Connect with us

Lexinform™ - платформа важливої правової інформації.

Для правників усіх спеціалізацій - свіжі новини про найважливіші нормативні акти і законопроекти з погляду їх значущості, показові та прецедентні рішення судів, коментарі до цих рішень, юридичний аналіз правових позицій, зокрема – рішень Верховного Суду.

Правові новини охоплюють події в Україні, а також світові юридичні новини, які справляють вплив на нашу правову дійсність, в тому числі – на розвиток вітчизняного законодавства та правової системи в цілому.

Репортажі та фахові звіти про найцікавіші заходи в царині права дадуть можливість не лишити поза увагою жодної значної події, а календар прийдешніх науково-практичних конференцій, форумів, круглих столів, експертних нарад та інших зібрань, присвячених нагальним юридичним проблемам, - допоможе не пропустити майбутніх заходів.

Тут постійно накопичуються варіанти розв’язання складних правових питань, неординарні юридичні висновки, аналітичні матеріали з практики правозастосування, досудового розв’язання спорів, зокрема арбітражу і медіації.

Автори - досвідчені адвокати, знані фахівці з різних галузей права пропонують власне тлумачення норм права та випробувані практичні прийоми, переможні правові аргументи для судового спору.

В Україні

Корупція й судова реформа

Опубліковано

on

Анастасія Крупій, курсантка 3 курсу Національної академії внутрішніх справ, рядова поліції

На сьогодні корупція — одна з ключових проблем українського суспільства. Водночас Україна потребує системної судової реформи. Зміни до Основного Закону щодо судової реформи мають повернути довіру до української Феміди.

Проблема корупції

Проблема обмеження масштабів корупції в нашій країні досі є однією з найбільш гострих і складних на шляху становлення України як незалежної демократичної, правової і соціальної держави. Саме корупція стала реальною загрозою цьому процесу, оскільки вразила більшість сфер суспільного життя, створила соціальну напругу, породжує в населення невпевненість у здатності влади вжити організаційні та практичні заходи для подолання системної кризи, реально протистоїть конституційному і суспільному ладу, є причиною небувалого зростання в Україні «тіньової» економіки та економічної злочинності. На сьогодні вона проникла у владні інституції, залучила у свої сіті окремих політичних і громадських діячів.

Судова реформа: погляд експертів

Цьогоріч влітку (з 1 червня по 15 вересня) у рамках проекту «Аналіз якості проведених реформ та їх міжсекторального впливу» проводилося експертне опитування на тему «Оцінка концепції судової реформи». Воно ще раз підтвердило, що реформа судової системи та правоохоронних органів є одним з найголовніших викликів для України на цьому етапі. При тому 35% експертів зазначили, що не зовсім правильно було вибрано концепцію судової реформи, тоді як 40% їх колег взагалі не змогли відповісти на це запитання, оскільки для них не зрозуміло, як саме відбувається зараз реформа судової влади. Серед причин незадовільного проведення судової реформи експерти вказали: відсутність політичної волі (20%), непрофесійність та корумпованість виконавців (23%), опір системи (26%), бажання влади безпосередньо впливати на процес судочинства (26%), війна на сході країни та анексія Криму (3%). Водночас 77% опитаних експертів низьку швидкість реалізації судової реформи пов’язують великою мірою з істотним впливом органів державної влади. Окремо експерти зазначили необхідність оновлення складу судового корпусу.

Загалом і Президент України, і Прем’єр-міністр єдині в тому, щоб провести радикальну і справедливу судову реформу. Адже суд є основою будь-якої правової держави, основою захисту прав і свободи людини, кожного громадянина, а також бізнесу.

Україна розпочала з реформи правосуддя як основоположного принципу досягнення прогресу і змін, прийнявши європейські стандарти в Конституції. Дуже важливо було створити умови для незалежного правосуддя. Й частково Україна цей крок зробила, позбавивши Президента права утворювати суди, а Верховну Раду призначати суддів. Ніхто не повинен мати можливості впливати на роботу суддів. Вони мають керуватися лише законами й Конституцією, а не приватними інтересами, хабарами чи політикою. Незалежність правосуддя — це дії кожного окремого судді, підсудного, органів влади і громадян України. Інакше реформа залишиться лише на папері, і право кожного на справедливий суд буде суто формальним. Правосуддя має бути ізольованим від будь-якого політичного чи економічного впливу, але водночас воно не повинно ізолюватися в закриту систему, де судді працюють заради власної вигоди, а не для користі суспільства.

Громадський контроль і правосуддя

Щоб громадськість довіряла реформам, вони повинні бути прозорими і системними. Запровадження громадського контролю за правосуддям є важливою умовою для формування довіри до нового правосуддя. І цього вдалося досягти за допомогою Громадської ради доброчесності (ГРД), функція якої є дуже вагомою — визнавати важливі рішення. Сьогодні в Україні склалася ситуація, коли ГРД не поділяє багатьох рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів, однак потрібно навчитися спів- працювати й публічно висловлювати вимоги. Важливо, щоб ГРД і надалі існувала як інструмент впливу.

Як зазначив голова Венеціанської комісії Джанні Букіккіо (під час зустрічі представників Конституційного трибуналу та Венеціанської комісії у Варшаві (Польща), 9 лютого 2016 р.) найбільшою загрозою нині для України є корупція. Адже саме корупція може змусити Україну відмовитися від проєвропейського шляху та завернути назад. І найбільший виклик, який стоїть сьогодні перед Україною, — це розробка ефективного механізму боротьби з корупцією. Створення Антикорупційного суду повинно забезпечити ці механізми. Але Україна не має права на помилку в цьому питанні — зависокі ставки. Міжнародна спільнота хоче бути впевнена в кандидатах і процедурі відбору. Важливо, щоб українці розуміли, що всі ці новації судової реформи є незворотніми, а українське суспільство та Рада Європи повинні спільно контролювати, щоб реформи не нівелювали в разі зміни політичного курсу країни. Основне завдання української влади — налагодити роботу цих реформованих структур.

Звісно, не можна сказати, що в Україні зовсім не ведеться боротьба з корупцією. Офіційна статистика веде облік корупційних правопорушень, визнаних такими згідно із Законом України «Про боротьбу з корупцією». Загалом щорічно складають 4–6 тисяч адмінпротоколів про корупційні правопорушення, вчинені переважно держслужбовцями шостої-сьомої категорії та посадовцями органів місцевого самоврядування. Тож боротьба з корупцією ведеться, але здебільшого на найнижчому рівні. Разом із тим впродовж 10 років майже дві третини справ про адміністративні протиправні діяння суди закривали через відсутність складу такого діяння.

Очевидне бажання України стати рівноправним членом міжнародного й, особливо, європейського економічного та політичного співтовариства вимагає серйозного вивчення і втілення в життя закордонного досвіду, насамперед політичних, організаційних та правових механізмів подолання організованої злочинності і корупції. Такий досвід різноманітний і залежить від багатьох взаємо- пов’язаних чинників. Але є й загальні, визначальні для країн розвиненої демократії принципи і підходи. Бо корупція як явище не ототожнюється лише з хабарництвом, а розглядається як складний соціально-економічний і політичний феномен. Є загальне розуміння негативних наслідків корупції, її небезпечного впливу на всі процеси суспільного розвитку, насамперед на забезпечення основних прав людини, на шкоду, яку вона завдає людям, державі, призводить до розкрадання національного багатства, до підриву зусиль загалом. Ось чому міжнародне співтовариство, його органи надають особливого, пріоритетного значення об’єднанню зусиль у боротьбі із цим злом.

Щодо державної антикорупційної стратегії

У 2015 році було затверджено Державну програму щодо реалізації засад державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційної стратегії) на 2015–2017 роки. У ній закладено пріоритетні кроки для боротьби з цим явищем: створення державного механізму захисту осіб, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції; розроблення програми спеціального навчального курсу з питань запобігання і протидії корупції для працівників сектору безпеки та оборони; затвердження антикорупційних програм; створення Державного бюро розслідувань як органу, що вживає заходи у сфері протидії корупції, тощо. Втім вказані заходи не відображають реальної системності протидії корупції, а лише визначають окремі кроки для вирішення поточних проблем. Це стосується й законодавчої ініціативи.

За оцінкою міжнародних експертів GRECO на кінець 2015 року Україна задовільно виконала 10 із 16 рекомендацій у сфері боротьби з корупцією. Зокрема, щодо корупційних правопорушень та посилення покарання за них, гармонізації і вдосконалення законодавства про прозорість фінансування політичних партій з правилами фінансування виборчих компаній.

Невирішені проблеми

Проте досі в нас остаточно не вирішено чимало проблем, необхідність подолання яких констатували ще багато років тому: потреба створення Реєстру декларацій, впровадження програми електронного урядування, ефективної приватизації державних підприємств, скорочення держапарату з одночасним підвищенням зарплати держслужбовцям, невідворотність відповідальності за корупційні злочини тощо. Крім того, й експерти, і народні депутати наголошують на необхідності такого елементу, як відкрите суддівське досьє. Коли вся інформація про суддю, його декларації будуть відкритими для громадськості, буде легше встановити невідповідність судді вимогам доброчесності. Також експерти пропонують запровадити, окрім професійних, ще й психологічні тести, за допомогою яких можна буде перевірити кандидата на чесність та моральну стійкість.

Тож суспільство прагне справедливості. Нова влада має подолати в собі «старий світогляд» й усвідомити нарешті, що Україні потрібна реальна судова реформа, яка б забезпечила ефективне й незалежне правосуддя. Чесна, відкрита, публічна дискусія щодо конституційних її засад може стати консолідаційним чинником для влади, а також початком процесу налагодження довіри та повернення поваги до суду.

У 2006-му Верховна Рада України ратифікувала Кримінальну конвенцію про боротьбу з корупцією та визначила, що центральними органами, на які покладаються повноваження згідно з пунктом 1 статті 29 Конвенції, є Міністерство юстиції України (щодо запитів судів) і Генеральна прокуратура України (щодо запитів органів досудового слідства), які відповідають за подання запитів, надають відповіді на запити в міжнародному співробітництві у кримінальних справах щодо корупційних правопорушень. На відміну від Конвенції ООН проти корупції, Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією визначає базові основи національного антикорупційного законодавства в кримінальній сфері. Можна виділити такі принципи боротьби з корупційними правопорушеннями у кримінальній сфері відповідно до Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією: пріоритетність міжнародного співробітництва, врахування особливостей національного законодавства (принцип суверенної юрисдикції), адекватність, ефективність та стимулюючий характер відповідальності, пріоритетність захисту помічників правосуддя та свідків, вжиття максимально пропорційних заходів зі збирання доказів й конфіскації доходів (перешкодою не може бути навіть банківська таємниця).

Джерело: Юридичний вісник України

В Україні

Паспорти нон грата: що буде з українсько-угорськими відносинами після висилки дипломатів?

Опубліковано

on

Сергій Сидоренко, ЄП

Так званий «паспортний конфлікт», що визначав відносини України та Угорщини протягом останніх тижнів, дійшов своєї кульмінації. Україна зрештою вислала угорського дипломата, що був одним з учасників прихованого відео з церемонії прийняття присяги новоявленими громадянами Угорщини у Береговому. Угорщина відреагувала блискавично – з Будапешта до України повернувся перший секретар нашого посольства.

Якщо послухати заяви наших (та й угорських) дипломатів після взаємної висилки, може скластися враження, що ситуація подібна до катастрофи. Глава зовнішньополітичного відомства Угорщини Сійярто звинуватив Київ у різкому загостренні конфлікту і, що цікаво, пообіцяв поскаржитися на Україну послу США. Натомість, міністр закордонних справ України Павло Клімкін назвав дії Будапешта «фундаментально неадекватними», а речниця українського МЗС звинуватила угорців у порушенні принципу пропорційності. Та є всі підстави вважати, що обурення сторін – радше «ритуальне».

Обмін «титулами» нон грата був єдиним способом розрядити конфлікт, поставити крапку в його нинішньому етапі. І те, що ні Київ, ні Будапешт не назвали імена висланих ними консулів, стало ще одним свідченням того, що вони не мають наміру роздмухувати протистояння.

Та навіть крапка в цій історії не означає завершення паспортного конфлікту в цілому. Проблема «напівзабороненого» подвійного громадянства ще не раз вдарить по Україні, якщо її не врегулювати.

Кого покарали?

Змонтований відеоролик, приховано відзнятий у консульстві Угорщини та опублікований Укрінформом, за два тижні проглянули 250 тисяч разів. Великих таємниць це відео не відкрило, мабуть, ні для кого – Угорщина вже 8 років активно роздає своє громадянство етнічним угорцям (і не лише в Україні!). Цей факт не приховується, про це прямо написано на інформаційних стендах біля консульств Угорщини.

І хоча точна кількість «нових угорців» не називається, достеменно відомо, що ще станом на 2015 рік паспорти цієї країни отримали 100 тисяч мешканців Закарпаття. Для області, де зареєстровано менше мільйона дорослого населення, це – справді багато, а за минулі три роки ця кількість поза сумнівом виросла.

Два шляхи для України

Та повернемося до питання угорського «стрілочника» Дьордя Ваша. Ніхто (і, очевидно, МЗС у тому числі) не має ілюзій, що рядовий консул, що був змушений залишити Україну, не з власної волі організовував церемонію приведення до присяги. Так, того разу саме він допомагав колезі з Будапешта, яка закликала приховувати паспорти від української влади але так само на його місці вчинив би будь-який інший угорський дипломат. До слова, в нещодавно опублікованому матеріалі BBC Україна наводяться свідчення про те, що такі поради лунали й раніше, кілька років тому, коли відносини Києва та Будапешта були нібито безхмарними.

Угорщина не відмовиться від політики паспортизації, як би ми цього не вимагали. Отже, будь-якого дня може з’явитися нове відео з новим консулом і вогонь конфлікту спалахне з новою силою. Україна і надалі не зможе заплющувати очі на це. А це, серед іншого, означає, що в однієї з наших держав-сусідів з’являється безвідмовний механізм, як тримати угорсько-українські відносини «завжди в тонусі». І доки проблема не буде вирішена системно – ця загроза буде актуальною.

Є два шляхи запобігти рецидиву конфлікту: жорстко заборонити українцям отримувати другий паспорт, або ж навпаки – дозволити подвійне громадянство, хай навіть із жорсткими обмеженнями. І варто принаймні почати говорити про ці шляхи, зважуючи за та проти.

Почнемо з першого. Є поширений міф про те, що Конституція вже зараз виключає подвійне громадянство. Це не так. Більше того в окремих випадках воно напряму дозволене, однак діє «напівзаборона» добровільного отримання другого паспорта. Всі новоявлені громадяни Угорщини підпадають під неї.

Чому йдеться про напівзаборону? Бо нині законодавством не передбачено чіткого покарання за порушення закону. Хоча європейьска практика свідчить: жорстка заборона – можлива. Саме так вчинила Словаччина, де живе дуже чисельна угорська меншина, близько 10% населення країни. Ще в 2010 році, саме у відповідь на угорське рішення про початок масової роздачі паспортів закордонним угорцям, словаки ухвалили закон, який зобов’язав владу позбавляти словацького громадянства всіх, хто добровільно отримав другий паспорт.

Тоді це призвело до настільки жорсткого конфлікту між країнами-сусідами, що наші нинішні «тертя» з угорцями схожі на дрібне непророзуміння… Угорці (точно як зараз із нами) наполягали, що Словаччина порушує європейські стандарти – і зазнали поразки. Влітку 2013 року Європейський суд з прав людини визнав: практика позбавлення громадянства тих, хто пішов за другим паспортом, є цілком законною та відповідає європейському праву, бо ті етнічні угорці, в кого відібрали словацькі паспорти, – свідомо йшли на порушення закону.

Цей шлях виявився доволі ефективним. Словаччина нині є єдиною з держав-сусідів Угорщини зі значною угорською меншиною, де кампанія паспортизації не є аж надто масовою. Але є одне але. Україна втратила 8 років, по суті ігноруючи цю проблему. Тепер повторити словацький шлях буде непросто.

Запровадивши покарання «заднім числом» для тих 100—150 тисяч закарпатців, що вже мають угорське громадянство (а заодно – для румун, молдаван тощо), ми станемо на слизьку стежку. Такий закон швидше за все буде засуждений ЄСПЛ.

Можна прописати в законі, що покаранню підлягають лише нові громадяни, які отримають угорський паспорт після ухвалення цих змін, але ефект такої норми не буде настільки очевидним. До слова, в 2017 році Президент України Петро Порошенко пропонував зміни до закону про громадянство, які би запровадили покарання для власників паспортів інших держав. Тоді цей проект багато хто критикував, тож його відклали «в шухляду».

Чи можливий другий шлях – дозвіл або частковий дозвіл на подвійне громадянство? Питання не менш складне, передусім політично. Але обережні розмови з цього приводу у владній верхівці, схоже, вже розпочалися. А Павло Клімкін навіть зважився написати колонку із цілком однозначним натяком з цього приводу.

Наразі неможливо прогнозувати, чи матиме розвиток така ініціатива, але якщо це станеться, то обов’язково мають бути передбачені запобіжники. І йдеться не лише про очевидну потребу жорсткої заборони на подвійне українсько-російське громадянство (кажуть, що наразі дискутується дозвіл на другий паспорт лише від країн ЄС та НАТО). І не тільки про збереження заборони на роботу в держорганах для тих, хто має другий паспорт.

Є сенс запровадити також явні, однозначні негативні стимули для власників двох паспортів, які гарантуватимуть, що подвійне громадянство залишиться винятковим явищем, а не перетвориться на правило. Які саме? Це питання для окремої дискусії – та й то, лише якщо цей шлях буде розглядатися всерйоз.

Та рано чи пізно, схоже, Україні доведеться обрати один з двох шляхів – покарання або дозвіл. Інакше на нас чекатиме нескінченний серіал із висиланням угорських, а у відповідь й українських дипломатів.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В Україні

Нові суди обирають керівників

Опубліковано

on

Головою Миколаївського апеляційного суду обрано Миколу Міняйла. За результатами таємного голосування більшістю від кількості суддів відповідного суду строком на три роки заступниками голови суду обрано Володимира Гулого та Ігоря Лівінського.

Секретарем судової палати у цивільних справах став Павло Лисенко, а секретарем судової палати у кримінальних справах Олена Фаріонова.

Колектив суддів Херсонського апеляційного суду висловив довіру попередньому керівнику Олександру Коровайку, обравши його головою суду. Його заступниками стали Олена Кузнєцова та Володимир Заіченко, секретарем судової палати з розгляду кримінальних справ — Інна Литвиненко, а судової палати з розгляду цивільних справ — Лариса Приходько.

Також за результатами зборів суддів одноголосно головою Дніпровського апеляційного суду обрана Наталія Деркач, заступниками голови суду стали Ірина Живоглядова та Тетяна Куценко.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В Україні

Демчина проти Ситника

Опубліковано

on

Перший заступник глави СБУ Павло Демчина подав позов до суду на директора Національного антикорупційного бюро про захист честі і гідності у зв’язку із заявою Ситника про його причетність до реклами НАБУ в метро.

«Я звернувся до Солом’янського районного суду Києва з позовом до директора НАБУ Артема Ситника. Приводом стали голослівні заяви пана Ситника на комітеті Верховної Ради з питань запобігання та протидії корупції», — сказав П. Демчина, нагадавши, що Ситник звинуватив його в причетності до інформаційної кампанії, спрямованої проти НАБУ.

Демчина також додав, що на момент засідання комітету всеукраїнська громадська організація «Чесне слово» підтвердила проведення нею публічних акцій з критикою Ситника, про що директор НАБУ не міг не знати. При цьому він заявив, що готовий піти з посади, якщо суд підтвердить звинувачення на його адресу. «Підкреслюю, що як офіцер у разі підтвердження судом звинувачень на свою адресу покину посаду в СБУ. Чи готовий Ситник, відповідаючи за свої абсурдні звинувачення, до такого кроку? Дуже сумніваюся», — сказав П. Демчина.

У своїй позовній заяві перший заступник глави СБУ просить суд визнати недостовірною інформацію, озвучену Ситником на засіданні комітету, визнати її такою, що принижує честь, гідність і ділову репутацію, а також спростувати заявлена.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В тренді