Законодавство
Неконституційним визнано продовження строку тримання під вартою через воєнний стан
Другий сенат Конституційного Суду України ухвалив Рішення № 8-р(II)/2024 у справі за конституційними скаргами Оніщенка Руслана Ілліча, Гаврилюка Дмитра Михайловича щодо конституційності ч. 6 ст. 615 Кримінального процесуального кодексу України, згідно з якою «у разі закінчення строку дії ухвали суду про тримання під вартою та неможливості розгляду судом питання про продовження строку тримання під вартою в установленому цим Кодексом порядку обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою вважається продовженим до вирішення відповідного питання судом, але не більше ніж на два місяці».
Суд вказав, що у приписах ст. 29 Основного Закону України конституцієдавець наголошує на ролі суду і, зокрема на значенні вмотивованого рішення суду для тримання особи під вартою.
Реалізація законодавцем припису ч. 2 ст. 29 Конституції України щодо «підстав» і «порядку» тримання особи під вартою передбачає впорядкування ним відповідних процедур, однак таке законодавче регулювання за своїм змістом системно пов’язане із тією частиною цього конституційного припису, яка встановлює потрібність вмотивованого рішення суду, а саме «ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду <…>», та в жодному випадку не може суперечити їй.
Під час законодавчого врегулювання питання продовження строку тримання під вартою особи у разі закінчення строку дії ухвали про тримання під вартою парламент має конституційний обов’язок запровадити таку нормативну конструкцію, яка до моменту усунення неможливості розгляду судом цього питання містила б гарантії запобігання заподіянню шкоди завданням кримінального провадження.
Законодавче регулювання цього питання потребує конкретизації поняття «неможливість судового розгляду» безпосередньо в контексті обставин, що виникли через широкомасштабну збройну агресію російської федерації проти України, а також запровадження вимоги щодо розв’язання питання про продовження строку тримання особи під вартою невідкладно з моменту усунення обставин, які унеможливлювали судовий розгляд, але в будь-якому випадку протягом строку, що не перевищує сімдесяти двох годин, установлених ч. 3 ст. 29 Конституції України, після закінчення строку тримання під вартою, визначеного вмотивованим рішенням суду.
Читайте також: Повноваження Військової поліції не стосуватимуться цивільних
Суд наголосив на конституційній ролі судів системи судоустрою України, яка зумовлена тим, що жоден інший орган державної влади не наділений відповідними повноваженнями щодо перевірки обґрунтованості втручання у право на свободу та особисту недоторканність і не володіє відповідними гарантіями неупередженості та незалежності.
У разі відсутності вмотивованого рішення суду, яким дозволено позбавлення особи свободи на період, визначений цим судовим рішенням, така особа має бути негайно звільнена.
Законодавець у ч. 6 ст. 615 Кодексу не врахував того, що рішення про продовження строку тримання особи під вартою не тільки має ухвалювати лише суд, а й потребує підвищеного рівня обґрунтування, оскільки йдеться про найбільш серйозне втручання у право на особисту свободу.
Отже, врегулювання законодавцем порядку розв’язання питання про продовження строку тримання особи під вартою як запобіжного заходу у спосіб, що не передбачає участі суду (судді), має наслідком порушення конституційного права кожного на судовий захист (ч. 1 ст. 55 Конституції України) у взаємозв’язку з правом на свободу та особисту недоторканність (ч. 1 ст. 29 Конституції України) та правом обвинуваченого на захист (ч. 2 ст. 63 Конституції України).
Встановлене ч. 6 ст. 615 Кодексу тримання особи під вартою як запобіжний захід не є покаранням за вчинене особою кримінальне правопорушення; тримання під вартою може бути застосоване до особи, яку тільки підозрюють у вчиненні такого правопорушення, а тому його застосування має бути винятковим та відповідати вимогам принципу презумпції невинуватості.
Втілення принципу in dubio pro reo (у разі сумнівів – на користь обвинуваченого) як складника презумпції невинуватості об’єктивно встановлює потребу під час продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання особи під вартою в умотивованому рішенні суду, яке ухвалюють за результатами судового розгляду за участю обвинуваченої особи.
При цьому відступ від деяких міжнародних зобов’язань України у сфері прав людини та зумовлена цим здатність держави вдатися до обмежень певних прав і свобод людини не означають запровадження законодавчих та інших засобів, які не були б узгоджені з Конституцією України.
Враховуючи наведене, Суд вважає, що ч. 6 ст. 615 Кодексу суперечить ч. 1, 2 ст. 29, ч. 1, 2 ст. 55, ч. 1, 2, 3 ст. 62, ч. 2 ст. 63 Конституції України, отже є неконституційною. Приписи Кодексу, визнані неконституційними, втрачають чинність через три місяці з дня ухвалення Судом цього Рішення.
Також зверніть увагу на Правові позиції Верховного Суду щодо кримінальних правопорушень, пов’язаних з війною, та збірник Воєнний стан. Всі нормативні матеріали, алгоритми дій, роз’яснення, корисні ресурси.
