Connect with us

Думка експерта

Бійся данайців, що дари приносять

Опубліковано

on

Василь МАЛЯРЕНКО,
доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент Національної академії
правових наук України,
голова Верховного Суду України у відставці

Коли я вперше почув про ініціативу створення антикорупційного суду в Україні, то подумав, що це жарт, — назва суду побутова, вулична. Я вважав, що освічені сучасні люди, які знають про принципи неупередженості, незаангажованості, об’єктивності суду не можуть на це піти. Бо що означає префікс «анти»? Він означає налаштованість проти чогось чи проти когось, протидію, налаштованість на боротьбу. Проте не можна уявити в сучасному світі, що суд налаштований на протидію. Не можна уявити суд антивбивчий, хоча вбивств сьогодні, мабуть, більше ніж корупції. Не можна уявити суд антизлодійський, хоча викрадень сьогодні більше ніж корупції. І так далі. Суд не орган боротьби. Він ні з ким і ні з чим не може боротися. Це — аксіома. І тому назви судів з префіксом «анти» бути не може.

Перед тим, як створити такий суд, слід прозондувати позицію Європейського суду з прав людини, бо якщо він все таки буде створений, то я впевнений, що перші ж його вироки в ЄСПЛ отримають негативне ставлення, бо суд, у самій назві якого закладається необ’єктивність, не може сприйматися такою структурою позитивно. Якщо вже без такого суду Україна обійтися не може, то він повинен мати назву «Спеціалізований суд з розгляду справ про корупційні правопорушення». Така назва є нейтральною, яким і повинен бути суд. Це — перше.

Друге. Згідно з Конституцією України найвищою соціальною цінністю є людина, її життя і здоров’я, права і свободи, законні інтереси. І тому за логікою саме ці цінності слід захищати в першу чергу. Але незважаючи на те, що вбивства, крадіжки майна, розбої і грабежі, загибель і травмування людей на дорогах в Україні сьогодні рядове явище, спеціалізованих прокуратур та судів з цього приводу ніхто не створює. Натомість створюються антикорупційні, тобто органи, які спрямовуються на боротьбу з іржею, яка роз’їдає владу і державний апарат. За такою логікою людина в нашій державі стає другорядною, а то і третьорядною цінністю. На перше місце ставляться інтереси влади. Це офіційне повернення в ті часи, коли людина була ніким і нічим. Декларувати в правових актах такий поворот сьогодні дуже небезпечно.

Третє. За логікою, вище це те, біля якого є щось нижче. Якщо нічого нижчого не існує, то вищим його може назвати лише людина, яка не в ладах зі здоровим глуздом. Український законодавець всупереч здоровому глузду, наділяючи антикорупційний суд функціями найнижчого суду, тобто суду першої інстанції, називає його Вищим антикорупційним судом. В чому полягає ця вищість, мабуть, не скаже і його творець.

Четверте. У відповідності з Конституцією України та Законом «Про судоустрій і статут суддів» учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний розгляд справи. Цим законом не передбачено право апеляційних судів на перегляд справ, рішення в яких прийняв Вищий антикорупційний суд. Тому за логікою закону апеляційний перегляд цих справ буде здійснювати або Верховний Суд, або сам цей суд. А це означає, що правосуддя в першій і апеляційній інстанціях або в апеляційній і касаційній інстанціях будуть здійснювати судді, які підкорені одному й тому ж голові суду, отримують заробітну плату в одній касі, сидять поряд у кабінетах і на нарадах тощо. Це надзвичайно небезпечний крок, який може вилізти державі і суспільству боком, бо він суперечить Конституції України і міжнародним стандартам правосуддя. Сама ідея розведення судових інституцій у просторі й часі була однією з головних цілей судової реформи. Але наш законодавець забув про це.

П’яте. Яка мета створення антикорупційного суду? Чого держава хоче досягти з його створенням? На мій погляд, те, що цей суд сприятиме зменшенню корупційності чиновників, — наївно. Дивує і наївність західних «штовхачів» цього суду. Справа в тому, що суд і його рішення, за умови призначення навіть найжосткіших покарань, не впливають на кількість та небезпечність злочинів. Ця аксіома наукою доведена давно. Для ліквідації або хоча б зменшення корупції необхідно ліквідувати її фундамент, її причини. Суд цим не займається (про фундамент корупційності та її причини дивись статтю автора «Про філософію корупційності в Україні»). Створення в Україні антикорупційного суду свідчить про недовіру влади судам загальної юрисдикції. Проте ніхто не вивчав стан розгляду судами справ про корупційні правопорушення. Є підстави їм недовіряти, чи не має? Ніхто не з’ясовував, хто винен у тому, що суди повільно розглядають такі справи, що немає гучних вироків на «крутих» корупціонерів.

Я не допускаю думки, що судді умисно зволікають. Скоріше всього якість справи, доказова база та надзвичайна складність сьогоднішніх процесуальних норм не дають їм змоги спішити. Влада сподівається, що цей суд буде менш корумпованим, більш освіченим та кваліфікованим тощо. Дай Боже, звичайно. Але знайти на вулиці людей, які раніше не займалися судочинством, кращих ніж сьогоднішні судді, справа не легка. Судді такі, яким є суспільство. Якщо суспільство варварське, то й суд такий же.

Водночас творці цього суду повинні знати, що він не зможе виправдати їх сподівань ще й тому, що судді цього суду, які б сміливі й висококваліфіковані вони не були, думатимуть у першу чергу про свій захист, бо над ними є Вища рада правосуддя, Європейський суд з прав людини, Кримінальний кодекс і часта зміна влади.

Спеціалізований суд за своєю природою не може бути ні більш суворішим, ні м’якішим від інших судів. Він не може розглядати справи ні швидше, ні повільніше, бо повинен керуватися тим же Кримінальним процесуальним кодексом, що й інші суди. Він буде лише більш прикормленим, бо його судді отримуватимуть більшу зарплату ніж інші судді першої інстанції. Творці цього суду повинні знати, що може прийти час, коли вони шкодуватимуть, що його створили.

Аби зрозуміти це, слід прочитати книгу канадського дослідника радянського права, професора Пітера Соломона «Про радянську юстицію за Сталіна». У цій книзі в подробицях доводиться, що в тридцятих роках ХХ століття в СРСР суди загальної юрисдикції чинили опір сталінській політиці репресій і не йшли на очевидне та бездоказове засудження людей. Щоб обійти цей спротив Сталін не став ліквідовувати суди, а створив квазі судові органи: двійки, трійки та особливі наради, які знищували людей списками, в багатьох випадках без всяких судових процесів. Коли без процесу обійтися було неможливо, то їх проводили нашвидкоруч, формально.

Створення антикорупційного суду — це велика проблема. Сьогодні вона фактично сприймається як пропагандистська акція, яка нічого спільного з боротьбою з корупцією не має, але коштів із платників податків забере чимало. І тому перш ніж його створювати, треба добре подумати.

Джерело: Юридичний вісник України

Думка експерта

Колапс органів досудового розслідування: чого чекати в березні?

Опубліковано

on

Дмитро Никифоров, адвокат

Слідчі, прокурори й адвокати нині задаються питанням: чи встигнуть правоохоронці зареєструвати органи досудового розслідування як юридичні особи до 15 березня цього року? І куди подавати клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження після вказаного терміну?

Мова про «березневі» зміни в ч. 2 ст. 132 Кримінального процесуального кодексу України. Ініціатор змін – народний депутат А. Лозовий. У новій редакції стаття виглядатиме так: «Клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться (зареєстрований) орган досудового розслідування як юридична особа».

Цікаво, яку ідею закладав у такі зміни законодавець? Стимулювати правоохоронців впорядкувати структуру, знову вивести Україну в першість країн за кількістю позовів до Європейського суду з прав людини, чи перевірити на міцність судову систему? На сьогодні, наприклад, територіальні відділи Нацполіції не зареєстровані як юридичні особи. Можете пересвідчитися самі, просто «пробийте» будь-який територіальний відділ поліції в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. У реєстрі зареєстровані як юридичні особи лише головні управління в областях.

Натомість стаття 15 Закону України «Про Національну поліцію» визначає територіальні органи поліції як юридичні особи публічного права в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах та як міжрегіональні. Але керівництво поліції так і не спромоглося провести організаційну роботу щодо реєстрації на місцях.

Є обґрунтовані підстави вважати, що ситуація не зміниться. Як мінімум за два місяці слідчих повинні були повідомити про переведення в штат новоствореної юридичної особи, але поки ніхто цього не зробив.

І якщо ситуація не зміниться, то, наприклад, один із найзавантаженіших у країні Шевченківський районний суд м. Києва стане місцем прийому (і розгляду?) клопотань слідчих Нацполіції всієї Київської області. Саме завдяки тому, що в Шевченківському районі м. Києва зареєстроване як юрособа Головне управління Нацполіції в Київській області. Додамо до цього правила про аудіо- відеофіксацію й отримаємо новий тип суду — суд, заблокований законом.

Але ж не слідчими єдиними. Адвокати також часто звертаються із клопотаннями про тимчасовий доступ до речей і документів або проведення обшуку. Цікаво, скільки часу розглядатиме суд таке клопотання і чи взагалі буде в ньому сенс, якщо після подачі мине кілька місяців?.

Ймовірно, що з 15 березня 2018 року адвокати зможуть ефективніше захищати клієнтів під час обрання запобіжного заходу в суді. Просто в судовому засіданні зайти в реєстр юросіб і перевірити, слідчий якого органу досудового розслідування подав клопотання, і чи зареєстрований орган досудового розслідування як юридична особа. Якщо ні, слідчий, скоріш за все, порушив правила підсудності й суд відмовить у задоволенні його клопотання.

Що далі? Вірогідніше за все законодавець не скасує зміни. Тому правоохоронці десь ближче до 17 години 14 березня вкотре продемонструють усю свою наполегливість і заблокують реєстраторів у своїх кабінетах, або депутатів у Верховній Раді. У будь-якому випадку, когось та й мусять заблокувати. Адже не зможуть правоохоронці сидіти мовчки й спостерігати, як руйнується судова система.

А ви як вважаєте, чи зареєструють територіальні органи досудового розслідування до 15 березня 2018 року?

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Централізація в затвердженні тем дисертаційних досліджень — перешкода чи запобіжник? (Запрошення до дискусії)

Опубліковано

on

Микола Кучерявенко, перший віце-президент НАПрНУ, завідувач кафедри фінансового права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, доктор юридичних наук, кандидат економічних наук, професор, академік НАПрНУ

Останні десять або навіть більше років у наукових дослідженнях з правознавства, результатом яких має бути отримання диплома доктора наук або доктора філософії (кандидата наук), сформувалася сумна тенденція, що породжує низку негативних явищ та наслідків. Щорічний аналіз тем дисертаційних досліджень, запропонованих здобувачам у юридичних ВНЗ, дозволяє дійти висновку щодо складного та суперечливого уявлення: яку тему дисертації можна затверджувати, а яку ні? Така тенденція має відношення практично до всіх без виключення спеціальностей, але найбільш концентровано вона сфокусована в спеціальності 12.00.07.

                                             Загальне враження

Із знайомства з темами, які затверджено вченими радами, складається враження, щодо сфери адміністративно-правового аналізу може потрапити все, що завгодно. Достатньо лише назву почати з «Адміністративно-правове регулювання…» та додати до цього будь-який пласт суспільних відносин, який взагалі має регулюватись правом, і тема готова. Це породжує відверті нісенітниці, коли науковий керівник, вчена рада (не кажучи вже про здобувача) демонструє власну поверховість або необізнаність у тому, що має досліджуватися.

Деякі приклади

Це явище сформувалося задовго до сьогодення, а його результатом стає захист дисертаційних робіт, які нівелюють дослідницьку складову в адміністративно-правовій науці, «розмивають» її змістовне наповнення. Як приклад, слід навести деякі дисертації, що виконувалися та захищалися протягом минулих років у спеціалізованих вчених радах: Адміністративно-правові засади підвищення іміджу судової влади в Україні (Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ МВС України, 2015 р.); Адміністративно-правові засади державного та самоврядного регулювання використання та охорони земель оборони в Україні (Національний авіаційний університет, 2015 р.); Адміністративно-правові засади контрольно-наглядової діяльності органів прокуратури за дотриманням прав, свобод та законних інтересів громадян у державному управлінні (Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ МВС України, 2015 р.); Адміністративно-правові засади забезпечення екологічного правопорядку (Національний університет «Львівська політехніка», 2015 р.); Адміністративно-правові відносини, що виникають за участю органів прокуратури (Державний науково-дослідний інститут Міністерства внутрішніх справ України, 2016 р.); Адміністративно-правове регулювання у сфері телебачення і радіомовлення в Україні (Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ МВС України, 2017 р.); Адміністративно-правові засади забезпечення особистої безпеки засуджених у виховних колоніях України (ВНЗ «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна», 2017 р.); Адміністративно-правове забезпечення організації боротьби з організованою злочинністю, що супроводжується корупційними зв’язками (Сумський державний університет, 2017 р.).

Хотів би більш докладно акцентувати увагу саме на темах, які входять до спеціальності 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. Зрозуміло, що мені складно проаналізувати всі запропоновані теми. Більше того, скласти власне враження зможе кожен, коли ознайомиться з відповідним переліком, який буде невдовзі виданий Національною академією правових наук України. Досить умовно можна виділити декілька типів суперечливих або хибних напрямків дисертаційних досліджень , які пропонуються в 2018 році.

1.Немає постановки проблеми, доцільної для аналізу на рівні дисертаційного дослідження.

Особливо суперечливо ця проблема виглядає щодо досліджень на здобуття наукового ступеню доктора юридичних наук. Відповідно до п. 10 постанови Кабінету Міністрів «Про затвердження порядку присудження наукових ступенів» No 567 від 24 липня 2013 року докторська дисертація повинна містити наукові положення та науково обґрунтовані результати…, що розв’язують важливу наукову або науково-прикладну проблему… Але «важливість» наукових або науково-прикладних проблем, запропонованих у багатьох із докторських дисертацій, може викликати лише сумну посмішку.

Доктор наук:

— «Адміністративно-правове забезпечення прав громадян, засуджених до позбавлення волі в Україні» (складно погодитись із такою редакцією, адже забезпечуються не права як такі, а їх реалізація);

— «Адміністративно-правові засади розмежування повноважень між органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування» (більше того, ця тема сформульована некоректно, адже розмежування подібних повноважень є предметом конституційного права);

— «Адміністративно-правове забезпечення службово-бойової діяльності Національної гвардії України».

Доктор філософії:

— «Інформаційно-технічне забезпечення оперативних органів Національної поліції: стан та проблеми інформатизації» (не зрозуміло, в якому сенсі ця тема взагалі відноситься до правового дослідження);

— «Адміністративно-правові засади запобігання конфлікту інтересів» (не визначено при формулюванні теми, про конфлікт інтересів яких суб’єктів та в яких відносинах ідеться);

— «Систематизація права електронних комунікацій: теоретичні та практичні аспекти (систематизація має стосуватися законодавства, а не права, більше того, не зрозуміло про об’єктивне чи суб’єктивне право йдеться, якщо про останнє, то якого суб’єкта це стосується?»;

— «Адміністративно-правові засади присяги в сфері публічної служби» (присяга не може досліджуватися в сенсі її адміністративно-правових засад, має йтися про відносини);

— «Адміністративно-правове регулювання післядипломної освіти поліцейських в Україні»;

— «Забезпечення законності та дисципліни в діяльності патрульної поліції»;

— «Адміністративно-правове забезпечення професійного навчання поліцейських»;

2.Теми, які не відносяться до паспорту спеціальності 12.00.07.

Зрозуміло, що додавання словосполучення «Адміністративно-правове регулювання…» не дає підстав втручатися в галузеве дослідження, яке до паспорту спеціальності 12.00.07 не має жодного відношення. Саме тому навряд чи послідовно затверджувати теми, які відносяться до інших галузей права (аграрного права – 1, 8; права соціального забезпечення – 2, 4, 6, 10; муніципальне право – 3, 5, 7; господарське право – 9), в якості напрямів дисертаційних досліджень за спеціальністю 12.00.07.

Доктор наук:

— «Адміністративно-правове регулювання фінансування аграрної сфери України».

Доктор філософії:

— «Адміністративно-правові механізми регулювання соціально-трудових відносин в Європейському Союзі»;

— «Відносини між органами місцевого самоврядування та співвласниками багатоповерхових будинків: адміністративноправовий аспект»;

— «Адміністративно-правове регулювання сфери соціального забезпечення та соціального захисту населення в Україні»;

— «Система стримувань і противаг у діяльності органів місцевого самоврядування: теоретико-правові засади»;

— «Адміністративно-правове регулювання соціального захисту людей з інвалідністю»;

— «Адміністративно-правовий статус Міністерства оборони України»;

— «Суб’єкти адміністративно-правового регулювання у сфері охорони навколишнього природного середовища в Україні;

— «Адміністративно-правові засади державного регулювання іноземного інвестування в Україні»;

— «Адміністративно-правові засади правового і соціального захисту працівників Національної поліції в умовах реформування правоохоронної системи України».

3.Теми, які в схожих редакціях традиційно майже кожного року пропонують- ся для наукового пізнання.

Доктор наук:

— «Адміністративно-правові засади забезпечення безпеки на автомобільному транспорті».

Доктор філософії:

— «Організаційно-правове забезпечення безпеки дорожнього руху патрульною поліцією»;

— «Адміністративно-правовий статус учасників дорожнього руху»;

— «Адміністративно-правовий статус патрульної поліції України»;

— «Адміністративно-правове забезпечення безпеки дорожнього руху органами Національної поліції України»;

— «Адміністративно-правовий статус суб’єктів правовідносин в сфері безпеки дорожнього руху».

4.Теми, що містять редакційні (або принципові) хиби у визначенні предмету дослідження.

Доктор наук:

— «Застосування джерел адміністративного права в судочинстві України» (тема сформульована некоректно, адже застосовуються не джерела права, а норми права, що містяться у відповідному джерелі);

— «Адміністративно-правове забезпечення прав громадян, засуджених до позбавлення волі в Україні» (забезпечуються не права як такі, а їх реалізація).

Доктор філософії:

— «Адміністративні стягнення у сфері митних правовідносин в Україні» (адміністративні стягнення не можна розглядати в сфері правовідносин, точніше — стягнення за порушення законодавства);

— «Адміністративно-правове регулювання фінансового забезпечення поліції в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку» (подібні відносини мають регулюватися фінансово-правовими засобами);

— «Правові засади забезпечення дохідної частини місцевих бюджетів в умовах децентралізації влади» (забезпечувати можна надходження, які формують доходну частину місцевого бюджету, а не безпосередньо дохідну частину місцевого бюджету);

— «Особливості розгляду адміністративними судами справ щодо публічних закупівель за участю Антимонопольного комітету України» (тема сформульована некоректно, оскільки особливості мають визначати зміст роботи, а не її назву);

— «Зміст та реалізація процесуального розсуду адміністративного розсуду адміністративного суду першої інстанції» (тема сформульована некоректно, адже не узгоджуються процесуальний та адміністративний розсуд);

— «Адміністративно-правовий статус суддів в Україні» (статус суддів регулюється конституційними нормами, а не адміністративно-правовими засобами);

— «Адміністративно-правове забезпечення бюджетної безпеки України «(тема сформульована некоректно, адже не зрозуміло, що таке бюджетна безпека, і яке відношення до бюджетного регулювання має адміністративно-правове забезпечення);

— «Правове регулювання інформаційних правовідносин у сфері оподаткування» (тема сформульована некоректно, адже, по-перше, правовідносини не можуть бути об’єктом правого регулювання, бо вони вже врегульовані правовими нормами» (суспільні відносини — так), та, по-друге, в такому випадку вони будуть податковими правовідносинами);

— «Процесуальний порядок судових рішень в адміністративному судочинстві» (судові рішення не є матеріальною категорією, щодо якої можна застосувати процесуальний порядок. «Процесуальний порядок прийняття судових рішень…» — точніше);

— «Адміністративно-правові засади діяльності Антикорупційного суду в Україні» (тема сформульована некоректно, адже подібні засади можуть бути нормативними або законодавчими);

— «Адміністративно-правові основи впровадження прецедентного права при здійсненні правосуддя в Україні» (впровадження прецедентного права неможливе, до того ж, це не є предметом адміністративно-правового регулювання);

— «Правове регулювання та особливості оподаткування адвокатської діяльності в Україні» (особливості мають визначати зміст роботи, а не її назву, до того ж, оподатковується діяльність адвоката, чи той дохід, який отримує адвокат);

— «Правовий статус ліцензійних платежів в податковому праві України» (тема сформульована некоректно, оскільки: а) статус має особа, суб’єкт, а не об’єкт – ліцензійний платіж, до якого доцільно застосовувати категорію режиму; б) ліцензійні платежі не входять до переліку податків та зборів (ст. 9—10 ПКУ); в) ліцензійні платежі не можуть розглядатися в податковому праві, як сукупності податково-правових норм, а можуть бути складовою податкової системи України, де вони за ПКУ відсутні);

— «Проблеми правового регулювання посередників на поза-біржовому ринку» (правовому регулюванню підлягають не посередники, а відносини, до того ж, у цій ситуації можна б було ще досліджувати статус таких учасників відносин, але ж ці відносини не відповідають паспорту спеціальності);

— «Адміністративно-правове регулювання на вчинення насильства в сім’ї» (тема сформульована некоректно, оскільки «правове регулювання на вчинення» гарантує, а не запобігає застосуванню насильства в сім’ї, фактично в такій редакції йдеться про дослідження адміністративно-правових засобів застосування насильства в сім’ї, та в цілому тема не відповідає паспорту спеціальності);

— «Фінансово-правове регулювання державної реєстрації суб’єктів господарювання в Україні» (державна реєстрація суб’єктів господарювання не є предметом фінансово-правового регулювання);

— «Адміністративні процедури як засіб запобігання корупції» (тема сформульована некоректно, потребує редакційного уточнення щодо природи адміністративних процедур, до того ж, запобігання корупції – є предметом дослідження в межах спеціальності 12.00.08).

Постскриптум

Згадалися радянські часи. Незважаючи на те, що це вже минуле для незалежної України, хотілося б підкреслити, що, мабуть, не всі особливості, які були пов’язані з організацією наукових досліджень, доцільно забувати. При затвердженні кафедрою та вченою радою будь-якої теми дисертаційної роботи така інформація спрямовувалася до ВАК СРСР і лише після отримання довідки звідти про доцільність дисертаційного дослідження за затвердженою темою, починалася робота над дисертацією. До цього моменту тема не вважалася затвердженою.

Сучасні наукові роботи в Україні об’єктивно вимагають захисту від псевдонаукових текстів та порожнього перероблення підручників у дисертації або навіть плагіату. Вже давно настав час утворити певний запобіжник ненаукових або хибних напрямків, по яких спрямовується спроба молодих науковців щось привнести для підняття рівня наукового розуміння тієї чи іншої проблеми. Таким запобіжником має бути надання дозволу та відповідного права «вето» на дослідження за певним напрямком окремим учасникам відносин. Таким учасником може бути як окремий орган, так і існуючі, але головне, щоб таку оцінку давали саме науковці, а не адміністратори від науки. На мій погляд, подібне повноваження доцільно формалізувати за Національною академією правових наук України, оскільки за змістом вона вже досить тривалий час щорічно робить цю кропітку та непросту роботу. До того ж, складно уявити більш фахове зібрання вчених, які найбільш об’єктивно та досконало зможуть це зробити.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Наказне провадження в «новому» господарському процесі

Опубліковано

on

Семен Яценко, юрист відділу Інституту економіко-правових досліджень НАН України

Довгоочікуваною стратегією судової реформи варто було б назвати спрощення судових процедур, пришвидшення розгляду справи та, разом із тим, розвантаження судової системи від невиправданої кількості судових справ.

Хоча стратегічне цілевизначення обіцяло позитивні зміни в юридичній практиці, лише теоретичне порівняння нововведень і «старого» законодавства свідчить про дещо інше. Новоприйнятий Господарський процесуальний кодекс України містить Розділ ІІ «Наказне провадження», який очевидно був запозичений із попереднього Цивільного процесуального кодексу України.

Традиційно, як і за попереднім ЦПК, стягненню в порядку наказного провадження підлягають безспірні суми заборгованості. Так, на відміну від достатньо розгорнутого переліку договірних відносин, щодо яких може бути виданий судовий наказ по Цивільному процесуальному кодексу, Господарський процесуальний кодекс містить лише два критерії до визначення допустимості справи до наказного провадження: сума вимоги не перевищує 176 200 грн, тобто сто розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, скоріш за все на момент подачі заяви, а не укладення договору (Відповідно до ст. 7 Закону «Про державний бюджет України на 2018 рік» у період із 1 січня по 30 червня 2018 р. прожитковий мінімум для працездатних осіб визначений у розмірі 1 762 грн), та наявність договору в письмовій формі.

Не складні арифметичні підрахунки дозволяють визначити розмір судового збору за подачу заяв про видачу та скасування судового наказу: 176,20 грн. та 88,10 грн. відповідно (згідно підпунктами 21 та 22 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подачу заяви про видачу судового наказу та заяви про скасування судового наказу сплачується судовий збір у розмірі 0,1 та 0,05 розміру прожиткового мінімуму працездатної особи станом на 01 січня року, в якому відповідна заява подається).

До набрання чинності Господарським процесуальним кодексом України, єдиною альтернативою судовому розгляду спору було попереднє нотаріальне посвідчення договору з наступним вчиненням виконавчого напису нотаріуса. Оскільки в Україні функціонують як приватні нотаріуси, так і державні, то витрати на послуги нотаріуса значно різняться. За нотаріальне посвідчення договору та подальше вчинення виконавчого напису має бути сплачено державного мита у розмірі 1 762 грн та 1 700 грн відповідно.

Для наочності в наведених калькуляціях застосовувалася умовна ціна договору, котра дорівнює максимальній сумі, з якою справа може бути допущена до наказного провадження, тобто сто прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Таким чином, мінімальні витрати на нотаріальні послуги становитимуть 3 462 грн «проти» 264,30 грн судового збору.

Вважаємо ці витрати мінімальними, оскільки не враховуємо вартість послуг приватного нотаріуса чи адвоката відповідно, сплату виконавчого збору та послуг, зокрема, приватного виконавця. Окрім цього, виконавчий напис може бути визнаний таким, що не підлягає виконанню, а розгляд судової справи продовжиться в позовному провадженні з підвищенням ставки судового збору, що, в свою чергу, означає збільшення витрат.

Зазначимо, що офіційна ставка державного мита за нотаріальне посвідчення договору не може бути меншою за 17 грн, а за вчинення виконавчого напису — 51 грн і не більше ніж 1 700 гривень. Враховуючи, що ця ставка прив’язана до 1% ціни договору, можна порахувати поріг зміни ставки: розмір ставки за посвідчення договору залишатиметься 17 грн при ціні договору до 1 700 грн, а при сумі більшій ніж 1 700 гривень дорівнюватиме 1 відсотку. Розмір ставки за вчинення виконавчого напису залишатиметься 51 грн при ціні договору до 5 100 грн, а при більшій сумі – дорівнюватиме 1 відсотку. Максимальною ціною договору, яка впливатиме на суму державного мита є 170 000 гривень. При подальшому збільшенні розміру ціни договору, ставка державного мита зафіксована на позначці 1 700 гривень.

Пригадуючи, що розмір суми вимоги, котра розглядатиметься в наказному провадженні, не може бути вищою ніж 176 200 грн, ми бачимо, що розмір витрат на нотаріальний процес все одно буде більшим.

Тобто на відміну від витрат на нотаріальне посвідчення, для якого як бачимо, характерна диференційованість, витрати на розгляд справи в наказному проваджені більш «лояльні», особливо це стосується договорів із ціною плюс.

Вважаємо, що «дешевий» судовий розгляд справи, в порівнянні із нотаріальним процесом, призведе не до зменшення, а до збільшення навантаження господарських судів при розгляді такої категорії справ. Звісно, суми сплаченого судового збору спрямовуються до державного бюджету України, так само, як і суми сплаченого державного мита, – тобто незалежно від застосовуваної форми процесу державний бюджет «у плюсі».

Натомість «принадою» нотаріального процесу є його швидкість: на вирішення питання про видачу судового наказу ГПК відводить 5 днів із подальшим строком набуття ним чинності, у той самий час як на нотаріальне посвідчення договору та вчинення виконавчого напису знадобиться витратити години.

Проаналізувавши нововведення, необхідно констатувати, що зміни до господарського процесу щодо наказного провадження не можуть призвести до розвантаження судів, на які відтепер покладено функцію, тотожну за своїм «масштабом» виконавчому напису нотаріуса.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.