Думка експерта
Як російські олігархи набувають українську землю: роль і участь українського Верховного Суду
ЗАКІНЧЕННЯ. Початок у №10
Санкції є одним із найвпливовіших, але водночас суперечливих інструментів сучасних відносин. Хоча зазвичай очікується, що вони відображатимуть стратегічні цілі держави та суспільний консенсус, їхнє впровадження нерідко супроводжується суттєвими правовими й інституційними викликами. Випадок України демонструє парадоксальну ситуацію: попри широку суспільну підтримку обмеження права власності на стратегічні активи для осіб, пов’язаних із росією, практичне застосування санкцій залишається вибірковим і непослідовним.
Згідно публічно доступної інформації щодо власників крупних пакетів акцій (5% та більше) на сайті Агентства з розвитку інфраструктури фондового ринку України акціонером Київстар є: Компанія VEON Holdings B.V. (Нідерланди), яка є власником 13 094 562 акцій Київстар, що складає частку 99,994655% у статутному капіталі Київстар та Компанія VEON Ltd. (Бермудські Острови), яка є власником 700 акцій Київстар, що складає частку 0,005345% у статутному капіталі Київстар.
В свою чергу, VEON Holdings B.V. на 100% належить VEON Ltd., Київстар на 100% належить VEON Ltd. (Див. офіційну звітність VEON до Комісії з цінних паперів і бірж США, форма FROM 20-F, стр.115).
Компанія VEON Ltd. зареєстрована як товариство з обмеженою відповідальністю відповідно до Закону про компанії Бермудських островів 1981 року . Цей закон передбачає кумулятивне голосування під час виборів директорів, що дозволяє LetterOne, а отже російським підсанкційним олігархам, забезпечити собі більшість місць у Раді директорів, як особисто, так і через призначених ними представників.
LetterOne, як найбільший окремий акціонер (загальна частка щонайменше 53,35%), має ефективний вплив, оскільки володіє найбільшим окремим пакетом акцій та правом кумулятивного голосування в VEON Ltd. — єдиний акціонер ПрАТ «КИЇВСТАР». Така інформація оприлюднена в Річному звіті VEON за 2025 рік, поданому до Комісії з цінних паперів та бірж США 16 березня 2026 року .
Таким чином, російські підсанкційні олігархи через VEON і LetterOne мають прямий вирішальний вплив в ПрАТ «Київстар».
Важливий аргументом для українських суддів має стати застосування концепції «спростовної презумпції» (rebuttable presumption). В контексті санкцій — це правовий принцип, згідно з яким факт вважається правдивим, але презумпція може бути оскаржена і скасована шляхом надання доказів протилежного. Це означає, що тягар доведення перекладається на фізичну або юридичну особу, проти якої запроваджено санкції, щоб продемонструвати, чому презумпція не повинна застосовуватися. В нашому випадку, право власності підсанкційних осіб на акції «Київстар» вважається встановленим. Підсанкційні особи не обмежені в своєму праві на спростування в судовому порядку правомірності застосування обмежувальних заходів, в тому числі конфіскації належних їм акцій «Київстар».
Суд Європейського Союзу у своєму нещодавньому рішенні у справі C-84/24 від 12 березня 2026 року підтвердив застосування спростовної презумпції щодо осіб, включених до санкційного списку. Суд постановив, що володіння 50% акцій компанії дає підстави для презумпції контролю, що поширюється не лише на саму компанію, а й на її кошти та економічні ресурси. Відповідно, тягар доказування перекладається на фізичну або юридичну особу, щодо якої застосовано обмежувальні заходи, й вона зобов’язана довести, що ця презумпція не повинна застосовуватися.
Крім того, у справі C-465/24 від 12 березня 2026 року Суд постановив, що заморожування коштів абсолютно та безумовно унеможливлює участь власника депозитарних розписок — юридична особа, на яку накладено санкції, володіє 41,82 % — або будь-якої особи чи організації, пов’язаної з цим власником, у загальних зборах акціонерів та голосування на цих зборах.
Здійснення прав на участь та голосування на зборах власників таких сертифікатів, що випливають із цих сертифікатів, є актом використання цих сертифікатів, який, як такий, має класифікуватися як «використання коштів».
Дійсно, реалізація цих прав призводить до прийняття зборами власників цих цінних паперів рішень, які неминуче впливають на стан і функціонування компанії, а отже, принаймні опосередковано, на її вартість і, відповідно, на оціночну вартість акцій або депозитарних розписок, що перебувають у володінні особи, на яку накладено санкції.
Оновлений Верховний Суд, діяльність якого ґрунтується на так званих «західних правових стандартах», розпочав функціонування у 2017 році. Після проведення судової реформи та реформування органів суддівського врядування, здійснених за активної участі партнерів з Європейського Союзу, Великої Британії, США та Канади, Верховний Суд став одним із ключових символів міжнародної підтримки процесу зміцнення судової влади в Україні. Міжнародна участь поширилася також на структури суддівського врядування, у межах яких міжнародні експерти брали участь у процедурах добору та оцінювання суддів як складової ширших інституційних реформ.
За таких умов можна було б очікувати формування високого рівня довіри до неупередженості та професійності українських суддів. Однак на тлі задокументованої історії корупційних скандалів така довіра, цілком закономірно, залишається обмеженою. Зокрема, у травні 2023 року Голову Верховного Суду України було затримано в межах розслідування справи про хабарництво, пов’язаної з українським олігархом, який, за даними слідства, намагався підкупити суд з метою збереження контролю над акціями гірничодобувної компанії. Попри те, що Голова Верховного Суду був не єдиним фігурантом цієї справи, інші судді, причетні до розслідування, продовжують обіймати свої посади. Водночас Національне антикорупційне бюро України продовжує здійснювати відповідні слідчі та процесуальні дії в межах цього провадження.
Санкційна політика України забезпечена законодавчими механізмами конфіскації активів, її практична реалізація характеризується вибірковістю та непослідовністю. Незважаючи на широку суспільну підтримку обмеження права власності на стратегічні активи для осіб, пов’язаних із російською федерацією, низка особливо цінних і стратегічно важливих активів продовжує перебувати під їхнім фактичним контролем, тоді як придбання нових активів триває.
Судові рішення щодо скасування арештів активів, затягування передачі права власності на об’єкти критичної інфраструктури, сприяння судової влади в захоплені українських земель, а також випадки фактичного захисту активів від примусового стягнення на тлі резонансних корупційних скандалів у сукупності свідчать про наявність інституційних вразливостей у функціонуванні сучасної системи державного управління України.
Читайте також: В дохід держави може бути стягнуто все одержане за правочинами, вчиненими всупереч санкціям і з метою обходу блокування активів
Порівняльні приклади з інших юрисдикцій, зокрема практика застосування у Великій Британії Закону про національну безпеку та інвестиції, а також чіткі правові позиції Суду справедливості Європейського Союзу (C-465/24, 2026; C-84/24, 2026), демонструють можливість рішучого та послідовного застосування санкцій навіть у справах, що стосуються складних структур власності та транснаціональних корпорацій. Водночас українська судова практика, зокрема у справах № 926/844/25, № 926/814/25, № 926/3602/23, № 926/3604/23 та № 926/3616/23, свідчить про прямо протилежні тенденції.
Замість належного виконання законодавства та конфіскації українських активів підсанкційних російських олігархів, за сприяння господарських судів України такі особи продовжують активно набувати у власність українську землю. Це, своєю чергою, засвідчує відсутність достатньої політичної волі та інституційної доброчесності у сфері реалізації санкційної політики держави. За таких обставин доводиться констатувати, що принципи санкційного комплаєнсу фактично залишаються недостатньо інтегрованими у практику діяльності судів України, в т.ч. Верховного Суду.
Таким чином, система реалізації санкцій в Україні вже містить необхідний законодавчий інструментарій, однак потребує забезпечення прозорого врядування, послідовної судової практики та належної координації між державними інституціями.
Гарантування ефективного, послідовного та неупередженого застосування санкційного законодавства є необхідною передумовою для підтримання суспільної довіри та забезпечення національної безпеки держави.
Василь ГОСТЮК,
к.ю.н., LL.M. International Business Law
Джерело: Юридичний вісник України
