Відшкодування судових витрат без ПДФО. Одна ластівка весни не робить…

Що робити, якщо виконання вимог одного закону призводить до порушення іншого? Звісно, в ідеалі такого не має бути. Але ж законодавство не є ідеальним, тому потрапити до законодавчої пастки суб’єкти господарювання (як юридичні особи, так і ФОПи) можуть за найнесподіваніших обставин, наприклад… виконуючи рішення суду. Адже, якщо у рішенні суду йдеться про виплати фізичним особам, суб’єкт господарювання є не лише відповідачем у справі, а й податковим агентом. Отже, йому доводиться розбиратися із питаннями оподаткування виплачуваних сум, чи не найпроблемнішими серед яких є суми відшкодування судових витрат і витрат на правничу допомогу.

Або дохід, або додаткове благо, але є винятки

Проблема оподаткування сум відшкодування судових витрат й витрат на правничу допомогу має багаторічну історію, в якій нещодавно з’явилася нова (й дуже цікава!) сторінка.  Суть проблеми описано в публікаціях від 15.08.2025 р. «Чи оподатковуються кошти, отримані на виконання рішень українських судів?» та від 05.08.2025 р. «Чи оподатковуються кошти, отримані на виконання рішення Європейського суду з прав людини?». 

Нагадаємо: податківці вважають суми відшкодування, зокрема, й ті, що виплачують за рішеннями українських судів, оподатковуваним доходом фізичних осіб (отримувачів), а юридичних осіб чи ФОПів, які це відшкодування здійснюють, податковими агентами. 

Читайте також: Компенсація судових витрат у разі закриття провадження у справах з розгляду скарг на дії, рішення, бездіяльність виконавця є можливою

Звісно, з економічного погляду суми відшкодування не можуть вважатися доходом. Проте податківці не надто переймаються економічною теорією. Обґрунтовуючи свою позицію, вони посилаються винятково на Податковий кодекс України (ПКУ), у якому є прямі норми щодо оподаткування сум відшкодування. Таких норм дві, й обидві вони належать до пункту  164.2 ПКУ, який, як відомо, містить перелік видів доходів фізичних осіб. Безпосередньо про відшкодування йдеться у:     

• підпункті 164.2.14 (у контексті тематики цієї публікації акцентуємо увагу на  його підпунктах «а» та «ґ»);
• підпункті «г» підпункту 164.2.17.

У першому випадку відшкодування класифікують як різновид доходу, в другому – як додаткове благо. Проте обидві норми передбачають низку винятків, і саме від них залежить, чи потрібно утримувати ПДФО й військовий збір із сум конкретних виплат. Тож податковому агенту, якого суд зобов’язав здійснити відшкодування, потрібно обрати одну з двох норм і розібратися з винятками. Завдання, зважаючи на розпливчасті й суперечливі формулювання обох норм, не таке вже й просте. А тому чимало суб’єктів не покладаються на власне розуміння, а звертаються із запитом до Державної податкової служби.

Читайте також: У разі закриття кримінального провадження у зв’язку зі смертю обвинуваченого процесуальні витрати органу досудового розслідування покриває держава

 У Єдиному державному реєстрі ІПК на офіційному сайті ДПС можна знайти чимало таких консультацій. Втім, пошук в реєстрі потребує часу й зусиль. Натомість ті самі ІПК можна швидко (за наведеними далі гіперпосиланнями) знайти в розділі «Офіційні роз’яснення» системи Lex. Серед останніх ІПК за аналізованою проблемою – роз’яснення:

від 21.09.2026 р. № 5599/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК (далі – ІПК № 5599);

від 07.09.2026 р. № 5320/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК (далі – ІПК № 5320);

від 17.08.2026 р. № 4848/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК;

від 06.04.2026 р. № 1975/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК;

від 24.03.2026 р. № 1755/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК;

від 11.03.2026 р. № 1388/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК;

від 03.12.2025 р. № 6446/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК;

від 15.10.2025 р. № 5485/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК;

від 31.07.2025 р. № 4127/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК;

від 22.07.2025 р. № 3943/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК;

від 10.06.2025 р. № 3195/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК (далі – ІПК № 3195).

В усіх цих ІПК (за винятком ІПК № 5320), а також в багатьох інших, наданих раніше (див., наприклад, роз’яснення від 02.11.2021 р. № 4152/ІПК/99-00-04-03-03-06) однаковий (по суті) висновок: сума відшкодування – додаткове благо, той, хто її виплачує, – податковий агент, тобто, податківці орієнтуються на пп. «г» пп. 164.2.17. Аби зрозуміти, чи мають вони рацію, розглянемо відмінності між нормами ПКУ. 

Логіка податківців: судовий збір і витрати на правничу допомогу включаються до складу судових витрат, а не збитків і не матеріальної шкоди, отже, це – пп. «г» пп. 164.2.17 ПКУ, а виняток, передбачений цією нормою на зазначені виплати не поширюється, позаяк відшкодування здійснює юридична особа за власний рахунок.

Неналежне виконання судового рішення

Вимоги податкової служби стосуються податкових агентів, які у суді є відповідачами. Але ж у судових справах завжди є інша сторона – позивач, а в неї – свої інтереси.

Отже, позивач витратив на правову допомогу певну суму, суд ухвалив рішення щодо відшкодування саме цієї суми, проте… Якщо відповідач сумлінно виконає обов’язки податкового агента, сума, яку фактично отримає позивач, буде меншою майже на чверть через утримання  ПДФО (18 %) та військового збору (5 %). Не важко припустити, що фізичній особі це не сподобається, тож у неї з’являється нова підстава для звернення до суду. 

Читайте також: Процесуальні витрати органу досудового розслідування не підлягають стягненню з особи, кримінальне провадження щодо якої закрито через декриміналізацію діяння

Суди у таких випадках зазвичай підтримують фізичних осіб, спираючись, зокрема, на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові Касаційного цивільного суду від 25.03.2024 р. у справі № 461/2729/22: «Перерахування стягувачеві суми меншої, ніж зазначена у резолютивній частині судового рішення (виконавчому документі), не вважається належним виконанням судового рішення. Предметом грошового зобов’язання є грошові кошти, виражені у відповідній валюті. Сплата (перерахування) коштів у розмірі меншому, ніж зазначена у резолютивній частині судового рішення (виконавчому документі), свідчить про порушення принципу належного виконання в частині належного предмету виконання».

Натомість спроби суб’єктів господарювання довести, що вони лише виконували свій податковий обов’язок, підтримки у судах не знаходять. Навіть якщо як доказ вони використовують роз’яснення Державної податкової служби (ДПС), отримані ними у вигляді індивідуальних податкових консультацій (ІПК). 

Опинившись між молотом і ковадлом, суб’єкти господарювання, як свідчить практика, бачать для себе єдиний вихід – виплатити позивачеві усю визначену судом суму, а задля уникнення податкових проблем сплатити податки за власний рахунок. Очевидно, що такий вихід навряд чи можна вважати оптимальним. Тож не дивно, що зрештою один з податкових агентів, звинувачений через утримані податки у неналежному виконанні рішення суду, додумався, так би мовити, «зайти» з іншого боку. Позаяк суди не сприймають ІПК як аргумент на користь зменшення суми виплати, варто спробувати оскаржити… саму ІПК.   

Читайте також: Підтвердження розміру процесуальних витрат, у тому числі на правничу допомогу, входить до предмета доказування у кримінальному провадженні

Спроба виявилася вдалою: рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27.03.2026 р., яке підтримано постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2026 р. у справі № 380/20482/25, визнано протиправною та скасовано індивідуальну податкову консультацію Державної податкової служби України від 10.06.2025 р. № 3195/ІПК/99-00-24-03-03. В Єдиному реєстрі ІПК вона має статус «анульовано за рішенням суду», а замість неї ДПС, як того вимагає ПКУ, надала нову консультацію. В ІПК № 5320 податківці відмовляються від своїх традиційних аргументів, натомість «підхоплюють» аргументи із рішення суду. На підтвердження – декілька цитат із зазначеної ІПК: 

• «компенсація судових витрат за своєю правовою природою є обов’язковим відшкодуванням, передбаченим процесуальним законом, і фактично є формою відшкодування збитків, заподіяних особі неправомірними діями / бездіяльністю, рішеннями іншої сторони у справі та вимушеними матеріальними втратами, які особа зазнала у зв’язку із зверненням за судовим захистом з метою відновлення свого порушеного права, а не додатковим благом»;
• «судові витрати є збитками у розумінні абзацу «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 Кодексу та не відносяться до загального оподатковуваного доходу»;
• «судові витрати не є доходом, у розумінні п.п. 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 та п.п. 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 Кодексу, а тому не підлягають оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб та військовим збором. При цьому (…) не виступає <…>  податковим агентом».

Виконання рішення суду не означає зміну позиції

Чи призведе рішення суду до зміни позиції ДПС? Можливо. Але точно не одразу, адже у категорії 103.02 Загальнодоступного інформаційно-довідкового ресурсу (ЗІР) на офіційному сайті ДПС досі залишається відповідь, у якій зафіксовано старий підхід податківців, а наприкінці обнадійливої ІПК № 5320 є традиційне нагадування, що її може використовувати лише безпосередній отримувач.

Саме так закінчилася б ця публікація, якби в Єдиному реєстрі не з’явилася ІПК № 5599, яка продемонструвала, що податківці не мають наміру відступати від попередньої позиції.  У ній ДПС знову кваліфікує відшкодування витрат на професійну правничу допомогу як додаткове благо та наполягає на утриманні ПДФО і військового збору. І це попри пряме застереження суду, який зазначив, що контролюючий орган не врахував положення п.п. «а» п.п. 164.2.14 ПКУ та помилково відніс судові витрати до додаткового блага. Тобто, замість перегляду власної практики ДПС, схоже, вирішила обмежитися виконанням судового рішення в конкретній справі.

Можна було б припустити, що безпосередній виконавець (тобто, людина, яка відповідала на запит платника податку) не знав ані про судове рішення, ані про анулювання ІПК з аналогічним змістом. Проте зі змісту самої ІПК № 5599 можна зрозуміти, що це не так. Адже:

• по-перше, платник податку просить надати консультацію «з урахуванням висновку Верховного Суду». І хоча в ІПК не названо номер справи, не важко здогадатися, що йдеться про справу № 380/20482/25;
• по-друге, у завершальній частині консультації наголошено не лише на індивідуальному характері ІПК (це є в усіх ІПК, і це відповідає вимогам ПКУ). Фактично податківці дають зрозуміти: висновки, викладені в ІПК № 5320, вони готові застосовувати лише до того платника, на користь якого ухвалено судове рішення. Намагаючись виправдати такий підхід, податківці посилаються на п.п. 14.1.172-1 ПКУ, проте фактично вкладають у нього значно більше змісту, ніж міститься у самому тексті норми. У зазначеному підпункті лише наведено визначення поняття «індивідуальна податкова консультація». І у цьому визначенні точно немає такого: «контролюючий орган, надаючи індивідуальну консультацію, наділений правом тлумачити лише норму податкового законодавства в практичному її використанні, при цьому не вправі їх роз’яснювати з урахуванням висновків апеляційних судів, Верховного Суду у конкретних спорах з конкретними обставинами». 

Отже, ІПК № 5320 не свідчить про зміну позиції податківців, проте рішення суду вони виконали. А значить, у суб’єктів господарювання, які опинилися у подібній ситуації, є алгоритм дій і є надія на справедливе рішення. Але, на переконання авторки, щоб остаточно розв’язати проблему, потрібні зміни до Податкового кодексу України. І не просто зміни, а концептуальне переосмислення поняття «дохід», адже наразі це поняття має занадто широке значення.

Ірина Назарбаєва,
консультантка з питань оподаткування й
бухгалтерського обліку ActiveLex

Поділитися

Твітнути