Думка експерта
Скасування Господарського кодексу: необхідність чи передчасність?
Олексій Волохов, адвокат, кандидат юридичних наук, партнер SLA Attorneys
Як відомо, 9 січня Верховна Рада прийняла за основу Закон «Про особливості регулювання підприємницької діяльності окремих видів юридичних осіб та їх об’єднань у перехідний період» (надалі – Закон), яким скасовується Господарський кодекс України, що діяв із 2004 року, та виключається із законодавства більшість організаційно-правових форм юридичних осіб, встановлюється порядок їх реорганізації та правовий статус майна.
Деякі процедурні питання
На необхідності скасування ГКУ тривалий час наголошували як окремі вчені, так і різного роду експерта та політичні сили парламенту. Основними їх аргументами були: «архаїчність» положень кодексу, динамічність розвитку економічних та ринкових відносин, приведення законодавства у відповідність до європейських стандартів. Дійсно, Господарський кодекс застарів, його модернізація шляхом внесення точкових змін втрачає актуальність. Крім того, стратегія декодифікації та рекодифікації законодавства, за словами Голови Верховної Ради України Р. Стефанчука, є перспективним напрямком законотворчої роботи ВРУ.
Читайте також: Таємницю нарадчої кімнати замінили на таємницю ухвалення судового рішення
Поки що прийнятий Закон чекає на підпис Президента України в юридичній спільноті не припиняються дискусії як щодо необхідності/потреби скасування Господарського кодексу України, так і щодо технічної можливості/своєчасності «корпоратизації» всіх державних та комунальних підприємств тощо. Слід почати з того, що наразі на офіційному веб-сайті Верховної Ради України міститься лише текст законопроекту № 6013 станом на 6.09.2021 року, тобто текст без врахування поправок, внесених під час розгляду законопроекту в другому читанні на пленарному засіданні 9 січня 2025 року та його прийняття як Закону.
Проте Головне юридичне управління Апарату Верховної Ради України в своїх зауваженнях ще до законопроекту № 6013 від 2.12.2024 року № 07/2-2024/269261 вказувало, що проект закону передбачає усунення із законодавчого поля такого учасника відносин у сфері господарювання, як «підприємство», хоча в статтях 37, 46, 78, 86, 103, 120, 142, 143 Конституції України застосовуються такі слова, як «підприємство», «державні підприємства», «комунальні підприємства». При цьому норми Конституції України мають пряму дію, а галузеве законодавство може лише розвивати, а не змінювати їх зміст.
Тобто Закон викликає певні запитання щодо відповідності Конституції України. Більше того, передбачаючи зміни до Цивільного кодексу України, цей Закон прямо суперечить його статті 4, якою передбачено, що зміни до нього можуть вноситися виключно законами про внесення змін до ЦК України.
Правове регулювання та управління держмайном
Якщо ж перейти від процедурних питань щодо прийняття цього Закону та лишити поки поза увагою скасування ним Господарського кодексу України, то запроваджене ним правове регулювання державних та комунальних підприємств, статусу їхнього майна, а також зменшення переліку організаційно-правових форм, давно потребувало уваги з боку законодавця. За даними Звіту ОЕСР на державний сектор припадало понад 10% ВВП довоєнної економіки, що, зважаючи на відсутність актуальної правової бази щодо умов їхньої діяльності, детальної звітності й аналізу даних про діяльність державних компаній, призводить до неефективного розпорядження державним майном.
Крім цього, прийнятий Кабінетом Міністрів України План Ukraine Facility передбачає завершення трансформації комунальних підприємств у корпоративні структури до 2025–2026 року, а з 2027 року передбачено заборону дотаційного фінансування таких підприємств із державного та місцевих бюджетів, що стимулюватиме їх до самоокупності й запровадження ефективних бізнес-моделей.
Натомість Закон запроваджує перспективні механізми управління державним майном (наприклад операції з майном підприємств, де державі належить понад 50% акцій, здійснюватимуться через систему «Прозорро.Продажі»). Відповідно до положень Закону, державні підприємства зобов’язані публікувати фінансові звіти, а для активів, які не можуть бути приватизовані, Законом запроваджується механізм узуфрукту, що має забезпечити їхнє раціональне використання під наглядом держави.
Статтею 20 Закону визначено, що з дня набрання ним чинності буде заборонено створення юридичних осіб в організаційно-правових формах приватного підприємства, колективного підприємства, державного підприємства, казенного підприємства, комунального підприємства, спільного комунального підприємства, дочірнього підприємства, іноземного підприємства, підприємства об’єднання громадян (релігійної організації, профспілки), підприємства споживчої кооперації, орендного підприємства, індивідуального підприємства, сімейного підприємства, спільного підприємства, підприємства з іноземними інвестиціями, колективного сільськогосподарського підприємства, малого підприємства та колективного підприємства. Винятком стали лише фермерські господарства, які вирішено було зберегти в законодавстві як форму підприємницької діяльності громадян для збереження стабільності в критично важливому аграрному секторі.
У Статті 22 Закону вказано, що протягом п,яти років з дня набрання ним чинності власник (суб,єкт, що виконує функції власника підприємства) зобов,язаний прийняти рішення про реорганізацію підприємства (злиття з господарським товариством, приєднання до господарського товариства, перетворення в господарське товариство) або його ліквідацію.
Читайте також: Компетенцію міжнародного комерційного арбітражу пропонують розширити
Отже, Закон передбачає, що всі існуючі підприємства, крім фермерських господарств, мають бути трансформовані в акціонерні товариства або товариства з обмеженою відповідальністю.
По факту здається все правильним, але…
Дійсно, значна кількість організаційно-правових форм не сприяє ані економічному розвитку, ані ефективному застосуванню господарського законодавства. Потенційному іноземному інвестору і навіть вітчизняному підприємцю досить важко пояснити різницю між приватним підприємством та товариством з додатковою відповідальністю.
З іншого боку, реалізація Закону потребує додаткових ресурсів. Реорганізація підприємства, яка вимагається в статті 22 Закону, є складним і тривалим процесом, який регулюється нормами цивільного законодавства України щодо припиненням юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення або її ліквідації та вимагає належного своєчасного повідомлення кредиторів про прийняті рішення, проведення інвентаризації, оцінки майна тощо.
Варто зазначити, що на сьогодні в Україні зареєстровано близько 3,5 тисяч державних підприємств, 14 тисяч комунальних підприємств та більше 200 тисяч приватних підприємств. При цьому на саму лише реорганізацію комунальних підприємств (враховуючи орієнтовні витрати близько ста тисяч гривень на проведення загальних зборів, прийняття нового статуту, розроблення та прийняття нової внутрішньої документації, реєстраційні дії щодо майна, його оцінку тощо) потрібно буде витратити близько 1,5 млрд гривень для виконання Закону.
Хоча відповідно до його абзацу 2 ч. 4 ст. 22 дозволи, ліцензії, сертифікати, декларації, погодження та інші дозвільні документи, що були видані підприємствам, щодо яких було прийнято рішення про злиття з господарським товариством, приєднання до господарського товариства чи перетворення в господарське товариство є чинними для юридичних осіб − правонаступників на строк, на який вони були видані, я вважаю, що до більшості таких дозвільних документів варто буде внести відповідні зміни.
Починати все з «чистого листа»
Справа в тому, що актуальна судова практика, яка напрацьовувалася судами господарської юрисдикції понад 20 років втрачає актуальність після скасування ГК Законом. Тому, чинність дозволів та ліцензій цілком ймовірно доведеться доводити під час судового розгляду з «чистого листа». Це особливо стосується державних та комунальних підприємств, де сформовано чимало практики щодо специфіки діяльності та правового статусу їх майна.
Тож чи дійсно варто було скасовувати ГК, абизапровадити до законодавства всі вищевказані зміни. Безальтернативне скасування кодексу створить чимало прогалин у законодавстві, починаючи від спорів щодо підвідомчості судових справ господарським судам, закінчуючи відсутністю законодавчого визначення значної кількості термінів від господарської діяльності до господарського договору.
На мою особисту думку, створення належних правових умов для ведення бізнесу в Україні та ефективне управління державним майном варто здійснювати лише шляхом модернізації господарського законодавства із збереженням його кодифікованої форми. Можна змінити його назву та назвати його не Господарським, а Комерційним чи Підприємницьким кодексом, але слід зберегти кодифіковану форму із зазначенням загальних принципів господарського законодавства та актуальної термінології. Сподіваємося, що вищевказаний Закон є лише початком комплексної реформи господарського законодавства, яка завершиться виділенням та конкретизацією норм комерційного спрямування, вибором оптимальних форм та засобів управління державним майном для формування ефективного господарського законодавства.
Джерело: Юридичний вісник України
