділянки, а також розташовані на них об’єкти, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Майном як особливим об’єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки (ст. 190 ЦКУ). Податковий кодекс України (ПКУ) визначає, що податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю. В даній статті нас цікавить саме податок на нерухоме майно, а конкретніше те, що, куди і як сплачувати.

Сплачувати податок чи ні?

Платниками податку на нерухоме майно є фізичні та юридичні особи. Об’єктом оподаткування Податковий кодекс України визначає об’єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частку. При розрахунку податку, необхідно визначитися з базою оподаткування нерухомості, якою ПКУ визначає загальну площу об’єкта житлової чи нежитлової нерухомості, а також його часток.

Податковий орган розраховує базу оподаткування згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Тобто, якщо фізичною особою було придбано майно й зареєстровано належним чином відповідно до вимог статті 182 Цивільного кодексу України, інформація про дану власність буде надана контролюючому органу.

Сплата податку з нерухомості — не для всіх. Податковим кодексом передбачені пільги зі сплати такого податку. А саме: база оподаткування житлової нерухомості зменшується для квартири або квартир на 60 кв. м, для житлового будинку/ будинків — на 120 кв. м, для комбінації різних типів житлової нерухомості (одночасне перебування у власності квартир/ будинків) — на 180 кв. м. Тобто, маючи житловий будинок метражем до 120 кв. м, податок не потрібно сплачувати, так само як і за квартиру, площа якої не перевищує 60 кв. м. Якщо ж ваш будинок матиме 130 кв. м, то оподаткуванню підлягатиме лише надлишковий метраж у розмірі 10 кв. м (130—120=10).

Підпунктом 266.7.1 ПКУ передбачено, що, якщо площа квартири перебільшує 300 кв. м/ будинку 500 кв. м, то сума податку збільшується на 25 000,00 гривень.

Скільки платити, коли та на основі чого?

Що стосується розміру податку, то варто зазначити, що його ставки визначаються рішенням сільської, селищної, міської ради, тобто податок з нерухомості є місцевим. Ставка формується залежно від місця розташування та типу об’єкта нерухомості і встановлюється в розмірі, що не повинен перевищувати 1,5% розміру мінімальної заробітної плати (на 1 січня звітного року). Наприклад, за рішенням Київської міської ради в цьому році кияни сплачували за звітний 2018 р. податок за ставкою 1% від розміру мінімальної заробітної плати, тобто на 1 січня 2018 року мінімальна зарплата становила 3 723,00 грн, отже, маємо 37,23 грн за 1 квадратний метр.

Наприклад, маючи будинок площею 140 кв. м фізичній особі потрібно буде сплатити податок за 20 кв. м, які перевищують надану ПКУ пільгу, 140 — 120 =20 кв. м, 20 кв. м х 37,23 грн= 744,60 грн, дана сума й становитиме податок.

Обчислювати податок фізичної особи буде контролюючий орган за місцем податкової адреси такої особи, тобто за місцем реєстрації. Повідомлять фізичну особу про суму податку, яку належить сплатити шляхом направлення податкового повідомлення-рішення (ППР) за місцем податкової адреси до 1 липня року, що настає за звітним.

Фізичній особі необхідно сплатити податок за місцем розташування об’єкта оподаткування протягом 60 днів з дня вручення ППР. Причому реквізити для здійснення платежу можна знайти в самому податковому повідомленні-рішенні. Сплачувати податок можна в банках, поштових відділеннях, а також через каси сільських рад або рад об’єднаних територіальних громад.

А якщо власність спільна?

На практиці часто виникає така ситуація, коли одна квартира або будинок перебувають у власності кількох осіб. Тут одразу варто зазначити, що Податковим кодексом встановлено, що частка об’єкта нерухомості також є об’єктом оподаткування, тому навіть при спільній власності податок все одно доведеться сплатити. Підпунктом 266.1.2 ПКУ передбачені особливості визначення платника податку з нерухомості в разі перебування певного житлового чи нежитлового об’єкта у спільній власності. У даному випадку має значення спільна власність є частковою чи сумісною? Якщо особа володіє об’єктом на умовах спільної часткової власності (або спільної сумісної власності об’єкта, поділеного в натурі), то й сплачувати податок буде за належну їй частку, а в разі перебування об’єкта в спільній сумісній власності кількох осіб, який не поділений між ними в натурі, то платником податку буде одна з таких осіб, яку визначають володільці за згодою між собою.

Придбали нове житло?

У разі придбання фізичною особою житла або нежитлового приміщення, на які не розповсюджується пільга, визначена підпунктом 266.4.1 ПКУ і податок на нерухомість має сплачуватися, то нарахування податку відбуватиметься наступним чином. Податок буде обчислюватися для попереднього власника за період з 1 січня року до початку того місяця, в якому було припинено право власності на певний об’єкт, в такому разі для нового власника нарахування почнуть здійснюватися з того місяця, в якому він набув права власності.

Відповідальність за несплату податку на нерухоме майно

Податковим законодавством України передбачено відповідальність платників податку за несплату зобов’язання у вигляді нарахування штрафу та пені. Пам’ятаємо, що зобов’язання зі сплати податку на нерухомість має бути виконане протягом 60 днів з дня отримання ППР, у разі затримки сплати до 30 календарних днів, такому платнику нарахують штраф у розмірі 10% від погашеної суми заборгованості, а при затримці більше 30 календарних днів — 20%.

Також, у разі несплати податку, починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов’язання, буде нараховуватися пеня. Її розмір складає 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення, і варто врахувати, що пеня нараховується на суму грошового зобов’язання, включаючи суму штрафних санкцій.

Проте варто бути уважним і відслідковувати, чи було дотримано контролюючим органом приписи законодавства щодо строків направлення платнику податків податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до підпункту 266.10.2 ПКУ фізичні особи звільняються від відповідальності за несвоєчасну сплату податкового зобов’язання в разі недотримання податківцями вимог підпункту 266.7.2 ПКУ. Це означає, що, якщо фізичною особою було отримано ППР із сумою податкового зобов’язання після 1 липня, то штраф та пеня на прострочену суму зобов’язання нараховуватися не повинні, проте сама сума податку все одно має бути сплачена.

Дії платника податків у разі незгоди з нарахованою сумою податку

Якщо платник податків не згоден з нарахованою у ППР сумою податку, Податковим кодексом передбачений механізм проведення звірки. Якщо особі вдасться довести належними документами неправильність розрахунків податкової або наявної в їх базі інформації, яка не відповідає дійсності, то контролюючий орган проведе перерахунок і направить платнику нове ППР. Також варто зазначити, що Податковим кодексом передбачений механізм оскарження рішень контролюючого органу. Платники податків, згідно з приписами пункту 55.1 ПКУ, мають змогу оскаржити отримане ППР у адміністративному порядку (до органу вищого рівня) або в судовому.

У разі подання скарги на податкове повідомлення, платником мають бути дотримані строки, а саме скарга подається протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання ППР, також Податковим кодексом визначено обов’язок платника податків повідомити письмово контролюючий орган про оскарження його рішення до органу вищого рівня. Така скарга має бути розглянута відповідним контролюючим органом протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги. В разі пропуску контролюючим органом строку для направлення платнику рішення за розглядом скарги, вона вважається повністю задоволеною.

Пунктом 56.15 ПКУ визначено, що в разі подання скарги виконання грошового зобов’язання зупиняється на строк до дня закінчення процедури адміністративного оскарження.

А в разі коли адміністративне оскарження не принесло, на погляд платника, належного результату, можливим є подальше судове оскарження, яке має бути здійснене протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміноскарження.

Висновок

Підсумовуючи, варто зазначити, що фізичним особам варто самим слідкувати за правильністю та вчасністю здійснення нарахування податку на нерухоме майно, бо навіть якщо контролюючий орган не надіслав ППР, сплата податку не відміняється, податківці мають право провести перевірку та нарахувати відповідний податок з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 ПКУ, тобто за останні три роки. Отримавши податкове повідомлення-рішення, є сенс перевірити його відповідність підпунктам 266.7.1 та 266.4.1 Податкового кодексу України. Важливо звернути увагу, яка адреса значиться як адреса податкової реєстрації фізичної особи в контролюючому органі. Так як саме на цю адресу і будуть направлені ППР, а в разі їх отримання навіть сусідами або незнайомцем, який проходив повз, ППР буде вважатися врученим. І щоб не виникало ситуацій, на кшталт «я ППР не отримував, а штраф нараховано», попіклуйтеся про проведення відповідної звірки з податковою щодо достовірності інформації, яка в них наявна. Також було б добре бути самому уважними до свого майнового стану, позаяк збереження коштів фізичної особи та попередження нарахування штрафів контролюючим органом значною мірою залежить від відповідального ставлення та контролю самої особи.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.