Судова практика
Для визнання особи винною в умисному тяжкому тілесному ушкодженні, заподіяному одним ударом, слід довести значну силу удару або умисний вибір місця його нанесення
14 липня 2026 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 357/10997/19 задовольнив касаційні скарги засудженого та захисника та змінив вирок, перекваліфікувавши дії засудженого з ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть) на ч. 1 ст. 119 КК (вбивство через необережність), звільнивши засудженого від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.
Згідно з вироком суду, засуджений під час раптового конфлікту вдарив кулаком в обличчя потерпілого, що, за висновком експерта, викликало гідравлічну хвилю, яка спричинила розрив аксонів у довгастому мозку та крововилив, що є тяжким тілесним ушкодженням, яке перебуває у причиновому зв’язку зі смертю потерпілого.
Захист доводив, що засуджений не мав умислу на заподіяння тяжкої шкоди здоров’ю, а докази не підтверджують значної сили удару.
Верховний Суд, розглянувши касаційну скаргу сторони захисту вказав, що аби визнати особу винною в умисному тяжкому тілесному ушкодженні, заподіяному одним ударом, обвинувачення має довести поза розумним сумнівом одну з двох альтернативних обставин: удар був значної сили; або особа завдала його в таке місце чи в такий спосіб, який завідомо для неї призводить до тяжких наслідків. У цій справі жодну з цих обставин обвинувачення не довело: судово-медичний експерт констатував, що визначити силу удару за наявними слідами неможливо, а виникнення гідравлічної хвилі залежало насамперед від індивідуальних фізіологічних факторів потерпілого, зокрема високої концентрації алкоголю в крові.
Суд також урахував хаотичний характер обопільної бійки і те, що засуджений не має навичок бойових мистецтв та не міг передбачити специфічний фізіологічний ефект удару. Також Суд врахував його подальшу поведінку – спроби надати допомогу потерпілому й викликати лікарів, що підтверджує відсутність наміру заподіяти тяжку шкоду.
Оскільки причинний зв’язок між ударом і смертю потерпілого очевидний, але засуджений не передбачав, хоча й повинен був передбачати, настання таких наслідків, у його діях, за висновком ВС, убачається необережна форма вини у виді злочинної недбалості.
Оскільки злочин за ч. 1 ст. 119 КК є нетяжким, а з дня події до дня набрання вироком законної сили минуло понад п’ять років, Верховний Суд на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК звільнив засудженого від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності та звільнив його з-під варти, а цивільний позов потерпілого залишив без розгляду, зазначивши, що позивач не позбавлений права звернутися до суду в порядку цивільного судочинства.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 22 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
