Судова практика
Наявність у позивача житла на тимчасово окупованій території не могла бути умовою для звернення стягнення на предмет іпотеки в період дії мораторію, встановленого Законом № 1304-VII
22 червня 2026 р. Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 755/21823/21 залишив без задоволення касаційну скаргу банку, за яким було зареєстровано право власності на квартиру – предметом іпотеки на забезпечення за споживчим кредитом в іноземній валюті.
Власник житла позивався до банку та приватного нотаріуса про скасування рішення державного реєстратора та визнання права власності на нерухоме майно за банком. На обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що у 2008 р. він отримав від банку кредит в іноземній валюті, забезпеченням якого стала його квартира. У серпні 2020 р. приватний нотаріус зареєстрував право власності на цю квартиру за банком.
Позивач вважав це рішення незаконним, оскільки воно було прийняте під час дії мораторію на примусове стягнення майна. Квартира є його єдиним місцем проживання, а інше майно (будинок), яке зареєстроване за ним, знаходиться в м. Горлівка Донецької області, що є тимчасово окупованою територією, тому він не може ним фактично користуватися.
Читайте також: Не допускається визнання грошових вимог кредиторів – юридичних осіб, створених та зареєстрованих за законодавством рф
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, частково задовольнив позов з тих мотивів, що оскаржуване рішення державного реєстратора прийняте у супереч Закону «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» № 1304-VII. Наявність у позивача будинку в м. Горлівка не спростовує факт відсутності іншого житла, оскільки цей населений пункт є тимчасово окупованим, і власник позбавлений можливості реально володіти та користуватися цим майном.
У касаційній скарзі банк стверджував, що на спірні правовідносини мораторій не поширюється. В жодній редакції Закону не міститься вимог, умов чи виключень щодо місцезнаходження або будь-яких інших характеристик додаткового нерухомого майна, можливість чи неможливість користування таким додатковим житлом. Визначальною обставиною є саме його наявність або відсутність. Суди встановили, що за позивачем зареєстровано право власності на будинок у м. Горлівка Донецької області, однак не прийняли до уваги цю обставину, оскільки, на думку судів, цей будинок знаходиться на окупованій території.
Верховний Суд зазначив, що положення п. 5 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мають тлумачитися як такі, що поширювалися на всі території України, щодо яких законодавством України був установлений правовий режим тимчасової окупації, а тому правила, встановлені цією нормою, однаковою мірою стосувалися і майна, розташованого на інших тимчасово окупованих територіях. Інше тлумачення не відповідало б меті Закону, принципу верховенства права та призводило б до необґрунтованого різного правового становища осіб, які перебували у фактично однакових умовах втрати контролю над належним їм нерухомим майном.
Квартира позивача є предметом іпотеки як забезпечення за споживчим кредитом в іноземній валюті, загальна площа якої становить 70,00 кв. м, тобто, не перевищує 140 кв. м, використовується ним як місце постійного проживання. Також позивач є власником будинку на тимчасово окупованій території.
Станом на час прийняття оспорюваних рішень м. Горлівка Донецької області визначалося законодавством України тимчасово окупованою територією.
Суди попередніх інстанцій зробили правильні висновки, що наявність у особи права власності на житло, яке знаходиться в зоні окупації, де власник не має юридичної та фактичної можливості здійснювати свої повноваження, свідчить про відсутність у нього іншого житла.
Таким чином, за висновком ВС, оспорюване рішення державного реєстратора було прийняте з порушенням Закону «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який станом на час здійснення реєстрації права власності на предмет іпотеки за банком був чинним, що є самостійною і достатньою підставою для його скасування.
При цьому Верховний Суд відступив від висновків, сформульованих у постанові ВС від 09 січня 2025 р. у справі № 522/18134/21.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 22 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
