Визнання особи недієздатною та встановлення опіки: практичний аспект

Ганна ПАЛАГИЦЬКА,
юрист

Відповідно до цивільного законодавства особа є дієздатною до моменту встановлення її недієздатності в судовому порядку.

До досягнення дитиною 18 років її законними представниками є батьки. Проте, якщо дитина має хронічний стійкий психічний розлад, внаслідок якого вона не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, то після досягнення нею 18 років батьки стикаються з необхідністю оформлення опікунства для отримання соціальних пільг та забезпечення можливості врегульовувати юридичні аспекти життя дитини. Процедура визнання особи недієздатною та призначення такій особі опікуна має свої особливості, які треба враховувати при поданні відповідної заяви до суду. Відповідно до ч. 1 ст. 39 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) визнання особи недієздатною відбувається в судовому порядку. Проте призначити недієздатній особі опікуна можна, як у судовому порядку, так і через орган опіки та піклування. При цьому особі може бути призначено одного або кількох опікунів (ч. 5 ст. 63 ЦК України).

Враховуючи те, що підставою для призначення опікуна є визнання особи недієздатною, ефективним способом вирішення цього питання є подача заяви до суду, в якій одночасно зазначено дві вимоги — визнати особу недієздатною та призначити їй опікуна. Така заява може бути подана до суду за місцем реєстрації особи, яку визнають недієздатною членами її сім’ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, та розглядається в порядку окремого провадження. Але зважаючи на положення ч. 1 ст. 300 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України), для можливості ухвалення рішення в частині призначення опікунства в суду на час вирішення справи має бути відповідне подання органу опіки та піклування.

На практиці для того, аби вчасно отримати таке подання необхідно:

1) у заяві про визнання фізичної особи недієздатною та встановлення опіки визначити заінтересованою особою орган опіки та піклування, залучення якого є обов’язковим згідно вимог ч. 1 ст. 299 ЦПК України;

2) після відкриття провадження та призначення експертизи прийти на прийом в орган опіки та піклування, уточнити коли необхідно розпочати процедуру перевірки осіб, котрі претендують на опікунство, та отримати перелік документів, які має подати майбутній опікун для підготовки органом цього подання. Не варто цілком покладатися на суд в зазначеному питанні, адже внаслідок завантаженості суддів ухвала може бути направлена невчасно і, як результат, орган опіки та піклування не встигне направити подання до суду до вирішення справи.

Крім цього, згідно з положеннями ч. 1 ст. 298 ЦПК України проведення судово-психіатричної експертизи при визнанні особи недієздатною є обов’язковим. На жаль, законодавець в цьому аспекті не передбачив жодних винятків і навіть особи, які мають інвалідність внаслідок хронічного стійкого психічного розладу з дитинства мають проходити експертизу в обов’язковому порядку. При вирішенні питання призначення експертизи варто звернути увагу та обґрунтувати суду те, що заявник звільняється від сплати за проведення такої експертизи, оскільки на практиці не всі суди на це зважають і покладають оплату на заявника. Так, відповідно до ч. 2 ст. 299 ЦПК України судові витрати, пов’язані з провадженням справи про визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, відносяться на рахунок держави. Частиною 10 ст. 139 ЦПК України встановлено, що якщо у справах окремого провадження призначення експертизи здійснюється за ініціативою суду, відповідні витрати відшкодовуються за рахунок державного бюджету.

Одним з важливих моментів є те, що строк дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною визначається судом, але не може перевищувати двох років (ч. 6 ст. 300 ЦПК України). Для того, щоб продовжити строк дії цього рішення опікун має право подати відповідне клопотання не пізніше ніж за п’ятнадцять днів до закінчення такого строку, яке повинно містити обставини, що свідчать про продовження хронічного, стійкого психічного розладу, підтверджені відповідним висновком судовопсихіатричної експертизи (ч. 7, 8 ст. 300 ЦПК України). Отже, законодавець ускладнив процедури тим, що подаючи таке клопотання, опікун має перед цим провести судово-психіатричну експертизу за власний рахунок і вже потім намагатись у судовому порядку компенсувати понесені витрати.

Імперативні положення про проведення експертизи при встановленні недієздатності та при продовженні дії рішення про недієздатність особи потребують внесення змін, адже в такій редакції вони створюють невиправдані штучні перепони для визнання недієздатними осіб, котрі, наприклад, мають такі психічні розлади, котрі, на жаль, носять стійкий характер і не можуть бути усунені.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути