Судова практика
Отримання грошей за підготовку незаконного перетину кордону України утворює склад злочину, передбаченого ст. 332 КК, навіть якщо жодну особу не переправлено
10 березня 2026 р. Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 138/1733/25 залишив без задоволення касаційну скаргу захисниці, яка посилалася на відсутність в обвинуваченого умислу на вчинення інкримінованого злочину.
Вироком міськрайонного суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, фігуранта визнано винним в організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України, вчиненій за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів (ч. 3 ст. 332 КК України).
У касаційній скарзі захисниця просила перекваліфікувати дії її підзахисного на ч. 3 ст. 190 КК України.
Верховний Суд вказав, що кримінальна відповідальність за ч. 3 ст. 332 КК України настає за незаконне переправлення осіб через державний кордон України, зокрема, вчинене організованою групою або з корисливих мотивів.
При цьому організація такого незаконного переправлення – це дії особи щодо розробки планів, визначення місця, часу незаконного переправлення, пошуку співучасників, створення організованої групи, її фінансування, озброєння тощо.
Для наявності у діях організатора незаконного переправлення осіб через кордон закінченого складу злочину не є обов’язковим факт перетину кордону особою, яка, згідно з планом, мала перетнути кордон, оскільки відповідальність для організатора настає вже за сам факт організації, керівництва та сприяння порадами, засобами тощо.
Під корисливим мотивом треба розуміти випадки, коли винний, здійснюючи незаконне переправлення через державний кордон України, мав на меті одержати у зв`язку з цим протиправні матеріальні блага для себе або інших осіб, одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов’язків або досягти іншої матеріальної вигоди.
Щодо кримінальної відповідальності за ст. 190 КК України, то положення закону про кримінальну відповідальність визначають шахрайство як заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою, де обман і зловживання довірою передбачені у як самостійні (альтернативні) способи вчинення шахрайства.
Для правильної кваліфікації кримінального правопорушення у цьому провадженні важливим є встановлення умислу засудженого, чи був він спрямований на об’єкт посягання – грошові кошти (чуже майно) шляхом шахрайства чи на отримання грошових коштів за незаконне переправлення особи через державний кордон України.
У цій справі фігурант систематично повідомляв свідку про порядок перетину кордону України в Республіку Молдова, а саме: про необхідність мати гідрокостюм, оскільки перетин буде через річку Дністер; подальші дії після перетину; те, що він співпрацював з начальником зміни серед прикордонників, який мав організувати півгодинний коридор для безперешкодного перетину кордону; речі, які потрібно з собою брати; вартість такої послуги та розподіл грошей, а також момент передачі їх фігуранту. Крім того, фігурант в ході розмови оговорював розподіл винагороди за перетин державного кордону.
Все це свідчить, що умисел засудженого був спрямований не шахрайське заволодіння коштами за неіснуючу послугу, а саме на отримання грошових коштів за організацію незаконного переправлення особи через державний кордон України.
Таким чином, у вироку суду наведено конкретні обставини та спосіб вчинення фігурантом організації незаконного перетину державного кордону України, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів, тобто кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, а обставина того, що жодну особу, яку він намагався незаконно переправити через державний кордон України, не переправлено, не впливає на кваліфікацію його дій за цією частиною статті.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 21 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
