Юридична практика
Виконання судових рішень – від нормалізації до приватизації
Віталій Чепурний,
голова Асоціації приватних виконавців України
Як реформувати державну виконавчу службу, щоб зменшити навантаження на бюджет і підвищити ефективність роботи виконавців?
Вимушений тактичний крок
У Міністерстві юстиції оголосили запуск «нормалізації» структури – зменшення посад і скорочення. Проте такий підхід обумовлений форс-мажорними обставинами і є, скоріше, вимушеним тактичним кроком. Варто замислитися про «нормалізацію» на стратегічному рівні, а саме про приватизацію системи примусового виконання рішень, яка зараз є неефективною й витратною для держбюджету.
Нещодавно міністр юстиції Денис Малюська на своїй сторінці у Facebook повідомив про початок «активної нормалізації структури Міністерства юстиції», яка передбачає, зокрема, зменшення посад заступників міністра, укрупнення міжрегіональних управлінь юстиції (з 8 до 4), зменшення посад заступників керівників управлінь тощо.
Читайте також: Новий механізм забезпечення виконання судових рішень містить корупційні ризики
Крім того, надалі планується «нормалізація» середньої та нижньої ланок структурних підрозділів міністерства.
Приватизація сфери виконання судових рішень
Обґрунтовує Денис Малюська зазначені зміни тим, що «війна створює нові (складні) реалії та диктує нові вимоги». Цілком слушна, зрозуміла та актуальна позиція керівника Міністерства юстиції. Адже надважка економічна ситуація в країні в умовах уже піврічної виснажливої боротьби з російською агресією дійсно вимагає перегляду державного фінансування і скорочення всього «зайвого».
Утім, такий підхід обумовлений форс-мажорними обставинами останнього півріччя і є, скоріше, вимушеним тактичним кроком. Тому вважаємо, що керівництву Міністерства юстиції на перспективу (звісно ж, після переможного для нас завершення війни) варто було би замислитися про «нормалізацію» на стратегічному рівні. Зокрема, про приватизацію такої неефективної, зовсім недешевої для держбюджету та забюрократизованої сфери, як примусове виконання судових рішень та рішень інших органів.
Внаслідок реформи 2016 року примусове виконання рішень в Україні здійснюють органи державної виконавчої служби (ДВС) у структурі Мін’юсту та приватні виконавці. Водночас статус державних і приватних виконавців зовсім не є рівнозначним – на приватників накладається чимало обмежень, зокрема щодо примусового стягнення як із держави, так і на її користь. Що ж собою представляють на сьогодні ці дві складові так званої «змішаної» системи примусового виконання? ДВС – громіздка, бюрократична й багаточисельна структура, рівень ефективності якої щодо виконання судових рішень з року в рік залишає бажати кращого. Показово, що при цьому органи ДВС відчувають постійний «кадровий голод», адже низькі зарплати й незадовільне матеріально-технічне забезпечення аж ніяк не стимулюють потенційних інтересантів ставати державними виконавцями.
Для прикладу, у 2021 році за штатним розписом державних виконавців мало бути 5 461, а фактично працювало 4 134 співробітників, тобто недоукомплектованість кадрами становить 25%. Більше того, кількість працюючих державних виконавців зменшується з року в рік – з 4 598 у 2018-му до, як уже зазначалося, 4 134 минулого року.
При цьому, держава щороку витрачає чималі кошти на утримання органів державної виконавчої служби. Так, за даними самого ж Міністерства юстиції, наданих на запит комітету ВРУ з питань правової політики, у 2017 році видатки на утримання органів ДВС становили 1,01 млрд грн при 0,87 млрд грн стягнутих ними виконавчого збору та витрат з боржника (у підсумку – «мінус» 140 млн грн). У 2018 році, відповідно, 1,33 та 0,88 млрд грн («мінус» 450 млн), у 2019 – 1,46 та 1,25 млрд грн («мінус» 210 млн). Тенденція, як бачимо, досить красномовна.
Таку «щедрість» держави можна було б цілком зрозуміти і підтримати, якби органи ДВС дійсно ефективно здійснювали примусове виконання рішень. Однак, на жаль, про ефективність дуже важко говорити, коли, наприклад, у згаданому 2021 році майже 300 приватних виконавців повернули стягувачам 6,6 млрд грн, а понад 4 тисячі державних – 13,2 млрд. Це свідчить, що в 2021 році один приватний виконавець в середньому стягнув 23,2 млн проти 3,2 млн грн у державного, тобто приватний виконавець у середньому в 7(!) разів ефективніший за свого колегу з ДВС.
Приватні виконавці сьогодні – молода й перспективна професія, довіра до якої з боку стягувачів невпинно зростає. В 2021 році в середньому в одного приватника на виконанні перебувало 2 448 виконавчих документи проти 1 309 в одного державного виконавця. Частка приватних виконавців на ринку стягнення заборгованостей становить 27%, при цьому їх майже у 12 разів менше, ніж державних виконавців. А частка приватних виконавців у загалом повернених кредиторам коштах зросла із 7% у 2018-му до 33% у минулому році.
Ключова відмінність приватних виконавців від державних у тому, що вони є самозайнятими особами, які здійснюють незалежну професійну діяльність власним коштом і не витрачають з державного бюджету жодної копійки. Натомість приватники сплачують чималі податки державі (41,5% від отриманого доходу) і створюють сотні робочих місць для працівників своїх офісів. Приватні виконавці безпосередньо зацікавлені в ефективній роботі і є незрівнянно більш вмотивованими щодо швидкого й успішного примусового виконання рішень.
Більше того, державно-приватне партнерство є одним із вагомих трендів сучасного світу, адже приватний сектор справді може бути більш оперативним, компетентним й ефективним у виконанні багатьох функцій (наданні послуг), які до цього традиційно здійснювалися державою. Про це свідчить і сучасний європейський досвід, адже більшість країн Європи довіряє примусове виконання рішень саме приватним виконавцям (Франція, Бельгія, Угорщина тощо). Крім того, всі колишні радянські республіки – члени ЄС — обрали повністю приватну модель.
Саме тому керівництву Міністерства юстиції необхідно стратегічно дивитися на «нові реалії» й «нові вимоги», адже Україна не така багата і просто не може дозволити собі подальше існування такого громіздкого, затратного і малоефективного механізму в сфері примусового виконання рішень. Потрібно концептуально визначитися і почати поступово рухатися в бік запровадження повністю приватної моделі. При цьому ставка на приватизацію діяльності з примусового виконання рішень не обов’язково означає бездумне скорочення працівників ДВС. Варто створити такі умови, щоб вони знайшли своє місце у новій системі – розпочали власну діяльність приватного виконавця або ж перейшли помічниками до вже працюючих приватників.
Для початку якісних змін необхідно нарешті виконати зобов’язання, які Україна неодноразово брала на себе перед Європейським Союзом, і зрівняти, нарешті, повноваження приватних і державних виконавців.
Можливість для цього дає прийняття законопроекту № 5660 «Про примусове виконання рішень» з урахуванням відповідних вимог ЄС та рекомендацій експертів Ради Європи. На перехідний період доцільно запровадити повноцінну змішану систему, забезпечивши при цьому приватних і державних виконавців сучасним інструментарієм – дійсно автоматизованим арештом коштів боржника і максимально можливою діджиталізацією виконавчого провадження.
Аналогічні пропозиції Рада приватних виконавців України вже затвердила і направила до проекту Плану відновлення України. Цей план має стати ключовим програмним документом, за яким ми відновлюватимемо Україну від наслідків війни та залучатимемо інвестиції для стійкого економічного зростання. Отже, пропонуємо очільнику Міністерства юстиції підійти до оголошеної ним «нормалізації» більш комплексно, стратегічно і на перспективу. Повоєнне відновлення України потребуватиме саме таких підходів, спираючись на масштабну фінансово-економічну підтримку зарубіжних партнерів та залучаючи найкращі європейські практики, в тому числі і у сфері примусового виконання рішень.
Джерело: Юридичний вісник України
