Судова практика
Ні Цивільний кодекс, ні Закон «Про оренду землі» не вимагають підписання кожного аркуша договору оренди
15 липня 2026 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 383/1513/23 залишив без задоволення касаційну скаргу власниці земельної ділянки, якій було відмовлено у поверненні ділянки з чужого незаконного володіння.
Позивачка стверджувала, що не укладала й не підписувала договору оренди землі 2019 р. щодо належної їй ділянки. Відсутність її підпису на кожній сторінці договору вважала підставою визнання відсутності волевиявлення на укладення договору. Судова почеркознавча експертиза встановила, що на 1-й і 2-й сторінках чотиристорінкового договору підписи виконані не позивачкою, а іншою особою з наслідуванням її підпису, тоді як на 3-й і 4-й сторінках (включно з графою підпису орендодавця) – самою позивачкою.
Суд першої інстанції задовольнив позов, апеляційний – відмовив, визнавши договір дійсним.
Верховний Суд погодився з апеляційним судом та послався на ст. 207 ЦК, згідно з якою письмова форма правочину означає, що його зміст зафіксовано в документі, підписаному сторонами, а також на ст. 14, 15 Закону «Про оренду землі», що встановлюють істотні умови договору оренди землі. Твердження позивачки про те, що вона не підписувала перший та другий аркуш договору оренди земельної ділянки як про підставу визнання його неукладеним не ґрунтується на нормах чинного законодавства, оскільки нормами ЦК України та Закону України «Про оренду землі» не передбачено підписання кожного аркушу договору.
Волевиявлення є важливим чинником, без якого неможливо вчинення правочину, що узгоджується зі свободою договору, а позивачка виявила свою волю на укладення договору в момент досягнення згоди з усіх його істотних умов, підписавши договір.
Оскільки підпис на останній сторінці (де міститься графа підпису орендодавця) підтверджено експертизою як справжній, а на виконання договору сторонами підписано й акти приймання-передачі ділянки та визначення її меж у натурі, які позивачка не заперечувала, Верховний Суд визнав волевиявлення на укладення договору доведеним.
Суд також зазначив, що позивачка не заявляла клопотання про додаткову чи повторну експертизу за ст. 113 ЦПК, а її доводи в касаційній скарзі фактично зводяться до переоцінки доказів, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції за ст. 400 ЦПК.
Отже, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 22 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
