Віра Валлє: «Українська бюрократія хвора на корупцію»

У своїй книзі «Корупція. Занепад соціального капіталу», яка побачила світ у травні цього року, юристка, письменниця та громадська діячка Віра Валлє аналізує явище корупції наче це жива істота. Вона, ця жахлива істота, ніби знешкоджує (скоріше навпаки — шкодить) цілу державу Україну, люди якої вийшли на Майдан, вчинивши спротив порядкам, що насаджувала злочинна влада. Змістовний та глибокий аналіз чинників і проявів корупції, її поширеність у всіх прошарках суспільства свідчить про неабияку обізнаність автора, його активну громадську позицію. Вона нікому з кола «державників» не робить реверансів, критично оцінює можливості органів, що ведуть боротьбу з корупцією, наводить численні факти та аналітичні дані, в тому числі міжнародних організацій, пов’язаних з цією проблемою. Безумовно, вказана книга займе свою публіцистичну нішу, впливатиме на наші уявлення про те, як не треба боротися з корупцією. Сьогодні Віра Валлє гість ЮВУ і наша розмова стосується корупції в Україні та низки інших актуальних тем.

— Отже, шановна пані Віро, книга стає бестселером, Ви знаменитістю, а читач у розпачі. Адже корупція — це дійсно та істота, що з’їдає соціальний капітал цілої держави. У чому головні дисфункції, власне негативні впливи, корупції на соціальний розвиток держави, невже вони такі вбивчі, як це показано в книзі?

— Перед тим, як відповісти на ваше запитання, хочу подякувати «Юридичному віснику України» за можливість поділитися думками про це небезпечне явище, яке поглинуло Україну і яке ставить під загрозу наше майбутнє. Небезпека корупції, про яку йдеться вже в декількох моїх книгах, без перебільшення є грандіозною. Вона проявляє себе в розмаїтті негативних впливів на державу і суспільство, серед яких найнебезпечнішими є порушення прав людини внаслідок не- ефективності хворої на корупцію бюрократії, загострення соціальної нерівності — збільшення розриву між бідними і багатими, падіння рівня довіри в суспільстві до влади (як міжособистісної, так і в ставленні до держорганів). Ці та інші наслідки корупції прирікають Україну на політичну нестабільність (через крах спроб розбудови інститутів дієвої, а не фасадної демократії), а також заважають подолати економічну кризу, адже корумпована держава нездатна втілювати ефективну внутрішню та зовнішню економічну політику.

— Може, Ви перебільшуєте її негативне значення, бо люди хоча й не схвально, але терпляче ставляться до того, що йменується корупцією, у побуті зокрема?

— Негативний вплив корупції важко переоцінити. Незважаючи на певні короткочасні (з економічного погляду) переваги корупційних дій (як-от, заощадження трансакційних витрат на досягнення якогось результату), у довгостроковій перспективі корупція прирікає країну на тотальну кризу (соціальну, політичну, економічну) й загострення конфліктів — аж до війни. І той факт, як ви сказали, що наші співвітчизники терпляче ставляться до корупції, заважає подолати дану проблему. Саме в цьому, на мій погляд, полягає драма нашого суспільства. Адже слабкий антикорупційний потенціал України обумовлений саме протиріччям між бажанням українців викорінити корупцію десь там, у верхах, та відсутністю неприйняття цього явища щодо себе, любимого. Цей парадокс домінує в масовій свідомості та реальній поведінці. Інакше кажучи, українці поділяють подвійні стандарти: вони засуджують корупцію у вищих ешелонах влади, але толерують її стосовно себе. Відсутність колективного осуду цього явища, на мою думку, є причиною багатьох негараздів в Україні.

— Ви розглядаєте корупцію як антисоціальне явище, тобто широко, в контексті соціальних негараздів. А сама корупція — це, власне, підкуп, достатньо вузьке поняття, що має свої юридичні ознаки; можливо правильніше було б дивитися на цю проблему більш адекватно, якщо так мож- на сказати?

— Дозволю собі не погодитися з вами в частині вузького розуміння цього явища. Корупція — це далеко не лише підкуп. Корупція — це використання влади або впливу для одержання особистих переваг шляхом пропонування, дачі, одержання виплат, послуг, можливостей тощо. Це також розкрадання державних або суспільних активів; зловживання родинними зв’язками і знайомствами (конфлікт інтересів); одержання особистої конкурентної переваги в обхід публічного порядку та багато інших різновидів дій (і навіть бездіяльності), спрямованих на задоволення власних інтересів на шкоду суспільним. Такий підхід до визначення терміну «корупція» застосовується скрізь у світі — у конвенціях Європейського співтовариства, законі США про корупцію в зовнішньо-економічній діяльності (Foreign Corrupt Practices Act), законі Великої Британії про хабарництво (Bribery Act) та законодавстві України (зокрема, Законі «Про запобігання корупції» та Кримінальному кодексі).

— Ви вважаєте, що вітчизняна корупція — наслідок заангажованої і монополізованої економіки? Звісно корупція тісно пов’язана з економічною несвободою, а монопольні привілеї держави є чинником корупції. І в той же час у Вас простежується думка, що в регулюванні економічних процесів без державного впливу не обійтися й не треба ідеалізувати чудодійність «невидимої руки ринку». Щось не зовсім тут зрозуміло, поясніть, будь ласка.

— Справді , економічна свобода є передумовою забезпечення свободи суспільства від зловживань влади, адже надмірне втручання держави в економіку (накладення численних обмежень: дозволів і ліцензій, високих податків і митних тарифів, заборон на певні види господарської діяльності) породжує стимули для корупції. Разом із тим успішна економіка вимагає поміркованого, тобто виправданого з економічної точки зору, державного регулювання. Під таким регулюванням маються на увазі заходи держави, спрямовані на захист економічної конкуренції, підтримку й розвиток малого бізнесу тощо, іншими словами, на нівелювання негативних ефектів економіки й забезпечення максимальної її потужності в умовах збереження властивості ринку до саморегуляції.

— На Вашу думку в малоефективному реагуванні на факти і схеми корупції є декілька винуватців — і в сенсі інституційному, і в сенсі персональному. Більше за всіх дісталося екс-голові НАЗК Наталії Корчак. Чи не перебільшуєте Ви роль окремих персоналій у протидії корупції?

— Найперше скажу, що я не вважаю, що в низькому реагуванні на корупцію є декілька винуватців — інакше моя книга не носила б назву «Корупція. Занепад соціального капіталу». Винуватцем є кожен із нас, адже соціальний капітал творять люди. У цьому, власне, й полягає основна ідея книги. Тим більше я не вважаю, що згадане Вами ім’я варте принаймні одного слова в цьому інтерв’ю в зв’язку з відсутністю жодної позитивної «ролі» в протидії корупції цієї персони. Хоча в книзі епізодично й згадуються певні імена, проте таке згадування не відповідає моїм методам дослідження явищ. У вивченні стану і структури корупції, а також шляхів протидії їй, я віддаю перевагу аналізу інститутів, а не окремих персон.

— Ви практично мало уваги приділяєте професійним питанням боротьби з корупцією, а саме антикорупційній експертизі нормативно-правових актів і рішень органів державної влади та місцевого самоврядування, а ще менше — інституту викривачів. Скажіть чесно, Вам ідея викривання корупції не до вподоби, а, можливо, Ви вважаєте, що це просто «стукачество», яке нічого не допоможе в цій справі?

— Фаховим (правовим) питанням протидії корупції я приділяю увагу на практиці — в ході своєї правничої діяльності у бізнесі та громадському секторі. У книзі ж про корупцію я розглядаю це явище в ширшій перспективі, виходячи за межі юриспруденції. До слова, антикорупційна експертиза нормативно-правових актів — завдання другого порядку, порівняно з проблемою ротації представників старої бюрократичної політичної «еліти», які є авторами нормотворчої ініціативи (тобто нормативно-правових актів, що підлягають експертизі). Право — це інструмент реалізації політичної волі, що має обмежені можливості в умовах дефектної (фасадної) демократії. Тому в питаннях протидії корупції важливо звертатися до ширшого кола застосовуваних наук і практик. Що стосується інституту викривачів, то я є його затятим прихильником і не вважаю це «стукачеством», як ви сказали. У книзі «Корупція: роздуми після Майдану» (2016 р.) я розглянула цю новацію як прогресивну й потрібну Україні. Досвід країн, які побороли побутове хабарництво (Японія, Сингапур і навіть Грузія) свідчить про те, що практика інформування громадянами спеціалізованих антикорупційних органів про факти корупційних діянь (за умови адекватного реагування судової і правоохоронної систем на такі повідомлення) за кілька років може значно знизити рівень побутового хабарництва.

— Й останнє питання. Якою, на Вашу думку, може бути продуктивна модель протидії корупції, а саме: а) репресивна; б) соціальна заохочувальна; в) оперативна викривальна; г) політична викривальна?…

— Успіх України у протидії корупції визначається бажанням українців перемогти корупцію та їх співпрацею заради досягнення цієї мети. Єдиною ефективною моделлю подолання корупції є співпраця трьох сил суспільства — держави, громадянського суспільства і бізнесу. У кожної з цих сил має бути одна спільна мета і власні завдання, про які докладно читач може дізнатися з книги. З боку держави — це оперативна і якісна імплементація реформ, обов’язковою складовою яких має стати тотальне (не вибіркове) послідовне притягнення до відповідальності корупціонерів. З боку бізнесу — відмова від практики толерування корупції та активна участь у запровадженні високих корпоративних стандартів протидії корупції в конструктивному, керованому верховенством права діалозі з державою. З боку громадянського суспільства — загальна відмова від корупції та пильний, на постійній основі, контроль за всіма учасниками процесу реформування держави. Така співпраця і становить собою соціальний капітал, який, на мою думку, переживає сьогодні не найкращі часи. Разом із тим я вірю, що моя наступна книга про корупцію носитиме більш оптимістичну назву — «Корупція. Україні вдалося!».

— Бажаємо Вам подальших успіхів у творчості, миру та сили у здоланні негараздів, а також прихильності Ваших читачів.

Спілкувався

Віктор Ковальський

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути