Юридична практика
Відлуння давнього вибуху: як із Міністерства оборони хотіли «здерти» зайві мільйони?
Юрій Котнюк,
ЮВУ
Наприкінці липня з неабияким запізненням Верховний Суд оприлюднив постанову від 16 червня у справі за позовом ТОВ «Агрохім» до Міністерства оборони України про компенсацію збитків, завданих вибухом боєприпасів. Така затримка виглядає досить дивною, адже в даному випадку зазначеній установі є чим пишатися, оскільки судді Олександр Банасько, Олег Васьковський і Володимир Погребняк, змінивши рішення судів попередніх інстанцій, зекономили державі 20 мільйонів гривень.
Диверсія чи недбалість?
У ніч з 29 на 30 жовтня 2015 року в місті Сватове Луганської області сталася серія вибухів на польовому ракетно-артилерійському складі, внаслідок якого загинуло четверо осіб — троє військовослужбовців і продавщиця розташованого неподалік магазину. Від арсеналу, де зберігалося 3,5 тисячі тонн великокаліберних снарядів, зрозуміло, нічого не лишилося, крім того, було пошкоджену низку цивільних об’єктів — шістдесят багатоповерхових і п’ятсот приватних будинків, а ще — знищені склади мінеральних добрив, які належали ТОВ «Луганська фірма з агротехнічного обслуговування сільського господарства «Агрохім».
Читайте також: На хабарі спіймали посадовця Міноборони
За офіційною версією причиною надзвичайної події стали два постріли сигнальних ракет, які спричинили пожежу на складах, яка, в свою чергу, спричинила детонацію боєприпасів. СБУ швиденько внесла до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про терористичний акт (стаття 258 Кримінального кодексу України). Через два тижні головний військовий прокурор Анатолій Матіос розповів у «телевізорі», що причиною пожежі стала недбалість посадових осіб, і по тому повідомлення про цей вибух років на п’ять зникли з інформаційного простору. А на початку цього року, коли про даний інцидент забули майже всі, кого він не торкнувся безпосередньо, прес-служба Державного бюро розслідувань, несподівано нагадавши про те, що даною подією державі було заподіяно шкоду на суму більш як 15 млн грн, порадувала публіку тим, що в зв’язку з її наслідками двом командирам реактивних артилерійських батарей було повідомлено про підозру в недбалому ставленні до військової служби в умовах особливого періоду (ч. 3 ст. 425 ККУ). Вина зловмисників полягала в тому, що вони, всупереч вимогам відомчих інструкцій, розмістили ввірену їм військову техніку надто близько біля складу з боєприпасами, внаслідок чого вона була знищена їх вибухом. При цьому ДБР скромно промовчало, що в жовтні 2016 р. у зв’язку з цим одному з офіцерів тилової служби вже було ухвалено обвинувальний вирок. А з арифметикою в слідчих взагалі вийшла нескладуха, оскільки на той момент лише на компенсацію фірмі «Агрохім» із державної казни за рішенням суду пішло 30 мільйонів гривень. Тож спробуємо в міру своїх можливостей заповнити деякі «білі плями» цієї історії.
Вирок і рішення господарського суду
У грудні 2015 року, коли ще напружено тривав пошук винних, до військової в’язниці потрапив начальник польового складу боєприпасів сектору «А» у званні майора. Йому закидали невиконання усного наказу старшого начальника, а саме начальника групи озброєння сектору «А», який розпорядився розробити документацію з протипожежної безпеки. Зрозуміло, що трагедію спричинили більш вагомі причини, аніж відсутність належним чином розроблених документів, але військова прокуратура вирішила ретельно розслідувати обставини вчиненого майором злочину. Він своєї вини не заперечував і вже в квітні 2016 року був звільнений під особисте зобов’язання, а в жовтні між ним і прокурором Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України було укладено угоду про визнання винуватості, яку й затвердив Сватівський районний суд Луганської області вироком від 28.10.2016 р. Ним зловмисник за статтею 403 ККУ був засуджений до тримання в дисциплінарному батальйоні строком на 7 місяців і 22 дні, які він фактично відбув, враховуючи, що відповідно до чинного тоді «закону Савченко» один день в’язниці дорівнював двом дням дисбату.
Одразу ж після цього до Господарського суду Києва надійшов позов ТОВ «Агрохім» до Міністерства оборони України та Антитерористичного центру при СБУ про компенсацію матеріальної шкоди, заподіяної вибухом у сумі тридцять мільйонів гривень, з яких 14 мільйонів — вартість знищених будівель і споруд, 13 мільйонів — товарних запасів і 2 мільйони — транспортних засобів. Рішенням ГС Києва від 16.06.2017 р., залишеного без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2017 р. та Верховного Суду від 22.03.2018 р., позовні вимоги були задоволені. Міноборони наполягало на тому, що воно є неналежним відповідачем, оскільки саме в даній ситуації стало жертвою диверсії, але суд відповів, що цей довід не підтверджується ні вироком суду, який би визнав кого-небудь у вчиненні теракту, ні навіть висновком Торгово-промислової палати України про надання зазначеній надзвичайній події статусу форс-мажорної обставини. Зате позивач пред’явив належний і допустимий доказ того, що вибух стався з вини військового відомства, й цим доказом якраз і став вирок начальнику складу, ухвалений Сватівським райсудом. Рішення ГС Києва в даній справі було виконане 19 вересня 2018 року — запам’ятаймо цю дату, до неї ще доведеться повернутися.
Окрилений такою перемогою «Агрохім» вирішив не зупинятися на досягнутому й подав до Господарського суду Києва ще один позов — цього разу про стягнення з Міноборони 24 мільйони гривень. Ця сума складалася з двох частин: перша в розмірі 14 мільйонів була, так би мовити, компенсацією за затримку виплати компенсації та включала в себе 3 проценти річних плюс інфляційні втрати за період з моменту знищення майна й до моменту надходження коштів на рахунок, друга ж частина була упущеною вигодою в розмірі 10 млн грн. Даний процес проходив цікавим зигзагом. Спочатку суддя С. В. Балац своїм рішенням від 21.08.2019 р. задовольнив позов, але колегія суддів Північного апеляційного господарського суду постановою від 10.02.2020 р. скасувала це рішення й ухвалила нове, яким відмовила в його задоволенні. В другій інстанції вирішили, що раз надзвичайна подія трапилася під час проведення антитерористичної операції, то це виключає відповідальність міністерства, яке не є належним відповідачем. Крім того, мовляв, позивачем не було доведено протиправності дій чи бездіяльності МОУ, які би призвели до заподіяння йому збитків. Ну й, нарешті, між військовим відомством і «Агрохімом» були відсутні договірні відносини, а відтак і не було й тіла боргу, в якого могли вирости «хвости» у вигляді річних процентів й інфляційних втрат.
Фірма, звичайно, оскаржила це рішення у Верховному Суді, який 2 грудня 2020 року скасував зазначену постанову. На думку колегії суддів Касаційного господарського суду, висновки ПАГС суперечили очевидному: протиправність поведінки військового відомства в даній ситуації була встановлена в ході першого процесу й підтверджена вердиктом суду останньої інстанції, а як відомо, відповідно до положень статті 75 Господарського процесуального кодексу обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини. Виходячи з цього справа була направлена на новий розгляд до Північного АГС, колегія якого в іншому складі суддів ухвалила постанову, якою залишила без змін рішення судді Балаца.
Висновок експерта був поставлений під сумнів
Здавалося, все йде до того, що у Верховному Суді, куди звернулося з касаційною скаргою Міністерство оборони, останнє приречене на поразку й там невигідне для нього рішення також буде залишене без змін, проте його судді виявилися більш уважнішими до деталей, аніж навіть адвокати МОУ. В постанові ВС особливе місце займало питання «хвостів»: було зазначено, що відповідно до положень статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати й 3 проценти річних боржник на вимогу кредитора має платити не лише в разі наявності договору між ними, а й у випадку рішення суду, тож з Міноборони вони також повинні були бути стягнуті на корить «Агрохіму». Але не в тому обсязі, який він сам собі порахував: на думку позивача період простроченої заборгованості охоплювався проміжком часу від моменту знищення майна до моменту сплати компенсації, проте судді Верховного Суду вирішили, що цей починається з моменту набрання законної сили судового рішенні про відшкодування заподіяних збитків. Таким чином відлік нарахування «хвостів» починався не з 29.10.2015 р., а з 12.10.2017 року, тож їх розмір мав бути зменшений з 14 до 4 мільйонів гривень.
Що ж стосується упущеної вигоди, то це питання завжди було дуже «слизьким» для господарського судочинства. Згідно усталеної судової практики позивач у подібних випадках має довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною й достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. «Агрохім» на підтвердження своїх претензій надав 25 укладених у вересні 2015 року договорів про поставку мінеральних добрив, укладених з фермерськими господарствами та іншими сільськогосподарськими підприємствами, а також висновок Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені професора М. С. Бокаріуса, який свідчив про те, що виконання умов цих договорів принесло б йому прибуток у сумі 10 млн грн, якби не вибухи, які знищили товарні запаси.
Адвокати Міністерства оборони не додумалися поставити під сумнів достовірність експертного дослідження, а судді Верховного Суду взяли та й поставили. Подумайте самі: вартість знищених міндобрив, що лежали на складах, дорівнювала 13 мільйонам — цей факт було встановлено під час першого судового процесу. Для того, щоб отримати прибуток у 10 мільйонів, це добро мало бути продане як мінімум за 23 млн грн. Щоб отримати такий вагомий навар, на складах мала кипіти робота: одна за одною заїжджати великогабаритні машини від оптових продавців, а звідти одна за одною виїжджати менші вантажівки з дрібними партіями. Попри вибухи мали зберегтися «сліди» цієї бурхливої діяльності, а саме паперові чи електронні документи у вигляді виставлених рахунків на оплату чи платіжних доручень. Нічого з переліченого «Агрохім» суду не надав, а висновок Харківського НДІСЕ свідчив лише про можливі показники доходу позивача за звичайних обставин, що за відсутності додаткових підтверджуючих документів не могло бути доказом безумовної реальної можливості отримання ним доходу в заявленому розмірі.
Виходячи з цього Верховний Суд суттєво відкоригував рішення ГС Києва та Північного АГС й ухвалив стягнути з Міністерства оборони не 24, а лише 4 мільйони гривень.
Джерело: Юридичний вісник України
