Connect with us

Думка експерта

Оновлений ЦПК очима адвоката

Опубліковано

on

       Ярослав Зейкан, адвокат (м. Київ)

Судова система на межі колапсу. Десятки (а може й сотні) тисяч громадян чекають на правову визначеність щодо своїх проблем, за вирішенням яких вони звернулися до суду. Але суди не можуть вчасно вирішити їх через нестачу суддів. У багатьох накопичилось по 5-6 тисяч справ на кожного, і ця навала продовжує зростати. Вирішувати справи доводиться в умовах зміни процесуальних кодексів, реорганізації та ліквідації судів.

Напрацьована раніше судова практика поставлена під сумнів суддями Верховного Суду. Мовляв, можете звертатись до практики колишнього ВССУ, але при цьому кожен суддя повинен сам визначатися з правильністю рішення.

Верховний Суд міг відстрочити початок своєї роботи і надати можливість судам першої інстанції освоїти нові процесуальні кодекси, провести консультації з питань їх застосування, зменшити кількість справ, які будуть передаватись до ВС. Але цього не сталося. Судді ВС подолали чимало перепон на своєму шляху, але справжній іспит для них настав з моменту, коли вони взялися до роботи.

Можна і потрібно критикувати зміни в ЦПК.

Але Кодекс діє і його треба застосовувати, хоча мовні засоби, використані в ньому, іноді «ріжуть вухо». Для чого, наприклад, у тексті статті вживати слово латинського походження «превалювати», яке в перекладі на українську мову має ясний і прозорий відповідник «переважати»?

Є і звичайні описки. У ст. 148 ЦПК: «Суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі до від 0.3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму…». Гадаю, з допущеною помилкою суди впораються.

Яке завдання у зв’язку з новими кодексами постало перед адвокатами?

В першу чергу, адвокати, самі повинні досконало вивчити кодекси і, представляючи інтереси своїх клієнтів, допомогти суддям у виробленні судової практики, з’ясуванні новел процесуального законодавства та їх правильного застосування. Таке завдання перед адвокатами стояло завжди, але в реальних умовах сьогодення воно є особливо актуальним. ВС перебуває у клопотах по вирішенню тих понад 70 тисяч справ, які йому передано та понад 10 тисяч справ, які подано до ВС безпосередньо. І все ж є надія, що в найближчий час судді Верховного Суду будуть працювати на випередження, проводячи відповідні семінари, та висловлюючи свої правові позиції щодо застосування ЦПК та інших кодексів, як це робили деякі з них, перебуваючи у складі ВССУ.

Немає більше неналежного способу захисту

1. У статті 5 ЦПК визначено способи захисту, які застосовуються судом. Способи захисту були одним з проблемних питань у практиці ВССУ та ВСУ. Рішення судів скасовувалися з формальних причин у зв’язку з тим, що позивач «обрав неправильний спосіб захисту». Ця проблема у ч. 2 ст. 5 ЦПК до певної міри вирішена. Тому адвокати повинні підходити творчо до обрання способу захисту.

Суддя Верховного Суду Д. Луспеник висловив з цих питань таку позицію: «… у ч. 2 ст. 275 Цивільного кодексу існувала і є норма, що захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення. Тобто, суд міг застосувати інший спосіб судового захисту і до набрання чинності змінами до ЦПК».

В контексті питання інших способів судового захисту варто також звернути увагу на внесені зміни до ст. 16 ЦК та до ст. 5 ЦПК (якими способами захищаються права) та на постанови ВСУ №6-20сц11 від 21 травня 2012 р. (про поруку), №6-100сц12 від 10 жовтня 2012 р. (визнання договору укладеним), №6-32сц13 від 12 червня 2013 р. (перерахунок оплати ЖК-послуг).

Умови для застосування судом іншого способу судового захисту:

  1. неефективність існуючого способу;
  2. має бути відповідна вимога, вказана в позовній заяві;
  3. є інший спосіб і цей спосіб є законним. Так, ст. 175 (п. 4) ЦПК регулює зміст позовної заяви (позивач зобов’язаний вказати інший спосіб захисту права, який не суперечить закону, і який він просить визначити).

Окрім цього, не можна відмовити у позові лише тому, що вимога позивача щодо захисту його права є неефективною. Під час судової медіації слід роз’яснити позивачу можливості застосування способів захисту. Така позиція судді Верховного Суду має використовуватися адвокатами.

2. У статті 11 ЦПК зафіксовано пропорційність, тобто принцип, спрямований на забезпечення розумного балансу приватних і публічних інтересів. У Рішенні від 25 січня 2012 р. № 3-рп/2012 (справа № 1-11/2012) Конституційний Суд України зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип пропорційності, який у сфері соціального захисту означає, зокрема, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними з нею.

Мета процесуальних дій має бути суспільно вагомою, для досягнення певної мети органи влади не можуть накладати на громадян зобов’язання, які перевищують установлені межі необхідності, а засіб досягнення суспільно вагомої мети має бути найменш обтяжливим для людини в конкретних умовах.

3. У статті 12 ЦПК передбачено обов’язок суду роз’яснити наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій. Це правило існувало й раніше, але судді часто забували про нього. Адвокати вправі нагадати суду про цей обов’язок за певних обставин.

Диспозитивність – для сторін, а не для суду

4. Стаття 13 ЦПК має назву «Диспозитивність цивільного судочинства». Диспозитивність (від пізньолатинського dispositivus — той що розпоряджається, (латинський) dispono — розташовую, владную) — принцип, згідно з яким сторони в процесі вільно розпоряджаються своїми матеріальними і процесуальними правами. Отже йдеться в першу чергу про принцип диспозитивності саме для сторін. Судочинство – це діяльність суду, визначена нормами не лише процесуального, а й передусім, нормами матеріального права1.

5. У статті 15 ЦПК уточнили термін – «правнича допомога». Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом, крім випадків встановлених законом. У такий спосіб реалізована адвокатська «монополія».

6. Статтею 16 ЦПК передбачено вжиття заходів досудового врегулювання спору за домовленістю сторін або у випадках, коли такі заходи є обов’язковими згідно із законом. Але при цьому потрібно враховувати і один з елементів адвокатської техніки – таймінг (тобто вчинення певної дії у найбільш сприятливий для цього момент, або її невчинення, якщо це може заподіяти шкоду клієнту. У цивільних справах адвокати іноді утримуються від досудового врегулювання спору (якщо він не є обов’язковим) з тим, щоб інша сторона не вчинила дій, які унеможливлять або ускладнять позитивне вирішення майбутнього позову. Наприклад, щоб не був знищений або перепроданий предмет вимоги тощо.

7. У главі 2 «Цивільна юрисдикція» подано перелік справ, які вирішуються загальними судами, введено поняття загального або спрощеного позовного провадження. Для цілей Кодексу передбачено наявність малозначних справ. Адвокати повинні враховувати ці норми та пам’ятати, що для клієнтів малозначних справ не буває. Ця градація введена для визначення порядку розгляду справ, яку адвокат повинен враховувати.

8. Справи щодо оскарження рішень третейських судів, оспорювання рішень міжнародних комерційних арбітражів, видачі виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів вирішуються відповідними апеляційними судами як судами першої інстанції. У зв’язку з цим у ст. 24 ЦПК встановлено, що Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних судів, ухвалені ними як судами першої інстанції.

9. Для адвоката може бути важливим склад суду, який вирішує справу. Виконуючи свої обов’язки, адвокат враховує рівень компетентності судді, його підготовку і стаж, репутацію, наявність підстав для відводу та інші обставини. Стаття 33 ЦПК передбачає, що копія протоколу автоматизованого розподілу видається (надсилається) наступного дня після подання до суду відповідної заяви. Адвокати повинні користуватись цим правом і мати такий протокол в адвокатському досьє.

10. Якщо суд доходить до висновку про необґрунтованість заявленого відводу, він зупиняє провадження у справі (ст. 40 КПК). У цьому разі остаточно питання про відвід вирішує суддя, який не входить до складу суду, що розглядає справу. Такий суддя визначається автоматизованою системою розподілу.

Якщо питання про відвід неможливо розглянути в суді, в якому розглядається справа тоді вирішення цього питання передається до суду відповідної інстанції, найбільш територіально наближеного до цього суду. Ч. 5 ст. 40 ЦПК регулює як окремий випадок ситуацію у тих судах, де здійснюють правосуддя менше трьох суддів. У цьому випадку такий двораундовий порядок, передбачений ч.ч. 3 і 4 ст. 40 ЦПК не застосовується. В результаті судової реформи ми маємо чимало судів, де працює всього один або два судді за наявності незапонених вакансій. Можна припустити, що ч. 5 ст. 40 ЦПК стосується і таких судів.

11. Відповідно до ст. 42 ЦПК у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи. У попередній редакції учасниками вважались також представники сторін. Зараз у ст. 65 ЦПК записано, що учасниками судового процесу, крім учасників справи та їхніх представників, є помічник судді, секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, експерт з питань права, перекладач, спеціаліст. Отже Кодекс розділяє учасників: на учасників справи і учасників судового процесу. При цьому представник сторони має свій спеціальний статус і не зарахований до учасників справи, але відповідно до ст. 64 ЦПК користуються повноваженнями того учасника справи, якого представляє.

Право сторони брати участь у розгляді справи не повинно бути обмежене

12. Важливими є норми про процесуальні права сторін. Зауважу, що ст. 43 ЦПК гарантує право брати участь в судових засіданнях тільки у випадках, якщо інше не визначено законом. Ця норма може бути предметом дослідження у Конституційному Суді. Все-таки сторона повинна б мати абсолютне право на участь в судовому засіданні, принаймні, через свого представника, як, наприклад, у Франції.

13. Стаття 43 встановлює, що учасники справи зобов’язані подавати усі наявні в них докази і не приховувати їх. Виходячи із загального контексту Кодексу вважаю, що представник користується не тільки повноваженнями учасника справи, але на нього покладаються і обов’язки того учасника, якого він представляє Хоч у Кодексі про це належним чином не зазначено.

14. Окремо слід звернути увагу на ч. 4 ст. 43 ЦПК, яка передбачає, що за введення суду в оману щодо фактичних обставин справи винні особи несуть відповідальність, встановлену законом. Однак слід зважати, що ст. 384 КК в нинішній редакції не може бути застосована до учасника справи, оскільки він не є свідком, тобто не є суб’єктом цього злочину. Можна очікувати, що КК ще доповнять відповідною статтею.

Якщо обрано електронну форму подання документів до суду, паперова стає недоступною

15. Якщо учасник справи подає документи до суду в електронній формі, то і клопотання та інші докази має подавати виключно в електронній формі, крім випадків, коли судом буде дозволено подавати їх у паперовій формі. Відповідно до ст. 14 ЦПК адвокати реєструють свої електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в обов’язковому порядку. Інші особи реєструються в добровільному порядку. Частина 8 ст. 14 ЦПК передбачає, що реєстрація не позбавляє права на подання до суду документів у паперовій формі.

Для цивільного процесу США характерним є пріоритет процесуального права перед матеріальним правом, тобто ця система має переважно процедурний і прагматичний, а не законодавчо-систематичний характер. З прийняттям нового варіанту ЦПК Україна теж зробила крок в цьому напрямку. До певної міри нововведення полегшить становище судді, але змусить адвокатів не просто ретельно готуватись до процесу, але і документувати кожен свій крок та своєчасно, у строки передбачені Кодексом, розкривати свої докази та інші матеріали.

16. Частина 5 ст. 49 ЦПК наголошує, що у разі подання будь-якої заяви, передбаченої п. 2 ч. 2 та ч.ч. 3 і 4 цієї статті, до суду подаються і докази направлення копії заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає цю заяву, про що зазначає у рішенні.

17. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до однієї або декількох сторін (ст. 52 ЦПК). Нагадаємо, що раніше такий позов можна було подати до закінчення судового розгляду.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору можуть вступити в справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання у справах спрощеного судового провадження. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог також можуть бути залучені до справи судом або за заявою сторін.

18. У ч. 2 ст. 54 ЦПК більш вдало, ніж це було раніше, вирішено питання про наслідки незалучення у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог. У цьому разі, обставини справи, встановлені судовим рішенням, не мають юридичних наслідків при розгляді позову, до цієї незалученої третьої особи.

Довіреність представника фізичної особи на ведення справи може посвідчити суд

19. Адвокат може взяти участь у справі як представник на підставі довіреності фізичної або юридичної особи, або ордера, виданого відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». Незважаючи на недостатню чіткість формулювання ч. 2 ст. 62 ЦПК можна дійти до висновку, що фізична особа може заявити в суді клопотання про посвідчення судом довіреності фізичної особи на ведення справи, що розглядається, і суд, без виходу до нарадчої кімнати, постановляє ухвалу, а сама довіреність або засвідчена підписом судді її копія приєднується до справи.

Колись все було просто: фізична особа подавала усну заяву про бажання мати представником певну особу, це заносилось до протоколу судового засідання і представник одержував необхідні повноваження. Тепер адвокат повинен потурбуватись про складання довіреності від імені фізичної особи, яка підписує її і заявляє відповідне клопотання суду про посвідчення цієї довіреності, або ж надати ордер.

20. Представник здійснює від імені особи яку він представляє, її процесуальні права та обов’язки (ст. 64 ЦПК). Обмеження його повноважень мають бути застережені у довіреності або ордері. До внесення змін у форму ордера (а така робота вже проводиться НААУ), фізична особа може внести обмеження на зворотній стороні ордера та скріпити їх своїм підписом. У всякому разі, обов’язково потрібно фіксувати, якщо договором адвоката з клієнтом передбачені такі обмеження, щоб не наразитися на кримінальну відповідальність за представництво без повноважень, передбачену ст. 400-1 КК України. Можна також подати ордер і до нього договір в якому зазначені такі обмеження, але і в такому випадку ці обмеження потрібно внести до ордера.

21. Новелою ЦПК (ст. 73) є участь у суді експертів з питань права. Адвокати вже з десяток років використовують правові висновки відомих вчених як аргументацію своєї позиції та доктринальне тлумачення певних норм права. Висновок експерта з питань права є допоміжним і може стосуватись питань застосування аналогії закону чи аналогії права, а також змісту норм іноземного права (ст. 114 ЦПК).

Обставини, встановлені судом у певній справі, не завжди не потребуватимуть доказування в інших

22. У ст. 82 ЦПК містяться два положення, які потребують теоретичного обґрунтування. Висловлю свою позицію. У ч. 5 ст. 82 ЦПК визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

У ч. 7 ст. 82 ЦПК вказано, що правова оцінка, надана судом певному факту, при розгляді іншої справи, не є обов’язковою для суду. Між цими нормами є взаємозв’язок.

Обставини характеризують дію, стан, ознаку, спосіб, міру й ступінь, місце, час, причину, мету, умову. Обставини встановлюються судом на підставі доказів. Однак може виявитись, що докази, на підставі яких встановлені ці обставини, спростовані в іншому судовому розгляді. Тобто з’явились докази, які дозволяють зробити нову, іншу оцінку певному юридичному факту.

Таким чином, при розгляді іншої справи суд відповідно до ч. 7 ст. 82 ЦПК не зобов’язаний дотримуватись правової оцінки певного факту, яку дав інший суд. Очевидно, що співвідношення ч.ч. 5, 6 ст. 82 ЦПК і ч. 7 ст. 82 ЦПК повинно одержати більш ґрунтовну оцінку в судовій практиці, бо на перший погляд тут існує певна колізія. В першу чергу потрібно з’ясувати в чому полягає різниця між певним фактом і його правовою оцінкою та встановленими судом обставинами справи щодо певної особи. Тобто потрібно з’ясувати певну кореляцію між преюдицією і оцінкою факту.

23. ЦПК (ст. 83) істотно змінив порядок подання доказів. Позивач тепер повинен надати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору подають докази разом з відзивом або письмовими поясненнями третьої особи. Якщо доказ не може бути наданий з поважних причин, суд може надати додатковий строк для подання відповідного доказу. Якщо зі зміною предмету або підстав позову або поданням зустрічного позову змінились обставини, що підлягають доказуванню, суд, залежно від таких обставин, встановлює строк подання додаткових доказів.

Докази, не подані у встановлений строк, до розгляду судом не приймаються, якщо тільки сторона не обґрунтувала неможливість їх подання у встановлений строк з причин, незалежних від неї. Копії доказів (крім речових доказів) повинні бути заздалегідь надіслані іншим учасникам справи.

Суд не бере до уваги докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

Учасник справи, у разі неможливості самостійно подати докази, може подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подано разом з позовною заявою або відзивом чи письмовими поясненнями. Якщо таке клопотання подано з пропуском цих строків суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа обґрунтує неможливість своєчасного його подання у встановлений строк з причин, що не залежать від неї.

Отже новий ЦПК встановлює жорсткі правила надання доказів, віддаючи перевагу процедурі над матеріальним правом.

24. Свідки є важливим і найбільш поширеним джерелом доказів. Заява про виклик свідка повинна бути подана до або під час підготовчого судового засідання. Сторони, треті особи, їхні представники за їхньою згодою можуть бути допитані як свідки (ст. 92).

Не більше 10-ти запитань під час письмового опитування по суті справи

25. Новелою ЦПК є ст. 93, у якій встановлено письмове опитування сторін. Учасник справи має право поставити в першій заяві по суті справи не більше 10 запитань іншому учасникові справи про обставини, що мають значення для справи.

Учасник справи зобов’язаний дати вичерпну відповідь окремо на кожне запитання по суті. Відповіді на запитання у формі заяви свідка подаються не пізніш як за 5 днів до підготовчого засідання, а у справі спрощеного провадження, – до першого судового засідання. При цьому учасник разом з наданням заяви подає копії відповідних доказів. Учасник справи має право відмовитись від надання відповіді з підстав ст.ст. 70, 71 ЦПК, а також якщо питань поставлено більше 10, або ці питання не стосуються обставин, що мають значення для справи. Про відмову дати відповіді учасник справи повинен завчасно повідомити іншого учасника та суд. Суд може визнати підстави для відмови відсутніми і зобов’язати дати відповіді.

26. Адвокат має допомогти своєму клієнту у складанні відповідей і потурбуватись, щоб той не підставився під кримінальну відповідальність за неправдиві показання.

Будь-яка необережна відповідь може вплинути на рішення суду, тому це дуже важлива частина судового процесу, яка полегшує життя суддям, але містить підводні рифи, на які можуть наштовхнутись вимоги сторони. Отже, адвокат при розробці стратегії і тактики щодо майбутнього судового розгляду повинен продумати запитання до сторони у справі, а також дослідити зміст тих запитань, на які повинен дати відповідь його клієнт.

27. З огляду на істотні зміни у ЦПК адвокат повинен готувати заяву по суті справи так, щоб суд міг її розглянути під час одного – двох засідань. Заявами по суті справи є: позовна заява, відзив, відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

28. Позовна заява – ключовий елемент цивільної справи. В цілому ЦПК зберіг основні положення позовної заяви, визначені у Кодексі 2004 р. Але є і відмінності. Потрібно вказувати відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору до подачі позовної заяви, перелік доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою, зазначення щодо наявності у позивача оригіналів доказів, попередній розрахунок суми судових витрат, які позивач очікує понести у зв’язку з розглядом справи, підтвердження позивача, про те, що ним не подано іншого позову до цього ж відповідача.

До позовної заяви додаються її копії та копії всіх документів, що додаються, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. Позивач зобов’язаний додати до позовної заяви всі наявні у нього докази (ст. 177 ЦПК). Очевидно позивач повинен направити підтвердження, що ним були направлені копії доказів учасникам справи, відповідно до ст. 83 ЦПК або ж вказати, що такі докази є у учасників справи. У разі необхідності можна також заявити клопотання про надання додаткового строку для подачі доказів. Відповідні вимоги ставляться до відзиву та інших заяв по суті справи.

Виклик особи через веб-сайт судової влади – невдала ідея

29. Якщо позовну заяву подано з порушенням вимог ст.ст. 175, 177 ЦПК, суд постановляє ухвалу про залишення її без руху. Практика в судах засвідчує, що значна кількість позовних заяв, поданих після 15 грудня 2017 р. містить недоліки і їх потрібно залишати без руху, що покладає додаткове навантаження на суди.

30. Важливою є ст. 187 ЦПК «Відкриття провадження у справі». В ухвалі про відкриття провадження у справі встановлюються строки для подання відзиву, результат вирішення заяв і клопотань позивача, строки для подання відзиву, а також строки для подання відповіді на відзив та заперечення, строки для подання пояснень третіми особами, веб-адреса сторінки на веб-порталі судової влади, за якою можна одержати інформацію щодо справи.

31. Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система поки-що не працює відповідно до Кодексу. Тому до дня початку функціонування цієї системи розгляд справ та надсилання матеріалів справи буде здійснюватись в паперовій формі. Суддя Верховного Суду Д. Луспеник на запитання як повідомляти учасників справи, місце перебування яких невідоме (ч.ч. 11, 12, ст. 128 ЦПК ) пояснив:

«Не можна викликати особу, місце проживання якої невідоме через оголошення в пресі. Єдина можливість виклику такої особи – через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади (до початку функціонування Єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи). На мій погляд – це невдале вирішення проблеми. Виходить, що кожна особа в Україні повинна регулярно передивлятись веб-сайт судової влади та перевіряти, чи її не викликають до суду».

32. Відповідно до ст. 190 ЦПК ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи. Одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у справі учасникам справи надсилається копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів. Складається враження, що ст. 190 ЦПК та ст. 83 ЦПК готували різні спеціалісти, які не узгодили між собою ці норми. Адже ч. 9 ст. 83 ЦПК вимагає, щоб копії доказів, що подаються до суду, заздалегідь надсилались іншим учасникам справи. До суду потрібно також направляти підтвердження надсилання копій доказів іншим учасникам справи. У ст. 177 ЦПК поставлена вимога про надання суду копій документів відповідно до кількості учасників справи та третіх осіб. У статті 185 ЦПК визначено, що позовну заяву залишають без руху у разі недотримання вимог ст.ст.  175, 177 ЦПК. І ніде не говориться про недотримання ч. 9 ст. 83 ЦПК щодо ненадання підтвердження про надсилання копій документів заздалегідь, до подачі позовної заяви до суду.

Виглядає якось нелогічно, щоб позивач заздалегідь направляв копії документів (доказів), а ті ж копії направляв відповідачу і третім особам також суд. Тим більше, що у ст. 185 ЦПК нічого не говориться про наслідки неподання підтвердження про заздалегідь направлені учасникам справи докази.

33. Важливою є норма ч. 9 ст. 187 ЦПК, згідно з якою суд, встановивши, що справа йому непідсудна, надсилає справу за підсудністю в порядку ст. 31 ЦПК. Отже, якщо адвокат навіть помилився з підсудністю, це не може бути підставою для повернення справи йому або його клієнту.

34. У Кодексі ретельно розписано заходи процесуального примусу (глава 9). Враховуючи ту неповагу до суду, яку допускали окремі громадяни і навіть адвокати, ці заходи є виправданими. Можна не поважати конкретного суддю, але недопустимо не поважати суд як державний інститут. І якщо суддя в мантії, то він не просто якийсь конкретний суддя, а представник держави, до якої кожен громадянин повинен ставитись з повагою.

Окремо слід виділити право суду на тимчасове вилучення доказів державним виконавцем для дослідження судом. Ця новела ЦПК заслуговує на схвалення. Вона може бути поєднана з штрафом. Штраф можна стягнути як з учасника справи так і з представника. Ухвала про стягнення штрафу є виконавчим документом.

35. Також ґрунтовно розписано забезпечення позову (глава 10). Якихось труднощів із застосуванням цих норм не вбачається. Новелою є ст. 154 ЦПК, яка передбачає зустрічне забезпечення шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі, визначеному судом.

36. Якщо справа розглядається за правилами позовного провадження то обов’язково проводиться підготовче засідання, яке має бути розпочате не пізніше ніж через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.

37. Важливими для адвокатів є норми, які встановлюють, що суддя може роз’яснити учасникам справи, які обставини входять до предмета доказування, які докази мають бути подані тим чи іншим учасником справи. Суддя також з’ясовує, чи повідомили сторони про всі обставини справи, які їм відомі, вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання. На підготовчому засіданні вирішуються також питання про забезпечення доказів та призначення експертизи, вирішується питання про порядок дослідження доказів тощо.

38. Відповідно до ст. 199 ЦПК у строк встановлений судом позивач має право подати відповідь на відзив, а відповідач – подати заперечення.

Врегулювання спору за участю судді – новий важливий інструмент для адвоката

39. Важливою є глава 4 ЦПК, яка визначає врегулювання спору за участю судді. Таке врегулювання проводиться за згодою сторін.

Якщо згода на таке врегулювання є, то одночасно суддя зупиняє провадження у справі. Як адвокат я б рекомендував іти на такий крок. В результаті ви зможете з’ясувати і позицію судді (навіть якщо суддя буде остерігатись її висловлювати). Звичайно, деякі адвокати будуть використовувати цю можливість для виграшу часу і це теж потрібно мати на увазі. Такі зустрічі можуть проводитись у порядку відеоконференції або як спільні наради. За ініціативою судді можуть проводитись закриті наради окремо з кожною з сторін. Під час врегулювання спору забороняється аудіо- відеозапис, фото і кінозйомка.

Безумовно, така норма в ЦПК є позитивним нововведенням, яке розширює можливості сторін. Під час врегулювання спору суддя може запропонувати можливий шлях мирного врегулювання спору. Інформація, отримана сторонами при цьому, є конфіденційною (ст. 203 ЦПК). Порушення цієї норми може потягнути за собою накладення штрафу. Суддя не вправі подавати під час такого процесу юридичні поради і рекомендації та надавати оцінку доказів.

Врегулювання спору в такий спосіб – складний і неоднозначний процес в першу чергу для судді. Той, хто працював суддею у 60-80 роках минулого століття пам’ятає скільки зусиль іноді доводилось докласти суду для того щоб умовити сторони на мирову угоду. Але це завжди був ефективний спосіб вирішення спору. Судді, мають пройти певну психологічну підготовку та виробити навички врегулювання спору за їх участю з метою ефективного використання цього способу вирішення спору.

Таке врегулювання проводиться протягом розумного строку, але не більше 30 днів. У разі припинення врегулювання спору з участю судді з підстав, передбачених п.п.1-3 ч. 1 ст. 204 ЦПК справа передається на розгляд іншого судді в порядку ст. 33 Кодексу. Ця норма може бути використана для усунення судді від справи. Мирова угода сторін затверджується ухвалою суду, яка є виконавчим документом (ст. 209 ЦПК).

40. Суд має розпочати розгляд спору по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття справи, а у випадку продовження строку підготовчого провадження – не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку (ст. 210 ЦПК). Під час розгляду справи по суті суд сприяє примиренню сторін. Розгляд справи по суті не становить труднощів для адвоката і принципових відмінностей із Кодексом 2004 р. не містить. Учасники справи мають право на заперечення щодо дій головуючого, якщо вони з такими діями незгодні. Про їх прийняття чи відхилення суд постановляє ухвалу (ст. 214 ЦПК). Досвідчені адвокати крім усного оголошення заперечення практикують подання їх у письмовому вигляді.

41. Адвокати повинні мати на увазі, що під час судового розгляду суд може залишити без розгляду заяви і клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні.

З’ясування обставин справи та дослідження доказів розпочинається зі вступного слова учасників справи. Це пряме запозичення з американського процесу. У кримінальних справах (хоч там і не йде мова про вступне слово) адвокати вже кілька років виступають з поясненнями на обвинувальний акт після виступу прокурора на підставі ст. 20 КПК і дехто це називає вступним словом. Вважаю, що введення вступного слова є стимулюючим фактором для адвоката, який спонукає його бути всебічно підготовленим до процесу. Судді у розмовах між собою частенько нарікають на неготовність адвокатів до процесу. За новим Кодексом це просто недопустимо.

Порядок дослідження доказів подібний до кримінального процесу

42. Дослідження доказів (ст. 229 ЦПК) здійснюється в порядку, наближеному до КПК (ст. 357, 358, 359 КПК). Таку уніфікацію порядку можна тільки вітати. При дослідженні доказів учасники справи можуть давати пояснення з приводу доказів, ставити запитання експертам.

На відміну від кримінального процесу допит свідків не розділяють на прямий і перехресний. Навпаки, ч. 10 ст. 230 ЦПК прямо забороняє навідні запитання, запитання які ображають честь і гідність особи, а також такі, що не стосуються предмету спору. Представники сторін і учасники справи повинні пильнувати за цими порушеннями і своєчасно давати заяви про зняття таких питань. В цілому дослідження доказів не становить принципових труднощів для адвоката так само і виступ у дебатах.

43. Заслуговує на увагу ст. 246 ЦПК про ухвалення рішення про судові витрати. Якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею затрат до закінчення судових дебатів суд може заявою сторони вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

44. Важливою є також норма ст. 256 ЦПК, щодо якої неодноразово виступали адвокати. Йдеться про те, що у разі закриття провадження у справі, яка не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

45. У ст. 175 ЦПК відсутня вимога, щоб позивач у позовній заяві вказував норми закону, на яких ґрунтується позовна заява. Тобто залишається принцип: суд знає право (Jura novit curia). Водночас у п. 6 ч. 4 ст. 265 ЦПК від суду вимагають вказувати норми права, на які посилалися сторони. Отже, якщо у справі бере участь адвокат, то бажано, щоб він у позовній заяві вказував і норми права, якими він обґрунтовує позов.

46. Незазначення у позовній заяві, що позивачем не подано іншого позову, на думку судді Верховного Суду пана Д. Луспеника, є підставою для застосування наслідків як при зловживанні процесуальними правами.

47. Відповідно до ст.ст. 196, 197 ЦПК суд повинен провести підготовче засідання, незважаючи на те, що справа призначена до розгляду за старим ЦПК.

48. З дня набрання чинності новим Кодексом розгляд справи продовжується з тієї стадії, на якій вона була до 15 грудня 2017 р. Отже непотрібно повторно відкривати провадження і повторно проводити підготовче засідання, якщо воно вже було проведено.

49. ЦПК чітко проводить позицію про те, що суд не може заборонити особі користуватися портативними аудіо-відео засобами і при цьому думка сторони може не враховуватися.

Деякі висновки: ЦПК вимагає від адвокатів і учасників справи скрупульозної підготовки до майбутнього процесу. До подачі позовної заяви до суду необхідно зібрати всі можливі докази, визначитись чітко з правовою позицією у справі та максимально спрогнозувати і документувати всі майбутні процесуальні дії. В розпорядження суду надаються потужні інструменти впливу на сторони, які судді повинні використовувати з дотриманням принципу пропорційності.

1Див. Ромовська Зорислава. Цивільний процесуальний кодекс : науково-практичний аналіз. – К. : ДАКОР. – С. 7.

Журнал «Адвокат»

Думка експерта

Колапс органів досудового розслідування: чого чекати в березні?

Опубліковано

on

Дмитро Никифоров, адвокат

Слідчі, прокурори й адвокати нині задаються питанням: чи встигнуть правоохоронці зареєструвати органи досудового розслідування як юридичні особи до 15 березня цього року? І куди подавати клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження після вказаного терміну?

Мова про «березневі» зміни в ч. 2 ст. 132 Кримінального процесуального кодексу України. Ініціатор змін – народний депутат А. Лозовий. У новій редакції стаття виглядатиме так: «Клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться (зареєстрований) орган досудового розслідування як юридична особа».

Цікаво, яку ідею закладав у такі зміни законодавець? Стимулювати правоохоронців впорядкувати структуру, знову вивести Україну в першість країн за кількістю позовів до Європейського суду з прав людини, чи перевірити на міцність судову систему? На сьогодні, наприклад, територіальні відділи Нацполіції не зареєстровані як юридичні особи. Можете пересвідчитися самі, просто «пробийте» будь-який територіальний відділ поліції в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. У реєстрі зареєстровані як юридичні особи лише головні управління в областях.

Натомість стаття 15 Закону України «Про Національну поліцію» визначає територіальні органи поліції як юридичні особи публічного права в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах та як міжрегіональні. Але керівництво поліції так і не спромоглося провести організаційну роботу щодо реєстрації на місцях.

Є обґрунтовані підстави вважати, що ситуація не зміниться. Як мінімум за два місяці слідчих повинні були повідомити про переведення в штат новоствореної юридичної особи, але поки ніхто цього не зробив.

І якщо ситуація не зміниться, то, наприклад, один із найзавантаженіших у країні Шевченківський районний суд м. Києва стане місцем прийому (і розгляду?) клопотань слідчих Нацполіції всієї Київської області. Саме завдяки тому, що в Шевченківському районі м. Києва зареєстроване як юрособа Головне управління Нацполіції в Київській області. Додамо до цього правила про аудіо- відеофіксацію й отримаємо новий тип суду — суд, заблокований законом.

Але ж не слідчими єдиними. Адвокати також часто звертаються із клопотаннями про тимчасовий доступ до речей і документів або проведення обшуку. Цікаво, скільки часу розглядатиме суд таке клопотання і чи взагалі буде в ньому сенс, якщо після подачі мине кілька місяців?.

Ймовірно, що з 15 березня 2018 року адвокати зможуть ефективніше захищати клієнтів під час обрання запобіжного заходу в суді. Просто в судовому засіданні зайти в реєстр юросіб і перевірити, слідчий якого органу досудового розслідування подав клопотання, і чи зареєстрований орган досудового розслідування як юридична особа. Якщо ні, слідчий, скоріш за все, порушив правила підсудності й суд відмовить у задоволенні його клопотання.

Що далі? Вірогідніше за все законодавець не скасує зміни. Тому правоохоронці десь ближче до 17 години 14 березня вкотре продемонструють усю свою наполегливість і заблокують реєстраторів у своїх кабінетах, або депутатів у Верховній Раді. У будь-якому випадку, когось та й мусять заблокувати. Адже не зможуть правоохоронці сидіти мовчки й спостерігати, як руйнується судова система.

А ви як вважаєте, чи зареєструють територіальні органи досудового розслідування до 15 березня 2018 року?

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Централізація в затвердженні тем дисертаційних досліджень — перешкода чи запобіжник? (Запрошення до дискусії)

Опубліковано

on

Микола Кучерявенко, перший віце-президент НАПрНУ, завідувач кафедри фінансового права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, доктор юридичних наук, кандидат економічних наук, професор, академік НАПрНУ

Останні десять або навіть більше років у наукових дослідженнях з правознавства, результатом яких має бути отримання диплома доктора наук або доктора філософії (кандидата наук), сформувалася сумна тенденція, що породжує низку негативних явищ та наслідків. Щорічний аналіз тем дисертаційних досліджень, запропонованих здобувачам у юридичних ВНЗ, дозволяє дійти висновку щодо складного та суперечливого уявлення: яку тему дисертації можна затверджувати, а яку ні? Така тенденція має відношення практично до всіх без виключення спеціальностей, але найбільш концентровано вона сфокусована в спеціальності 12.00.07.

                                             Загальне враження

Із знайомства з темами, які затверджено вченими радами, складається враження, щодо сфери адміністративно-правового аналізу може потрапити все, що завгодно. Достатньо лише назву почати з «Адміністративно-правове регулювання…» та додати до цього будь-який пласт суспільних відносин, який взагалі має регулюватись правом, і тема готова. Це породжує відверті нісенітниці, коли науковий керівник, вчена рада (не кажучи вже про здобувача) демонструє власну поверховість або необізнаність у тому, що має досліджуватися.

Деякі приклади

Це явище сформувалося задовго до сьогодення, а його результатом стає захист дисертаційних робіт, які нівелюють дослідницьку складову в адміністративно-правовій науці, «розмивають» її змістовне наповнення. Як приклад, слід навести деякі дисертації, що виконувалися та захищалися протягом минулих років у спеціалізованих вчених радах: Адміністративно-правові засади підвищення іміджу судової влади в Україні (Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ МВС України, 2015 р.); Адміністративно-правові засади державного та самоврядного регулювання використання та охорони земель оборони в Україні (Національний авіаційний університет, 2015 р.); Адміністративно-правові засади контрольно-наглядової діяльності органів прокуратури за дотриманням прав, свобод та законних інтересів громадян у державному управлінні (Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ МВС України, 2015 р.); Адміністративно-правові засади забезпечення екологічного правопорядку (Національний університет «Львівська політехніка», 2015 р.); Адміністративно-правові відносини, що виникають за участю органів прокуратури (Державний науково-дослідний інститут Міністерства внутрішніх справ України, 2016 р.); Адміністративно-правове регулювання у сфері телебачення і радіомовлення в Україні (Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ МВС України, 2017 р.); Адміністративно-правові засади забезпечення особистої безпеки засуджених у виховних колоніях України (ВНЗ «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна», 2017 р.); Адміністративно-правове забезпечення організації боротьби з організованою злочинністю, що супроводжується корупційними зв’язками (Сумський державний університет, 2017 р.).

Хотів би більш докладно акцентувати увагу саме на темах, які входять до спеціальності 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. Зрозуміло, що мені складно проаналізувати всі запропоновані теми. Більше того, скласти власне враження зможе кожен, коли ознайомиться з відповідним переліком, який буде невдовзі виданий Національною академією правових наук України. Досить умовно можна виділити декілька типів суперечливих або хибних напрямків дисертаційних досліджень , які пропонуються в 2018 році.

1.Немає постановки проблеми, доцільної для аналізу на рівні дисертаційного дослідження.

Особливо суперечливо ця проблема виглядає щодо досліджень на здобуття наукового ступеню доктора юридичних наук. Відповідно до п. 10 постанови Кабінету Міністрів «Про затвердження порядку присудження наукових ступенів» No 567 від 24 липня 2013 року докторська дисертація повинна містити наукові положення та науково обґрунтовані результати…, що розв’язують важливу наукову або науково-прикладну проблему… Але «важливість» наукових або науково-прикладних проблем, запропонованих у багатьох із докторських дисертацій, може викликати лише сумну посмішку.

Доктор наук:

— «Адміністративно-правове забезпечення прав громадян, засуджених до позбавлення волі в Україні» (складно погодитись із такою редакцією, адже забезпечуються не права як такі, а їх реалізація);

— «Адміністративно-правові засади розмежування повноважень між органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування» (більше того, ця тема сформульована некоректно, адже розмежування подібних повноважень є предметом конституційного права);

— «Адміністративно-правове забезпечення службово-бойової діяльності Національної гвардії України».

Доктор філософії:

— «Інформаційно-технічне забезпечення оперативних органів Національної поліції: стан та проблеми інформатизації» (не зрозуміло, в якому сенсі ця тема взагалі відноситься до правового дослідження);

— «Адміністративно-правові засади запобігання конфлікту інтересів» (не визначено при формулюванні теми, про конфлікт інтересів яких суб’єктів та в яких відносинах ідеться);

— «Систематизація права електронних комунікацій: теоретичні та практичні аспекти (систематизація має стосуватися законодавства, а не права, більше того, не зрозуміло про об’єктивне чи суб’єктивне право йдеться, якщо про останнє, то якого суб’єкта це стосується?»;

— «Адміністративно-правові засади присяги в сфері публічної служби» (присяга не може досліджуватися в сенсі її адміністративно-правових засад, має йтися про відносини);

— «Адміністративно-правове регулювання післядипломної освіти поліцейських в Україні»;

— «Забезпечення законності та дисципліни в діяльності патрульної поліції»;

— «Адміністративно-правове забезпечення професійного навчання поліцейських»;

2.Теми, які не відносяться до паспорту спеціальності 12.00.07.

Зрозуміло, що додавання словосполучення «Адміністративно-правове регулювання…» не дає підстав втручатися в галузеве дослідження, яке до паспорту спеціальності 12.00.07 не має жодного відношення. Саме тому навряд чи послідовно затверджувати теми, які відносяться до інших галузей права (аграрного права – 1, 8; права соціального забезпечення – 2, 4, 6, 10; муніципальне право – 3, 5, 7; господарське право – 9), в якості напрямів дисертаційних досліджень за спеціальністю 12.00.07.

Доктор наук:

— «Адміністративно-правове регулювання фінансування аграрної сфери України».

Доктор філософії:

— «Адміністративно-правові механізми регулювання соціально-трудових відносин в Європейському Союзі»;

— «Відносини між органами місцевого самоврядування та співвласниками багатоповерхових будинків: адміністративноправовий аспект»;

— «Адміністративно-правове регулювання сфери соціального забезпечення та соціального захисту населення в Україні»;

— «Система стримувань і противаг у діяльності органів місцевого самоврядування: теоретико-правові засади»;

— «Адміністративно-правове регулювання соціального захисту людей з інвалідністю»;

— «Адміністративно-правовий статус Міністерства оборони України»;

— «Суб’єкти адміністративно-правового регулювання у сфері охорони навколишнього природного середовища в Україні;

— «Адміністративно-правові засади державного регулювання іноземного інвестування в Україні»;

— «Адміністративно-правові засади правового і соціального захисту працівників Національної поліції в умовах реформування правоохоронної системи України».

3.Теми, які в схожих редакціях традиційно майже кожного року пропонують- ся для наукового пізнання.

Доктор наук:

— «Адміністративно-правові засади забезпечення безпеки на автомобільному транспорті».

Доктор філософії:

— «Організаційно-правове забезпечення безпеки дорожнього руху патрульною поліцією»;

— «Адміністративно-правовий статус учасників дорожнього руху»;

— «Адміністративно-правовий статус патрульної поліції України»;

— «Адміністративно-правове забезпечення безпеки дорожнього руху органами Національної поліції України»;

— «Адміністративно-правовий статус суб’єктів правовідносин в сфері безпеки дорожнього руху».

4.Теми, що містять редакційні (або принципові) хиби у визначенні предмету дослідження.

Доктор наук:

— «Застосування джерел адміністративного права в судочинстві України» (тема сформульована некоректно, адже застосовуються не джерела права, а норми права, що містяться у відповідному джерелі);

— «Адміністративно-правове забезпечення прав громадян, засуджених до позбавлення волі в Україні» (забезпечуються не права як такі, а їх реалізація).

Доктор філософії:

— «Адміністративні стягнення у сфері митних правовідносин в Україні» (адміністративні стягнення не можна розглядати в сфері правовідносин, точніше — стягнення за порушення законодавства);

— «Адміністративно-правове регулювання фінансового забезпечення поліції в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку» (подібні відносини мають регулюватися фінансово-правовими засобами);

— «Правові засади забезпечення дохідної частини місцевих бюджетів в умовах децентралізації влади» (забезпечувати можна надходження, які формують доходну частину місцевого бюджету, а не безпосередньо дохідну частину місцевого бюджету);

— «Особливості розгляду адміністративними судами справ щодо публічних закупівель за участю Антимонопольного комітету України» (тема сформульована некоректно, оскільки особливості мають визначати зміст роботи, а не її назву);

— «Зміст та реалізація процесуального розсуду адміністративного розсуду адміністративного суду першої інстанції» (тема сформульована некоректно, адже не узгоджуються процесуальний та адміністративний розсуд);

— «Адміністративно-правовий статус суддів в Україні» (статус суддів регулюється конституційними нормами, а не адміністративно-правовими засобами);

— «Адміністративно-правове забезпечення бюджетної безпеки України «(тема сформульована некоректно, адже не зрозуміло, що таке бюджетна безпека, і яке відношення до бюджетного регулювання має адміністративно-правове забезпечення);

— «Правове регулювання інформаційних правовідносин у сфері оподаткування» (тема сформульована некоректно, адже, по-перше, правовідносини не можуть бути об’єктом правого регулювання, бо вони вже врегульовані правовими нормами» (суспільні відносини — так), та, по-друге, в такому випадку вони будуть податковими правовідносинами);

— «Процесуальний порядок судових рішень в адміністративному судочинстві» (судові рішення не є матеріальною категорією, щодо якої можна застосувати процесуальний порядок. «Процесуальний порядок прийняття судових рішень…» — точніше);

— «Адміністративно-правові засади діяльності Антикорупційного суду в Україні» (тема сформульована некоректно, адже подібні засади можуть бути нормативними або законодавчими);

— «Адміністративно-правові основи впровадження прецедентного права при здійсненні правосуддя в Україні» (впровадження прецедентного права неможливе, до того ж, це не є предметом адміністративно-правового регулювання);

— «Правове регулювання та особливості оподаткування адвокатської діяльності в Україні» (особливості мають визначати зміст роботи, а не її назву, до того ж, оподатковується діяльність адвоката, чи той дохід, який отримує адвокат);

— «Правовий статус ліцензійних платежів в податковому праві України» (тема сформульована некоректно, оскільки: а) статус має особа, суб’єкт, а не об’єкт – ліцензійний платіж, до якого доцільно застосовувати категорію режиму; б) ліцензійні платежі не входять до переліку податків та зборів (ст. 9—10 ПКУ); в) ліцензійні платежі не можуть розглядатися в податковому праві, як сукупності податково-правових норм, а можуть бути складовою податкової системи України, де вони за ПКУ відсутні);

— «Проблеми правового регулювання посередників на поза-біржовому ринку» (правовому регулюванню підлягають не посередники, а відносини, до того ж, у цій ситуації можна б було ще досліджувати статус таких учасників відносин, але ж ці відносини не відповідають паспорту спеціальності);

— «Адміністративно-правове регулювання на вчинення насильства в сім’ї» (тема сформульована некоректно, оскільки «правове регулювання на вчинення» гарантує, а не запобігає застосуванню насильства в сім’ї, фактично в такій редакції йдеться про дослідження адміністративно-правових засобів застосування насильства в сім’ї, та в цілому тема не відповідає паспорту спеціальності);

— «Фінансово-правове регулювання державної реєстрації суб’єктів господарювання в Україні» (державна реєстрація суб’єктів господарювання не є предметом фінансово-правового регулювання);

— «Адміністративні процедури як засіб запобігання корупції» (тема сформульована некоректно, потребує редакційного уточнення щодо природи адміністративних процедур, до того ж, запобігання корупції – є предметом дослідження в межах спеціальності 12.00.08).

Постскриптум

Згадалися радянські часи. Незважаючи на те, що це вже минуле для незалежної України, хотілося б підкреслити, що, мабуть, не всі особливості, які були пов’язані з організацією наукових досліджень, доцільно забувати. При затвердженні кафедрою та вченою радою будь-якої теми дисертаційної роботи така інформація спрямовувалася до ВАК СРСР і лише після отримання довідки звідти про доцільність дисертаційного дослідження за затвердженою темою, починалася робота над дисертацією. До цього моменту тема не вважалася затвердженою.

Сучасні наукові роботи в Україні об’єктивно вимагають захисту від псевдонаукових текстів та порожнього перероблення підручників у дисертації або навіть плагіату. Вже давно настав час утворити певний запобіжник ненаукових або хибних напрямків, по яких спрямовується спроба молодих науковців щось привнести для підняття рівня наукового розуміння тієї чи іншої проблеми. Таким запобіжником має бути надання дозволу та відповідного права «вето» на дослідження за певним напрямком окремим учасникам відносин. Таким учасником може бути як окремий орган, так і існуючі, але головне, щоб таку оцінку давали саме науковці, а не адміністратори від науки. На мій погляд, подібне повноваження доцільно формалізувати за Національною академією правових наук України, оскільки за змістом вона вже досить тривалий час щорічно робить цю кропітку та непросту роботу. До того ж, складно уявити більш фахове зібрання вчених, які найбільш об’єктивно та досконало зможуть це зробити.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Наказне провадження в «новому» господарському процесі

Опубліковано

on

Семен Яценко, юрист відділу Інституту економіко-правових досліджень НАН України

Довгоочікуваною стратегією судової реформи варто було б назвати спрощення судових процедур, пришвидшення розгляду справи та, разом із тим, розвантаження судової системи від невиправданої кількості судових справ.

Хоча стратегічне цілевизначення обіцяло позитивні зміни в юридичній практиці, лише теоретичне порівняння нововведень і «старого» законодавства свідчить про дещо інше. Новоприйнятий Господарський процесуальний кодекс України містить Розділ ІІ «Наказне провадження», який очевидно був запозичений із попереднього Цивільного процесуального кодексу України.

Традиційно, як і за попереднім ЦПК, стягненню в порядку наказного провадження підлягають безспірні суми заборгованості. Так, на відміну від достатньо розгорнутого переліку договірних відносин, щодо яких може бути виданий судовий наказ по Цивільному процесуальному кодексу, Господарський процесуальний кодекс містить лише два критерії до визначення допустимості справи до наказного провадження: сума вимоги не перевищує 176 200 грн, тобто сто розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, скоріш за все на момент подачі заяви, а не укладення договору (Відповідно до ст. 7 Закону «Про державний бюджет України на 2018 рік» у період із 1 січня по 30 червня 2018 р. прожитковий мінімум для працездатних осіб визначений у розмірі 1 762 грн), та наявність договору в письмовій формі.

Не складні арифметичні підрахунки дозволяють визначити розмір судового збору за подачу заяв про видачу та скасування судового наказу: 176,20 грн. та 88,10 грн. відповідно (згідно підпунктами 21 та 22 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подачу заяви про видачу судового наказу та заяви про скасування судового наказу сплачується судовий збір у розмірі 0,1 та 0,05 розміру прожиткового мінімуму працездатної особи станом на 01 січня року, в якому відповідна заява подається).

До набрання чинності Господарським процесуальним кодексом України, єдиною альтернативою судовому розгляду спору було попереднє нотаріальне посвідчення договору з наступним вчиненням виконавчого напису нотаріуса. Оскільки в Україні функціонують як приватні нотаріуси, так і державні, то витрати на послуги нотаріуса значно різняться. За нотаріальне посвідчення договору та подальше вчинення виконавчого напису має бути сплачено державного мита у розмірі 1 762 грн та 1 700 грн відповідно.

Для наочності в наведених калькуляціях застосовувалася умовна ціна договору, котра дорівнює максимальній сумі, з якою справа може бути допущена до наказного провадження, тобто сто прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Таким чином, мінімальні витрати на нотаріальні послуги становитимуть 3 462 грн «проти» 264,30 грн судового збору.

Вважаємо ці витрати мінімальними, оскільки не враховуємо вартість послуг приватного нотаріуса чи адвоката відповідно, сплату виконавчого збору та послуг, зокрема, приватного виконавця. Окрім цього, виконавчий напис може бути визнаний таким, що не підлягає виконанню, а розгляд судової справи продовжиться в позовному провадженні з підвищенням ставки судового збору, що, в свою чергу, означає збільшення витрат.

Зазначимо, що офіційна ставка державного мита за нотаріальне посвідчення договору не може бути меншою за 17 грн, а за вчинення виконавчого напису — 51 грн і не більше ніж 1 700 гривень. Враховуючи, що ця ставка прив’язана до 1% ціни договору, можна порахувати поріг зміни ставки: розмір ставки за посвідчення договору залишатиметься 17 грн при ціні договору до 1 700 грн, а при сумі більшій ніж 1 700 гривень дорівнюватиме 1 відсотку. Розмір ставки за вчинення виконавчого напису залишатиметься 51 грн при ціні договору до 5 100 грн, а при більшій сумі – дорівнюватиме 1 відсотку. Максимальною ціною договору, яка впливатиме на суму державного мита є 170 000 гривень. При подальшому збільшенні розміру ціни договору, ставка державного мита зафіксована на позначці 1 700 гривень.

Пригадуючи, що розмір суми вимоги, котра розглядатиметься в наказному провадженні, не може бути вищою ніж 176 200 грн, ми бачимо, що розмір витрат на нотаріальний процес все одно буде більшим.

Тобто на відміну від витрат на нотаріальне посвідчення, для якого як бачимо, характерна диференційованість, витрати на розгляд справи в наказному проваджені більш «лояльні», особливо це стосується договорів із ціною плюс.

Вважаємо, що «дешевий» судовий розгляд справи, в порівнянні із нотаріальним процесом, призведе не до зменшення, а до збільшення навантаження господарських судів при розгляді такої категорії справ. Звісно, суми сплаченого судового збору спрямовуються до державного бюджету України, так само, як і суми сплаченого державного мита, – тобто незалежно від застосовуваної форми процесу державний бюджет «у плюсі».

Натомість «принадою» нотаріального процесу є його швидкість: на вирішення питання про видачу судового наказу ГПК відводить 5 днів із подальшим строком набуття ним чинності, у той самий час як на нотаріальне посвідчення договору та вчинення виконавчого напису знадобиться витратити години.

Проаналізувавши нововведення, необхідно констатувати, що зміни до господарського процесу щодо наказного провадження не можуть призвести до розвантаження судів, на які відтепер покладено функцію, тотожну за своїм «масштабом» виконавчому напису нотаріуса.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.