Судова практика
Зміна позиції окремих працівників щодо вимог колективу у трудовому спорі можлива виключно через звернення до уповноваженого представницького органу, а не до роботодавця
4 серпня 2026 р. Верховний Суд у складі колегії суддів КАС у справі № 640/22171/21 залишив без задоволення касаційну скаргу Укрзалізниці на судові рішення щодо відмови в скасуванні подання та розпорядження Національної служби посередництва та примирення (НСПП) про реєстрацію колективного трудового спору між Укрзалізницею та її працівниками.
Укрзалізниця обґрунтувала позов тим, що вимоги працівників Депо щодо колективного трудового спору з Укрзалізницею сформовані з порушенням ст. 4 Закону № 137/98-ВР. До оформлення вимог протоколом 253 працівники відкликали свої підписи та відмовилися від участі в спорі. Через це вимоги не набрали необхідної кількості голосів. Позивач просив визнати протиправними та скасувати подання й розпорядження НСПП про реєстрацію цього колективного трудового спору.
Читайте також: Спір щодо зміни колективного договору вирішується в порядку примирно-третейської процедури, а не позовного провадження
Суди попередніх інстанцій відмовили в позові, оскільки відповідачі діяли виключно на підставі, в межах повноважень та у законний спосіб.
У касаційній скарзі зазначалося, що суди неправильно застосували ч. 1 ст. 4 Закону № 137/98-ВР і п. 4.1 Положення № 43. Скаржник наполягав, що працівник має право в будь-який спосіб заявити про відмову від своїх вимог та участі в колективному трудовому спорі.
Верховний Суд погодився із судами попередніх інстанцій та констатував, що підписи 705 із 1332 працівників Депо (52,93%) легітимно підтвердили волю більшості колективу на старті процедури.
Подальші заяви про відкликання підписів, що надійшли до адміністрації до оформлення вимог протоколом профспілки, не скасовують зафіксованого кворуму та не є підставою для відмови НСПП у реєстрації колективного трудового спору. Оскільки волю більшості вже було зафіксовано у підписних листах, то подання заяв про відмову безпосередньо роботодавцю, а не представникам працівників, не припиняє розпочатої процедури формування вимог.
Суд наголосив, що вирішення колективних спорів захищає найманих працівників як об’єктивно слабшу сторону, залежну від роботодавця. Передача заяв про відкликання підписів адміністрації, а не профспілці, не доводить добровільної зміни волевиявлення. Через потенційний вплив роботодавця суд оцінює дійсну та вільну волю колективу виключно за документами, які оформлені через уповноважений представницький орган.
З огляду на це та на підставі аналізу ч. 1 ст. 4 Закону № 137/98-ВР у взаємозв’язку з п. 4.1 Положення № 43 Верховний Суд вказав, що вимоги найманих працівників на виробничому рівні є чинними з моменту їх підтримки більшістю трудового колективу. Таке волевиявлення фіксується у підписних листах і оформлюється протоколом уповноваженого представницького органу.
Законодавство не передбачає механізму, який дозволяв би роботодавцю збирати зустрічні заяви працівників для зміни чи анулювання волевиявлення більшості. Подальше анулювання підписів у такий спосіб нівелює сутність колективного захисту та суперечить процедурі врегулювання спорів. Працівник має право змінити свою позицію та відкликати підпис, проте реалізувати це право він може виключно шляхом подання заяви до уповноваженого представницького органу найманих працівників.
У підсумку Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін.
Підготувала Тетяна Романенко
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 23 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
