Запорізький титано-магнієвий комбінат: держава зберегла контроль над підприємством - LexInform: Правові та юридичні новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Юридична практика

Запорізький титано-магнієвий комбінат: держава зберегла контроль над підприємством

Дата публікації:

Юрій Котнюк,
ЮВУ

Цьогорічна осінь виявилася надзвичайно невдалою для юристів корпорації Дмитра Фірташа, які здійснювали представництво її інтересів у Верховному Суді. Спочатку Касаційний цивільний суд дозволив Одеському припортовому заводу не виконувати рішення Стокгольмського арбітражу про стягнення з нього 251 мільйона доларів США на користь компанії «Остхем Холдінг Лімітед», потім Касаційний кримінальний суд звелів переглянути виправдувальний вирок директору Запорізького титано-магнієвого комбінату Володимиру Сиваку, котрого свого часу було визнано невинуватим у розтраті 492 мільйонів гривень, а на додачу до цього Касаційний господарський суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, які визнали незаконним усунення цього самого Сивака з посади керівника зазначеного підприємства. Про останню справу варто розповісти докладніше, оскільки в ній яскраво проявилося неоднозначне ставлення суддів до дій уряду, спрямованих на відновлення контролю держави над належним їй активом.

Читайте також: Нафтогаз залишився «з носом»: господарські суди всіх інстанцій відмовили в компенсації

Провалена модернізація

Після приходу до влади Віктора Януковича згаданому вище олігарху було передано під контроль чимало державних підприємств, у тому числі й Запорізький титано-магнієвий комбінат (далі — ЗТМК). Наприкінці 2010 року його директором було призначено ставленика Фірташа Володимира Сивака, який став керувати комбінатом в інтересах свого патрона, тобто купувати сировину в його структур за завищеними цінами, а готову продукцію продавати їм за заниженими. Зрозуміло, що під таким «чуйним» керівництвом ЗТМК скоро опинився в таких боргах перед Фірташем, що його можна було забирати голими руками, але керований Миколою Азаровим уряд вирішив інакше.

Відповідно до плану Кабміну Державне підприємство «ЗТМК» перетворювалося в однойменне товариство з обмеженою відповідальністю, в якому 51 відсоток належатиме державі в особі Фонду держмайна, а 49 — Фірташу, інтереси якого в даному випадку представляла кіпрська компанія «Толексіс трейдинг лімітед». Відповідно до установчого договору для того, щоб отримати ці 49% «іноземний» інвестор повинен був, по-перше, внести до статутного фонду новоутвореного ТОВ «ЗТМК» 110 мільйонів доларів і провести за їх рахунок масштабну модернізацію виробництва на підприємстві, а, по-друге, заплатити своїм коштом усі борги попередника товариства — ДП «ЗТМК», яке по тому мало бути ліквідоване.

Читайте також: Кременчуцький автозавод: банкрутство великого підприємства і доля його гуртожитку

Перша частина договору була виконана й кошти в названій вище сумі внесені в грудні 2013 року, а от з модернізацією не склалося: в лютому наступного року Янукович накивав з України п’ятами, а через три тижні по тому й самого Фірташа ув’язнили в Австрії, тож за таких обставин йому стало вже не до зведення в Запоріжжі нових рудотермічних печей і електролізних ванн. Разом із тим йому вдалося знайти спільну мову з новим главою держави й протягом усіх п’яти років президентства Порошенка правоохоронні органи з одного боку не давали спокою підприємствам Фірташа, але з іншого й не завдавали їм суттєвої шкоди. Так, у вересні 2016 року Володимир Сивак був затриманий детективами НАБУ за підозрою в розтраті 492 мільйонів гривень. Таке обвинувачення намалювалося після того, як очолюваний ним комбінат, так і не дочекавшись поки «Толексіс» відповідно до умов установчого договору погасить усі його попередні борги, погасив їх за рахунок частини тих коштів, які були призначені для проведення модернізації виробництва. Проте дуже скоро Солом’янський районний суд Києва звільнив Сивака під заставу в сумі 5 млн грн, а в травні 2019 року Заводський райсуд Запоріжжя ухвалив йому виправдувальний вирок.

Інший приклад — у лютому 2017 р. Спеціалізована антикорупційна прокуратура подала позов про розірвання установчого договору між Фондом держмайна і компанією «Толексіс», наслідком чого мало стати повернення державі частки ТОВ «ЗТМК» в розмірі 49%. Ця справа попервах складалася вдало для САП і її позов було задоволено рішенням Господарського суду Запорізької області, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду. Але 22 березня 2019 року Верховний Суд скасував зазначені вердикти судів попередніх інстанцій і відправив справу на новий розгляд, що, звичайно, викликало з боку громадськості обвинувачення на адресу суддів у тому, що ті, виконуючи вимогу Порошенка й відпрацьовуючи замовлення Фірташа, намагаються якомога далі відтягнути момент повернення комбінату під контроль держави.

Читайте також: Банк «Таврика»: винуваті є, відшкодування немає…

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Новий Президент України Володимир Зеленський, судячи з усього не мав жодних домовленостей з Фірташем, а тому при ньому діло пішло значно веселіше. Ключовою подією було призначення нового очільника керівника Фонду держмайна, оскільки попереднє керівництво даного відомства займало надто лояльну до зазначеного олігарха позицію і в ході двох згаданих вище судових процесів заявляло, що воно не має жодних претензій ні до підсудного, ні до відповідача. Так, у лютому 2020 року Фонд запропонував уряду призначити замість Володимира Сивака виконуючим обов’язки директора ТОВ «ЗТМК» іншого управлінця — Сергія Лубенникова, а потім, отримавши згоду Кабміну, провів загальні збори учасників товариства, на яких і було змінено менеджмент комбінату. І саме правомірність прийнятих на цих зборах рішень стала предметом господарської справи.

Порушення закону було визнано несуттєвим

За статутом ТОВ «ЗТМК» загальні збори учасників товариства є вищим їх органом, до повноважень якого належить формування персонального складу його виконавчого органу, тобто призначення директора та його відкликання. В принципі за солідним словосполученням «загальні збори» в даному випадку крилася доволі скромна на вигляд процедура, в якій беруть участь дві основні дійові особи, не рахуючи, звичайно, секретаря та інший обслуговуючий персонал. З одного боку це голова Фонду або уповноважена ним особа, з іншого боку директор компанії «Толексіс» або його офіційний представник. Оскільки в першого з них 51 відсоток голосів, а в іншого лише 49, то збори можуть прийняти лише те рішення, за яке проголосує Фонд, тож якщо в іншого учасника товариства буде альтернативна позиція, то у відкритому голосуванні він буде приречений на поразку. Неучасть в роботі зборів також не рятує його, оскільки рішення на них приймаються простою більшістю голосів. Разом із тим власник меншої частки може в судовому порядку визнати недійсними невигідні для нього рішення зборів, якщо він зможе переконати суддів у тому, що іншим учасником були порушені вимоги Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

Саме так вирішила вчинити компанія «Толексіс» після того, як отримала від Фонду лист про те, що на 30 квітня призначені загальні збори, на порядок денний яких винесені питання про звільнення одного директора й призначення іншого. Сам лист було відправлено 30 березня, але в офіс адресату в місті Лімасол Республіки Кіпр доставлений лише 3 квітня. А відповідно до згаданого закону учасник зборів має бути повідомлений про них не менш ніж за 30 днів до дати їх проведення, тож цей момент став першою зачіпкою для юристів позивача. Наступним моментом стало те, що директор компанії «Толексіс» фізично не міг прибути з Кіпру в Україну, оскільки саме в той момент у зв’язку з епідемією грипу були перекриті кордони. Про це він повідомив офіційним листом, просячи при цьому відкласти їх проведення до кращих часів. Попри це Фонд все ж таки провів збори саме 30 квітня, але не прийнявши в цей день жодного рішення, оголосив перерву спочатку до 12-го, а потім до 29 травня, коли й було звільнено Сивака, а на його місце призначено Лубенникова. Це стало третім пунктом обвинувачень, оскільки згаданим законом не передбачене перенесення загальних зборів учасників товариства, тож, на думку адвокатів «Толексісу», Фонд повинен був про кожну нову дату їх проведення повідомляти йому, згідно закону, в строк, не менший 30 днів. Третій момент був пов’язаний із місцем проведення загальних зборів, яким відповідно до вимог статті 33 згаданого закону мало бути місцезнаходження товариства, тобто місто Запоріжжя, в той час як Фонд провів їх у Києві в своєму офісі на вулиці Генерала Алмазова.

Читайте також: Справа ДПЗКУ: гроші повернуто, обвинувачувані виправдані

Усе це разом узяте й дало Господарському суду Запорізької області підстави задовольнити позов, визнати недійсним рішення загальних зборів ТОВ «ЗТМК» і скасувати внесені до Єдиного державного реєстру відомості про зміну керівника. Відповідне рішення було ухвалене 9 листопада 2020 р. і постановою Центрального АГС, але Верховний Суд зупинив його виконання до завершення розгляду касаційної скарги, поданої новим керівництвом ТОВ «ЗТМК», а 13 жовтня постановою Касаційного господарського суду названі вище вердикти судів попередніх інстанцій були скасовані.

Колегія суддів навела докладні заперечення по кожному пункту претензій. Так, щодо порушення 30-денного строку повідомлення про дату зборів було зазначено, що не затримка в три-чотири дні стала справжньою причиною неучасті в зборах директора компанії «Толексіс», а перекриття кордонів, бо хоч би він і був повідомлений завчасно, то все одно б не приїхав. Найцікавішим моментом, звичайно, було питання про те, чи можна було проводити збори, зважаючи на те, що інший учасник з незалежних від нього причин не зміг прибути з Кіпру до Києва. Тут Верховний Суд доволі слушно зауважив, що особиста присутність на зборах — не обов’язок, а право його учасника. В даній же ситуації директор «Толексісу» мав можливість прислати замість себе свого офіційно уповноваженого представника, як він це постійно робив до того. Представники ЗТМК з цього приводу надали докази, що під час проведення попередніх зборів той кіпріот жодного разу не був на них присутнім — замість нього постійно були представники з числа громадян України.

Стосовно перерв у зборах, то вони дійсно не передбачені законом, але, разом з тим, і не заборонені. Перерва, мовляв, може бути викликана різними причинами — як необхідністю пообідати, так і технічною неможливістю продовжити подальшу роботу. Що ж стосується проведення зборів не в Запоріжжі, а в Києві, то по цьому пункту Верховний Суд фактично визнав порушення закону з боку організаторів їх проведення, але зазначив, що саме по собі таке порушення не може бути безумовною підставою для визнання недійсними прийнятих на зборах рішень, якщо всі учасники були належним чином повідомлені про час і місце їх проведення.

Попри такі, здавалось би, вичерпні спростування висновків попередніх судів, судді ВС разом з тим не наважилися взяти на себе відповідальність за прийняття нового рішення по справі, яким було б відмовлено в задоволенні позову компанії «Толексіс», а тому справу було відправлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Однак головний підсумок полягає в тому, що держава все ж таки зберегла фактичний контроль над прибутковим комбінатом, який надовго, якщо не назавжди, випав з орбіти впливу корпорації Фірташа.

Джерело: Юридичний вісник України

Юридична практика

Судова практика з питань запобіжних заходів в умовах воєнного стану

Опубліковано

on

От

Віра МИХАЙЛЕНКО,
суддя Вищого антикорупційного суду,
кандидат юридичних наук

За своєю природою запобіжні заходи (крім застави) є строковими механізмами забезпечення кримінального провадження. В умовах воєнного стану питання їх обрання, зміни і продовження набуває особливої актуальності. Адже ці питання є предметом судового контролю, а в умовах війни діяльність судів ускладнюється як неготовністю законодавства забезпечити належне функціонування всієї системи кримінальної юстиції, так і фізичною неможливістю здійснювати правосуддя у зв’язку з веденням бойових дій на певних територіях.

Читайте також: Порядок скасування запобіжного заходу для призову на військову службу під час мобілізації

Відповідно до Закону «Про правовий режим воєнного стану» суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Разом із тим, незважаючи на фактично триваючий із 2014 року в Україні збройний конфлікт (окупація Криму та частини Донецької і Луганської областей), підстави, повноваження та спосіб, про які йдеться в законі, виявилися такими, що не відповідають актуальним викликам воєнного стану.

Верховна Рада України протягом березня—квітня цього року прийняла низку законодавчих актів, спрямованих на адаптацію кримінального провадження. Суди працювали в умовах постійних законодавчих змін і без доступу до Єдиного реєстру судових рішень, що унеможливлювало дослідження судової практики й ускладнювало формування однакових підходів до реалізації нових законодавчих норм.

Деякі узагальнення

Аналіз судової практики щодо різних аспектів запобіжних заходів в умовах воєнного стану дозволяє зробити певні узагальнення її еволюції. Так, у першу чергу звертає на себе увагу поширеність розгляду клопотань у дистанційному режимі або без участі підозрюваного, обвинуваченого, який тримається під вартою. Це стосується навіть тих регіонів, де не велися активні бойові дії. Слід відмітити, що Законом «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо удосконалення порядку здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану» запропоновано доповнити частину другу статті 336 КПК України словами «крім випадків здійснення дистанційного судового провадження в умовах воєнного стану». Цей закон був проголосований Верховною Радою України 14 квітня 2022 року, але станом на час винесення аналізованих рішень і підготовки цього дослідження не набрав чинності.

Читайте також: Можна оскаржити в апеляції ухвалу слідчого судді про зміну підозрюваному запобіжного заходу, якщо його застосування підлягає апеляційному оскарженню

Верховний Суд у листі від 03.03.2022 р. «Щодо окремих питань здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану» зазначив про відповідні умови розгляду клопотання без участі особи, якої воно стосується: 1) об’єктивні обставини, 2) як виняток, 3) належна мотивація такої процедури розгляду. Крім того, з листа вбачається, що розгляд відповідних клопотань за відсутності підозрюваного можна допускати, отже, це не має бути загальним правилом. Однак, практика склалася таким чином, що відповідні клопотання про продовження або зміну запобіжного заходу постановлялися без участі підозрюваного, обвинуваченого або за участю підозрюваного, обвинуваченого в дистанційному режимі, незалежно від його згоди на це.

… У зв’язку з введенням на території України воєнного стану та відсутністю технічної можливості дистанційного зв’язку з ДУ «Рівненський слідчий ізолятор», не вдалося забезпечити  безпосередню участь обвинуваченого у судовому засіданні. Зважаючи на те, що у судовому засіданні присутній захисник обвинуваченого, суд вважає  за можливе розглянути подану заяву  (про зміну запобіжного заходу) без участі обвинуваченого, виходячи з наступного. Статтею 64 Конституції України передбачена можливість введення в Україні воєнного або надзвичайного стану. При цьому можуть  встановлюватися певні обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень. Згідно зі ст. 1 Закону «Про правовий режим воєнного стану», воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державної незалежності України, її територіальної цілісності. Двадцять четвертого лютого цього року  відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції, Закону «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено ввести  воєнний стан  строком на 30 діб. Враховуючи викладене, положення ст. 2 КПК, введений   на даний час на території України  Указом Президента воєнний стан та безпосередня присутність захисника обвинуваченого в судовому засіданні, який зобов’язаний діяти виключно в інтересах підзахисного відповідно до ЗУ «Про адвокатуру», суд дійшов до висновку, що відсутність обвинуваченого в судовому засіданні не є перешкодою для розгляду клопотання про зміну запобіжного заходу та не порушує права останнього (ухвала Ківерцівського районного суду Волинської області від 04.03.2022 р. у справі № 158/355/20).

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

… У зв’язку із введенням на території України воєнного стану та відсутністю технічної можливості дистанційного зв’язку з ДУ «Київський слідчий ізолятор» не вдалося забезпечити безпосередню участь обвинуваченого в судовому засіданні. Крім того, за повідомленням керівництва вказаної установи відсутня можливість доставити обвинуваченого до зали суду через введення на території України воєнного стану. Вважаю, що клопотання прокурора можливо розглянути без участі обвинуваченого

… Враховуючи положення статті 2 КПК України (згідно якої завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування й судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура), положення ч. 3 ст. 331 КПК України (щодо обов’язку суду розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, незалежно від наявності клопотань), введений на даний час на території України Указом Президента воєнний стан, суд дійшов до висновку, що відсутність учасників судового провадження не є перешкодою для розгляду питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою (ухвала Святошинського районного суду м. Києва від 07.04.2022 р. у справі № 759/14163/21).

… У зв’язку із введенням на території України воєнного стану, для забезпечення безпеки життя та здоров’я громадян сторони в судове засідання не викликалися (ухвала Святошинського районного суду м. Києва від 07.04.2022 р. у справі № 759/14163/21). … Враховуючи те, що в Україні запроваджено воєнний стан, що ускладнює етапування обвинуваченого до суду, також в судовому засіданні присутній захисник обвинуваченого, враховуючи відмову обвинуваченого від відеоконференції та вимоги ст. 331 КПК України суд вважає за можливе розглянути клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за відсутністю обвинуваченого за участю захисника (ухвала Тарутинського районного суду Одеської області від 09.03.2022 у справі № 514/908/21).

Про зміну застосованого раніше запобіжного заходу

Другим моментом, який звертає на себе увагу при дослідженні судової практики, пов’язаної із запобіжними заходами під час війни, є значна кількість судових рішень, постановлених за наслідками розгляду клопотань (переважно сторони захисту) про зміну застосованого раніше запобіжного заходу. Проведений аналіз свідчить, що звертаючись із клопотанням про зміну тримання під вартою або домашнього арешту, захист переважно апелює до 1) наміру підозрюваного, обвинуваченого захищати свою Батьківщину та 2) небезпеки застосованого запобіжного заходу для життя і здоров’я підозрюваного, обвинуваченого в умовах воєнного стану. Великий масив складають судові рішення про зміну запобіжного заходу у вигляді застави на особисте зобов’язання та зменшення суми раніше внесеної застави. В цьому випадку слідчі судді та суди істотно частіше задовольняють подані клопотання, за умови перерахування застави або суми, на яку її зменшено, на спеціальний рахунок Збройних Сил України.

Слід зазначити, що ст. 616 КПК України, яка передбачає скасування запобіжного заходу для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або зміну запобіжного заходу з інших підстав, набула чинності лише 22.03.2022 р. (майже через місяць з початку повномасштабного вторгнення). При цьому Вищий антикорупційний суд та деякі інші суди ухвалювали рішення про зміну запобіжного заходу з огляду на намір підозрюваного, обвинуваченого здійснювати заходи із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі й стримування збройної агресії Російської Федерації проти України та використання переданих в заставу коштів для внесення для цілей оборони України, ще до того, як це стало законодавчим мейнстрімом. Отже, в цьому питанні можна говорити про ті рідкісні випадки, коли законодавство підхоплює актуальні практичні тенденції і слідує за судовою практикою, а не навпаки.

Аналіз судової практики дозволяє виокремити умовні критерії, які враховуються суддями при вирішенні питання про зміну запобіжного заходу у виді тримання під вартою або домашнього арешту на особисте зобов’язання. Крім загальних обставин, передбачених КПК України, це також 1) перебування на території, де ведуться (не ведуться) активні бойові дії, 2) наявність сім’ї та необхідність вивезення на безпечну територію, 3) чи є підозрюваний, обвинувачений військовозобов’язаним та чи підлягає він мобілізації, 4) спроможність особи захищати Україну з огляду на характер правопорушення, за яке її притягнуто до відповідальності, 5) чи отримував підозрюваний, обвинувачений повістку до військкомату, 6) дотримання умов запобіжного заходу тощо.

… Суд критично оцінює посилання обвинуваченого та його захисника щодо можливої участі обвинуваченого в захисті України в умовах воєнного стану шляхом його вступу до лав Збройних сил України чи територіальної оборони. Обвинуваченим не надано суду жодних доказів його звернення до відповідних органів щодо його зарахування до лав територіальної оборони чи мобілізації до Збройних сил України (ухвала Косівського районного суду Івано-Франківської області від 14.04.2022 р.).

… Захисник обвинуваченого в судовому  засіданні просила клопотання задовольнити та надати можливість її підзахисному вступити до лав Збройних Сил України та  взяти участь в обороні    держави в умовах воєнного стану.  Водночас від захисника суд отримав інформацію  про те, що  обвинувачений не є військовозобов’язаним та не проходив військову службу раніше (ухвала Ківерцівського районного суду Волинської області від 04.03.2022 р. у справі № 158/355/20).

… Законодавцем не передбачено порядку розгляду кримінальних справ та порядку розгляду питань доцільності продовження запобіжних заходів, зокрема у виді тримання під вартою, в умовах воєнного стану, при загрозі життю і здоров’ю складу суду та учасників процесу, на стадії судового провадження в першій інстанції, а тому вказані питання судом вирішуються керуючись загальними принципами кримінально – процесуального законодавства, вимогами глав 18, 28 КПК України та здорового глузду. В даний час бойові дії тривають безпосередньо біля м. Києва, що потребує активізації зусиль усіх громадян України, які здатні боронити свою державу. Обвинувачений, хоч і обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, проте раніше не судимий, психологічно та фізично потенційно має змогу стати на захист України від військового вторгнення збройних сил російської федерації. При цьому під час досудового слідства не перебував під вартою і належним чином виконував процесуальні обов’язки. Лише під час судового розгляду не з’являвся на виклики до суду, був оголошений в розшук і після затримання йому було змінено запобіжний захід на більш тяжкий — тримання під вартою. На думку суду, ризики та обставини, які були встановлені на стадії судового розгляду, під час введення воєнного стану, при активних бойових діях на околицях м. Києва, з урахуванням особи обвинуваченого, часу його перебування під вартою, у даному кримінальному провадженні не можуть бути достатньою підставою для продовження йому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а тому цей захід підлягає зміні на особисте зобов’язання з покладенням відповідних обов’язків (ухвала Голосіївського районного суду м. Києва від 31.03.2022 р. у справі № 752/6269/21).

… Станом на день подання клопотання обвинуваченим та на день його розгляду активних бойових дій на території м. Черкаси та Черкаської області не проводиться. При цьому, в м. Черкаси та Черкаській області діє комендантська година з 20.00 до 06.00. У цей час заборонено перебувати на вулиці та в інших громадських місцях, за винятком сигналу тривоги. За таких обставин переміщення у сховище в період сигналу повітряної тривоги є необхідним заходом безпеки та не може бути розцінено як порушення запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту. Разом із цим обвинувачений не надав до суду будь-яких підтверджуючих доказів того, що він прийнятий на службу до територіальної оборони та у зв’язку з перебуванням в умовах нічного домашнього арешту він обмежений у виконанні відповідних воєнних і спеціальних завдань, доручених командуванням територіальної оборони, щодо забезпечення національної безпеки та оборони України (ухвала Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16.03.2022 р. у справі № 711/5885/21).

Нерідко сторона захисту вказує лише на саму наявність воєнного стану. Проте в переважній більшості таке не визнається підставою для зміни запобіжного заходу. Слідчий суддя звертає увагу на те, що в судовому засіданні не спростовано факту обґрунтованості повідомленої на теперішній час підозри та не було надано відповідних доказів, які б свідчили про те, що на даний час відсутні ризики, які були враховані судом при застосуванні до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Так, стороною захисту не надано жодних нових доказів в обґрунтування обставин, які б не були досліджені слідчим суддею під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Крім того, слідчий суддя звертає увагу на те, що введення в Україні військового стану не є підставою для звільнення підозрюваного з-під варти (ухвала слідчого судді Київського районного суду міста Одеси від 09.03.2022 р. у справі № 947/15792/21).

Скасування запобіжного заходу

Із набуттям чинності статті 616 КПК України нормативно закріплені підстави скасування запобіжного заходу для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або зміна запобіжного заходу з інших підстав. Як вбачається з реєстру судових рішень, до судів почала надходити велика кількість клопотань сторони захисту про зміну запобіжного заходу на підставі ст. 616 КПК України. І практика в цьому питанні є неоднозначною — деякі клопотання розглядаються й вирішуються, а інші повертаються заявнику чи направляються для вирішення прокурору.

… Крім того, ч. 1 ст. 616 КПК України передбачено порядок скасування запобіжного заходу для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або зміна запобіжного заходу з інших підстав, яким чітко визначено, що, зокрема обвинувачений має право звернутися до прокурора з клопотанням, і за результатами розгляду такого клопотання саме прокурор має право звернутися до суду, який розглядає кримінальне провадження, з клопотанням про скасування цій особі запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (ухвала Броварського районного суду Київської області від 04.04.2022 р. у справі № 366/3127/21).

… Враховуючи викладене, беручи до уваги вимоги ст. 616 КПК України, суд дійшов висновку про надіслання прокурору клопотання обвинуваченого про скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для відповідного реагування (ухвала Дзержинського районного суду м. Харкова від 20.04.2022 р. у справі № 638/13470/20).

Зміна запобіжного заходу

Викликана війною еволюція процесуального законодавства призвела до того, що на сьогоднішній день паралельно існують два порядки зміни запобіжного заходу – загальний порядок, передбачений ст. 201 КПК України, та особливий порядок під час здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану, закріплений у ст. 616 КПК України. При загальному порядку з клопотанням про зміну запобіжного заходу безпосередньо до суду можуть звернутися як підозрюваний, обвинувачений, так і його захисник. У другому випадку захисник нормативно не включений законодавцем до переліку суб’єктів, які мають ставити питання про скасування запобіжного заходу. В екстраординарній процедурі відповідне звернення має бути адресоване прокурору, який, у свою чергу, має право (а не зобов’язаний) звернутися до слідчого судді або суду з клопотанням про скасування запобіжного заходу. Єдиним випадком прямого звернення до слідчого судді, суду є необхідність запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту на особисте зобов’язання в місцях ведення активних бойових дій. При цьому, якщо в порядку ст. 201 КПК України слідчий суддя, суд зобов’язаний розглянути клопотання підозрюваного, обвинуваченого, то при застосуванні ч. 6 ст. 616 КПК України мова йде про право слідчого судді, суду розглянути це питання. Тобто сама наявність судового контролю є диспозитивною й перебуває в прямій залежності від дискреції прокурора.

Метою зміни запобіжного заходу в порядку ст. 616 КПК України є проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, а якщо говорити про зміну запобіжного заходу у виді застави — використання коштів, переданих у заставу (в повному обсязі або частково), для внесення на спеціальні рахунки Національного банку України для цілей оборони України. В той же час у мирних умовах зміну запобіжного заходу можуть зумовити будь-які обставини, які впливають на його реалізацію.

Заміна застави особистим зобов’язанням

На відміну від зміни запобіжного заходу у виді тримання під вартою та домашнього арешту, де позитивні рішення не мають системного характеру, судові рішення, спрямовані на заміну застави особистим зобов’язанням мають масовий характер. Зміна запобіжного заходу у виді застави має два способи: (1) безпосередньо зміна застави на особисте зобов’язання, (2) зміна запобіжного заходу у виді застави шляхом зменшення на суму, яка підлягає перерахуванню на потреби Збройних Сил України. З 22 березня цього року також передбачене повне скасування запобіжного заходу, при тому, що для загального порядку кримінального провадження не передбачено такого інституту.

Судова практика свідчить про переважну кількість випадків задоволення відповідних клопотань за умови перерахування сум застави на рахунок Збройних Сил України. Тут показовим є те, що сторона обвинувачення не заперечує проти задоволення таких клопотань сторони захисту. Судом при цьому враховується не лише намір підозрюваного, обвинуваченого, а й воля заставодавця (якщо застава вносилася іншою особою).

… У поданому клопотанні про скасування запобіжного заходу захисник просить кошти у розмірі 609 580 грн, сплачені як застава за обвинуваченого, перерахувати на рахунок Збройних Сил України. Вирішуючи клопотання в цій частині, суд ураховує, що згідно з ч. 11 ст. 182 КПК застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу. З огляду на таке сума застави підлягає поверненню заставодавцю. Водночас до суду надійшло звернення заставодавця, … в якому він у випадку задоволення клопотання щодо скасування запобіжного заходу обвинуваченому, просить грошові кошти перерахувати на спеціальний рахунок НБУ для збору коштів на підтримку Збройних Сил України. З огляду на вищенаведене, суд вважає за можливе задовольнити вимогу захисника обвинуваченого та прохання заставодавця, та повернути заставодавцеві суму застави, внесену на рахунок Вищого антикорупційного суду за обвинуваченого, перерахувавши цю суму за вказівкою заставодавця Національному банку України на рахунок UA843000010000000047330992708 із відповідними реквізитами на підтримку Збройних Сил України (ухвала Вищого антикорупційного суду від 11.03.2022 р. у справі № № 991/6646/20).

… При вирішенні клопотання про зміну запобіжного заходу слідчий суддя враховує, що продовжують існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України;  враховує  введення в Україні воєнного стану у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України;  проведення  воєнних дії по всій території України;  необхідність підтримання обороноздатності української армії з метою надання відсічі збройній агресії; зважаючи на те, що підозрюваний за період застосування до нього запобіжного заходу у вигляді застави не порушив жодного з обов’язків, покладеного на нього слідчим суддею /про протилежне стороною обвинувачення не повідомлено/, клопотання обґрунтоване бажанням використати кошти, передані в заставу, для їх подальшого внесення на спеціальні рахунки Національного банку України для цілей оборони України, слідчий суддя доходить висновку, що з метою належної матеріальної підтримки Збройних Сил України, а також забезпечення здійснення, передбачених Законом «Про правовий режим воєнного стану» заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, наявні правові підстави та можливості для зміни підозрюваному запобіжного заходу у вигляді застави на запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання з покладенням на останнього обов’язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України (ухвала слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11.03.2022 р. у справі № 308/15755/21).

(Далі буде…)

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Юридична практика

Альтернативна (невійськова) служба для віруючих під час воєнного стану

Опубліковано

on

От

Примусова мобілізація для вірян та право віруючих на альтернативну (невійськову) службу під час воєнного стану

Євген МОРОЗОВ,
адвокат

Частина 2 ст. 17 Конституції встановлює, що оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Стаття 65 Конституції вказує, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності, шанування її державних символів є обов’язком громадян України. Між тим, ч. 3 ст. 4 Закону «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачає, що ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов’язків. Заміна виконання одного обов’язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Читайте також: Воєнний стан. Всі нормативні матеріали, алгоритми дій, роз’яснення, корисні ресурси

Важливо. Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» не конкретизує випадків заміни виконання одного обов’язку іншим з мотивів переконань. У свою чергу ч. 4 ст. 35 Конституції України наголошує, що в разі, якщо виконання військового обов’язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов’язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою. Вказане право також продубльовано в ч. 4 ст. 1 Закону «Про військовий обов’язок і військову службу», зокрема громадяни України мають право на заміну виконання військового обов’язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією та ЗУ «Про альтернативну (невійськову) службу». Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби й має на меті виконання обов’язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.

Між тим, право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов’язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю (ст. 2 Закону): 1) особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, 2) документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та 3) стосовно яких прийнято відповідні рішення (ч. 1 ст. 4 Закону).

Як уточнюється, подання заяви про неможливість проходження військової служби у зв’язку з релігійними переконаннями не може служити підставою для визнання дій ухиленням від призову за мобілізацією (Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області виніс виправдувальний вирок у справі № 183/6316/14); зобов’язання в судовому порядку відповідного органу розглянути письмову заяву призовника щодо направлення його на альтернативну (невійськову) службу (Херсонський окружний адміністративний суд від 23 липня 2019 р. по справі № 540/1110/19). А для вирішення питань проходження альтернативної служби Кабінетом Міністрів України та місцевими державними адміністраціями можуть утворюватися відповідні допоміжні органи в справах альтернативної служби (ст. 7 Закону).

Окрім вищевказаної нормативної бази, існують і конкретизуючі нормативно-правові акти:

— Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1999 р. № 2066;

— Перелік видів діяльності, якими можуть займатися громадяни, що проходять альтернативну (невійськову) службу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2004 р. № 1795;

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Необхідно наголосити, що 21.04.2022 р. Верховною Радою України затверджено Указ Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом від 15 березня 2022 року № 2119-IX), строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 5-ої години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону «Про правовий режим воєнного стану» в указі Президента України про введення воєнного стану зазначаються вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв’язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

З урахуванням вказаного вище та враховуючи той факт, що воєнний стан продовжено, то обмеження прав і свобод людини і громадянина під час воєнного стану, які визначені п. 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» залишаються незмінними, а саме: «У зв’язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30—34, 38, 39, 41—44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону «Про правовий режим воєнного стану».

Важливо. Отже, право вірян на свободу світогляду і віросповідання (це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати жодної, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи й ритуальні обряди, вести релігійну діяльність), передбачене ч. 1 ст. 35 Конституції України, вищевказаним Указом необмежене. Тому де-юре віруючі, які в силу своїх релігійних (можливо з мотивів інших переконань) не можуть захищати державу зі зброєю у руках, мають право на альтернативну (невійськову) службу навіть під час воєнного стану. Втім є велика правова прогалина, а саме в Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» порядок проходження альтернативної служби військовозобов’язаними в особливий період законодавцем не встановлюється. А стаття 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» містить перелік випадків, коли військовозобов’язані не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, однак жодного слова про альтернативну (невійськову) службу в ній ви не побачите…

Актуальність цієї проблематики для України підтверджує й практика Європейського суду з прав людини — справи «Баятян проти Вірменії» (Велика плата ЄСПЛ), «Бухаратян проти Вірменії», «Цатурян проти Вірменії», «Стефанов проти Болгарії», «Ерчєп проти Туреччини». Саме на підставі цих справ та в умовах недосконалості чинного законодавства українські суди виносять рішення на користь конституційних прав віруючих громадян України. На сьогодні ці спірні питання, які стають предметом розгляду національних судів, можуть трактуватися як порушення Європейської конвенції з прав людини.

Висновок

Отже, підсумовуючи вищевказане, вбачається, що Верховна Рада України повинна законодавчо врегулювати порядок проходження альтернативної (невійськової) служби громадянами під час мобілізації в особливий період та воєнний час.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Юридична практика

Нові перемоги на юридичному фронті проти держави-агрессора

Опубліковано

on

От

Ігор ОКУНЕВ, адвокат

Збройна агресія Російської Федерації проти України, що розпочалася в лютому 2014 року, спричинила численні негативні наслідки для учасників цивільних відносин, в тому числі завдання їм майнової та моральної шкоди. Через це та з огляду на специфіку деліктних правовідносин, що виникли внаслідок застосування РФ збройної сили проти України, перед юристами постало чимало питань про юрисдикцію та підсудність справ про відшкодування шкоди, завданої в результаті збройної агресії, порядок відшкодування цієї шкоди, ефективні способи захисту прав у спірних правовідносинах та інші питання.

Читайте також: АПУ закликає юристів всього світу та РФ зупинити війну в Україні – Офіційна заява

Досвід

Спираючись на концепцію функціонального (обмеженого) імунітету, представники однієї з українських правозахисних організацій (учасником якої з початку її діяльності є й автор даної публікації), обрали судову форму захисту прав потерпілих від збройної агресії рф (фізичних осіб) у межах цивільного судочинства України. Внаслідок цього, ще з 2015 року в Україні почала формуватися позитивна судова практика в цивільних справах про захист прав потерпілих від збройної агресії рф, а саме:

–  у справах окремого провадження за заявами потерпілих (фізичних осіб), заінтересовані особи: рф, Міністерство соціальної політики України, про встановлення юридичних фактів, обумовлених збройною агресією рф проти України (в тому числі, юридичних фактів вимушеного переселення, поранення, каліцтва та інших травм, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі);

–  у справах позовного провадження за позовними заявами потерпілих (фізичних осіб) до рф про відшкодування майнової та/або моральної шкоди, завданої в результаті збройної агресії рф проти України.

Опускаючи деталі про численні перешкоди на складному шляху судового захисту прав потерпілих від збройної агресії рф (безпідставні повернення заяв, закриття проваджень, відмови в задоволенні заяв тощо), що розпочався в 2015 році та триває нині, слід зазначити, що загалом завдяки відповідним наполегливим зусиллям на користь потерпілих від збройної агресії рф судами України було прийнято понад тисячу рішень у справах вказаних категорій, в тому числі постанова Верховного Суду, про яку зазначено нижче.

Однією з проблем, що виникала перед судами при розгляді справ зазначених категорій та неоднаково ними вирішувалася, була проблема судового імунітету рф та застосування положень статті 79 Закону «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 р. № 2709-IV. В цьому контексті варто зауважити, що в жодній справі зазначених категорій в судах загальної юрисдикції належним чином повідомлена через посольство рф в Україні (Повітрофлотський проспект, 27, м. Київ, 03049) держава рф не забезпечувала участі свого представника та не висловлювала будь-якої позиції за заявами.

Ситуація, якою вона була

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Згідно з ч. 1 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 р. №2709-IV, пред’явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову й звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Посилаючись на відсутність згоди рф на пред’явлення до неї позову та залучення російської федерації до участі у справі як відповідача, окремі суди або закривали провадження у справі (з тих підстав, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства), або відмовляли в задоволенні пред’явлених вимог. При цьому, в окремих випадках суди направляли запити до посольства рф в Україні щодо згоди або незгоди про розгляд судом України відповідної цивільної справи та зупинення провадження у справі до надходження відповіді на нього.

Ситуація, якою вона є

Й от 14.04.2022 р. Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду було прийнято по суті історичну постанову у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782св21) за позовом Реготун Надії Юріївни, яка діє у власних інтересах та в інтересах малолітніх дітей Реготуна Тараса Олеговича та Реготун Анастасії Олегівни, до російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії рф проти України.

Цією постановою Верховного Суду, що є визначальною для подальшої судової практики розгляду судами України справ за позовами до росії про відшкодування шкоди, завданої внаслідок збройної агресії рф проти України, було сформульовано висновок щодо відсутності судового імунітету в рф, як держави-агресора, у справах про відшкодування шкоди.

За результатами касаційного перегляду справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду зазначив, серед іншого, про таке. Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі в національному суді іншої держави;

● водночас міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16.05.1972 р., та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02.12.2004 р. Ці конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету («явно виражена відмова від імунітету» на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або «відмова від імунітету, яка передбачається», коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці;

● як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) в разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду. Україна не є учасницею жодної з цих Конвенцій, однак вони відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі;

● держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов’язаних із завданням шкоди здоров’ю чи життю, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду, та якщо особа, яка завдала шкоди, в цей час знаходилась на території держави суду;

● особливістю правового статусу держави як суб’єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права «рівний над рівним не має влади і юрисдикції». Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож коли РФ заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов’язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає;

● починаючи з 2014 року, загальновідомим є той факт, що РФ чинить збройну агресію проти України;

● після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено рф, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії росії, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни;

• у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров’ю, життю в результаті збройної агресії рф) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.

Верховний Суд врахував, що у справі, яка переглядається, Реготун Н. Ю., діючи у власних інтересах та від імені малолітніх дітей, звернулася до суду з позовом до рф про відшкодування шкоди, завданої їй та її дітям у зв’язку із загибеллю її чоловіка та батька дітей внаслідок збройної агресії рф на території України. У таких висновках ВС керується тим, що дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будьяка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну. Визначаючи, чи поширюється на рф судовий імунітет у справі, яка переглядається, Верховний Суд врахував таке:

● предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої фізичним особам, громадянам України, внаслідок смерті іншого громадянина України; • місцем завдання шкоди є територія суверенної держави – України;

● передбачається, що шкода є завданою агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені в Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави – України;

● вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов’язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави – України, що закріплено в Статуті ООН;

● національне законодавство України керується тим, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб’єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту);

● в разі застосування деліктного винятку будь-який спір, що виник на її території в громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема РФ, може бути розглянутий і вирішений судом України як належним та повноважним судом.

Окрім того, Верховний Суд зазначив, що у зв’язку з повномасштабним вторгненням рф на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що унеможливлює із цієї дати направлення різних запитів і листів до посольства рф в Україні з огляду на припинення його роботи на території України.

Верховний Суд установив підстави для висновку про те, що починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства рф в Україні запитів щодо її згоди бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв’язку з вчиненням росією збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й з огляду на розірвання дипломатичних відносин України з рф.

З огляду на те, що в Україні введено воєнний стан у зв’язку з триваючою повномасштабною збройною агресією рф проти нашої країни, чим порушено її суверенітет, отримання згоди росії бути відповідачем у цій справі наразі є недоречним. Зупинення провадження в справі призведе до безпідставного зволікання з розглядом справи, що не сприятиме якнайкращому захисту інтересів позивача.

За таких обставин Верховним Судом була вирішена проблема судового імунітету російської федерації у цивільних справах за позовними заявами потерпілих до рф про відшкодування майнової та/або моральної шкоди, завданої в результаті її збройної агресії проти України. Вирішення питання щодо судового імунітету в зазначеній категорії справ має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики. Очевидним у цьому контексті є те, що дана постанова сприятиме виникненню судової практики за позовними заявами юридичних осіб до рф про відшкодування майнової та/ або моральної шкоди, завданої в результаті її збройної агресії проти України.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2022
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.