Набрав чинності наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Правил ведення діловодства та архіву арбітражного керуючого» від 10 січня 2020 р. № 93/5.

Правилами встановлюється порядок документування діяльності арбітражного керуючого, роботи з документами та організації архіву в приміщенні, де знаходиться контора (офіс) арбітражного керуючого.

Приміщення контори (офісу) арбітражного керуючого має бути належно пристосоване до роботи арбітражного керуючого та осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах (помічники), прийому громадян, стажування у арбітражного керуючого стажиста, а також зберігання документів діловодства, архіву, печатки та штампів (за наявності) арбітражного керуючого.

Ведення діловодства та архіву арбітражного керуючого здійснюється ним або особою, визначеною арбітражним керуючим відповідальною за ведення діловодства та архіву, яка працює на умовах трудового договору (контракту) з арбітражним керуючим. Під час звільнення особи, відповідальної за ведення діловодства та архіву, арбітражний керуючий зобов’язаний перевірити наявність і стан документів, про що складається акт приймання-передавання документів (справ).

Арбітражний керуючий, здійснюючи свою діяльність, забезпечує організацію діловодства та архіву, зокрема:

• складення, оформлення, реєстрацію і виконання документів щодо його діяльності;
• формування та збереження справи боржника, щодо якої він виконує повноваження розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора, керуючого реструктуризацією, керуючого реалізацією;
• розгляд звернень фізичних та юридичних осіб з питань його діяльності у строки, визначені законодавством;
• складення номенклатури справ арбітражного керуючого на підставі примірної номенклатури;
• зберігання документів, пов’язаних із його діяльністю;
• підготовку для передавання документів у разі припинення його діяльності до відповідної архівної установи або архіву територіального органу Мін’юсту за місцезнаходженням контори (офісу) арбітражного керуючого.

Організаційно-розпорядчі документи оформлюються лише на бланках арбітражного керуючого, що виготовляються друкарським способом або за допомогою комп’ютерної техніки.

Право на підписання, погодження, затвердження документів, що пов’язані з діяльністю арбітражного керуючого, має лише арбітражний керуючий.

У Верховній Раді України зареєстровано проект Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо ціноутворення та тарифів на електричну енергію для споживачів, які постійно проживають в 30-кілометровій зоні атомних електростанцій» № 2778.

Законопроектом пропонується доповнити ч. 1 ст. 7 Закону України «Про ринок електричної енергії» п. 6-1 щодо знижки для споживачів, які постійно проживають у 30-кілометровій зоні атомних електростанцій, а саме:

ціни (тарифи) на універсальні послуги для побутових споживачів, які постійно проживають у 30-кілометровій зоні атомних електростанцій, встановлюються у розмірі 70 відсотків діючого тарифу для відповідної групи населення.

Пропонується також доповнити ч. 7 ст. 63 Закону п. 3, яким надати право постачальникам універсальних послуг на компенсацію витрат внаслідок надання універсальних послуг для побутових споживачів, які постійно проживають у 30-кілометровій зоні атомних електростанцій.

Порядок компенсації збитків встановлюватиметься центральним органом виконавчої влади, що здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб’єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг відповідно до повноважень, визначених Законом України «Про ринок електричної енергії» (ст. 12 Закону України «Про використання ядерної енергетики та радіаційну безпеку»).

У Верховній Раді України зареєстровано проект Закону «Про внесення змін до Закону України “Про статус гірських населених пунктів в Україні” щодо розвитку гірських та високогірних населених пунктів» № 2785.

Пропонується внести зміни до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» щодо стимулювання розвитку гірських та високогірних населених пунктів Українських Карпат.

Так, згідно зі змінами до ст. 1 Закону в окрему категорію виокремлено високогірні населені пункти, до яких відносяться гірські населені пункти, де проживає більш як третина мешканців цього населеного пункту, на висоті 600 метрів і вище над рівнем моря, та розміщується 50 відсотків і більше сільськогосподарських угідь у межах цього пункту на схилах крутизною 20 градусів і більше.

Пропозиції щодо надання населеним пунктам статусу гірських та високогірних подаються Кабінету Міністрів України відповідними районними, обласними радами (зараз Радою міністрів Автономної Республіки Крим та обласними державними адміністраціями).

Новою статтею 1-1 Закону визначено поняття «державна гірська політика», її мету та принципи. Пріоритети державної підтримки розвитку гірських та високогірних населених пунктів визначаються у новій ст. 2-1, серед яких, зокрема – підвищення рівня зайнятості, розвиток і розбудова транспортної, інженерної, комунальної інфраструктури, створення новітніх організаційних форм виробничо-господарської діяльності тощо.

Також розширюється перелік державних гарантій для забезпечення соціально-економічного розвитку населених пунктів, яким надано статус гірських та високогірних. Зокрема передбачено прийняття державної цільової програми розвитку гірських територій; збереження та підтримку мережі закладів освіти, охорони здоров’я, культури і науки; розроблення та реалізацію програм використання альтернативних джерел електроенергії, формування сприятливого бізнес-середовища тощо (ст. 3 Закону).

Формами державної підтримки визначено заходи бюджетного фінансування та кредитування, встановлення податкових пільг та преференцій, державних гарантій тощо, а також заходи організаційної, консультативно-дорадчої, інформаційної та інших видів підтримки.

Для фінансування програм і заходів щодо розвитку гірських територій у складі спеціального фонду Державного бюджету України передбачається створити державний фонд інвестування у проекти розвитку гірських територій.