Юридична практика
Як «Укренерго» програло експортерам
Юрій Котнюк,
ЮВУ
Восьмого червня група компаній ДТЕК виграла у Верховному Суді вже другий за ліком спір з державним «Укренерго», який виник з приводу оплати послуг транспортування електричної енергії. Цього разу ціною питання був 651 мільйон гривень, який товариство з обмеженою відповідальністю «Д. Трейдинг» відмовилося платити оператору систем передач, і юристи Ріната Ахметова зуміли переконати суддів, що воно має повне на це право.
Переломний рік для оператора систем передач
Попри те, що офіційно «Національна енергетична компанія «Укренерго» має статус приватного акціонерного товариства, всі сто відсотків його акцій належать державі, яка управляє ними через Міністерство фінансів. Переломним у житті компанії став липень 2019 року, коли було запроваджено ринок електричної енергії, який таким назвати можна лише умовно. До того «Укренерго», як природний монополіст у сфері транспортування струму магістральними лініями електропередач, брав гроші зі своїх клієнтів за тарифами, встановленими НКРЕКП, в який були закладені лише витрати на обслуговування дротів і трансформаторів плюс певна сума прибутку для необхідних інвестицій у розвиток свого господарства. У 2019 році на нього повісили ще й спеціальний обов’язок тримати на плаву «зелену» енергетику.
З останньою, як відомо, вийшла доволі повчальна історія. Свого часу держава, дбаючи про розвиток цієї екологічно чистої генерації, пообіцяла власникам сонячних, вітрових та біологічних електростанцій купувати їхню продукцію за завищеними цінами, тож у наших умовах дана підгалузь не могла не перетворитися на годівничку для можновладців. До 2019 року економіка електроенергетики жила за принципом спільного котла, коли Державне підприємство «Енергоринок» купувало струм в одних видів генерації за низьким тарифом, в інших за високим, але потім і продавало його побутовим споживачам за низькою ціною, промисловим — за високою.
Зрозуміло, що «зеленій» енергетиці вільний ринок протипоказаний, оскільки її продукцію за такою високою собівартістю ніхто купувати б не став, дому для забезпечення збуту було придумане інше державне підприємство з промовистою назвою «Гарантований покупець». А кошти для виконання ним його функцій вирішено було брати з «Укренерго», для чого НКРЕКП заклала у тариф на транспортування електроенергії, окрім звичних компонентів, ще й вартість утримання електростанцій сонця, вітру й біогазу. Внаслідок цього плата за даний вид послуг виросла втричі — з 11 до 33 копійок за один кіловат.
Авторам реформи здавалося, що клієнти все одно платитимуть — а куди вони дінуться, проте в користувачів з цього приводу виявилася інша точка зору, і їх логіку зрозуміти можна: одна справа оплачувати реальну вартість реально наданих послуг, і зовсім інша — утримувати своїм коштом «зеленоенергетичних нахлібників». З цієї та інших причин різко знизилися повнота й своєчасність оплат, про що красномовно свідчать фінансові показники «Укренерго». Так, у 2018 році його доходи склали 6 млрд грн, а у 2020-му — вже 58 млрд грн, але 2018 рік підприємство завершило з прибутком 2,6 млрд грн, то 2020-й — зі збитком 27 млрд грн.
В числі тих, хто не лише відмовився платити сповна, а й знайшов для цього законне обгрунтування були належні Рінату Ахметову «Д.Трейдинг», «ДТЕК Західенерго» і «ДТЕК Павлоградвугілля». Пікантність ситуації підсилюється тим, що група компаній ДТЕК одночасно є й найбільшим «зеленим» енергетиком, якій належить значна частина сонячних електростанцій. Але то, як то кажуть, діло десяте — якщо є можливість зекономити, чому б нею не скористатися.
Регулятор напартачив з текстом кодексу
Договір про надання послуг з передачі електроенергії між «Укренерго» і «Д.Трейдінг» було укладено 10 квітня 2019 року. За підрахунками оператора систем передач протягом липня 2019 р. — березня 2020 р. ним було надано послуг на 3,508 млрд грн, але користувач заплатив лише 2,857 млрд грн, тож за рештою в сумі 651 мільйон «Укренерго» пішло з позовною заявою до Господарського суду Києва. Відповідач пояснив, що ним дійсно не була сплачена зазначена сума, але вона є вартістю транспортування того обсягу струму, який ішов на експорт, а послуги з передачі експортованої електроенергії оплаті, мовляв, не підлягають. На підтвердження своєї точки зору юристи «Д. Трейдинг» надали аналіз постанови НКРЕКП від 14.03.2018 р. № 309, якою були затверджені Кодекс системи передачі і додаток до нього у вигляді Типового договору, адже саме відповідно до «кози» останнього й було складено договір між оператором-позивачем і замовником-відповідачем.
У згаданому вище нормативно-правовому акті було начебто докладно розписано, від яких видів точок приєднання до яких видів об’єктів і в інтересах яких саме категорій замовників здійснюється транспортування електричної енергії, однак ніде не згадувалося про віртуальну точку на державному кордоні, до якої «Укренерго» здійснює передачу струму в разі його експорту. Очевидно, автори документу вирішили, що само собою є зрозумілим те, що такий відрізок транспортування входить до однієї з перелічених у його тексті видів маршруту. Але виявилося, що комусь зрозуміло саме так, а комусь зовсім інакше, оскільки викладена в кодексі норма допускала можливість подвійного тлумачення. Згодом Регулятор зрозумів свою помилку й виправив її, ухваливши постанову від 7.02.2020 р. № 360, в якій було чітко написано, що послуги з передачі електроенергії надаються трейдеру, постачальнику чи виробнику, які здійснюють її експорт, і детально розписано звідки й куди, але, так би мовити, потяг уже пішов. Суд вирішив, що ті обсяги струму, які транспортувалися до ухвалення зазначеної постанови, не є предметом договору й не підлягають оплаті, тож у задоволенні позову «Укренерго» було відмовлено.
Міжнародні енергозобов’язання України
Проте для прийняття судами всіх трьох інстанцій рішень на користь ТОВ «Д.Трейдинг» були куди більш серйозні причини, аніж банальний недогляд клерків, які писали тексти Кодексу систем передач і Типового договору. Тут справа у виконанні нашою країною взятих на себе міжнародних зобов’язань. У 2010 році Україна приєдналася до Енергетичного співтовариства, у зв’язку з чим Верховною Радою було прийнято закон № 2787-VI «Про ратифікацію Протоколу про приєднання України до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства». А в його статті 41 написано, що забороняються «мита й кількісні обмеження імпорту й експорту енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, і всі заходи, що мають подібний результат».
За певними ознаками плата за транспортування електроенергії підпадає під дію зазначеної статті 41, а відтак її стягнення є неправомірним. Свій висновок вони підтвердили положеннями статті 2 Закону «Про ринок електричної енергії» про те, що Кодекс системи передач має відповідати вимогам нормативно-правових актів Енергетичного співтовариства. А відповідно до ст. 11 Господарського процесуального кодексу, в разі невідповідності правового акта міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою, суд застосовує міжнародний договір України.
«Укренерго», звичайно ж, з таким фіналом справи категорично не погодилося і в своїх спочатку апеляційній, а потім касаційній скаргах робило наголос на тому, що плата за послуги транспортування струму під статтю 41 згаданого Договору не підпадає, оскільки не є митом і не має на меті кількісне обмеження експорту чи імпорту. Вона стягується для відшкодування витрат оператора систем передач, який вклав у забезпечення цього транспортування свої сили й кошти. Тож, на думку позивача, ДТЕК, наполягаючи на праві безоплатного транспортування своєї продукції за кордон, фактично вимагає встановлення для себе й дискримінаційних для інших учасників ринку правил гри.
Певна рація в наведених аргументах, звичайно, була. Коментуючи цю ситуацію, заступник голови комітету Верховної Ради з питань економічного розвитку Дмитро Кисилевський зазначав, що інші експортери електроенергії, такі як «ДЕ Трейдинг» чи «ЕРУ Трейдинг», за ці послуги платять. Однак і ДТЕК знайшов у відповідь вагомий аргумент: ним стало рішення Суду Європейського Союзу в Люксембурзі (не плутати з Європейським судом з прав людини в Страсбурзі) від 6.12.2018 р. у справі за позовом Федерації європейських нейробіологічних спілок до Словацької Республіки, в якому було встановлено, що закріплення плати за передачу при здійсненні експортних операцій є заходом, еквівалентним до мита. Саме таку позицію було викладено секретаріатом Енергетичного Співтовариства в його офіційному повідомленні про відповідність від 28.05.2020 р. під назвою «Україна — тариф на послуги з передачі та диспетчеризації електроенергії в частині тарифів на експорт та імпорт».
Виходячи з цього, в задоволенні позову «Укренерго» до «Д. Трейдинг» про стягнення заборгованості в сумі 651 мільйон гривень було відмовлено — так само, як було відмовлено в задоволенні його ж позову до акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго» про стягнення 425 млн грн (справа № 914/935/20, в якій рішення попередніх судів було залишено без змін постановою Верховного Суду від 4.02.2021 р.).
Що ж стосується згаданої вище постанови НКРЕКП від 7.02.2020 р. № 360, в якій регулятором було уточнено, що експортери електроенергії мають оплачувати послуги її транспортування, то вона була скасована рішенням Окружного адміністративного суду Києва від 13.07.2020 р. у справі № 640/3041/20 за позовом того ж самого АТ «ДТЕК Західенерго». Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду це рішення було залишене без змін, а Верховний Суд, приймаючи до свого провадження касаційну скаргу НКРЕКП, відмовив у задоволенні його клопотання про зупинення виконання рішень попередніх судів.
До цього лишається додати, що Україна щороку експортує близько 6 мільярдів кіловат-годин електроенергії, отримуючи за це від трьохсот до чотирьохсот мільйонів доларів США, що складає 4 відсотки загального виробництва струму і 0,5–0,7 відсотка загальної виручки від експорту товарів і послуг. Найбільший обсяг експорту йде з так званого Бурштинського енергоострова — території, яка охоплює певні частини Івано-Франківської, Львівської та Закарпатської областей, де робота електромереж синхронізована з роботою електромереж країн Європейського Союзу, що робить можливим вільний перетік електроенергії через кордони з Угорщиною. Ця територія в основному живиться струмом Бурштинської теплової електростанції, яка належить групі компаній ДТЕК.
Джерело: Юридичний вісник України
