Думка експерта
Чому судова система України не відповідає вимогам суспільства щодо справедливого правосуддя? Роль ВРП в цьому процесі
ЗАКІНЧЕННЯ. Початок у № 11-12
Держава надала суддям усі можливості для здійснення правосуддя чесно, неупереджено, відповідно до норм чинного законодавства — гарантування незалежності й недоторканність суддів на рівні Конституції і законів України, забезпечення суддів винагородою і довічним утриманням, що у десятки разів більші ніж у пересічних українців, постійне здійснення заходів щодо покращення умов праці та інше.
Задля забезпечення ефективної діяльності й удосконалення судової системи на постійній основі працюють такі державні структури, як Національна школа суддів України, Вища Кваліфікаційна комісія суддів України (далі ВККСУ), Вища рада правосуддя (далі ВРП), Державна судова адміністрація України (далі ДСАУ), Служба судової охорони (ССО), апарат суду. Для їх утримання, а також утримання саме суддів держава витрачає щорічно сотні мільярдів гривень коштів платників податків.
З іншого боку, з метою запобігання, профілактики, протидії та подолання злочинів у суддівському середовищі існують ГПУ та її підрозділи на місцях, НАБУ, САП, СБУ, ДБР, МВД, які до речі також фінансуються за кошти платників податків. В зв’язку з цим цілком природно, що громадяни України мають право на відповідне відношення до себе з боку суддівського корпусу, яке полягає в поважному ставленні до учасників процесу, прийнятті виключно правосудних, справедливих та законних рішень.
Дисциплінарна скарга до ВРП
Хтось може звернути увагу на надмірну прискіпливість автора до дій інспектора Пилипенка С.М., але в цьому є величезний сенс, тому що саме ці дії пов’язані з безпідставною відмовою у розгляді скарги не можуть бути ніде оскаржені і дають змогу безкарного використання своїх службових повноважень. Саме тому, доки в законодавстві України існують подібні норми, що дозволяють маніпулювати ними на особистий погляд, такі дії повинні контролюватися особливо уважно. Упередженість дисциплінарного інспектора Пилипенка С.М. спостерігається на наступному прикладі. «Посилання скаржника на судові рішення у справі № 175/1561/23 є безпідставними, адже вони ухвалені у 2025 році, тобто вже після ухвалення суддею Дупляком С.А. рішення від 20 вересня 2023 року, тому вони за будь-яких обставин не могли бути враховані у справі № 904/2607/23».
Якість європейського правосуддя та довіру до нього з боку громадян жодним чином неможливо порівняти з відповідними критеріями вітчизняного правосуддя.
Факт у тому, що рішення суду першої інстанції, яке було залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду прийняте на підставі аналізу і дослідження доказів, наданих стороною, вщент руйнують позицію судді Дупляка С.А, побудовану на грубому ігноруванні та відхиленні доказів позивача по справі. Дійсно, зазначені рішення за будь-яких обставин не могли бути враховані у справі № 904/2607/23, яку розглядав суддя Дупляк, але вони можуть бути суттєвими доказами при розгляді дисциплінарної скарги судді Дпляка С.А. Нагадую, що мотивом подання дисциплінарно] скарги є не оцінка, або незгода з судовим рушенням, а оцінка дій судді Дупляка С.А. Оцінюючи дії судді Дупляка С.А. інспектор Пилипенко С.М. не побачив в діях судді відсутності в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору. На погляд інспектора Пилипенка С.М., наступна цитата з рішення судді Дупляка С.А. «Належних доказів на підтвердження своїх доводів, викладених у позовній заяві, позивач суду не надав» є достатньою й переконливою оцінкою істотних аргументів сторін відповідно до положень ст. 86 ГПКУ: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу». І знову ж виникає питання щодо рівня компетентності інспектора Пилипенка С.М., або до його упередженого та заангажованого ставлення до розгляду цієї скарги.
При цьому треба звернути увагу на той факт, що список клопотань позивача про залучення доказів в межах оспорюваних правовідносин, складається з 19 додатків у тому числі щодо відсутності спільного майна у розумінні ЗУ Про ОСББ та ЗУ Про особливості реалізації права власності у багатоквартирному будинку, відсутності прибудинкової території, відсутності багатоквартирного будинку як такого й жодного зареєстрованого ОСББ та інше.
Читайте також: Трохи про сутяжництво
Виправдовуючи досить специфічну позицію щодо оцінки доказів інспектор Пилипенко С.М. посилається на Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, та на Європейський суд з прав людини щодо відсутності необхідності відповідати на кожен аргумент захисту.
Тобто в згаданих документах мова йде про кожен аргумент, а не про абсолютно усі, що мало місто у рішенні Дупляка С.А. І знову ж таки, а як бути з вимогами ст. 86 ГПКУ? До цього необхідно додати дуже вагомий аргумент. Якість європейського правосуддя та довіра до нього з боку громадян жодним чином неможливо порівняти з відповідними критеріями вітчизняного правосуддя. Механістичне перенесення абсолютно непорівнянних умов є відвертим шкідництвом або недостатньою компетентністю з боку окремих представників української судової системи.
На фоні перелічених маніпуляцій та фальсифікацій інспектор Пилипенко С.М. робить наступний висновок дисциплінарна скарга зводиться до незгоди зі змістом рішення суду від 20 вересня 2023 року.
Щодо незгоди з судовим рішенням. Згідно Конституції України ст. 129. ч. 8 забезпечено право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках — на касаційне оскарження судового рішення. Відповідна норма щодо перегляду судових рішень існує й у ГПКУ ст. 25, ст. 26. Саме незгода з судовим рішенням реалізується шляхом використання права сторони по справі або її представника на апеляційне та касаційне оскарження. Зважаючи на те, що скаржник до ВРП не є стороною або представником сторони, а сам факт згоди чи незгоди з судовим рішенням взагалі не обговорювався заявником у дисциплінарній скарзі в тому числі й у зв’язку з тим, що на час подання скарги лютий 2026 р минуло вже понад два роки з моменту прийняття рішення суддею Дупляком С. А. висновок інспектора Пилипенка С. М. є відвертою спробою вигородити, прикрити, або простіше кажучи «відмазати» суддю Дупляка С. А.
Відповідно до п. 4 ст. 45 ЗУ Про ВРП підставою для відмови у відкритті дисциплінарної справи є те, що суть скарги зводиться лише до незгоди із судовим рішенням.
Існування розпливчастої норми та ще й такої, що базується на оціночних судженнях дозволяє її застосування у невиправдано та необґрунтовано широкому значенні. Ця норма ніби спеціально придумана для примітивної та банальної відмови за принципом «на всі випадки життя». Виникає питання — навіщо громадянам-платникам податків утримувати державні органи, які не лише не захищають наші конституційні права, а й створили вельми прибутковий бізнес на прикритті тих, хто їх порушує.
Таким чином, прикриваючись формальною причиною «незгода з рішенням», інспектор Пилипенко С.М. не відповів на запитання чи мали місце в діях судді підстави для дисциплінарної відповідальності судді відповідно до підпункту б п. 1 ч. 1 ст. 106 ЗУ Про судоустрій та статус суддів, чи обґрунтованою була відмова судді у розгляді наданих стороною належних та допустимих доказів?
Правова визначеність є загальним принципом права ЄС і вона вимагає, щоб право ЄС було чітким та точним, а його застосування — передбачуваним для всіх зацікавлених сторін. Відповідно, нездатність правової норми задовольнити необхідний рівень передбачуваності може призвести до висновку, що захід, вжитий на підставі цієї норми, не був законним.
Венеціанська комісія загалом рекомендує встановлювати у законодавстві вичерпний перелік конкретних дисциплінарних правопорушень та уникати загального визначення, яке може виявитися надто розпливчастим. Передбачуваність законів та точність у формулюванні неналежної поведінки судді — це наріжні каміння у питанні притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Читайте також: Процедура перегляду справ у ВСУ не досконала
Автор цілком поділяє наступну думку, яку він зазначав й у дисциплінарній скарзі. Процесуальний перегляд судових рішень та дисциплінарний процес переслідують різні цілі. Слід зазначити, що перегляд судового рішення в процесуальному порядку перш за все спрямований на виправлення порушень прав та інтересів конкретної сторони. В той час, як дисциплінарне провадження спрямоване на запобігання потенційної шкоди сторонам у майбутніх справах та репутації судової влади загалом. Отже, можливість процесуального перегляду конкретного судового акту автоматично не позбавляє орган дисциплінарної юрисдикції повноважень розглянути дії судді в межах дисциплінарної справи. Таким чином сама по собі зміна судового рішення або його залишення без змін судом вищої інстанції не є як такою причиною до притягнення або не притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Передбачувальність законів та точність у формулюванні неналежної поведінки судді — це наріжні каміння у питанні притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Тому скасування судового рішення автоматично не тягне притягнення судді до відповідальності, і, навпаки, — притягнення судді до відповідальності не має наслідком скасування прийнятого ним рішення. Відповідно залишення в силі судового рішення не є причиною щодо звільнення судді від притягнення до дисциплінарної відповідальності.
На жаль жодні заяви, скарги, звернення неспроможні пробити кам’яну стіну, збудовану корупціонерами всіх мастей — чиновниками, правоохоронцями, суддями, прокурорами тощо. Практично кожне конструктивне звернення громадянина є виявленням існуючих у державі та суспільстві недоліків та проблем. Кількість звернень громадян, якість розгляду звернень, вжиті у зв’язку з цим заходи реагування є досить об’єктивним критерієм ступеня демократизації суспільства та рівня корупції в державі.
У контексті викладеного неможливо не звернути увагу на існування певної суперечності між формальною доступністю у поданні дисциплінарної скарги заявником та багаторівневим підходом до можливості відмовити заявнику у розгляді та поверненні дисциплінарної скарги. По-перше, залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги скаржнику дисциплінарним інспектором, по-друге, залишення скарги без розгляду та повернення її скаржнику Дисциплінарною палатою. При цьому відповідно до п. 4 ст. 44 та ч. 2 ст. 45 Закону Про ВРП відповідні рішення оскарженню не підлягають. Цілком природно, що згаданий ритуал має дуже прозору мету, вигідну судді, дії якого оскаржуються і мають характер пасивного пособництва.
На прикладі дисциплінарного інспектора Пилипенко С. М. можна спостерігати дуже сумну картину, коли жодні відбори, конкурси, перевірки тощо, не захищають від проникнення навіть у свята святих судової системи некомпетентних, недобропорядних та безпринципних громадян. Саме це пояснює суттєву різницю між кількістю звільнених у 2025 р. суддів (30 суддів) за вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або його невідповідність займаній посаді та кількістю випадків «витівок» служителів Феміди протягом того ж часу (70), що були оприлюднені у відкритому доступі, за які законом передбачено звільнення судді.
Володимир ДОН, член Національної спілки журналістів України
Джерело: Юридичний вісник України
