Юридична практика
Три мільярди Укрнафти: Верховний Суд поставив у цій справі крапку, але не остаточну
Юрій Котнюк,
ЮВУ
Двадцять сьомого серпня Касаційний господарський суд залишив без змін ухвалу Північного апеляційного господарського суду, якою було відмовлено в задоволенні заяв АТ «Укрнафта» і ТОВ «Котлас» про перегляд за виключними обставинами рішення суду про визнання недійсним укладений між ними 71 договір купівлі-продажу нафтопродуктів на загальну суму 3 мільярди 485 мільйонів гривень.
Читайте також: Загадки справи «Укрнафти»
На думку детективів Національного антикорупційного бюро України шляхом підписання фіктивних контрактів ці гроші фактично було викрадено з каси акціонерного товариства, більша половина акцій якого належить державі. Заявники намагалися довести, що всі раніше ухвалені з цього приводу судові рішення мають бути скасовані у зв’язку з тим, що 5 червня 2019 року Конституційний Суд України позбавив НАБУ права звертатися до суду з подібними позовами, проте судді визнали такий аргумент непереконливим.
Витоки спору заховані в 2006-му році
Щоб зрозуміти суть цієї справи необхідно нагадати історію «Укрнафти», відмінна риса якої полягає в тому, що її контрольний пакет належить Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України», але фактично зазначеним підприємством керують ставленики фінансово-промислової групи «Приват», яким через офшорні фірми належить лише 42 відсотки. Так уже вийшло, що головний «приватівець» країни протягом двох десятиліть примудрявся поставити президентів і прем’єр-міністрів країни в такі умови, що вони змушені були дивитися крізь пальці на те, що він фактично одноосібно заправляє справами напівдержавного підприємства.
Зерна спору, що триває й досі, були кинуті наприкінці 2006 року урядом Януковича, який дуже хотів забезпечити населення дешевим газом і з цією метою поклав на Нафтогаз та низку інших підприємств обов’язок продавати блакитне паливо для потреб населення за тарифами, встановленими Національною комісією з питань регулювання енергетики (НКРЕ), навіть якщо це собі в збиток. Потрапила до цього переліку й Укрнафта, яка щороку видобувала зі своїх свердловин близько трьох мільйонів тонн нафти і двох мільярдів кубометрів природного газу. На вимогу уряду вона в примусовому порядку мала продавати цей газ Нафтогазу, а вже той через облгази повинен був продавати його для потреб житлово-комунального сектора. Тодішній Президент України Віктор Ющенко категорично заперечував проти цієї новації, запевняючи, що Укрнафта – не пенсійний фонд: вона створювалася для того, аби заробляти якомога більше грошей у вільних конкурентних ринкових умовах, а потім більшу частину заробленого віддавати державі у вигляді дивідендів, а уряд, мовляв, якщо він так воліє дбати про населення, нехай робить це за рахунок отриманих від неї коштів, а не за рахунок відібраного в компанії за штучно заниженими цінами газу. Проте Ющенка не послухалися й у подальшому протягом десятиліття всі наступні уряди зберегли започатковану Януковичем і його першим заступником Азаровим практику.
Реакцію керованої Коломойським «Укрнафти» одночасно можна розцінити і так, що вона виконала вимоги уряду, і так, що не виконала. З одного боку компанія категорично відмовилася продавати газ Нафтогазу, а відтак і підписувати з ним договори купівлі-продажу, а з іншого не припиняла видобувати газ зі своїх свердловин і не перешкоджала «Укртрансгазу» як оператору газотранспортної системи забирати його, хоча й не підписувала акти прийому-передачі. Внаслідок цього відібраний у неї ресурс обліковувався Нафтогазом як «газ невідомого виробника» й реалізовувався для потреб населення за цінами НКРЕ. Але й «Укрнафта» придумала, в який спосіб сформулювати «нашу відповідь Чемберлену» й компенсувати свої витрати на видобування газу: вона просто перестала платити державі дивіденди з прибутків, одержаних від операцій з видобування, переробки та продажу нафти, а крім того, не доплачувала податки. Як не дивно, але очільників уряду цілком влаштовував такий-от дивний статус-кво. Різні правоохоронні органи та інші компетентні відомства розходяться в оцінках щодо того, хто кому й скільки винен, але більшість експертів сходяться на тому, що станом на початок 2015 року держава була винна «Укрнафті» 15 мільярдів гривень, і стільки ж «Укрнафта» була винна державі.
Як було виведено (викрадено) 15 мільярдів
У 2015 році такій системі було покладено край – Верховна Рада прийняла Закон «Про ринок природного газу» й «Укрнафту» було звільнено від обов’язку продавати його за соціальною ціною. Разом із тим керівництво країни поставило питання руба про повернення боргу «Укрнафти» перед державою, але не поспішало обіцяти, що будуть повернуті борги держави перед «Укрнафтою». Забігаючи наперед, зазначимо, що друге питання було вирішене аж у 2021 році, коли Нафтогаз, отримавши з держбюджету компенсацію за виконання ним спеціальних обов’язків, заплатив «Укрнафті» 15 мільярдів гривень. А от перше питання не вирішено й досі, оскільки у 2015 році Коломойський ще більше його заплутав. Нагадаємо, що в березні того ж року парламент вніс поправки до Закону «Про акціонерні товариства», якими кворум загальних зборів було знижено з 60 до 50 відсотків, внаслідок чого став реальним сценарій, коли Нафтогаз обере нове керівництво «Укрнафти», яке заплатить йому всі борги за дивіденди, а заодно й розрахується з держбюджетом за недоплачені податки – в касі акціонерного товариства на той момент якраз вистачало коштів на ці виплати.
Аби цього не сталося Коломойським та його партнерами була проведена операція, яку одні називають виведенням з «Укрнафти» 15 мільярдів гривень, а інші крадіжкою її коштів на ту ж суму. Це було зроблено шляхом укладення з підконтрольними «Привату» підприємствами договорів про продаж нафти, причому нафта «Укрнафтою» постачалася, а от гроші за неї не платилися. В цій грі на долю ТОВ «Котлас» припав найбільший шмат – з ним у першій половині липня 2015 року «Укрнафта» уклала 71 договір про поставку нафти на загальну суму 3,485 млрд грн, тобто на кожен із договорів припадала сума в розмірі від 48 до 50 мільйонів. Це було зроблено у зв’язку з тим, що згідно статуту даного акціонерного товариства на укладення договорів «вагою» більше 50 млн грн була потрібна згода наглядової ради, в якій більшість складали прихильники Нафтогазу, а не Коломойського, які могли не дати добро. А так, штучно розбивши один великий договір на сім десятків малих правління «Укрнафти» обійшло статутні вимоги.
Нововиявлені й виключні обставини
Нині за фактом незаконного заволодіння майном «Укрнафти» НАБУ розслідує кримінальне провадження, але протягом шести років обвинувачення в ньому так нікому пред’явлене й не було, не говорячи вже про обвинувальний вирок. Більш успішним був господарський процес за позовом того ж НАБУ до «Укрнафти» і «Котласу» про визнання договорів недійсними, адже встановлення такого юридичного факту потенційно давало реальну можливість стягнення заподіяних державі збитків за рахунок майна членів правління акціонерного товариства. Правда, рішенням Господарського суду Києва від 11.09.2017 р. в задоволенні позову було відмовлено, зате постановою Київського апеляційного господарського суду від 6.03.2018 р., залишеного без змін Верховним Судом, його було задоволено.
Не змирившись із поразкою, ТОВ «Котлас» у січні 2019 р. подало до Північного апеляційного господарського суду заяву про перегляд рішень за нововиявленими обставинами. Головним аргументом судів при їх ухваленні була та обставина, що спірні договори, всупереч статутних вимог товариства, не були схвалені наглядовою радою. Так ось тепер, мовляв, знайшлися докази їх схвалення членами цієї самої наглядової ради. Про цікаві обставини розгляду цієї заяви докладно йшлося в нашій газеті (ЮВУ, 2020 р. № 42–43, «Загадки справи «Укрнафти»), проте її остаточна доля досі не вирішена.
Але окрім цієї заяви, були ще дві – від того ж таки «Котласу» і «Укрнафти» – й стосувалися вони також перегляду зазначених судових рішень, але вже не за нововиявленими, а за виключними обставинами, пов’язаними з тим, що згаданим вище рішенням КСУ були визнані неконституційними ті положення закону про НАБУ, які давали йому право звертатися до суду з позовами про визнання недійсними неправильних договорів, укладених належними чи наполовину належними державі суб’єктами господарювання.
Аргументи заявників полягали в тому, що раз надані НАБУ повноваження суперечили положенням Основного Закону, то тепер, мовляв, слід помножити на нуль усі результати роботи цього відомства, які були досягнуті з використанням цих повноважень. В обґрунтування правильності своєї точки зору «Укрнафта» надала науково-правові висновки Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, Інституту держави і права імені В. М. Корецького та науково-консультативний висновок у галузі права професора Олександра Дзери, які підтверджували правову позицію заявника щодо тлумачення та застосування норм матеріального та процесуального права.
Проте Північний АГС своєю постановою від 8.06.2021 р. відмовив у задоволенні даних заяв, посилаючись на те, що відповідно до пункту 2 резолютивної частини згаданого рішення Конституційного Суду України положення пункту 13 частини першої статті 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, тобто з 05.06.2019 р. і зворотної сили не має. А оскільки на момент звернення НАБУ з позовом до «Котласу» і «Укрнафти» та його задоволення судом ці положення були чинними, то немає й підстав для перегляду спірного рішення.
Що ж стосується науковоконсультативних висновків у галузі права, то судді Північного АГС написали, що згідно статті 109 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов’язковим для суду. Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, але попри це має зробити самостійні висновки щодо порушених у справі питань. Суд касаційної інстанції повністю погодився з таким вердиктом і своєю постановою від 27.08.2021 р. залишив його без змін.
Джерело: Юридичний вісник України
