Судова практика

Недієздатні особи вправі самі звертатись до держаних органів

Опубліковано

24.10.2018

Леонід Лазебний

Конституційний Суд України (далі – КС, Суд) рішенням № 8-р/2018 у справі № 1-124/2018(4976/17) надав висновок про відповідність Конституції України (далі – КУ) окремих положень ч. 2 ст. 8, другого речення ч. 4 ст. 16 Закону України «Про звернення громадян» (справа про звернення осіб, визнаних судом недієздатними).

За положенням ч. 2 ст. 8 Закону звернення осіб, визнаних судом недієздатними, не розглядаються, а за другим реченням ч. 4 ст. 16 скарга в інтересах недієздатних осіб подається їх законними представниками. Так, уповноважені посадові або службові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування звільняються від обов’язку щодо розгляду заяв, клопотань, скарг осіб цієї категорії.

Конституційний Суд України зазначив, що згідно зі ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Також Суд послався на своє рішення від 24 квітня 2018 р. № 3-р/2018, яким встановлено, що право людини на повагу до її гідності, як і її право на життя, є невід’ємним, невідчужуваним, непорушним та підлягає безумовному захисту з боку держави, а за ст.ст. 27, 28 КУ інституціалізовано не лише обов’язок держави утримуватися від діянь, які посягали б на права людини на життя та повагу до її гідності, а й позитивний обов’язок держави забезпечувати належну систему національного захисту конституційних прав людини шляхом розроблення відповідного нормативно-правового регулювання, створення умов для реалізації людиною її фундаментальних прав і свобод, тощо.

В рішенні від 1 червня 2016 р. № 2-рп/2016 КС свого часу вказав, що визнання особи недієздатною не може позбавляти її інших конституційних прав і свобод чи обмежувати їх у спосіб, що нівелює їхню сутність та зазначив, що за нормою ст. 40 Конституції України та вимогами до звернень, встановленими ст. 5, ч. 1 ст. 7 Закону, розгляд адресатами (органами державної влади, їх особами, тощо) звернень не передбачає з’ясування ними даних про стан здоров’я особи, які не стосуються звернення, зокрема необхідності підтвердження її дієздатності.

Отже, визнання фізичної особи недієздатною не означає автоматичного позбавлення її правоздатності – здатності мати права та обов’язки у відповідних сферах правовідносин – відмітив Суд.

КС вказав, що Європейський суд з прав людини у справі «Stanev v. Bulgaria» від 17 січня 2012 р. визначив, що не взяття до уваги думки такої категорії осіб може призвести до ситуації зловживання і перешкоди здійсненню прав вразливих категорій осіб.

У Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Принципи захисту осіб з психічними захворюваннями та поліпшення психіатричної допомоги» від 18 лютого 1992 р. № 46/119 зазначено, що всі особи, які страждають психічним захворюванням або вважаються такими, мають право, наскільки це можливо, жити і працювати в суспільстві (принцип 3); мають право оскарження відповідно до процедур, визначених внутрішньодержавним законодавством (принцип 21).

Конституційний Суд висловив думку, що на законодавчому рівні має існувати система норм, яка, з одного боку, забезпечуватиме реалізацію особами, визнаними судом недієздатними, права на звернення до органів державної влади, а з іншого – надаватиме можливість таким органам та їх посадовим та службовим особам не розглядати очевидно беззмістовних звернень.

Також Конституційний Суд взяв до уваги можливість динамічної зміни психічного стану особи, визнаної судом недієздатною, у разі якого її звернення може не розглядатися тільки тоді, коли за результатами вивчення адресатом його змісту буде виявлено нездатність заявника усвідомлено викладати суть порушених питань. Повне, без винятку, обмеження права на звернення позбавляє осіб, визнаних судом недієздатними, ефективного юридичного механізму, необхідного для реалізації ними конституційних прав і свобод, захисту та поновлення цих прав і свобод у разі порушення.

До того ж, виключне право звернення осіб, визнаних недієздатними, через представників, виключає можливість подання першими скарги самостійно, не забезпечує реалізації недієздатними особами права на звернення.

Отже КС визнав такими, що суперечить ст.ст. 3, 40 Конституції України окремі положення Закону України «Про звернення громадян», а саме:

ч. 2 ст. 8, за яким не розглядаються «звернення осіб, визнаних судом недієздатними»;
другого речення ч. 4 ст. 16 стосовно звернення зі скаргою в інтересах недієздатних осіб лише їх законними представниками.

Повний текст рішення.