Три мільярди Укрнафти: Верховний Суд поставив у цій справі крапку, але не остаточну - LexInform: Правові та юридичні новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Юридична практика

Три мільярди Укрнафти: Верховний Суд поставив у цій справі крапку, але не остаточну

Дата публікації:

Юрій Котнюк,
ЮВУ

Двадцять сьомого серпня Касаційний господарський суд залишив без змін ухвалу Північного апеляційного господарського суду, якою було відмовлено в задоволенні заяв АТ «Укрнафта» і ТОВ «Котлас» про перегляд за виключними обставинами рішення суду про визнання недійсним укладений між ними 71 договір купівлі-продажу нафтопродуктів на загальну суму 3 мільярди 485 мільйонів гривень.

Читайте також: Загадки справи «Укрнафти»

На думку детективів Національного антикорупційного бюро України шляхом підписання фіктивних контрактів ці гроші фактично було викрадено з каси акціонерного товариства, більша половина акцій якого належить державі. Заявники намагалися довести, що всі раніше ухвалені з цього приводу судові рішення мають бути скасовані у зв’язку з тим, що 5 червня 2019 року Конституційний Суд України позбавив НАБУ права звертатися до суду з подібними позовами, проте судді визнали такий аргумент непереконливим.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Витоки спору заховані в 2006-му році

Щоб зрозуміти суть цієї справи необхідно нагадати історію «Укрнафти», відмінна риса якої полягає в тому, що її контрольний пакет належить Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України», але фактично зазначеним підприємством керують ставленики фінансово-промислової групи «Приват», яким через офшорні фірми належить лише 42 відсотки. Так уже вийшло, що головний «приватівець» країни протягом двох десятиліть примудрявся поставити президентів і прем’єр-міністрів країни в такі умови, що вони змушені були дивитися крізь пальці на те, що він фактично одноосібно заправляє справами напівдержавного підприємства.

Зерна спору, що триває й досі, були кинуті наприкінці 2006 року урядом Януковича, який дуже хотів забезпечити населення дешевим газом і з цією метою поклав на Нафтогаз та низку інших підприємств обов’язок продавати блакитне паливо для потреб населення за тарифами, встановленими Національною комісією з питань регулювання енергетики (НКРЕ), навіть якщо це собі в збиток. Потрапила до цього переліку й Укрнафта, яка щороку видобувала зі своїх свердловин близько трьох мільйонів тонн нафти і двох мільярдів кубометрів природного газу. На вимогу уряду вона в примусовому порядку мала продавати цей газ Нафтогазу, а вже той через облгази повинен був продавати його для потреб житлово-комунального сектора. Тодішній Президент України Віктор Ющенко категорично заперечував проти цієї новації, запевняючи, що Укрнафта – не пенсійний фонд: вона створювалася для того, аби заробляти якомога більше грошей у вільних конкурентних ринкових умовах, а потім більшу частину заробленого віддавати державі у вигляді дивідендів, а уряд, мовляв, якщо він так воліє дбати про населення, нехай робить це за рахунок отриманих від неї коштів, а не за рахунок відібраного в компанії за штучно заниженими цінами газу. Проте Ющенка не послухалися й у подальшому протягом десятиліття всі наступні уряди зберегли започатковану Януковичем і його першим заступником Азаровим практику.

Реакцію керованої Коломойським «Укрнафти» одночасно можна розцінити і так, що вона виконала вимоги уряду, і так, що не виконала. З одного боку компанія категорично відмовилася продавати газ Нафтогазу, а відтак і підписувати з ним договори купівлі-продажу, а з іншого не припиняла видобувати газ зі своїх свердловин і не перешкоджала «Укртрансгазу» як оператору газотранспортної системи забирати його, хоча й не підписувала акти прийому-передачі. Внаслідок цього відібраний у неї ресурс обліковувався Нафтогазом як «газ невідомого виробника» й реалізовувався для потреб населення за цінами НКРЕ. Але й «Укрнафта» придумала, в який спосіб сформулювати «нашу відповідь Чемберлену» й компенсувати свої витрати на видобування газу: вона просто перестала платити державі дивіденди з прибутків, одержаних від операцій з видобування, переробки та продажу нафти, а крім того, не доплачувала податки. Як не дивно, але очільників уряду цілком влаштовував такий-от дивний статус-кво. Різні правоохоронні органи та інші компетентні відомства розходяться в оцінках щодо того, хто кому й скільки винен, але більшість експертів сходяться на тому, що станом на початок 2015 року держава була винна «Укрнафті» 15 мільярдів гривень, і стільки ж «Укрнафта» була винна державі.

Як було виведено (викрадено) 15 мільярдів

У 2015 році такій системі було покладено край – Верховна Рада прийняла Закон «Про ринок природного газу» й «Укрнафту» було звільнено від обов’язку продавати його за соціальною ціною. Разом із тим керівництво країни поставило питання руба про повернення боргу «Укрнафти» перед державою, але не поспішало обіцяти, що будуть повернуті борги держави перед «Укрнафтою». Забігаючи наперед, зазначимо, що друге питання було вирішене аж у 2021 році, коли Нафтогаз, отримавши з держбюджету компенсацію за виконання ним спеціальних обов’язків, заплатив «Укрнафті» 15 мільярдів гривень. А от перше питання не вирішено й досі, оскільки у 2015 році Коломойський ще більше його заплутав. Нагадаємо, що в березні того ж року парламент вніс поправки до Закону «Про акціонерні товариства», якими кворум загальних зборів було знижено з 60 до 50 відсотків, внаслідок чого став реальним сценарій, коли Нафтогаз обере нове керівництво «Укрнафти», яке заплатить йому всі борги за дивіденди, а заодно й розрахується з держбюджетом за недоплачені податки – в касі акціонерного товариства на той момент якраз вистачало коштів на ці виплати.

Аби цього не сталося Коломойським та його партнерами була проведена операція, яку одні називають виведенням з «Укрнафти» 15 мільярдів гривень, а інші крадіжкою її коштів на ту ж суму. Це було зроблено шляхом укладення з підконтрольними «Привату» підприємствами договорів про продаж нафти, причому нафта «Укрнафтою» постачалася, а от гроші за неї не платилися. В цій грі на долю ТОВ «Котлас» припав найбільший шмат – з ним у першій половині липня 2015 року «Укрнафта» уклала 71 договір про поставку нафти на загальну суму 3,485 млрд грн, тобто на кожен із договорів припадала сума в розмірі від 48 до 50 мільйонів. Це було зроблено у зв’язку з тим, що згідно статуту даного акціонерного товариства на укладення договорів «вагою» більше 50 млн грн була потрібна згода наглядової ради, в якій більшість складали прихильники Нафтогазу, а не Коломойського, які могли не дати добро. А так, штучно розбивши один великий договір на сім десятків малих правління «Укрнафти» обійшло статутні вимоги.

Нововиявлені й виключні обставини

Нині за фактом незаконного заволодіння майном «Укрнафти» НАБУ розслідує кримінальне провадження, але протягом шести років обвинувачення в ньому так нікому пред’явлене й не було, не говорячи вже про обвинувальний вирок. Більш успішним був господарський процес за позовом того ж НАБУ до «Укрнафти» і «Котласу» про визнання договорів недійсними, адже встановлення такого юридичного факту потенційно давало реальну можливість стягнення заподіяних державі збитків за рахунок майна членів правління акціонерного товариства. Правда, рішенням Господарського суду Києва від 11.09.2017 р. в задоволенні позову було відмовлено, зате постановою Київського апеляційного господарського суду від 6.03.2018 р., залишеного без змін Верховним Судом, його було задоволено.

Не змирившись із поразкою, ТОВ «Котлас» у січні 2019 р. подало до Північного апеляційного господарського суду заяву про перегляд рішень за нововиявленими обставинами. Головним аргументом судів при їх ухваленні була та обставина, що спірні договори, всупереч статутних вимог товариства, не були схвалені наглядовою радою. Так ось тепер, мовляв, знайшлися докази їх схвалення членами цієї самої наглядової ради. Про цікаві обставини розгляду цієї заяви докладно йшлося в нашій газеті (ЮВУ, 2020 р. № 42–43, «Загадки справи «Укрнафти»), проте її остаточна доля досі не вирішена.

Але окрім цієї заяви, були ще дві – від того ж таки «Котласу» і «Укрнафти» – й стосувалися вони також перегляду зазначених судових рішень, але вже не за нововиявленими, а за виключними обставинами, пов’язаними з тим, що згаданим вище рішенням КСУ були визнані неконституційними ті положення закону про НАБУ, які давали йому право звертатися до суду з позовами про визнання недійсними неправильних договорів, укладених належними чи наполовину належними державі суб’єктами господарювання.

Аргументи заявників полягали в тому, що раз надані НАБУ повноваження суперечили положенням Основного Закону, то тепер, мовляв, слід помножити на нуль усі результати роботи цього відомства, які були досягнуті з використанням цих повноважень. В обґрунтування правильності своєї точки зору «Укрнафта» надала науково-правові висновки Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, Інституту держави і права імені В. М. Корецького та науково-консультативний висновок у галузі права професора Олександра Дзери, які підтверджували правову позицію заявника щодо тлумачення та застосування норм матеріального та процесуального права.

Проте Північний АГС своєю постановою від 8.06.2021 р. відмовив у задоволенні даних заяв, посилаючись на те, що відповідно до пункту 2 резолютивної частини згаданого рішення Конституційного Суду України положення пункту 13 частини першої статті 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, тобто з 05.06.2019 р. і зворотної сили не має. А оскільки на момент звернення НАБУ з позовом до «Котласу» і «Укрнафти» та його задоволення судом ці положення були чинними, то немає й підстав для перегляду спірного рішення.

Що ж стосується науковоконсультативних висновків у галузі права, то судді Північного АГС написали, що згідно статті 109 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов’язковим для суду. Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, але попри це має зробити самостійні висновки щодо порушених у справі питань. Суд касаційної інстанції повністю погодився з таким вердиктом і своєю постановою від 27.08.2021 р. залишив його без змін.

Джерело: Юридичний вісник України

Юридична практика

Зигзаг газової справи

Опубліковано

on

От

Юрій Котнюк,
ЮВУ

Минулого місяця сталася чергова знакова подія в багаторічному процесі за позовом Юлії Тимошенко до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та нечинною постанови уряду № 315 від 27.04.2016 р., якою було збільшено ціни на газ для житлово-комунального сектора. Вердикти судів перших двох інстанцій були позитивними для позивачки, проте Верховний Суд їх скасував і направив матеріали провадження на новий розгляд. Й ось 13 вересня Окружний адміністративний суд Києва ухвалив рішення про відмову в задоволенні позову. Проте до фіналу цієї досить простої за своєю сутністю справи ще дуже далеко, оскільки служителі Феміди, судячи з усього, зробили з неї непогану для себе годівничку, тож для того, аби її розгляд тривав якомога довше, навмисне залишають у текстах судових рішень максимальну кількість помилкових висновків і нез’ясованих моментів.

Читайте також: Заборгованість перед Нафтогазом реструктуруватимуть за новим законом

Два способи цінового регулювання

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Якщо уважно розібратися, то позовні вимоги були дуже смішними: якби рішення про їх задоволення було виконане вчасно, тобто до того, як спірна урядова постанова втратила чинність з волі самого ж уряду, це призвело б не до здешевлення, а, навпаки, до здорожчання газу для населення. Як відомо, раніше цей вид палива належав до категорії тих товарів, ціни на які підлягають державному регулюванню, і займалася цим Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Процес регулювання був, так би мовити, безперервним: ціни на газ затверджувалися постановою НКРЕКП, і якщо виникала потреба їх змінити (як правило, в сторону підвищення), Нацкомісія ухвалювала нову постанову з новими ціновими показниками, а останнім пунктом скасовувала дію попередньої постанови. Якби трапилося так, що нова постанова рішенням суду була б визнана нечинною, то нечинним визнався б і її останній пункт, а відтак автоматично відновилася б дія попередньої постанови.

Читайте також: Тарифи до кінця опалювального сезону не зростатимуть

Такий порядок було змінено після прийняття у 2015 році Закону України «Про ринок природного газу» й відтоді ціни на нього мали встановлюватися не якимось-небудь державним органом, а шляхом вільної домовленості між продавцем і покупцем. Разом із тим у статті 11 згаданого закону було написано, що «З метою забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу на суб’єктів ринку природного газу у виключних випадках та на визначений строк можуть покладатися спеціальні обов’язки в обсязі та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України після консультацій із Секретаріатом Енергетичного Співтовариства». Фактично це означало, що уряд мав право наказати Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України» (для якої він — єдиний акціонер) постачати газ для потреб житлово-комунального сектора не за ринковою ціною, а за такою, якою він скаже. Разом із тим витрати на виконання цих обов’язків мали бути компенсовані. Ще один важливий момент — дія урядової постанови про покладення спеціальних обов’язків була обмеженою в часі, тож у її тексті обов’язково мало бути зазначено, до якої дати вона діє. Ну а найцікавішим для нашої ситуації було те, що визнання в судовому порядку постанови КМУ нечинною автоматично знімало б з НАК «Нафтогаз України» обов’язок постачати газ для потреб населення за визначеними урядом, тобто зниженими цінами.

Спірна постанова не порушила прав позивачки

Зазначена постанова КМУ встановлювала, що протягом наступних 11 місяців — з 1.05.2016 по 31.03.2017 рр. пільгова ціна блакитного палива «нафтогазівського» походження для потреб житлово-комунального сектора складатиме 6,879 грн за 1 кубометр, в той час як раніше вона становила 7,2 грн в літній і 3,6 грн в зимовий період року. Юлія Тимошенко подала позов у червні 2016-го, а задоволений він був колегією суддів ОАС Києва у складі суддів Євгена Аблова, Альони Мазур й Олесі Чудак аж 4 березня 2019 року, тобто якраз напередодні президентських виборів, де позивачка була одним з основних претендентів на головну посаду країни. Протягом цих трьох років Кабмін прийняв ще дві постанови про ПСО й оскаржуваний урядовий акт уже давно втратив чинність. Його скасування в судовому порядку не тягло жодних наслідків ні для суб’єктів ринку природного газу, яким він був адресований, ні, тим більше, для населення, проте передвиборчий штаб кандидатки зумів сформувати в її виборців впевненість у тому, що в разі виконання зазначеного рішення суду буде проведено перерахунок та компенсацію зайво сплачених сум.

Ще більший резонанс у засобах масової інформації справило повідомлення про те, що 8 липня того ж року колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі Ярослава Собківа, Наталії Безименної та Олени Ганечко відмовила в задоволенні апеляційної скарги уряду й залишила в силі вердикт ОАС Києва, а це, нагадаємо, було якраз напередодні парламентських виборів. Цікаво, що після того дана справа зникла з інформаційного поля країни, тож ухвалення постанови Верховного Суду від 25 червня 2020 р. пройшло в обстановці повної байдужості з боку представників ЗМІ, хоча раніше вона для них була ніби медом намазана. Один з головних моментів, що став причиною бракування рішень попередніх судів, був пов’язаний із правом даного конкретного позивача на оскарження саме цього урядового акта. Взагалі-то в статті 55 Конституції України написано, що «кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб», але це ще не означає, що суд зобов’язаний розглядати, а тим більше задовольняти такий позов, оскільки офіційне тлумачення наведеного вище положення, здійснене рішенням Конституційного Суду, уточнює, що право на судовий захист має лише та особа, стосовно якої суб’єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність.

Отже, в даній ситуації ключовим було питання про те, чи порушила постанова КМУ права, свободи та законні інтереси позивачки? Остання позиціонувала себе звичайним побутовим споживачем, котрому, як і мільйонам іншим їй подібним, довелося дорожче платити за газ. Це, на її думку, було настільки очевидним, що не потребувало зайвих доказів, і судді ОАС Києва та Шостого ОАС цілком із цим погодилися. Інакше вирішила колегія суддів Касаційного адміністративного суду, яка вказала, що попередніми судами не були належним чином перевірені доводи Кабміну про відсутність порушеного права або інтересу, а тому справу треба відправити на повторний розгляд, в ході якого це питання слід ретельно дослідити й дати йому всебічну оцінку.

У ході повторного розгляду справи новий склад колегії суддів вирішив, що правою все ж таки була сторона відповідача. Справа в тому, що оскаржуваною постановою спеціальні обов’язки покладалися лише на обмежене коло газовидобувних, газопостачальних і газорозподільних підприємств, а от що стосується споживачів, то на них ще Цивільним кодексом України покладено загальний (а на спеціальний) обов’язок своєчасно і в повному обсязі оплачувати поставлені товари й надані послуги. Тим більше, що постанова КМУ № 315 жодним чином не перешкоджала споживачам природного газу скористатися гарантованим законом правом купувати його на вільному ринку в тих газопостачальних підприємств, на які, на відміну від Нафтогазу, спеціальні обов’язки не покладалися (якщо, звичайно, пощастить знайти на цьому вільному ринку ціни, дешевші за ті, що встановив уряд). Таким чином, оскаржувати цей урядовий акт могли тільки ті, кого він безпосередньо стосувався, зокрема, Нафтогаз або акціонерне товариство «Укргазвидобування». Вони, до речі, судилися з Кабміном, тільки не через покладання на них спеціальних обов’язків, а через відмову уряду здійснити передбачену законом компенсацію витрат на їх виконання, але це вже зовсім інша історія.

Нове рішення залишило нерозмінованою стару «міну»

Встановлена вище обставина була цілком достатньою підставою для відмови в задоволенні позову, що власне й було зроблено рішенням ОАС Києва від 13.09.2021 р., та попри це необхідно висвітлити ще один важливий момент, який так і лишився недослідженим судом, що може стати причиною скасування зазначеного вердикту в судах наступних інстанцій. Головний аргумент позивачки полягав у тому, що під час прийняття спірної постанови урядом не були виконані вимоги, передбачені законом «Про ціни і ціноутворення», а відтак встановлені ціни на газ вийшли економічно необґрунтованими. Цей довід легко спростовувався тим фактом, що газ є тим товаром, на операції з яким не поширюється дія зазначеного закону — в цих правовідносинах застосовується лише Закон «Про ринок природного газу», і для того, щоб встановити цей факт, зовсім необов’язково мати вищу юридичну освіту.

Ціни, встановлені Кабміном в рамках покладання передбачених зазначеним законом спеціальних обов’язків, могли бути, грубо кажучи, хоч взятими зі стелі, хоч висмоктаними з пальця, аби лише потім Нафтогазу та іншим суб’єктам ринку були компенсовані витрати на їх виконання. Позивачка в такий спосіб (можливо навмисно, а, можливо, й добросовісно помиляючись) заплутувала суд, але судді прийняли цю гру й вирішили, так би мовити, пошукати в темній кімнаті чорну кішку, якої в ній не було. Для того, щоб встановити, чи є передбачені спірною постановою ціни економічно обґрунтованими, перший склад суддів ОАС Києва призначив судово-економічну експертизу, проведення якої було доручене аж трьом науково-дослідним інститутам судових експертиз системи Міністерства юстиції України — Донецькому, Харківському й Київському. Думки експертів розділилися: донеччани написали, що ні, кияни — що так, а харків’яни від відповіді ухилилися, написавши, що не вбачається можливим дати відповідь у межах наданих для дослідження документів. При цьому жоден із них не набрався сміливості заявити про те, що було поставлене некоректне питання, на яке не може бути дана правильна відповідь.

Під час першого розгляду справи судді першої інстанції вирішили покластися на донецький висновок, який стверджував, що встановлені спірною постановою ціни були економічно необґрунтованими, і з ними в цьому повністю погодилися судді апеляційної інстанції. Верховний Суд, скасовуючи їхні вердикти, саме цьому моментові уваги не приділив і вказівок, обов’язкових для виконання суддям нижчих інстанцій у ході нового розгляду справи не дав. Нова ж колегія суддів ОАС Києва у складі Тетяни Шейко, Ірини Васильченко та Володимира Донця проігнорувати цей один з основних доводів позивачки, звичайно не могла, але вона при цьому не придумала нічого кращого, як спираючись на результати експертизи цього разу вже не Донецького, а Київського НДІСЕ, написати, що встановлені спірною постановою ціни на газ були економічно обґрунтованими. Саме цей некоректний висновок і може стати непоганою зачіпкою, якою невдоволена рішенням суду сторона може скористатися для того, аби домогтися його скасування в апеляційній інстанції.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Юридична практика

База правових позицій Верховного Суду: візія креаторів

Опубліковано

on

От

Процесуальне законодавство, яке набрало чинності в грудні 2017 року, впровадило дуже логічну та всеохопну схему забезпечення єдності судової практики, в якій вирішальну роль відіграють висновки Верховного Суду щодо застосування правових норм, котрі мають враховуватися як самим Верховним Судом, так і судами першої та апеляційної інстанцій. Крім того, це саме законодавство визначило механізми подолання неоднакової судової практики в розгляді справ палатами, об’єднаними палатами, Великою Палатою Верховного Суду.

Олег Смотров
директор компанії «Jusnote», кандидат юридичних наук


Расім Бабанли
керівник департаменту аналітичної та правової роботи Верховного Суду, доктор юридичних наук

Максим Селіванов
директор компанії «Дім юриста», кандидат юридичних наук, доцент, член НКР Верховного Суду

 

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

«Ілюзія абсолютного знання»

Ця концепція досить вдало спрацювала, і вже за три роки можна спостерігати вирішення численних правових проблем, які десятиліттями обговорювалися, викликали дискусію, але не більше — правозастосовувачі міцно стояли на своїх позиціях. Водночас саме це процесуальне законодавство фактично створило «ілюзію абсолютного знання» практики ВС самим Верховним Судом і судами першої та апеляційної інстанцій. Чому ілюзію? Бо щотижня на розгляд Верховного Суду надходить близько 1,5–2 тисячі касаційних скарг, приблизно така сама кількість справ розглядається ВС за тиждень.

Читайте також: Пошукова База правових позицій Верховного Суду поки не працює

Вочевидь перетворення цієї ілюзії на реальність можливе винятково за допомогою цифрових технологій, оскільки потенціалу людських умінь і навіть суперздібностей явно недостатньо для обробки такого величезного обсягу матеріалів. Із цих міркувань керівництвом Верховного Суду було поставлено завдання щодо пошуку й реалізації тих технологій, які б допомогли в питанні забезпечення єдності судової практики.

Рушієм для створення бази стало усвідомлення того, що єдність судової практики в Україні досить складно забезпечити без використання потенціалу сучасних цифрових технологій. Саме тут і саме зараз вважаємо за доцільне сказати, що база на сьогодні не використовує штучний інтелект. На етапі її розробки була спроба протестувати алгоритм штучного інтелекту, проте він не дав бажаних результатів. Натомість бажані результати було отримано внаслідок використання інших, більш простих алгоритмів пошуку.

Ключовою метою розробки бази було забезпечення повнотекстового добору релевантної практики. Тобто, щоб будь-який її користувач міг завантажити для цілей пошуку повнотекстовий документ (проект судового рішення, позовної заяви, апеляційної чи касаційної скарги) і база б автоматично підібрала під цей текст релевантну практику Верховного Суду.

Ми вважали, що такий інструмент може значно спростити пошук судової практики й підвищити якість роботи представників усіх юридичних професій. Безумовно, ключовим бенефіціаром бази ми бачили суддю, однак її загальний позитивний ефект у геометричній прогресії збільшиться за умови використання програми всією юридичною спільнотою, та, зрештою, громадськістю. Саме тому концепцією передбачалося створення пошукової бази з відкритим доступом.

Особливості новації

Однак сучасні цифрові технології мали йти в ногу з якісним контентним її наповненням. База правових позицій Верховного Суду не дорівнює базі судових рішень ВС. Наприклад, Верховний Суд розглянув тисячі спадкових або сімейних справ, однак якщо систематизувати відповідні справи чи правові позиції в них, то виявиться, що в цих справах було сформульовано не тисячі, а десятки «унікальних» правових позицій, які просто дублюються в десятках або сотнях рішень. Отже, метою контентного наповнення бази було вносити в неї лише ці «унікальні» позиції та не допустити їх дублювання. Це, на наш погляд, також спростило б пошук релевантної практики порівняно з Єдиним реєстром судових рішень — наявним на сьогодні загальнодоступним ресурсом, який використовуються для пошуку практики Верховного Суду.

Реалізація відповідної концепції втілилася в появі певних інструментів пошуку. Так, база здійснює пошук за великими фрагментами текстів, за текстовими документами, а також за посиланням на Єдиний державний реєстр судових рішень. Інакше кажучи, якщо ви переглядаєте в цьому реєстрі будь-яке судове рішення й маєте намір знайти релевантну йому практику Верховного Суду, то можете просто скопіювати посилання в реєстрі, вставити його в рядок пошуку в базі, і вона підбере практику під відповідне рішення. Крім того, існує можливість пошуку за ключовими словами та за правовим тематичним класифікатором (див. детальніше Інструкцію з використання інструментів пошуку в Базі правових позицій Верховного Суду).

Нині здійснюється робота з пошуку напрямів її вдосконалення: як щодо подолання ймовірних, виявлених під час тестової експлуатації недоліків, так і щодо покращення бази як інструменту пошуку. Маємо намір реалізувати ідею досягнення напівавтоматичного самооновлення бази та не полишаємо надії на використання штучного інтелекту.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Юридична практика

Як узаконити самовільне будівництво?

Опубліковано

on

От

Віталій СОЛОВЕЙ,
адвокат

Останнім часом досить поширеним при зверненні громадян є питання узаконення самовільного будівництва. Власнику або користувачу земельної ділянки, на якій самовільно побудовано споруду, необхідно провести технічне обстеження будівництва, після чого звернутися до органів державного архітектурно-будівельного контролю (ДАБК).

Читайте також: За самочинне будівництво в історичному місці – штраф до 1,1 млн грн

Варто зазначити, що порядок проведення технічного обстеження та прийняття в експлуатацію таких об’єктів самовільного будівництва затверджений наказом Мінрегіону від 03.07.2018 № 158. Технічне обстеження індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 кв. метрів включно, господарських (присадибних) будівель і споруд загальною площею до 100 кв. метрів включно проводиться в ході їх технічної інвентаризації з відповідною відміткою в техпаспорті. До власників (користувачів) земельних ділянок штрафні санкції за виконання будівельних робіт без отримання документів, що дають право на їх виконання, і за експлуатацію або використання об’єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, не застосовуються.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Прийняття в експлуатацію об’єктів здійснюється безоплатно протягом 10 робочих днів з дня подачі заяви, за результатами технічного обстеження об’єкта, шляхом реєстрації декларації про готовність об’єкта до експлуатації. До заяви про прийняття в експлуатацію об’єкта необхідно додати: два примірники заповненої декларації; звіт про проведення технічного обстеження об’єкта з інформацією про можливості його надійної і безпечної експлуатації (крім індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів включно, господарських (присадибних) будівель і споруд загальною площею до 100 квадратних метрів включно); завірені в установленому порядку копії: документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, на якій розміщений об’єкт; технічного паспорта (з відміткою про проведене технічне обстеження).

Один примірник декларації після її реєстрації повертається замовнику, а другий залишається в органі ДАБК, який її зареєстрував. Датою прийняття в експлуатацію об’єкта є дата реєстрації декларації про готовність об’єкта до експлуатації. Зареєстрована декларація є підставою для укладення договорів про постачання на прийнятий в експлуатацію об’єкт необхідних для його функціонування ресурсів — води, газу, тепла, електроенергії, включення даних про такий об’єкт до державної статистичної звітності та оформлення права власності на нього. Після прийняття об’єкта в експлуатацію потрібно звернутися в ЦНАП для проведення процедури державної реєстрації права власності на новобудову з наступними документами: документ, який відповідно до вимог законодавства свідчить про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта; технічний паспорт на об’єкт нерухомого майна; документ, що підтверджує присвоєння об’єкту нерухомого майна адреси; письмову заяву або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новий об’єкт нерухомого майна (в разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, яке купується в спільну часткову власність); договір про спільну діяльність або договір простого товариства (в разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалося в результаті спільної діяльності).

У випадку, якщо об’єкт самочинного будівництва не відповідає вищеописаним критеріям, наприклад побудований на земельній ділянці, що має інше цільове призначення, узаконити його можливо лише через суд.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Вже йдете? Перш ніж Ви підете ...

Запрошуємо до нашого каналу Telegram

Не варто пропускати жодної актуальної новини ;)
close-link