Судова практика
Місцевий норматив забезпеченості жилою площею не може бути суворішим за загальний норматив жилої площі в Україні
25 серпня 2026 р. Верховний Суд у складі колегії суддів КАС у справі № 400/573/26 залишив без задоволення касаційну скаргу виконкому на судові рішення, якими скасовано рішення скаржника та зобов’язано його повторно розглянути заяву позивача про взяття на квартирний облік без вимоги щодо відсутності у нього власного житла.
Позивач – учасник бойових дій, який не має власного житла та проживає з дружиною і донькою у будинку батьків, звернувся до виконкому із заявою про взяття на квартирний облік. Орган відмовив у зарахуванні, оскільки забезпеченість жилою площею на одного члена сім’ї становить 11,4 кв. м, що перевищує місцеву норму у 7 кв. м. Позивач вважав цю відмову протиправною та такою, що порушує його право на поліпшення житлових умов.
Суди попередніх інстанцій позов задовольнили, оскільки позивач не має власного житла та, як учасник бойових дій, має право на першочергове забезпечення жилою площею. Забезпеченість сім’ї позивача жилою площею у розмірі 11,4 кв. м на особу, хоча й перевищує місцевий норматив (7 кв. м), однак є меншою за загальний норматив, установлений ст. 47 ЖК (13,65 кв. м), а тому не позбавляє позивача права бути взятим на квартирний облік.
Верховний Суд погодився із судами попередніх інстанцій та зазначив, що підстави для визнання громадян такими, що потребують поліпшення житлових умов та взяття їх на квартирний облік визначають ст. 34 ЖК і п. 13 Правил № 470. За цими нормами на облік ставлять осіб, які забезпечені жилою площею нижче рівня, встановленого місцевими органами влади спільно з профспілками. Стаття 47 ЖК встановлює інший показник — норму жилої площі для надання житла у розмірі 13,65 кв. м на особу.
Скаржник вважав, що суд помилково застосував ст. 47 ЖК для оцінки права на облік, оскільки рівень забезпеченості для взяття на облік визначає виключно орган місцевого самоврядування, а взяття на облік і надання житла є двома різними процедурами.
Читайте також: У разі зміни місця проживання особа не підлягає зняттю з квартирного обліку
Проте Верховний Суд ці доводи відхилив, підтвердивши правомірність комплексного застосування зазначених норм для оцінки права позивача на квартирний облік.
Суд звернув увагу на те, що п. 13 Правил № 470 та рішення органу місцевого самоврядування дозволяють йому визначати рівень забезпеченості жилою площею для взяття громадян на облік. Організація цього процесу обмежена законом: місцевий норматив не може перевищувати загальний норматив, установлений ст. 47 ЖК. З огляду на це Верховний Суд роз’яснив, що делегований місцевий норматив не може встановлювати поріг допуску до квартирного обліку вищим (суворішим), ніж загальний норматив забезпеченості житлом, визначений ст. 47 ЖК, оскільки квартирний облік є передумовою реалізації права на житло, а не самостійною перешкодою для нього.
Верховний Суд зауважив, що тлумачення норми місцевого рівня забезпеченості (7 кв. м) як самостійної підстави для відмови у взятті на облік створює парадокс. Особа з площею 11,4 кв. м, яку ст. 47 ЖК прямо визнає такою, яка потребує поліпшення порівняно із загальним нормативом (13,65 кв. м), позбавляється можливості стати в чергу. Такий підхід суперечить меті квартирного обліку — забезпеченню права на житло громадян, чиє забезпечення є об’єктивно нижчим за законний рівень.
У підсумку Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін.
Підготувала Тетяна Романенко
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 23 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
