Як переселенцям отримати державну допомогу замість аліментів? - LexInform: Правові та юридичні новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Юридична практика

Як переселенцям отримати державну допомогу замість аліментів?

Дата публікації:

Лілія ВІРЬОВКІНА,
практикуюча юристка, громадська діячка

У даній статті в першу чергу ми розглянемо проблеми оформлення державної допомоги замість аліментів для внутрішньо переміщених осіб (ВПО) та колізії постанови Кабінету Міністрів України № 189 від 22.02.2006 року.

Нормативна база

Життя, як ми знаємо, бентежне, і не завжди можливо стягнути аліменти на дитину. На цей випадок з боку держави встановлена допомога, яка призначається та виплачується замість аліментів управліннями соціального захисту (надалі — УПСЗН). Пункт 2 Постанови КМУ № 189 від 22.02.2006 року встановлює 3 випадки, коли один із батьків, із яким проживає дитина, має отримувати таку допомогу:

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

1) відомості про одного з батьків (платника аліментів), які внесено до Єдиного реєстру боржників у зв’язку з несплатою ним аліментів;

2) стосовно одного з батьків здійснюється кримінальне провадження або він перебуває на примусовому лікуванні, в місцях позбавлення волі, якого визнано в установленому порядку недієздатним, а також перебуває на строковій військовій службі;

3) місце проживання (перебування) одного з батьків не встановлено.

Звертаю увагу, що має бути виконана лише одна з цих умов, а не всі три одночасно. Тобто тут діє принцип «або/або/або».

Варіанти дій

Розглянемо перший та третій варіанти. Перший варіант — це той, коли ви вже подавали до суду позовну заяву про стягнення аліментів, отримали позитивне рішення, після цього звернулися в Державну виконавчу службу України (надалі — ДВС), вони відкрили виконавче провадження про стягнення аліментів. При цьому той із батьків, який має сплачувати аліменти, потрапляє до Єдиного реєстру боржників за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці (наказ Міністерства юстиції України 05.08.2016 р. № 2432/5).

Із нюансів: Єдиний реєстр боржників — це сучасна частина автоматизованої системи виконавчого провадження, яка ще іменується — Система, а ось Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень — це її архівна частина, вона велася до впровадження Системи, відповідно до наказу Міністерства юстиції України № 43/5 від 20.05.2003 р. Передача даних із цієї архівної частини в Єдиний реєстр боржників здійснюється «за умови винесення виконавцем повідомлення про внесення відомостей про боржника до Єдиного реєстру боржників».

Цей варіант є складним, коли один та/або обоє із батьків дитини є внутрішньо переміщеними особами, судове рішення вступило в силу та/ або виконавче провадження було відкрите до 2014 року на окупованих територіях Донецької і Луганської областей, Криму. На жаль, у більшості із таких випадків оригінали документів залишилися на непідконтрольній території, й доступу до них немає. Також часто відсутня жодна інформація в Єдиному державному реєстрі судових рішень, архівному Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень і, головне, в Єдиному реєстрі боржників, про який ідеться у вимогах.

У таких ситуаціях більшість юристів та адвокатів радять відновлювати судове провадження про стягнення аліментів або подавати позов заново про стягнення аліментів, отримувати судове рішення та знову звертатися до ДВС України, чекати ще 3 місяці поки боржника внесуть в Єдиний реєстр боржників, а вже тоді звертатися до УПСЗН.

Обидва варіанти я не вважаю раціональними, бо вони не вирішують проблему системно та займають багато часу. Але якщо вже обирати із цих двох варіантів, то раджу все-таки подавати заново позов про стягнення аліментів. Цей шлях може вимагати розшуку відповідача (ст. 132 Цивільного кодексу України), який здійснюється Національною поліцією України на підставі ухвали суду. У той же час дана справа може бути розглянуте за вашою заявою в порядку спрощеного позовного провадження.

Однак категорично не раджу йти шляхом відновлення судового провадження, якщо у вас відсутні будь-які копії/скани судового рішення, що вступило в силу (там має бути ця відмітка та печатка). Й хоча дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, але «в разі недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження суд відмовляє у відновленні втраченого судового провадження і роз’яснює учасникам справи право на повторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів» (п.3 ст. 494 Цивільного кодексу України).

Третій варіант вказується, як «місце проживання (перебування) одного з батьків не встановлено». Це може бути як:

  • ухвала ДВС України, що містить фразу «місце проживання (перебування) одного з батьків не встановлено»;
  • повідомлення поліції про те, що місце проживання (перебування) одного з батьків дитини не встановлено;
  • рішення суду про визнання того із батьків, що не виплачує аліменти, безвісно відсутнім (окреме провадження).

Звертаю увагу, що «проживання/перебування не встановлено» та статус «безвісно відсутній» — різні процедури та мають різні юридичні наслідки.

Статус безвісно відсутнього підходить для застосування до тих батьків, які залишились на окупованих територіях та не виїжджали протягом тривалого часу, і з ними немає жодного зв’язку. А ось «місце проживання не встановлено» — це вже всі інші випадки, коли ДВС України просто не може знайти боржника та стягнути аліменти.

Судовий шлях

Звичайно, ще можна звернутися до суду, щоб визнати особу померлою (ст. 46 Цивільного кодексу України). Але пам’ятайте, що деякі із судів бояться, що реальним мотивом звернення із такою заявою є не ваше бажання виховувати дитину, а плани заволодіти спадщиною її батька. Тому не кожен суддя захоче виносити подібне рішення. Крім цього, постанова КМУ № 189 від 22.02.2006 р. не вказує смерть одного із батьків, як причину отримання державної допомоги замість аліментів. Отримання допомоги при смерті одного з батьків та/або визнання померлим, що прирівнюється до смерті, — це пенсійне законодавство, «пенсія у разі втрати годувальника» (ст. ст.3750 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та інші нормативно-правові акти).

Та повернемося до статусу «безвісно відсутньої особи». Сама ця норма звучить наступним чином (ст. 43 Цивільного кодексу України): «Фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування». Звичайно, подібна заява буде розглядатися поза зоною АТО/ООС або Криму відповідно до Розпорядження ВССУ із розгляду цивільних та кримінальних справ № 02.09.2014 р. № 2710/38-14 та інших належних нормативно-правових актів.

«У заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку» (ст. 306 Цивільного процесуального кодексу України). Подібними діями можуть бути: запити в СБУ щодо перетину даною особою блокпостів, розшук Національною поліцією України, розшук через ЗМІ тощо. При цьому в заяві треба наполягати, щоб відлік 1 року починався не з дати вашого звернення до суду, а з дати, коли особу в останній раз хтось бачив, фіксував її діяльність тощо.

При встановленні судом особи безвісно відсутньою відомості про неї видаляють із Єдиного реєстру боржників та виконавче провадження закінчують. «Система виключає відомості про боржника з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови: про закінчення виконавчого провадження згідно зі статтею 39 ЗУ «Про виконавче провадження» (Постанова КМУ № 189 від 22.02.2006 року). «Виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 3) …смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника» (п. 3 ч.1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження»). «У разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв’язку із закінченням виконавчого провадження»(п.1 ст. 40, 39 ЗУ «Про виконавче провадження»).

На відміну від статусу «безвісно відсутньої особи», фраза в ухвалі ДВС України «місце проживання (перебування) одного з батьків не встановлено» не зупиняє та не закінчує виконавче провадження, боржник має залишатися в Системі, про що вам надають підтвердження.

Логічно, що після винесення судом рішення про встановлення безвісно відсутньої особи, ДВС вже не має право вносити особу в Єдиний реєстр боржників. Тому і УПСЗН не має право вимагати від вас те, щоб відомості про іншого із батьків дитини, який визнаний у суді безвісно відсутнім та який не сплачує аліменти, були в цьому реєстрі.

Якщо УПСЗН надає вам відмову з посиланням на вимогу абзаца 3 п. 4 постанови КМУ № 189 від 22.03.2006 р., а саме: «Тимчасова допомога не призначається, якщо: відсутні відомості про одного з батьків (платника аліментів) в Єдиному реєстрі боржників», то ви маєте право оскаржити цю відмову УПСЗН як таку, що не може бути виконаною та суперечить іншим нормативно-правовим актам (адміністративне провадження).

Саме в некоректному формулюванні п. 4 постанови КМУ № 189 від 22.03.2006 р. у новій редакції і полягає проблема з отриманням допомоги. Законодавці чомусь забули, що є випадки, коли Єдиний реєстр боржників не повинен містити інформацію про особу, а саме: смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника. Було б добре, щоб урядовці внесли необхідне уточнення в дану постанову, наприклад таким чином: «Тимчасова допомога не призначається, якщо: відсутні відомості про одного з батьків (платника аліментів) в Єдиному реєстрі боржників (за виключенням випадків, коли особа визнана в судовому порядку безвісно відсутньою)».

Замість висновку

Резюмуючи, зазначу, що у вас є декілька шляхів вирішення даного питання:

– перший — подача в суд заяви щодо відновлення судового провадження (найбільш складний, з моєї точки зору, не раджу);

– другий — у разі позитивного рішення суду звернення до ДВС України щодо виконання даного рішення;

– третій — спроба ДВС реалізувати рішення суду, може бути ухвала про «місце проживання (перебування) одного з батьків не встановлено» або «відстуній доступ до окупованої території» тощо, а також має бути внесення особи у Єдиний реєстр боржників після фіксації наявності заборгованості із сплати аліментів більше 3 місяців;

– четвертий — звернення до УПСЗН на підставі абзацу 2 постанови КМУ № 189 від 22.03.2006 р. (відомості про одного з батьків (платника аліментів), які внесено до Єдиного реєстру боржників у зв’язку з несплатою ним аліментів).

Із цього переліку другий шлях є дещо легшим: – подача в суд нової заяви про стягнення аліментів;

– звернення до ДВС України щодо виконання даного рішення;

– спроба ДВС реалізувати рішення суду, може бути ухвала про «місце проживання (перебування) одного з батьків не встановлено» або «відстуній доступ до окупованої території» тощо, а також має бути внесення особи в Єдиний реєстр боржників після фіксації наявності заборгованості із сплати аліментів більше 3 місяців;

– звернення до УПСЗН на підставі абзацу 2 постанови КМУ № 189 від 22.03.2006 (відомості про одного з батьків (платника аліментів), які внесено до Єдиного Реєстру боржників у зв’язку з несплатою ним аліментів).

І моя особиста правова позиція у справах щодо отримання державної допомоги замість аліментів із боржників, які залишилися на окупованих територіях та не виїжджають, інформацію про життя яких не можна знайти у вільному доступі (соціальні мережі тощо):

1) встановлення особи в судовому порядку «безвісно відсутнім» (окреме провадження);

2) звернення в УПСЗН для отримання допомоги відповідно до абзацу 4 п. 2 постанови КМУ № 189 від 22.02.2006 року («місце проживання (перебування) одного з батьків не встановлено»);

3) можлива відмова УПСЗН на підставі абзац п. 4 постанови КМУ № 189 від 22.03.2006 р. («Тимчасова допомога не призначається, якщо: відсутні відомості про одного з батьків (платника аліментів) у Єдиному реєстрі боржників»);

4) у разі необхідності оскарження в адміністративному порядку даного рішення УПСЗН, як такого, що не може бути реалізованим та суперечить іншим нормативно-правовим актам.

Я вважаю, що останній шлях найбільш морально та юридично коректний, бо:

1) цей варіант більш позитивний для долі самої дитини (багато з осіб, які залишилися на окупованих, є «невиїзними», тобто такими, що пов’язані з окупантами);

2) цей шлях покаже правозахисникам та законодавцям на практиці, які норми постанови № 189 містять неточності/колізії, а це дасть, у свою чергу, можливість впровадження подальшої адвокації щодо внесення необхідних змін (практика напрацюється за допомогою оскарження рішень УПСЗН в адміністративному порядку);

3) це юридично полегшить процедуру прийняття рішення щодо долі дитини для того із батьків, який виховує дитину самостійно, без отримання згоди іншого.

Джерело: Юридичний вісник України

Юридична практика

Акціонери дерибану, або Як АМКУ програв справу іноземному дилеру

Опубліковано

on

От

Юрій Котнюк,
ЮВУ

Минулого місяця у Верховному Суді завершився процес за позовом британської компанії «Мостон Пропертіс Лімітед» до Антимонопольного комітету, рішенням якого на неї було накладено штраф у 340 тисяч гривень за антиконкурентні дії під час продажу обладнання на суму 6 мільйонів доларів США акціонерному товариству «Укргазвидобування». Попри те, що справа пройшла два кола розгляду, юристам державних структур так і не вдалося переконати суддів у тому, що за, нібито, іноземним позивачем стоять вітчизняні казнокради.

Сумнівний контракт

«Укргазвидобування» є таким собі філіалом Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», який спочатку функціонував у формі дочірнього підприємства, потім у статусі акціонерного товариства, 100 відсотків акцій якого належать Нафтогазу. Як відомо, з 2010 року в «Укргазвидобуванні» хазяйнували ставленики Дмитра Фірташа, які не зникли навіть після того, як у 2014 році було знято з посади голову правління Юрія Борисова, а самого Фірташа ув’язнено у Відні. Ситуація почала більш-менш мінятися лише з приходом у червні 2015 року ставленика, умовно кажучи, американської команди Олега Прохоренка, який виявив у ввіреному йому господарстві чимало неподобств і, зокрема, звернув увагу на те, що зовсім недавно — в травні того ж 2015 року — попереднім керівництвом товариства було придбано за явно завищеними цінами блочно-модульний комплекс колтюбінгової установки, яку використовують для підвищення ефективності видобування газу з уже наполовину висмоктаних родовищ. Її виробником була відома китайська компанія, а от продавцем — нікому невідома офшорна фірма «Мостон Пропертіс Лімітед». За придбане обладнання було заплачено 5,849 мільйонів доларів США, що за результатами спеціально проведеного дослідження було як мінімум на 616 тисяч доларів дорожче, аніж найдорожча установка аналогічного типу, яку в той час можна було знайти на світовому ринку, а взагалі, якщо добре пошукати, то можна було купити те ж саме й за 2,984 млн доларів.

Читайте також: В основу рішення АМКУ не може бути покладено висновки з інших справ, у яких сторона спору не брала участі

Після того, як установка прибула в Полтаву, керівництво «Укргазвидобування» дало команду не перераховувати другу половину коштів за неї, ініціювавши, натомість, відкриття кримінального провадження за фактом зловживання службовим становищем, а також позов до господарського суду про визнання недійсним договору купівлі-продажу, але обидва ці процеси не були результативними для їх ініціатора. Компанія «Мостон» теж не сиділа склавши руки й подала позов до Лондонського міжнародного арбітражного суду про стягнення другої половини обумовлених контрактом коштів. Їй пощастило більше і 22 вересня 2017 року арбітр з нехарактерним для Англії прізвищем Дмитро Євсєєв задовольнив позовні вимоги, присудивши, що «Укргазвидобування» має заплатити позивачеві 2,436 мільйона доларів основного боргу, три відсотки річних за період з 1 жовтня 2015 року й до моменту повного виконання вердикту, а крім того 97 тисяч фунтів стерлінгів арбітражно-процесуальних витрат. Дане рішення було пред’явлене до виконання відповідним органам Міністерства юстиції України. «Укргазвидобування» спробувало зупинити процес стягнення, але суддя Шевченківського районного суду Києва Ірина Макаренко, посилаючись на вимоги Законів України «Про міжнародне приватне право» та «Про міжнародний комерційний арбітраж», своєю ухвалою від 5.04.2018 р. (залишеною без змін судами всіх наступних інстанцій) надала дозвіл на примусове виконання на території України арбітражного рішення Лондонського МАС.

Читайте також: Законодавство не обмежує осіб, які беруть участь у справі, у наданні до суду доказів, які раніше не були подані ними в процесі розгляду справи АМКУ

Не добившись у такий спосіб матеріальної компенсації завданих збитків, «Укргазвидобування» спробувало добитися хоча би моральної сатисфакції й подало до Антимонопольного комітету України заяву про порушення компанією «Мостон» положень Закону «Про захист економічної конкуренції», яке виразилося в узгодженій антиконкурентній змові з іншою офшорною компанією під назвою «Норт Шале Ентерпрайзіс», в якої вона виграла конкурс. Прийнявши до розгляду цю заяву, АМКУ почав розслідування, за підсумками якого своїм рішенням від 30.08.2018 р. наклав на компанію «Мостон» штраф у сумі 340 тисяч гривень. Саме це рішення й стало предметом господарської справи, яка протягом трьох років двічі розглядалася судами всіх трьох інстанцій.

Процедура понад усе

Окрім позивача — компанії «Мостон» і відповідача — АМКУ, участь у процесі брали «Укргазвидобування» як третя особа на стороні відповідача і тодішній заступник Генпрокурора — керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Назар Холодницький. Попервах справа йшла успішно для української сторони: рішенням Господарського суду Києва від 15.03.2019 р., залишеним без змін постановою Північного апеляційного госпсуду від 16.10.2019 року в задоволенні позову було відмовлено. Адвокати позивача наполягали на тому, що відповідно до чинного законодавства, акціонерне товариство «Укргазвидобування» має право купувати що завгодно, в кого завгодно й за якою йому заманеться ціною, оскільки на нього не поширювалися вимоги чинних тоді законів «Про здійснення державних закупівель», «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності», а також прийнятого пізніше на заміну їм Закону «Про публічні закупівлі». Суди погодилися з тим, що придбання «Укргазвидобуванням» колтюбінгової установки не підпадало під категорію державних закупівель, але зазначили, що в даному випадку розглядається зовсім інше питання, яке пов’язане з тим, чи були в діях компанії «Мостон» порушення законодавства про захист економічної конкуренції, відповідальність за яке настає незалежно від того, спричинили ці порушення, чи ні які-небудь негативні наслідки у вигляді завдання збитків для кого-небудь. Варто зазначити, що правильність такого висновку не ставилася під сумнів і Верховним Судом, а от з іншими моментами виявилося значно складніше.

Читайте також: Проти непритаманних повноважень виступив і сам АМКУ

Попереднє керівництво «Укргазвидобування» опублікувало оголошення про конкурс на закупівлю колтюбінгової установки 7 травня 2015 року і вже через п’ять днів на неї відгукнулися дві фірми: «Мостон Пропертіс Лімітед» з пропозицією 5,849 млн доларів і «Норт Шале Ентерпрайзіс», яка запросила ціну 6,009 млн доларів. Вибрали, звичайно, ту котра дешевша, але нове керівництво надало Антимонопольному комітету два вагових докази, що ці дві компанії були у змові. Перший полягав у тому, що їх уповноважені представники Олександр Забіяка і Борис Діхтяр в період проведення конкурсу вели між собою доволі жваві телефонні переговори, про що свідчила інформація, отримана в рамках кримінального провадження від оператора мобільного зв’язку ПрАТ «Водафон Україна». Другий доказ був отриманий у процесі Лондонського арбітражу — відповідно до матеріалів його справи обидві названі вище фірми — учасниці конкурсу опосередковано через низку офшорних компаній контролювала одна й та ж людина — іноземець на прізвище Франц Бронте, який, швидше за все, був номінальним засновником, за спиною якого стояли люди Фірташа.

Ці докази виявилися переконливими для суддів ГС Києва та Північного АГС, але колегія суддів Верховного Суду у складі Тетяни Малашенкової, Богдана Львова і Володимира Селіваненка знайшла причину для того, щоб скасувати їх вердикти й відправити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Вони знайшли недолік, який полягав у тому, що переклад на українську мову отриманих із Лондону матеріалів не був нотаріально засвідчений. Це, на їх думку, було достатньої причиною для того, аби визнати доказ недопустимим, оскільки відповідно до чинних процесуальних норм документи, складені нерезидентами, мають прийматися судами лише після їх легалізації у встановленому законодавством України порядку. В принципі таку позицію зрозуміти можна, оскільки існує ймовірність, що переклад може спотворювати зміст документу, викладеного мовою оригіналу. Правда, в даному випадку позивач — фірма «Мостон» — не заперечувала достовірність викладеної в лондонських паперах інформації та судді Верховного Суду все одно вирішили, що процедура понад усе.

Другий раунд виявився провальним

На другому колі даного процесу ГС Києва рішенням від 6.08.2020 р. вдруге задовольнив позов з огляду на те, що «Укргазвидобування», як того й вимагав Верховний Суд, надало нотаріально засвідчений переклад отриманих з Лондона документів, але 17 березня поточного року колегія суддів Північного АГС, всупереч очікуванням, скасувала цей вердикт і ухвалила новий, яким задовольнила позов компанії «Мостон» і скасувала рішення АМКУ про накладення на неї штрафу в сумі 340 тисяч грн. Судді вирішили, що факт пов’язаності учасників конкурсу через їхнього спільного власника ще не свідчить про те, що вони вчиняли узгоджені антиконкурентні дії, тож факт телефонних переговорів між їхніми уповноваженими представниками під час проведення тендерних процедур не є доказом порушення українського законодавства про захист економічної конкуренції — мало про ще можуть балакати по телефону люди, які працюють в одній корпорації.

Ще більш цікавими виявилися аргументи суддів, які спростовували закиди «Укргазвидобування» з приводу штучно завищеної ціни на придбане обладнання. Тут служителі вітчизняної Феміди послалися на роздуми їхнього лондонського колеги Дмитра Євсєєва, який у мотивувальній частині свого рішення зазначив, що така розбіжність цін на одну й ту ж колтюбінгову установку пояснюється терміном поставки: так, за п’ять мільйонів доларів, мовляв, можна купити вже готове до відвантаження обладнання, а от за три мільйони — неіснуюче, яке ще треба буде виготовити, на що може піти від шести до восьми місяців. Загалом же висновок ПАГС полягав у тому, що «Укргазвидобування» саме винувате, що придбало обладнання за ціною, яку вважає завищеною й нема чого в даній ситуації кивати на узгоджені антиконкурентні дії двох офшорних фірм. Менеджерам зазначеного акціонерного товариства треба було вести більш активний пошук ймовірних постачальників обладнання, або вести більш жорсткі переговори з тими фірмами, які відгукнулися на його оголошення. Про те, що станом на травень 2015 року ці менеджери працювали на інтереси бізнес-імперії Фірташа, а не держави, як єдиного акціонера «Укргазвидобування», судді, звичайно, згадувати не стали — не їхнє це діло. Ну а наступна колегія суддів Верховного Суду у складі Ірини Булгакової та вже знайомих нам по першому колу справи Богдана Львова і Володимира Селіваненка своєю постановою від 17.08.2021 р. відмовили в задоволенні касаційних скарг АМКУ і «Укргазвидобування» й залишили постанову ПАГС без змін.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Юридична практика

Два роки міфів і результати: чим живе ВАКС?

Опубліковано

on

От

Олена ТАНАСЕВИЧ,
голова Вищого антикорупційного суду

У міжнародних правових актах корупцію ідентифікують як реальну загрозу інститутам демократії, а переважна більшість українців визнає її найбільшою загрозою для національної безпеки нашої держави.

Читайте також: ВАКС vs місцеві загальні суди: критерії розмежування юрисдикції

Вартові суспільних настроїв

Дійсно, наслідки корупції є більш руйнівними, ніж здається на перший погляд. Йдеться не лише про спотворення суспільно-політичного життя, а й про приниження людської гідності. Адже корупція неминуче формує в громадян відчуття власної вразливості та неспроможності захистити себе. Враховуючи масштабність цього негативного явища в Україні та суспільний запит на його подолання, цілком логічними є підвищені очікування від діяльності Вищого антикорупційного суду.

За два роки суддям Вищого антикорупційного суду довелося почути чимало зауважень до своєї професійної діяльності: від тверджень про обвинувальний ухил та правосуддя нашвидкуруч, без об’єктивного аналізу доказів, до діаметрально протилежних доводів щодо надмірно поблажливого ставлення до обвинувачених та надто повільного розгляду справ.

Читайте також: ВАКС вимагає гарантій незалежності

Крім того, періодично лунають і нічим не підтверджені дорікання щодо іноземного впливу або «зовнішнього керування» судом, а в медіа-просторі з’являються дописи або сюжети про суддів, де навмисно перекручуються реальні події через штучне надання їм негативного забарвлення.

Звертає увагу також той збіг обставин, що після ухвалення перших вироків з реальним покаранням у виді позбавлення волі 49 народних депутатів України звернулися з поданням щодо конституційності закону про Вищий антикорупційний суд при тому, що у 2018 році п’ятеро з них особисто голосували «за» прийняття цього закону. Звичайно, наведене не впливає на незалежність і неупередженість суддів. Але оскільки правосуддя має не лише здійснюватися — повинно бути видно, що воно здійснюється, то для досягнення цієї мети публічні закиди вимагають публічного спростування. Кращим спростуванням є реальні результати діяльності суду, а такими широкий загал вважає кількість розглянутих кримінальних проваджень та ухвалених вироків.

Усупереч усім міфам невідворотність справедливого
покарання за корупцію стає нормою

На сьогодні шість колегій суддів Вищого антикорупційного суду ухвалили 45 вироків (щодо 50 осіб), з яких, всупереч думці прибічників «обвинувального ухилу» суду, 7 є виправдувальними: у шістьох кримінальних провадженнях обвинувачених повністю виправдали, ще в одному — особу виправдали щодо частини пред’явленого їй обвинувачення.

Читайте також: Прапор ВАКС на Хан-Тенгрі

А загалом за два роки діяльності Вищого антикорупційного суду частка виправданих осіб від кількості всіх осіб, щодо яких ухвалено вироки, склала 14 відсотків. При цьому варто зазначити, що за відомостями, наведеними в Аналізі стану здійснення судочинства судами кримінальної юрисдикції у 2017— 2020 роках, здійсненому Верховним Судом, частка виправданих осіб від кількості всіх осіб, щодо яких ухвалено вироки, становила лише 1% у 2020 році та 1,2 % у 2019 році.

Із 39 обвинувальних вироків (щодо 44 осіб) 14 ухвалені із затвердженням угод про визнання винуватості, а 25 — за результатами судового розгляду. Реальне покарання у виді позбавлення волі строком від 2 до 9 років призначено 27 особам. Поміж них народні депутати України та депутати місцевих рад, керівники державних підприємств, судді, прокурори й адвокати. Зараз у провадженні першої інстанції Вищого антикорупційного суду перебувають 184 кримінальних провадження за обвинуваченням 440 осіб, тобто в середньому на розгляді кожної колегії суддів одночасно перебуває 30—35 кримінальних справ здебільшого щодо тяжких та особливо тяжких злочинів.

За усіма класифікаторами справи Вищого антикорупційного суду мають найвищу категорію складності. Обсяг письмових матеріалів більшості кримінальних проваджень сягає кількох десятків, а в окремих випадках і сотень томів, тоді як розмір завданих збитків інколи обраховується сотнями мільйонів гривень. Зазвичай привласнення державного майна та заволодіння бюджетни – ми коштами відбувається із застосуванням складних схем, зокрема, з використанням іноземних суб’єктів господарювання, за допомогою яких злочинній за своїм змістом діяльності намагаються надати рис законності.

Наші судді щодня аналізують величезний обсяг інформації, тому в таких справах об’єктивно потрібен значний час для ухвалення вироків.

На запит суспільства щодо вироків саме в кримінальних провадженнях із найбільшим розміром завданих державі збитків, необхідно роз’яснити, що законодавець не передбачив можливості пріоритезаці ї розгляду таких справ. Кримінальний процесуальний кодекс України не дозволяє судді пришвидшувати або, навпаки, пригальмову – вати розгляд кримінальних проваджень на власний розсуд. Тому на виконання вимог закону суд прагне бути максимально ефективним одночасно в усіх кримінальних провадженнях.

Разом із тим, як свідчить практика, для продуктивної діяльності доцільно призначати до розгляду не більше двох—трьох справ на день, а це лише 10—15 судових засідань на тиждень в одній колегії суддів. Об’єктивно виходить так, що судове засідання в кожній справі відбувається щонайбільше двічі на місяць.

Погляд у майбутнє

Корупційні «традиції» у нашій державі формувалися десятиліттями, тому цілком логічно, що зміна світогляду багатьох людей відбувається повільно, потребує певного часу та зусиль всіх і кожного. Проте усвідомлення проблеми, системні правові кроки та поступові, але однозначно позитивні зміни в суспільно-політичному житті свідчать про дієвість запровадженого антикорупційного законодавства. Після двох років щоденної та, без перебільшення, самовідданої роботи суддів у режимі 24/7 опонувати скептикам та тим, хто свідомо прагне дискредитувати суд, стає щораз простіше. Вищий антикорупційний суд і надалі здійснюватиме правосуддя з тим, щоб забезпечити дотримання права на справедливий суд та зробити свій вагомий внесок у розбудову правової держави.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Юридична практика

Три мільярди Укрнафти: Верховний Суд поставив у цій справі крапку, але не остаточну

Опубліковано

on

От

Юрій Котнюк,
ЮВУ

Двадцять сьомого серпня Касаційний господарський суд залишив без змін ухвалу Північного апеляційного господарського суду, якою було відмовлено в задоволенні заяв АТ «Укрнафта» і ТОВ «Котлас» про перегляд за виключними обставинами рішення суду про визнання недійсним укладений між ними 71 договір купівлі-продажу нафтопродуктів на загальну суму 3 мільярди 485 мільйонів гривень.

Читайте також: Загадки справи «Укрнафти»

На думку детективів Національного антикорупційного бюро України шляхом підписання фіктивних контрактів ці гроші фактично було викрадено з каси акціонерного товариства, більша половина акцій якого належить державі. Заявники намагалися довести, що всі раніше ухвалені з цього приводу судові рішення мають бути скасовані у зв’язку з тим, що 5 червня 2019 року Конституційний Суд України позбавив НАБУ права звертатися до суду з подібними позовами, проте судді визнали такий аргумент непереконливим.

Витоки спору заховані в 2006-му році

Щоб зрозуміти суть цієї справи необхідно нагадати історію «Укрнафти», відмінна риса якої полягає в тому, що її контрольний пакет належить Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України», але фактично зазначеним підприємством керують ставленики фінансово-промислової групи «Приват», яким через офшорні фірми належить лише 42 відсотки. Так уже вийшло, що головний «приватівець» країни протягом двох десятиліть примудрявся поставити президентів і прем’єр-міністрів країни в такі умови, що вони змушені були дивитися крізь пальці на те, що він фактично одноосібно заправляє справами напівдержавного підприємства.

Зерна спору, що триває й досі, були кинуті наприкінці 2006 року урядом Януковича, який дуже хотів забезпечити населення дешевим газом і з цією метою поклав на Нафтогаз та низку інших підприємств обов’язок продавати блакитне паливо для потреб населення за тарифами, встановленими Національною комісією з питань регулювання енергетики (НКРЕ), навіть якщо це собі в збиток. Потрапила до цього переліку й Укрнафта, яка щороку видобувала зі своїх свердловин близько трьох мільйонів тонн нафти і двох мільярдів кубометрів природного газу. На вимогу уряду вона в примусовому порядку мала продавати цей газ Нафтогазу, а вже той через облгази повинен був продавати його для потреб житлово-комунального сектора. Тодішній Президент України Віктор Ющенко категорично заперечував проти цієї новації, запевняючи, що Укрнафта – не пенсійний фонд: вона створювалася для того, аби заробляти якомога більше грошей у вільних конкурентних ринкових умовах, а потім більшу частину заробленого віддавати державі у вигляді дивідендів, а уряд, мовляв, якщо він так воліє дбати про населення, нехай робить це за рахунок отриманих від неї коштів, а не за рахунок відібраного в компанії за штучно заниженими цінами газу. Проте Ющенка не послухалися й у подальшому протягом десятиліття всі наступні уряди зберегли започатковану Януковичем і його першим заступником Азаровим практику.

Реакцію керованої Коломойським «Укрнафти» одночасно можна розцінити і так, що вона виконала вимоги уряду, і так, що не виконала. З одного боку компанія категорично відмовилася продавати газ Нафтогазу, а відтак і підписувати з ним договори купівлі-продажу, а з іншого не припиняла видобувати газ зі своїх свердловин і не перешкоджала «Укртрансгазу» як оператору газотранспортної системи забирати його, хоча й не підписувала акти прийому-передачі. Внаслідок цього відібраний у неї ресурс обліковувався Нафтогазом як «газ невідомого виробника» й реалізовувався для потреб населення за цінами НКРЕ. Але й «Укрнафта» придумала, в який спосіб сформулювати «нашу відповідь Чемберлену» й компенсувати свої витрати на видобування газу: вона просто перестала платити державі дивіденди з прибутків, одержаних від операцій з видобування, переробки та продажу нафти, а крім того, не доплачувала податки. Як не дивно, але очільників уряду цілком влаштовував такий-от дивний статус-кво. Різні правоохоронні органи та інші компетентні відомства розходяться в оцінках щодо того, хто кому й скільки винен, але більшість експертів сходяться на тому, що станом на початок 2015 року держава була винна «Укрнафті» 15 мільярдів гривень, і стільки ж «Укрнафта» була винна державі.

Як було виведено (викрадено) 15 мільярдів

У 2015 році такій системі було покладено край – Верховна Рада прийняла Закон «Про ринок природного газу» й «Укрнафту» було звільнено від обов’язку продавати його за соціальною ціною. Разом із тим керівництво країни поставило питання руба про повернення боргу «Укрнафти» перед державою, але не поспішало обіцяти, що будуть повернуті борги держави перед «Укрнафтою». Забігаючи наперед, зазначимо, що друге питання було вирішене аж у 2021 році, коли Нафтогаз, отримавши з держбюджету компенсацію за виконання ним спеціальних обов’язків, заплатив «Укрнафті» 15 мільярдів гривень. А от перше питання не вирішено й досі, оскільки у 2015 році Коломойський ще більше його заплутав. Нагадаємо, що в березні того ж року парламент вніс поправки до Закону «Про акціонерні товариства», якими кворум загальних зборів було знижено з 60 до 50 відсотків, внаслідок чого став реальним сценарій, коли Нафтогаз обере нове керівництво «Укрнафти», яке заплатить йому всі борги за дивіденди, а заодно й розрахується з держбюджетом за недоплачені податки – в касі акціонерного товариства на той момент якраз вистачало коштів на ці виплати.

Аби цього не сталося Коломойським та його партнерами була проведена операція, яку одні називають виведенням з «Укрнафти» 15 мільярдів гривень, а інші крадіжкою її коштів на ту ж суму. Це було зроблено шляхом укладення з підконтрольними «Привату» підприємствами договорів про продаж нафти, причому нафта «Укрнафтою» постачалася, а от гроші за неї не платилися. В цій грі на долю ТОВ «Котлас» припав найбільший шмат – з ним у першій половині липня 2015 року «Укрнафта» уклала 71 договір про поставку нафти на загальну суму 3,485 млрд грн, тобто на кожен із договорів припадала сума в розмірі від 48 до 50 мільйонів. Це було зроблено у зв’язку з тим, що згідно статуту даного акціонерного товариства на укладення договорів «вагою» більше 50 млн грн була потрібна згода наглядової ради, в якій більшість складали прихильники Нафтогазу, а не Коломойського, які могли не дати добро. А так, штучно розбивши один великий договір на сім десятків малих правління «Укрнафти» обійшло статутні вимоги.

Нововиявлені й виключні обставини

Нині за фактом незаконного заволодіння майном «Укрнафти» НАБУ розслідує кримінальне провадження, але протягом шести років обвинувачення в ньому так нікому пред’явлене й не було, не говорячи вже про обвинувальний вирок. Більш успішним був господарський процес за позовом того ж НАБУ до «Укрнафти» і «Котласу» про визнання договорів недійсними, адже встановлення такого юридичного факту потенційно давало реальну можливість стягнення заподіяних державі збитків за рахунок майна членів правління акціонерного товариства. Правда, рішенням Господарського суду Києва від 11.09.2017 р. в задоволенні позову було відмовлено, зате постановою Київського апеляційного господарського суду від 6.03.2018 р., залишеного без змін Верховним Судом, його було задоволено.

Не змирившись із поразкою, ТОВ «Котлас» у січні 2019 р. подало до Північного апеляційного господарського суду заяву про перегляд рішень за нововиявленими обставинами. Головним аргументом судів при їх ухваленні була та обставина, що спірні договори, всупереч статутних вимог товариства, не були схвалені наглядовою радою. Так ось тепер, мовляв, знайшлися докази їх схвалення членами цієї самої наглядової ради. Про цікаві обставини розгляду цієї заяви докладно йшлося в нашій газеті (ЮВУ, 2020 р. № 42–43, «Загадки справи «Укрнафти»), проте її остаточна доля досі не вирішена.

Але окрім цієї заяви, були ще дві – від того ж таки «Котласу» і «Укрнафти» – й стосувалися вони також перегляду зазначених судових рішень, але вже не за нововиявленими, а за виключними обставинами, пов’язаними з тим, що згаданим вище рішенням КСУ були визнані неконституційними ті положення закону про НАБУ, які давали йому право звертатися до суду з позовами про визнання недійсними неправильних договорів, укладених належними чи наполовину належними державі суб’єктами господарювання.

Аргументи заявників полягали в тому, що раз надані НАБУ повноваження суперечили положенням Основного Закону, то тепер, мовляв, слід помножити на нуль усі результати роботи цього відомства, які були досягнуті з використанням цих повноважень. В обґрунтування правильності своєї точки зору «Укрнафта» надала науково-правові висновки Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, Інституту держави і права імені В. М. Корецького та науково-консультативний висновок у галузі права професора Олександра Дзери, які підтверджували правову позицію заявника щодо тлумачення та застосування норм матеріального та процесуального права.

Проте Північний АГС своєю постановою від 8.06.2021 р. відмовив у задоволенні даних заяв, посилаючись на те, що відповідно до пункту 2 резолютивної частини згаданого рішення Конституційного Суду України положення пункту 13 частини першої статті 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, тобто з 05.06.2019 р. і зворотної сили не має. А оскільки на момент звернення НАБУ з позовом до «Котласу» і «Укрнафти» та його задоволення судом ці положення були чинними, то немає й підстав для перегляду спірного рішення.

Що ж стосується науковоконсультативних висновків у галузі права, то судді Північного АГС написали, що згідно статті 109 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов’язковим для суду. Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, але попри це має зробити самостійні висновки щодо порушених у справі питань. Суд касаційної інстанції повністю погодився з таким вердиктом і своєю постановою від 27.08.2021 р. залишив його без змін.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Вже йдете? Перш ніж Ви підете ...

Запрошуємо до нашого каналу Telegram

Не варто пропускати жодної актуальної новини ;)
close-link