Корупція й судова реформа

Анастасія Крупій, курсантка 3 курсу Національної академії внутрішніх справ, рядова поліції

На сьогодні корупція — одна з ключових проблем українського суспільства. Водночас Україна потребує системної судової реформи. Зміни до Основного Закону щодо судової реформи мають повернути довіру до української Феміди.

Проблема корупції

Проблема обмеження масштабів корупції в нашій країні досі є однією з найбільш гострих і складних на шляху становлення України як незалежної демократичної, правової і соціальної держави. Саме корупція стала реальною загрозою цьому процесу, оскільки вразила більшість сфер суспільного життя, створила соціальну напругу, породжує в населення невпевненість у здатності влади вжити організаційні та практичні заходи для подолання системної кризи, реально протистоїть конституційному і суспільному ладу, є причиною небувалого зростання в Україні «тіньової» економіки та економічної злочинності. На сьогодні вона проникла у владні інституції, залучила у свої сіті окремих політичних і громадських діячів.

Судова реформа: погляд експертів

Цьогоріч влітку (з 1 червня по 15 вересня) у рамках проекту «Аналіз якості проведених реформ та їх міжсекторального впливу» проводилося експертне опитування на тему «Оцінка концепції судової реформи». Воно ще раз підтвердило, що реформа судової системи та правоохоронних органів є одним з найголовніших викликів для України на цьому етапі. При тому 35% експертів зазначили, що не зовсім правильно було вибрано концепцію судової реформи, тоді як 40% їх колег взагалі не змогли відповісти на це запитання, оскільки для них не зрозуміло, як саме відбувається зараз реформа судової влади. Серед причин незадовільного проведення судової реформи експерти вказали: відсутність політичної волі (20%), непрофесійність та корумпованість виконавців (23%), опір системи (26%), бажання влади безпосередньо впливати на процес судочинства (26%), війна на сході країни та анексія Криму (3%). Водночас 77% опитаних експертів низьку швидкість реалізації судової реформи пов’язують великою мірою з істотним впливом органів державної влади. Окремо експерти зазначили необхідність оновлення складу судового корпусу.

Загалом і Президент України, і Прем’єр-міністр єдині в тому, щоб провести радикальну і справедливу судову реформу. Адже суд є основою будь-якої правової держави, основою захисту прав і свободи людини, кожного громадянина, а також бізнесу.

Україна розпочала з реформи правосуддя як основоположного принципу досягнення прогресу і змін, прийнявши європейські стандарти в Конституції. Дуже важливо було створити умови для незалежного правосуддя. Й частково Україна цей крок зробила, позбавивши Президента права утворювати суди, а Верховну Раду призначати суддів. Ніхто не повинен мати можливості впливати на роботу суддів. Вони мають керуватися лише законами й Конституцією, а не приватними інтересами, хабарами чи політикою. Незалежність правосуддя — це дії кожного окремого судді, підсудного, органів влади і громадян України. Інакше реформа залишиться лише на папері, і право кожного на справедливий суд буде суто формальним. Правосуддя має бути ізольованим від будь-якого політичного чи економічного впливу, але водночас воно не повинно ізолюватися в закриту систему, де судді працюють заради власної вигоди, а не для користі суспільства.

Громадський контроль і правосуддя

Щоб громадськість довіряла реформам, вони повинні бути прозорими і системними. Запровадження громадського контролю за правосуддям є важливою умовою для формування довіри до нового правосуддя. І цього вдалося досягти за допомогою Громадської ради доброчесності (ГРД), функція якої є дуже вагомою — визнавати важливі рішення. Сьогодні в Україні склалася ситуація, коли ГРД не поділяє багатьох рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів, однак потрібно навчитися спів- працювати й публічно висловлювати вимоги. Важливо, щоб ГРД і надалі існувала як інструмент впливу.

Як зазначив голова Венеціанської комісії Джанні Букіккіо (під час зустрічі представників Конституційного трибуналу та Венеціанської комісії у Варшаві (Польща), 9 лютого 2016 р.) найбільшою загрозою нині для України є корупція. Адже саме корупція може змусити Україну відмовитися від проєвропейського шляху та завернути назад. І найбільший виклик, який стоїть сьогодні перед Україною, — це розробка ефективного механізму боротьби з корупцією. Створення Антикорупційного суду повинно забезпечити ці механізми. Але Україна не має права на помилку в цьому питанні — зависокі ставки. Міжнародна спільнота хоче бути впевнена в кандидатах і процедурі відбору. Важливо, щоб українці розуміли, що всі ці новації судової реформи є незворотніми, а українське суспільство та Рада Європи повинні спільно контролювати, щоб реформи не нівелювали в разі зміни політичного курсу країни. Основне завдання української влади — налагодити роботу цих реформованих структур.

Звісно, не можна сказати, що в Україні зовсім не ведеться боротьба з корупцією. Офіційна статистика веде облік корупційних правопорушень, визнаних такими згідно із Законом України «Про боротьбу з корупцією». Загалом щорічно складають 4–6 тисяч адмінпротоколів про корупційні правопорушення, вчинені переважно держслужбовцями шостої-сьомої категорії та посадовцями органів місцевого самоврядування. Тож боротьба з корупцією ведеться, але здебільшого на найнижчому рівні. Разом із тим впродовж 10 років майже дві третини справ про адміністративні протиправні діяння суди закривали через відсутність складу такого діяння.

Очевидне бажання України стати рівноправним членом міжнародного й, особливо, європейського економічного та політичного співтовариства вимагає серйозного вивчення і втілення в життя закордонного досвіду, насамперед політичних, організаційних та правових механізмів подолання організованої злочинності і корупції. Такий досвід різноманітний і залежить від багатьох взаємо- пов’язаних чинників. Але є й загальні, визначальні для країн розвиненої демократії принципи і підходи. Бо корупція як явище не ототожнюється лише з хабарництвом, а розглядається як складний соціально-економічний і політичний феномен. Є загальне розуміння негативних наслідків корупції, її небезпечного впливу на всі процеси суспільного розвитку, насамперед на забезпечення основних прав людини, на шкоду, яку вона завдає людям, державі, призводить до розкрадання національного багатства, до підриву зусиль загалом. Ось чому міжнародне співтовариство, його органи надають особливого, пріоритетного значення об’єднанню зусиль у боротьбі із цим злом.

Щодо державної антикорупційної стратегії

У 2015 році було затверджено Державну програму щодо реалізації засад державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційної стратегії) на 2015–2017 роки. У ній закладено пріоритетні кроки для боротьби з цим явищем: створення державного механізму захисту осіб, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції; розроблення програми спеціального навчального курсу з питань запобігання і протидії корупції для працівників сектору безпеки та оборони; затвердження антикорупційних програм; створення Державного бюро розслідувань як органу, що вживає заходи у сфері протидії корупції, тощо. Втім вказані заходи не відображають реальної системності протидії корупції, а лише визначають окремі кроки для вирішення поточних проблем. Це стосується й законодавчої ініціативи.

За оцінкою міжнародних експертів GRECO на кінець 2015 року Україна задовільно виконала 10 із 16 рекомендацій у сфері боротьби з корупцією. Зокрема, щодо корупційних правопорушень та посилення покарання за них, гармонізації і вдосконалення законодавства про прозорість фінансування політичних партій з правилами фінансування виборчих компаній.

Невирішені проблеми

Проте досі в нас остаточно не вирішено чимало проблем, необхідність подолання яких констатували ще багато років тому: потреба створення Реєстру декларацій, впровадження програми електронного урядування, ефективної приватизації державних підприємств, скорочення держапарату з одночасним підвищенням зарплати держслужбовцям, невідворотність відповідальності за корупційні злочини тощо. Крім того, й експерти, і народні депутати наголошують на необхідності такого елементу, як відкрите суддівське досьє. Коли вся інформація про суддю, його декларації будуть відкритими для громадськості, буде легше встановити невідповідність судді вимогам доброчесності. Також експерти пропонують запровадити, окрім професійних, ще й психологічні тести, за допомогою яких можна буде перевірити кандидата на чесність та моральну стійкість.

Тож суспільство прагне справедливості. Нова влада має подолати в собі «старий світогляд» й усвідомити нарешті, що Україні потрібна реальна судова реформа, яка б забезпечила ефективне й незалежне правосуддя. Чесна, відкрита, публічна дискусія щодо конституційних її засад може стати консолідаційним чинником для влади, а також початком процесу налагодження довіри та повернення поваги до суду.

У 2006-му Верховна Рада України ратифікувала Кримінальну конвенцію про боротьбу з корупцією та визначила, що центральними органами, на які покладаються повноваження згідно з пунктом 1 статті 29 Конвенції, є Міністерство юстиції України (щодо запитів судів) і Генеральна прокуратура України (щодо запитів органів досудового слідства), які відповідають за подання запитів, надають відповіді на запити в міжнародному співробітництві у кримінальних справах щодо корупційних правопорушень. На відміну від Конвенції ООН проти корупції, Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією визначає базові основи національного антикорупційного законодавства в кримінальній сфері. Можна виділити такі принципи боротьби з корупційними правопорушеннями у кримінальній сфері відповідно до Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією: пріоритетність міжнародного співробітництва, врахування особливостей національного законодавства (принцип суверенної юрисдикції), адекватність, ефективність та стимулюючий характер відповідальності, пріоритетність захисту помічників правосуддя та свідків, вжиття максимально пропорційних заходів зі збирання доказів й конфіскації доходів (перешкодою не може бути навіть банківська таємниця).

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути