Законодавство
Межа допустимого втручання держави в бізнес
Світлана Приймак,
юристка
Примара мораторію: чи стане Указ Президента № 538/2025 новим суспільним договором між державою і бізнесом?
Між юридичною формальністю та політичним маніфестом. Коли країна воює – фронт утворюється не лише на лінії зіткнення, а й у серці економіки. Бізнесактивність, довіра до держави, інвестиційна привабливість – усе це критично важливі елементи національної безпеки. Саме тому Указ Президента № 538/2025 викликає стільки питань, сподівань і скепсису. Звучить рішуче: мораторій на безпідставні перевірки. Але чи здатна політична воля зламати звичку системи тиснути, карати й контролювати замість підтримувати, сприяти та гарантувати свободу дії?
Читайте також: Не заборонені, а обмежені. Як податківці виконуватимуть рішення РНБО щодо мораторію на перевірки
Як на мій погляд, цей указ не просто президентська директива. Він – спроба заявити, що держава хоче змінити парадигму: з каральної – на партнерську. Однак, з огляду на правову природу таких документів, ми маємо справу з класичним прикладом «м’якого права». Указ має силу для виконавчої гілки влади, але не обов’язковий для парламенту, судів чи прокуратури. Тому його реалізація залежить не від рішень, а від характеру, амбіцій і… політичної атмосфери.
Тепер про секрети гібридності, або те, що саме приховує текст рішення РНБО? Документ працює як трисекційна ракета. Перша секція – конкретні доручення виконавчим органам: терміни, KPI, контроль. Друга – рекомендації парламенту: ухвалити низку законопроектів, з яких лише деякі вже мають політичну підтримку. Третя – меседж силовикам: перегляньте, будь ласка, кримінальні провадження. Формально – ніби все охоплено. Фактично – справжній результат можливий лише при синергії всіх трьох блоків. А от синергія в нашій політичній реальності – це, радше, виняток, аніж правило.
Міф про мораторій: замість заборони – гра з ризиками. Рішення не встановлює всеосяжної заборони на перевірки. Мова лише про обмеження щодо суб’єктів з «незначним ступенем ризику». Це повертає нас до старої, як світ, теми: хто визначає ризик, за якими критеріями, і чому одні компанії стають «незначними», а інші – «підозрілими»?
Закордонний досвід, наприклад, Великої Британії або Канади, демонструє ефективність ризик-орієнтованого підходу лише за умови абсолютної прозорості: всі критерії – у відкритому доступі, процедура – оскаржувана, ухвали – мотивовані. В українських умовах ризик перетворити дану ініціативу на «індульгенцію для своїх» виглядає загрозливо реальним.
Читайте також: Для яких постраждалих від агресії рф позичальників може бути встановлено мораторій на стягнення боргу?
Судова практика: де межа між тиском і контролем? Рішення ЄСПЛ у справах щодо надмірного втручання держав у господарську діяльність (наприклад, «Іванов проти росії» або «Функе проти Франції») чітко демонструють: будь-яке втручання повинне бути не лише передбаченим законом, а й необхідним у демократичному суспільстві. Українські силові органи часто діють у межах формальної законності, але без фактичної необхідності. Це й створює правовий вакуум – і підґрунтя для скарг у міжнародні інстанції.
Парадокс тиску: чим «швидший аудит», тим вища ймовірність маніпуляції. Поглянемо на проблему ще й із цього боку. Указ зобов’язує силовий блок провести ревізію кримінальних проваджень проти бізнесу у 30-денний строк. Мета зрозуміла: очистити простір від фіктивних справ. Але метод – сумнівний. За браком часу буде не глибокий аналіз, а «галочкове» закриття справ або, навпаки, їх «консервація» як спосіб «тримати бізнес на гачку». У міжнародній практиці – зокрема, в Італії та Іспанії – подібні кампанії закінчувалися скандалами: намагання держави швидко «відпустити бізнес» призводило до формалізму та втрати довіри.
Законопроекти як лакмусовий папір намірів. Найпотужніший інструмент змін – не указ, а парламентські закони. Указ «рекомендує» ухвалити низку законопроектів, але ключовими є два з них: № 12439 (зміни до КПК) і № 5838 (відповідальність для контролерів). Якщо ці два документи «не пройдуть» у залі, жоден мораторій не врятує бізнес від чергового візиту зі «збитками в бюджет» і «тимчасовим вилученням серверів».
Відкритий ризик-орієнтований підхід – це можливість. Закритий – це схема. Якщо критерії ризику будуть відомі лише інспекторам, ми отримаємо не реформу, а ліцензію на вибіркову лояльність. У Грузії після податкової реформи 2005–2006 років ризик-орієнтований підхід спрацював, бо кожен підприємець знав, як уникнути перевірки: сплати податки, не змінюй бенефіціара, не працюй з офшорами. У нас же поки що – тиша.
Контроль чи партнерство: філософія правового переходу. Насправді указ не про перевірки. Він про нову модель взаємодії. Якщо держава – партнер бізнесу, вона будує довіру, а не шукає зачіпки. Якщо – каральна машина, то будь-який інструмент – навіть мораторій – буде сприйматися як тимчасова пауза перед черговим наступом. Тому центральне питання не в технічному виконанні указу, а в зміні парадигми.
Реальний прорив – це поява підзаконних актів, які закріплять критерії ризику, уніфікують процедури перевірок, запровадять відповідальність інспекторів. Усе інше – димова завіса. Саме тут правники мають працювати з урядом: не лобіювати інтереси бізнесу, а будувати систему, що не залежить від персоналій і політичної погоди.
Указ № 538/2025 – це не відповідь, а запитання. Він не змінює систему, але примушує її рухатися. Якщо парламент підтримає критичні закони, якщо виконавча влада розробить прозорі підзаконні акти, якщо правоохоронці не зімітують перегляд справ – це стане першим кроком до нової правової етики: коли закон – не інструмент покарання, а основа довіри.
Читайте також: Мораторій на штрафні санкції, встановлений пп. 16 п. 1 постанови НКРЕКП № 332, не поширюється на період до уведення воєнного стану
Але за це доведеться поборотися – і бізнесу, і правникам, і суспільству загалом. Бо за кожним формальним мораторієм стоїть щось набагато більше – моральний вибір держави: ким вона хоче бути для тих, хто ще має сміливість створювати в цій країні робочі місця, сплачувати податки й будувати майбутнє.
Джерело: Юридичний вісник України
