Судова практика
Для кваліфікації умисного заподіяння тілесних ушкоджень захиснику чи представнику не є обов’язковою обізнаність винного із конкретним змістом повноважень потерпілого
18 січня 2024 р. Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 361/794/21 задовольнив касаційні скарги прокурорів і потерпілої, якій було завдано тілесних ушкоджень у зв’язку з наданням нею правової допомоги.
Чоловік обвинувачувався у тому, що він, перебуваючи поблизу дошкільного дитячого закладу, де також перебувала потерпіла, яка є адвокатом та надає правничу допомогу його колишній дружині, наніс їй легкі тілесні ушкодження.
Вироком міськрайонного суду його визнано невинуватим за ч. 2 ст. 398 КК України та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв’язку з тим, що прокурором не доведено наявність в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення.
Ухвалою апеляційного суду вирок місцевого суду змінено, виключено з вироку посилання на недоведеність заподіяння обвинуваченим потерпілій легких тілесних ушкоджень.
У касаційних скаргах прокурори та потерпіла не погоджувалися з висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність факту надання потерпілою як адвокатом правової допомоги колишній дружині обвинуваченого під час інкримінованих останньому подій. Наполягали, що завдання ним тілесних ушкоджень потерпілій пов’язано зі здійсненням нею як адвокатом діяльності з надання правової допомоги.
Верховний Суд вказав, що за встановлених у цьому кримінальному провадженні фактичних обставин дії потерпілої виходили за межі обсягу послуг у рамках надання правової допомоги.
Водночас із матеріалів кримінального провадження вбачається, що судами попередніх інстанцій достовірно встановлено факт обізнаності обвинуваченого із тим, що потерпіла є адвокатом та надає правову допомогу його колишній дружині.
Мотивом вчинення злочину, передбаченого ст. 398 КК України, може бути бажання припинити певні дії захисника чи представника особи або помста за їх діяльність. При цьому суб’єктивна сторона складу цього злочину не пов’язана з точною обізнаністю винного зі змістом тих повноважень, які в даний момент виконує потерпілий. Достатньо, щоб винний усвідомлював той факт, що захисник або представник особи здійснює свою діяльність.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 р. № 23-рп/2009 у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень ст. 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз’яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб’єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість. Серед функцій такого права у суспільстві слід окремо виділити превентивну, яка не тільки сприяє правомірному здійсненню особою своїх прав і свобод, а й, насамперед, спрямована на попередження можливих порушень чи незаконних обмежень прав і свобод людини і громадянина з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, фізичних чи юридичних осіб.
Надаючи правову оцінку діям обвинуваченого, суд апеляційної інстанції не зважив на багатоаспектність змісту правової допомоги, що призвело до неправильного застосування ним закону України про кримінальну відповідальність через незастосування закону, який підлягає застосуванню.
Тому Верховний Суд ухвалу апеляційного суду скасував і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 16 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
