Чому відбуваються порушення конституційних прав громадян та як цього уникнути?

Олексій Баганець, заступник Генерального прокурора України (2000–2002, 2005–2006, 2014–2015 рр.), кандидат юридичних наук, адвокат, заслужений юрист України

Закінчення. Початок

Відсутність прокурорського нагляду

Однією з головних причин нинішнього масового порушення прав громадян на стадії досудового розслідування є відсутність належного прокурорського нагляду за додержанням законів, в тому числі і з боку вищестоящих прокурорів, більш досвідчених як у професійному плані, так і в частині значно більшого життєвого досвіду. Тим більше, позбавлення як процесуального керівника, так і вищестоящого прокурора права вносити документи реагування на виявленні ними порушення законів, які систематично допускають слідчі, їх керівники та оперативно-розшукові підрозділи, вимагати відновлення порушених ними прав і свобод громадян та притягувати винних до відповідальності, і призвело до того, що викладені вище порушення прав громадян нікому сьогодні зупинити чи зобов’язати їх відновити, бо прокурори в результаті так званих «реформаторських змін» не лише професійно ослаблені, а й суттєво обмежені в повноваженнях, по суті нині є повністю безправні.

Тоді й виникає закономірне питання, а як забезпечити виконання вимог КПК України про те, що прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов’язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень? А якщо така вимога закону не виконується стороною державного обвинувачення, тоді закономірно наступає результат, який передбачений положенням ст. 87 КПК України, а саме: недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Більше того, недопустимі докази не можуть бути використані і при прийнятті процесуальних рішень, на них не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Незацікавленість влади

По-друге, і сама держава в особи наших нинішніх можновладців не переймається проблемою дотримання конституційних прав громадян під час досудового розслідування, ніхто із сьогоднішніх керівників силових структур не звітує про це ні на Верховній Раді, на ні засіданнях Кабміну, ні на координаційних нарадах, які, тим більше, взагалі жодного разу на центральному рівні не проводилися! Ще раз підкреслюю: ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України, ні Президент України не реагують на відсутність будь-якого контролю і нагляду за дотриманням конституційних прав та свобод громадян в діяльності правоохоронних органів.

Звертаю також увагу на те, що останній раз ВРУ реагувала на цю проблему (лише уявіть собі) — 18 років тому, прийнявши постанову «Про дотримання правоохоронними органами України конституційних гарантій та законності в забезпеченні прав і свобод людини» від 23.03.2000 року No 1592-III. Дійсно, таким документом найвищий законодавчий орган публічно визнавав як критичний стан криміногенної ситуації в країні, так і систематичні порушення конституційних прав громадян України, а також оцінював як недостатню роботу тодішнього керівництва правоохоронних органів держави. Треба об’єктивно визнати, що тодішня Верховна Рада України була зацікавлена в поновленні порушених прав своїх громадян та усуненні таких проблем, бо вживалися реальні відповідні заходи реагування — парламентарі зверталися до Президента з пропозицією про зміцнення кадрів правоохоронних органів, удосконалення загальної структури та чисельності штатів, керівникам правоохоронних органів пропонувалося особисто організувати роботу з ефективного розслідування резонансних кримінальних справ, а Генеральному прокурору України — забезпечити нагляд за дотриманням законодавства, маючи на увазі, що професійне безсилля правоохоронних структур по цих справах дискредитує державу. Більше того, в той навіть набагато безпечніший та стабільніший для суспільства час парламентом була висунута вимога Кабінету Міністрів України з метою посилення соціального захисту працівників органів прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, Податкової адміністрації України та судів, забезпечення їм належних умов праці віднайти необхідні кошти та внести зміни до Державного бюджету України для здійснення необхідного матеріального та фінансового забезпечення правоохоронної діяльності, встановлення конкретних і дієвих соціальних гарантій працівникам правоохоронних органів!

Жодні звіти не ведуться

У той же час сьогодні не можна знайти жодного звіту відповідальних керівників правоохоронних органів про стан дотримання конституційних прав громадян, а тим більше — документу реагування з боку керівництва держави на такі порушення. Цей процес нинішня влада та, зокрема, й нинішні очільники правоохоронних органів ігнорують відверто, тим самим залишивши людей один на один зі своїми проблемами. Об’єктивно потрібно визнати, що й більшість так званий опозиційних сил про це також мовчать, мабуть, усвідомлюючи, що й вони також доклали зусиль до такого критичного становища. Поряд із цим дивує й мовчання та відверте ігнорування проблем стану дотримання конституційних прав і свобод громадян з боку так званих громадських організацій, в тому числі й тих, які існують на іноземні гранти, які, на відміну від своїх активних зусиль по налагодженню, наприклад, боротьби з корупцією, чомусь на цю проблему вперто не звертають увагу. Мовчать із цього приводу й усілякі міжнародні правозахисні організації, які зовсім недавно, в 2012—2014 роках, відкрито й результативно виявляли порушення прав громадян з боку правоохоронних органів і суду за часів Януковича й закликали владу України до їх негайного усунення та припинення.

На жаль, мовчать і наші нинішні так звані «міжнародні партнери» та «донори», а через їх таку споглядацьку позицію бездіє в цьому плані й наша влада та більша частина опозиції, а тому варто погодитись з тими експертами, які стверджують про існування фактично зовнішнього управління нашою державою, що наша влада і керівники нинішніх правоохоронних органів йдуть фактично «на поводу» у закордонних центрів впливу в частині продовження так званих «реформ» (розвалу) правоохоронної системи, що й спричинило такий стрімкий ріст фактів порушення прав громадян. До речі, якщо уважно проаналізувати наявні на сьогодні негативні наслідки всіх цих «псевдореформ», нав’язаних нам «ззовні», та які проводилися під гаслами приведення наших інституцій до «європейських стандартів», що, до речі, є відвертою брехнею та обманом українського народу, і головне, до чого весь цей процес «перетворень», у тому числі й у правоохоронній сфері, призвів, можна зробити висновок, що серед багаточисельного піару й порожніх балачок на сьогодні існує кадровий дефіцит правоохоронців та суддів (як мінімум 25—30%), я вже мовчу про професійний рівень тих, хто залишився й кого відібрали під час таких «реформ» на підставі так званих «конкурсів» та «атестацій», у результаті чого нинішній стан розкриття злочинів, а тим більше стан дотримання конституційних прав громадян у сфері кримінального провадження, опинився на вкрай низькому рівні і, повірте, буде ще погіршуватися.

Дискоординація роботи правоохоронців

Ще однією з важливих причин порушення конституційних прав громадян є відсутність злагодженої та спільної (скоординованої) роботи всіх правоохоронних органів. Спровоковані новим законодавством, яке приймала вже нова влада, правоохоронні органи постійно вступають в конфлікти між собою, в тому числі й через непродумане створення нових безконтрольних відомств із необмеженими повноваженням, а що ще більш неприйнятніше — то із дублюванням аналогічних повноважень (Державне бюро розслідувань, Бюро фінансових розслідувань, Державне бюро військової юстиції), що все в сукупності на практиці призвело до систематичних конфліктів між ними, коли вони замість нарощування спільних зусиль по боротьбі зі злочинністю міряються «силою» та своїми можливостями, а також вирішують, хто з них головніший. Ще раз наголошую: система правоохоронних органів не просто розвалена, її не існує взагалі, прокурорський нагляд настільки обмежений, що прокурори, окрім хіба що їх очільника, перетворилися на простих статистів, а судовий та парламентський контроль за їх діяльністю відсутній, і тому сьогодні ніхто й не несе відповідальності за порушення конституційних прав громадян.

Що потрібно зробити?

Саме тому, вважаю, потрібно скасувати принцип квотного призначення керівників правоохоронних органів, припинити політизацію правоохоронців, встановити особисту відповідальність за роботу їх відомств, скасувати явно недолугі норми Закону «Про прокуратуру», завдяки яким на посаду Генпрокурора була призначена випадкова людина без необхідної освіти, а головне — без будь-якого досвіду прокурорської діяльності, реанімувати повноваження Генерального прокурора по здійсненню координації діяльності всіх правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю, по вирішенню лише ним усіх спорів між правоохоронними органами щодо підслідності будь-яких злочинів, в тому числі й тих, які підслідні НАБУ, після прямого підпорядкування Генпрокурору його заступника — керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та повернення йому наглядових повноважень про витребовування будь-якої справи з будь-якого правоохоронного органу та перевірки її на предмет дотримання законності, давати по ній письмові вказівки та вживати необхідних заходів впливу з метою усунення допущених по ній порушень закону органами досудового розслідування (в тому числі й НАБУ), по здійсненню ним нагляду за додержанням всіма правоохоронними органами вимог законів по боротьбі зі злочинністю. Доки не буде в нашій державі головного, так би мовити, арбітра в існуючій системі правоохоронних органів у сфері боротьби зі злочинністю, подібні грубі порушення прав і свобод громадян будуть і далі продовжуватися.

На моє глибоке переконання, правоохоронна система країни повинна бути цілісною та єдиною, а тому всі законодавчі можливості для внутрішньої боротьби серед правоохоронних органів, які, в свою чергу, тягнуть за собою масові порушення прав людей, мають бути негайно усунені. Окрім цього, правоохоронні органи мають постійно піддаватися регулярним перевіркам на предмет дотримання ними вимог законів та Конституції України, їх службові і посадові особи, які порушують такі вимоги, мають, у міру своєї вини, притягуватися до відповідальності, а їх керівники бути підзвітні перед народом і нести відповідальність за відсутність результатів роботи й допущені порушення прав і свобод громадян. Оскільки прокуратура наразі позбавлена таких наглядових повноважень, реагувати на факти беззаконня, потрібно негайно повернути прокурорам цю функцію та вдосконалити механізм їх реалізації.

Реформаторські зміни повинні бути вигідні, перш за все, народу України та нашій державі, а не іноземним представникам чи будь-яким іншим «партнерам» або «донорам».

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути