Законодавство
Якість законотворчого процесу, або Чи ліплять святі горщики?
Про питання зловживання правом під час законотворення останнім часом заговорили всі й досить активно. І не лише в депутатських колах. Як відомо, 30 березня Верховна Рада підтримала в першому читанні так званий «антиколомойський» законопроект (№ 2571-д) щодо удосконалення деяких механізмів регулювання банківської діяльності. З приводу цього законопроекту, що містить близько двох сотень нормоположень, якими вносяться зміни в десятки нормативно-правових актів, як відомо, виникли суттєві суперечки.
Враховуючи особливу значимість та політичну вагу цього закону, до регламенту ВРУ навіть було внесено норми щодо протидії зловживанням своїми правами депутатами при ухваленні ними законів через масу поправок. Ситуативні прояви зловживань законотворців — явище не нове. До цього багато говорилося про «кнопкодавство», «замовні» законопроекти, поширення лобіювання в законодавчій практиці тощо. Але суть змін у законодавчому процесі цього разу стосувалася саме його якості в нових політичних умовах, що було уважно проаналізовано експертами з конституційного права. Більше того, було висловлено декілька заперечень щодо неможливості змін цього процесу, адже вони, зміни, буцімто, обмежують право законодавчої ініціативи. Так, відомий юрист-конституціоналіст Марина Ставнійчук була дещо саркастично налаштована проти змін, назвавши їх «механізмом ігнорування законодавчого здорового глузду», адже, на її думку, змінами узаконюється «презумпція зловживань депутатів при виконанні ними конституційних повноважень і обов’язків та включається механізм обмеження конституційних прав депутатів при законотворенні». За словами М. Ставнійчук, краще б уже встановити кримінальну відповідальність за зловживання правами законотворця, як, наприклад, у ситуації з кнопкодавством.
Дійсно, щоб розібратися в доцільності розгляду даного законопроекту, який блокувався численними поправками до нього, потрібно якраз керуватися принципом верховенства права, зокрема, розумінням того, чи не порушуються правила конституційної визначеності та єдності законодавчого процесу. Або чи можливо вже ухвалений парламентом у першому читанні законопроект, який розглядався за однією процедурою, завершити його прийняття за іншою законодавчою процедурою? У стінах українського парламенту було багато усіляких рішень, у тому числі й тих, які КСУ визнавав такими, що порушують права людини і не відповідають Конституції, здоровому глузду. Але щоб парламент сам себе «висік», такого ще не було. Хоча сама по собі процедура особливого розгляду законопроекту не є чимось складним і наочно показує результативність та захищеність проекту закону від деяких «святих», котрі «ліплять грошики». Погодьтеся, що для непосвячених малоймовірним було те, що деякими законотворцями буде внесено таку кількість поправок аби заблокувати прийняття законопроекту. Наприклад, до законопроекту, що готується до другого читання (крім, зрозуміло, кодексів), внесено поправок у кількості, що в п’ять разів перевищує кількість статей проекту первинного законодавчого акту. В нашому випадку до законопроекту було, як відомо, подано 16 335 поправок. Їх автори сподівалися на нескінченість процесу розгляду. Тому особлива процедура прийняття законопроекту була застосована відповідно до регламенту ВРУ за умовами виконання деяких законодавчих процедур. Так, фінансовий комітет Верховної Ради розглянув усі вказані правки до «антиколомойського» законопроекту й рекомендував депутатам підтримати його в другому читанні. На розгляд цих правок комітету знадобилося 4 дні, при цьому і в сесійній залі процедура розгляду буде також скороченою.
Хто ж вони, ці автори, що не «зловживали своїми правами, а просто внесли поправки». Це виключений із фракції монобільшості народний депутат Антон Поляков (6 тисяч правок), Віктор Бондар (1 911), Ольга Василевська-Смаглюк (1 689), Олег Дунда (1 656), Сергій Демченко (1 463), Олександр Дубінський (1 199), Дмитро Чорний (1 781). Характерно, що в професійній біографії цих персон зв’язок з ім’ям олігарха так чи інакше та все ж проглядається. Хоча колишній співвласник націоналізованого ПриватБанку олігарх Ігор Коломойський і заявив, що не він причетний до внесення цієї «армади» поправок до закону, який унеможливить повернення йому цього банку.
Хочеться також нагадати, що МВФ закликав для надання нової програми фінансової підтримки для України ухвалити закони щодо вдосконалення структури регулювання в банківському секторі, адже зловживання тут процвітали. Що буде далі — покажуть парламентські баталії. Слідкуємо разом. Адже не МВФ, а ми самі вже отримали закон про ринок земель. Тепер усе підійшло до банківської справи, яка потребує особливої тиші й дотримання законодавчої послідовності.
Віктор КОВАЛЬСЬКИЙ
Джерело: Юридичний вісник України
