Законодавство
Накопичувальне пенсійне забезпечення чи фінансова піраміда? Які «покращення» несе пенсіонерам скандальний законопроект?
Андрій Павловський, експерт з питань соціальної політики
В останні роки лобісти приватних пенсійних фондів не полишають спроб запровадити примусову накопичувальну пенсійну систему. Одна з таких спроб відбувається зараз. В парламенті розглядається проект закону № 9212 про накопичувальне пенсійне забезпечення (автори – «слуги народу» Давид Арахамія, Галина Третьякова, Руслан Стефанчук і депутат із «Голосу» Володимир Цабаль, саме той, що свого часу заблокував доплати військовим). Це відбувається всупереч тому, що уряд України зобов’язався перед МВФ не робити цього під час війни.
У Пояснювальній записці до законопроекту вказано, що обов’язкове накопичувальне пенсійне забезпечення необхідне для відновлення належного рівня пенсійних виплат. Воно стане додатковим елементом пенсійної системи (так званого другого рівня) з метою формування пенсійних накопичень та збільшення сукупного коефіцієнта заміщення як головного індикатора достатності пенсійних виплат.
Документ передбачає обов’язкову участь усіх категорій громадян до 55 років, які працюють, та обов’язкову сплату пенсійних внесків з боку роботодавців на користь цих працівників. Планується, що роботодавці сплачуватимуть 1,5 % – у 2024-му і 2 % у 2025 році від зарплати працівників, а держава співфінансуватиме такі внески на паритетних засадах за рахунок коштів бюджету України.
Однак при детальнішому ознайомленні із проектом закону виникає кілька суттєвих застережень. Перше. Із пояснювальної записки до законопроекту складається враження, що без впровадження обов’язкового накопичувального пенсійного забезпечення достатнього рівня пенсій в Україні досягти неможливо. Тим часом світова практика свідчить, що чимало країн світу, які намагалися запровадити накопичувальну систему, вимушені були відмовитися від неї та повернулися до солідарної пенсійної системи. До речі, в Україні базовою є солідарна система. Друге. Важливий фактор при запровадженні накопичувальної системи: щоб дохідність накопичувальних рахунків перевищувала інфляцію хоча б на декілька відсотків. Однак у вказаному проекті закону не зазначено, що інвестиційний дохід за всі роки накопичення не повинен бути меншим індекс інфляції за цей період. Третє. Необхідно констатувати, що в Україні інвестовані кошти можуть бути втраченими з різних причин. У проекті закону не зазначено, чи держава зобов’язується відшкодовувати втрачені пенсійні кошти своїм громадянам. Четверте. Складається враження, нібито ініціатори законопроекту вирішили сприяти створенню недержавних пенсійних фондів, аби мати можливість отримувати в них доходи. П’яте. Занижений рівень пенсійного забезпечення в Україні є наслідком низки помилкових урядових рішень. Перше – безпідставне зниження єдиного соціального внеску (ЄСВ).
Із 40% до 22%. Це сталося після пенсійної реформи 2016 року. І так само безпідставне заниження в держбюджеті розміру прожиткового мінімуму для пенсіонерів, а відповідно і мінімальної пенсії за віком. Так, на 2024 рік затверджено розмір прожиткового мінімуму 2 361 грн і це при тому, що фактичний розмір у січні 2024-го склав 5574 гривень.
Для запровадження накопичувальної пенсійної системи мають бути відповідні сприятливі умови: економічне зростання та значне збільшення доходів населення (хоча б декілька років поспіль). При цьому інвестиційний дохід від інвестування пенсійних активів має перевищувати рівень інфляції за рік мінімум на 3%.
Таким чином у законопроекті № 9212 знову так і залишаються без відповіді питання щодо гарантій збереження пенсійних накопичень, ефективності інвестування цих грошей, вартості адміністрування. І це при тому, що в країнах східної Європи (Польща, Чехія, Угорщина) в мирний час і при більш сприятливих економічних умовах накопичувальна пенсійна система зазнала краху. Фахівці міжнародних фінансових організацій (зокрема МВФ і Світового банку) не раз вказували, що для запровадження накопичувальної пенсійної системи мають бути відповідні сприятливі умови: економічне зростання та значне збільшення доходів населення. При цьому інвестиційний дохід від інвестування пенсійних активів має перевищувати рівень інфляції за рік хоча б на 3%. Зазначимо й те, що в Україні слабкі фінансові інститути, нерозвинутий ринок цінних паперів та обмежена кількість реальних інвестиційних інструментів порівняно з країнами західної Європи. За таких умов накопичення на пенсійних рахунках танутимуть, як сніг на сонці. До того ж, існує проблема адміністративних витрат – не більше 1–1,5%. Як свідчить досвід латиноамериканських країн (Аргентина, Чилі), де тривалий час функціонував другий рівень пенсійного забезпечення, високі адміністративні витрати призводять до падіння розміру пенсійних виплат.
Відтак намагання влади запровадити в Україні пенсійну накопичувальну систему за нинішніх умов виглядає як цілковите економічне безглуздя під час війни. Найбільша ж проблема – відсутність реальних державних гарантій збереження пенсійних накопичень. Немає чіткої системи повернення пенсійних активів у разі ліквідації емітентів цінних паперів і банків. Таким чином є загроза перетворення накопичувальної пенсійної системи на велику фінансову піраміду. Тож намагання влади запровадити в Україні пенсійну накопичувальну систему за нинішніх умов виглядає як цілковите економічне безглуздя під час війни.
P.S. Уточнимо, законопроект № 9212 розглядався минулого тижня в сесійній залі ВРУ. На щастя для ухвалення його в першому читанні не вистачило депутатських голосів.
Джерело: Юридичний вісник України
