Connect with us

Законодавство

Кабмін хоче скоротити час розгляду справ у суді: що змінить новий законопроект?

Опубліковано

Антон ДІДЕНКО,
адвокат, експерт із законодавства
у сфері здійснення судочинства

Уряд вирішив розв’язати проблему надмірної тривалості судових розглядів і підготував відповідний законопроект (№ 8083). Проте не все тут так однозначно.

«Сократ мій друг та істина дорожча»…

Маючи честь бути знайомим з окремими фахівцями, які працювали над вказаним законопроектом, при тому я не сумніваюся в їх професійних якостях, але істина дорожча за особисту симпатію. Отже, не можу обійти увагою черговий законопроект, покликаний забезпечити швидкість правосуддя.

Читайте також: Європейський суд з прав людини поновив розгляд скарг, поданих проти України

Перше питання — чи потрібно пришвидшувати правосуддя та чи є це першочерговим завданням для Верховної Ради? Безумовно, розгляд справ у розумні строки належить до критеріїв оцінки якості судочинства. Наводити аргументи з цього приводу не потрібно, це відомо будь-якому правнику. Але (!) всі ми пам’ятаємо, що в 2018 році набрали чинності масштабні зміни до ЦПК, ГПК та КАСУ. Фактично процесуальні кодекси було викладено в новій редакції, а одним із першочергових завдань тодішньої судової реформи якраз і визначалося забезпечення розумних строків розгляду справ. Тоді було реалізовано величезну кількість ініціатив, починаючи із закладення механізмів боротьби зі зловживанням процесуальними правами, й закінчуючи утвердженням принципу диспозитивності суду (що передбачає самостійне збирання доказів сторонами без використання суду для цієї мети), структуруванням строків розгляду справ, запровадженням спрощеного судового провадження, обмеженням зловживань із призначенням експертиз та зупиненням розгляду справ тощо.

Із моменту набрання чинності цими фактично новими кодексами минуло близько 4-х років, але абсолютно неочевидно, чи вдалося повною мірою реалізувати та отримати ефект від них. Або ж отриманню повного ефекту заважають системні проблеми як-то брак кадрів та фінансування, а тепер і повномасштабне вторгнення рф.

І це при тому, що навіть до повномасштабної війни в Україні існували такі проблеми, як:

  • критична нестача суддів;
  • недофінансування апарату судів;
  • кадровий голод та відсутність адекватної оплати праці серед працівників судів.

Натепер наведені проблеми посилилися ще більше, до того ж періодично ми чуємо про факти обмеження роботи судів загальної юрисдикції через відсутність коштів навіть на розсилання кореспонденції. Зміни до закону – це свого роду «важка артилерія» та «стратегічна зброя» в державному регулюванні. Її потрібно застосовувати саме тоді, коли розв’язати питання неможливо організаційними зусиллями виконавчої влади в межах уже існуючого законодавства. Відтак закрадається підозра: чи не намагається держава замінити власну слабку організаційну спроможність та недостачу фінансування шляхом запровадження чергових «змін на папері», які навряд чи в реальності змінять щось докорінно, проте створять ілюзію «кипучої діяльності» з чергового реформування?

Швидкість розгляду справи: два ризики?

Читаючи норми проекту закону, кидається у вічі закріплення домінування пріоритету швидкого розгляду справи. І тут я б виділив два окремих ризики: юридичний та психологічний (ціннісний, світоглядний тощо…). Юридичний ризик полягає в тому, що попри всю важливість швидкого розгляду справи, головним завданням судочинства завжди було, є і буде саме справедливе вирішення спору. Тому, коли в нинішніх надзвичайно складних умовах суд буде змушений обирати між тим, чи слід вирішити справу максимально швидко, або все ж поступитися швидкості в угоду максимально ґрунтовного з’ясування обставин чи збалансуванню інтересів її учасників, то, на мій погляд, суд має обирати справедливість, а не швидкість ухвалення рішення. І тому, затверджуючи в процесуальному законі пріоритет швидкості, законодавець одночасно виносить на задвірки інші складові справедливого судочинства, що є абсолютно незрозумілим.

Читайте також: Судовий збір повертатимуть у разі порушення суддею строків розгляду справи

Психологічний ризик полягає в тому, що відволікається увага суспільства від багатьох інших проблем, пов’язаних із захистом прав в Україні. Наприклад, за практикою ЄСПЛ, однією із головних проблем захисту прав у нашій державі є саме невиконання, або надзвичайно тривале виконання, судових рішень. І ця проблема сьогодні нікуди не поділася.

Зокрема, звертаючись до виконання рішення суду в майновому спорі, слід бути готовим до того, що воно або взагалі не буде виконано ніколи, або виконане лише частково. І то, лише через кілька років наполегливої та доволі недешевої роботи адвоката.

Вищезазначене – не поодинокий випадок, а, на жаль, системна проблема. Проте замість демонстрування комплексного підходу до розв’язання проблем судочинства, нам продовжують повторювати, що ніби в усьому винен окремий «поганий суддя», який просто не хоче своєчасно розглядати справу. Й замість забезпечення належного фінансування апаратів судів, заповнення вакантних посад суддів, забезпечення безпеки працівників суду, вирішення проблеми неефективного виконання рішень з боку держави тощо, ми просто будемо на кожному кроці дисциплінарно карати цього «поганого суддю», і тоді все, нібито, має стати на свої місця. Але, на жаль, швидше за все, все-таки не стане…

Про юридичну коректність законопроекту

Якщо відкинути технічні норми, то проблему тривалості розгляду справ пропонується розв’язати шляхом запровадження двох заходів. Перший — запровадження в ГПК, ЦПК та КАС механізму повернення судового збору в разі «порушення суддею строків розгляду справи». При цьому таке повернення здійснюватиметься за ухвалою суду, що розглядає справу. Тобто, завершуючи розгляд справи, суд розглядатиме питання про «порушення» ним же самим строків розгляду справи, та відповідною ухвалою повертатиме сплачений судовий збір. Як на мою думку, найбільш суперечлива норма законопроекту, від якої може виявитися набагато більше шкоди, аніж користі.

Закон починається із термінології. І ГПК, ЦПК та КАС не оперують терміном «порушення суддею розгляду строків розгляду справи» та не наводять його визначення. Вочевидь, беручи до уваги термін «порушення», мова йде про певну вчинену суддею протиправну поведінку. А це, відповідно до загальної теорії права, передбачає встановлення як об’єктивної сторони порушення (тобто незаконної дії чи бездіяльності та її наслідків), так і суб’єктивної сторони (зокрема вини).

При цьому принцип верховенства права передбачає вимогу «якості закону», особливо в питаннях відповідальності особи. Тобто склад порушення повинен бути достатньо чітко сформульований у законі, та бути послідовно передбачуваним з урахуванням практики його застосування. В іншому випадку, як же (?) відрізнити «порушення строків розгляду справи суддею» від такої ситуації, як, наприклад:

1) недотримання строків розгляду справи зумовлено протиправними діями самих сторін або окремої сторони (ухилення від надання доказів, ухилення від явки до суду особи, явку якої визнано обов’язковою, перебування учасника справи за кордоном, на лікуванні або на військовій службі тощо). Варто відзначити, що суд володіє обмеженими засобами впливу на учасників процесу в разі зловживання ними правами, які не завжди дозволяють досягти мети швидко, особливо в умовах надзвичайної ситуації;

2) недотримання строків розгляду справи зумовлено надзвичайними подіями (що особливо актуально для воюючої країни).

У цьому контексті варто звернути увагу на вже існуюче законодавче формулювання порушення, що передбачає дисциплінарну відповідальність судді: «безпідставне затягування або невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом» (пункт 2 частини 1 статті 106 Закону «Про судоустрій і статус суддів»). Тобто ми бачимо, що дисциплінарна відповідальність судді настає не в будь-якому випадку недотримання строків розгляду справи, а саме у випадку безпідставного, винного (умисного або через недбалість) порушення суддею строку розгляду справи.

Варто згадати й про широковідоме рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України», де було наголошено, що правові підстави для дисциплінарної відповідальності судді та практика їх застосування повинні відповідати критерію передбачуваності (п. 185 рішення). Певною мірою дивною, за відсутності законодавчої дефініції, виглядає запропонована в законопроекті необхідність встановлення самим суддею наявності або відсутності порушення в своїх же власних діях.

Також не варто забувати й про те, що згідно зі статтею 131 Конституції України питання відповідальності судді (а відповідно і питання встановлення в його діях складу порушення) покладено на спеціально створені в системі правосуддя органи. Це конституційне положення перекликається зі статтею 5 Європейської Хартії про статус суддів, яка передбачає розгляд питання про відповідальність судді незалежним колегіальним органом.

Отже, абсурдною є ситуація, за якої суддя самостійно та одностайно вирішуватиме питання про наявність або відсутність в його ж діях складу порушення. Й хоча формально питання повернення судового збору та дисциплінарної відповідальності судді в законопроекті, нібито, не перетинаються, на практиці сторони поза сумнівом використовуватимуть ухвали про повернення судового збору з причин «порушення суддею строків розгляду справи» як доказ та підставу ініціювання дисциплінарних проваджень щодо окремих суддів.

А може виникнути й зворотна ситуація, за якої судова практика тлумачення нової норми піде таким шляхом, що для повернення судового збору з підстав «порушення суддею строків розгляду справи» необхідно мати в наявності вже ухвалене рішення ВРП, яке встановило факт дисциплінарного порушення з боку судді. І це буде виглядати логічно з огляду на положення статті 131 Конституції щодо компетенції розгляду питання про відповідальність судді.

Також незрозуміло, чи повинен суд, вирішуючи питання про повернення судового збору, враховувати ступінь вагомості порушення строків розгляду справи. Наприклад, чи однаковим за наслідками (в контексті, зокрема, повернення судового збору) є «порушення суддею строків розгляду справи» на один день, або ж на 365 днів тощо?

На мою думку, законотворцям варто чітко визначитися: про що взагалі йде мова в законопроекті? Якщо мова – про повернення судового збору, в разі саме порушення з боку судді (тобто в разі його протиправної та винної поведінки), то законопроект потрібно або належно та ретельно доопрацювати (з урахуванням існуючих вимог Конституції, Конвенції про захист прав і основоположних свобод та практики ЄСПЛ щодо відповідальності суддів), або взагалі відмовитися від цієї ідеї як від непотрібної.

Якщо ж ідеться не про відповідальність судді, а саме про певну пільгу для учасників справи щодо повернення судового збору в разі, якщо їх справу не розглянуто у встановлений законом строк (за відсутності в цьому їх вини), то це слід чітко визначити в законопроекті.

З мого погляду, така пільга повинна реалізовуватися в максимально швидкий та спрощений спосіб, зокрема без встановлення складу «порушення» в діях судді та без фактичного змішування питання повернення судового збору із процедурою ініціювання дисциплінарного провадження щодо судді, та без можливого подальшого оскарження таких ухвал учасниками процесу.

У такому разі слід прибрати із законопроекту всі двозначні юридичні конструкції на кшталт «порушення суддею строків розгляду справи». Варто визначити, що судовий збір повертається саме в разі, якщо справу не було своєчасно розглянуто (без акцентуації на вині окремого судді) й сторона не зобов’язана доводити протиправний характер дій або бездіяльності судді для цілей повернення судового збору.

Друге — зменшення строків розгляду дисциплінарної справи щодо судді за фактом безпідставного затягування або невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом.

Пропонується зменшити строк розгляду Вищою радою правосуддя справи за фактом безпідставного затягування або невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом, зволікання з виготовленням вмотивованого судового рішення з чинних 90 днів (із можливістю продовження ще на 30) до граничного строку 30 днів (без можливості продовження).

Слід зазначити, що окрім затягування розгляду справи, стаття 106 Закону «Про судоустрій і статус суддів» передбачає дисциплінарну відповідальність суддів за, зокрема, такі порушення:

  • незаконна відмова в доступі до правосуддя;
  • незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору;
  • порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом;
  • допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі та чесності, непідкупності;
  • відповідності способу життя судді його статусу.

Ані із законопроекту, ані з пояснювальної записки до нього абсолютно не вбачається аргументації, чому автори вважають, що вказаний окремий вид дисциплінарних проваджень повинен розглядатися швидше за всі інші?

Який логічно обґрунтований пріоритет у порівнянні з іншими мають дисциплінарні провадження саме щодо строків розгляду справи? В статті 5 Європейської Хартії про статус суддів щодо вимог до визначення підстав відповідальності судді було визначено таке: шкала застосовуваних санкцій має бути визначена суддівським законом, а застосування цих санкцій має підпорядковуватись принципу пропорційності. Знову ж таки, яким саме чином було враховано авторами законопроекту принцип пропорційності за умови надання окремого пріоритетного статусу лише одній із категорій дисциплінарних справ – абсолютно незрозуміло.

Більше того, дисциплінарне провадження щодо судді – це та річ, яка в своїй суті пріоритетом має саме об’єктивність та неупередженість. В іншому випадку дисциплінарне провадження щодо судді може перетворитися на пернача, занесеного над суддею із метою незаконного впливу.

При цьому характеру розгляду цього дисциплінарного провадження надаються окремі риси «швидкісного конвеєра», в якому справа має бути розглянута у втричі коротший термін, аніж інші категорії справ. Розумні причини збільшення строку розгляду справи (як-то необхідність збирання додаткових доказів, неможливість явки учасників провадження з поважних причин тощо) при цьому не враховуються. Цим фактично закладається прихована презумпція винуватості судді в даному окремому виді дисциплінарних проваджень та пріоритет швидкості покарання над обґрунтованістю його застосування.

Як післяслово

Підсумовуючи наведене, вважаю, що замість комплексного розв’язання проблем судочинства, Уряд вчергове пішов за принципом публічного протиставлення виконавчої влади владі судовій. Нам вчергове пропонують повірити, що проблеми ефективного захисту прав особи в Україні можна вирішити виключно шляхом покарання суддів без інших, спрямованих на розв’язання системних проблем, зусиль виконавчої влади.

Джерело: Юридичний вісник України

Продовжити читання →

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Digital-партнер


© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2024
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.