Законодавство
Мрія Епштейна у Верховній Раді. Або, до чого може призвести легалізація шлюбів із 14-річними?
Владіслав Смірнов, український підприємець, громадський діяч, публіцист
В Україні розгорнулася дискусія щодо законодавчої ініціативи, яка передбачає можливість укладення шлюбу з 14 років за певних умов. Йдеться про проєкт нового Цивільного кодексу України, запропонований керівництвом Верховної Ради (Русланом Стефанчуком, Оленою Кондратюк, Олександром Корнієнком, Миколою Стефанчуком та Іваном Калауром). Ця норма вперше вводить опцію «шлюбної дієздатності» для осіб у настільки ранньому віці і вже викликає занепокоєння правників та суспільства.
Юридична шизофренія: коли злочин стає «сім’єю»
Давайте відкинемо лірику і подивимося на Кримінальний кодекс. В Україні вік статевої згоди — 16 років. Це червона лінія. Будь-який секс із особою, молодшою за 16 років, — це злочин (стаття 155 ККУ). Це аксіома: 14-річна дівчина не може дати юридично валідну згоду на секс. Крапка.
А тепер слідкуйте за руками законодавців. Якщо у 14-річної дівчини виявляють вагітність, це означає одне: відбувся статевий акт з особою, яка не досягла статевої зрілості. Тобто, відбувся злочин. У нормальній країні це запускає роботу слідчих, прокурорів і психологів. Хто батько? Якщо це дорослий дядько — він має їхати в тюрму. Але новий законопроєкт пропонує інший шлях: він має їхати не в тюрму, а на весілля.
Читайте також: Хімічна кастрація за сексуальні злочини
Нам пропонують «фінт вухами»: використати наслідок злочину (вагітність) як підставу для його легалізації (шлюб). Це не захист інтересів матері. Це створення ідеальної «відмазки» для ґвалтівника. Бо як тільки педофіл отримує свідоцтво про шлюб, він перетворюється на «законного чоловіка», а кримінальна справа розвалюється під тиском «сімейних цінностей».
Файли Епштейна по-українськи
У мене, як і у багатьох, при читанні цієї ініціативи виникає стійка асоціація з «файлами Епштейна». Ті самі вайби: впливові дорослі, які шукають спосіб безкарно користуватися дітьми, прикриваючись високими матеріями.
Джеффрі Епштейн будував свою імперію на тому, що правила існують для натовпу, а для «обраних» є винятки. Українська норма про «шлюб у 14» — це і є створення такого системного винятку. Це державна технологія: як перетворити підсудного на зятя. Це зелене світло для будь-якого «папіка» з глибинки: зробив дитину школярці — не бійся прокурора, просто купи обручки і домовся з батьками. Це не демографічна політика, це інституалізація розбещення.
Географія «традицій». Коли нам розповідають про «міжнародний досвід», автори законопроєкту скромно мовчать, чий саме це досвід. Бо якщо розгорнути карту світу, виявиться, що Україну тягнуть не в Євросоюз, а в дуже специфічну компанію.
Європа: Тренд однозначний — «No Exceptions». Німеччина: Шлюби до 16 років — юридично нікчемні, з 16 до 18 — скасовуються судом. Колумбія: Країна, яку ми звикли вважати проблемною, у 2024 році після кампанії «Вони дівчатка, а не дружини» повністю заборонила шлюб до 18 років, закривши 14-річну лазівку. Домінікана та Гондурас: Нещодавно скасували всі винятки, заборонивши дитячі шлюби. Латинська Америка зрозуміла: дозвіл на ранній шлюб — це дозвіл на педофілію.
А тепер подивимося, хто ж наші нові «юридичні побратими», де працює логіка «можна з 14, якщо суд дозволить»:
Бангладеш: У 2017 році там прийняли норму про дозвіл шлюбу до 18 років у «особливих випадках» (вагітність) за рішенням суду. Human Rights Watch назвала це легалізацією насильства. Вітаємо, українські реформатори списали норму слово в слово у бангладешських ісламістів.
Екваторіальна Гвінея: Жорстка африканська диктатура. Цивільний кодекс дозволяє шлюб із 14 років за згодою батьків. Рівень життя і права людини там відповідні.
Іран: Стаття 1041 їхнього кодексу дозволяє видавати заміж дівчат навіть до 13 років, якщо є «згода опікуна і дозвіл суду». Судовий дозвіл на секс із дитиною — це норма шаріату, а не Копенгагенських критеріїв.
Нігер та Судан: Країни, де поняття «шлюбний вік» прив’язане до статевої зрілості, а вагітність автоматично робить дитину «жінкою».
Замість того, щоб підтягувати правову культуру до рівня Берліна, ми опускаємо планку до рівня законодавства Бангладеш та Ірану. Це не «особливий український шлях». Це шлях у третій світ, вимощений збоченими намірами захистити наслідки чийогось кримінального злочину.
Біополітика чи державний цинізм?
Деякі захисники ініціативи пошепки натякають на демографію. Мовляв, війна, нас мало, треба народжувати. Це, мабуть, найогидніший аспект. Якщо держава робить ставку на матки 14-річних дітей як на інструмент порятунку нації — така держава хвора. Романтизація підліткової вагітності в умовах війни, бідності і стресу — це злочин. Медично доведено: організм у 14 років не готовий до виношування. Психіка не готова до материнства. Штовхати дітей у доросле життя через РАЦС — це не вирішення демографічної кризи. Це створення класу неосвічених, травмованих юних матерів, які замість школи міняють памперси, поки їхні «законні чоловіки» (часто набагато старші) уникають тюрми.
Висновки
Законопроєкт №14394 у цій частині не має потреби. Вагітність у 14 років — це підстава для кримінального провадження, а не для весілля. Держава повинна гарантувати такій дитині захист, медичний догляд, соціальні виплати, аліменти з батька (навіть якщо він сяде в тюрму) і можливість довчитися. Але вона не має права видавати їй свідоцтво про шлюб, легалізуючи те, що в усьому цивілізованому світі називається statutory rape — зґвалтуванням за віком.
Надання права на шлюб з 14 років обмежене вузько визначеним колом підстав (вагітністю або народженням дитини нареченою), що має об’єктивно зумовлений характер і спрямоване на забезпечення правового захисту як неповнолітньої особи, так і дитини, що народжується або вже народилася. У подібних ситуаціях укладення шлюбу може мати значення для врегулювання питань батьківства, утримання, спадкових та соціальних прав, а також для стабілізації правового статусу сімейних відносин.
У державах-членах ЄС мінімальний вік для шлюбу збігається з віком повноліття та встановлений на рівні 18 років, за винятком Шотландії, де вік шлюбу становить 16 років, що також є віком повноліття.
Більшість національних законодавств передбачає можливість одружитися до досягнення повноліття за згодою батьків та/або судового чи адміністративного органу.
У більшості держав-членів ЄС абсолютний мінімальний вік, чітко встановлений для шлюбу за згодою батьків або державного органу, становить 16 років. Лише в Естонії мінімальний вік встановлений на рівні 15 років. У Бельгії, Фінляндії, Франції, Греції, Ірландії, Люксембурзі та Словенії мінімальний вік для шлюбу законодавством не передбачено, тобто право на шлюб може бути надано і у віці меншому, ніж 16 років.
Джерело: Юридичний вісник України
