Судова практика
Підписаний договір позики, в якому зазначено про отримання коштів, підтверджує факт їх передачі без окремої розписки
Підтвердження факту передачі коштів за договором позики без надання окремої розписки: підписаний договір позики, що містить відповідне застереження, є самостійним та достатнім доказом отримання грошей позичальником
14 жовтня 2026 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати КЦС у справі № 757/60883/24 залишив без задоволення касаційну скаргу представника позичальника на судові рішення, якими стягнуто заборгованість за договором позики та 10 % річних.
Позикодавець зазначав, що між сторонами укладено договір позики, за яким він передав відповідачу кошти. Встановлений договором строк повернення коштів сплив, проте позичальник борг не сплатив.
Суди позов задовольнили з тих мотивів, що, підписуючи договір позики, відповідач погодився з його умовами, сумою позики, відповідальністю та фактом передачі грошових коштів.
Представник відповідача заперечував передачу грошей через відсутність розписки й банківських документів. Також він оскаржував стягнення боргу в доларах та 10% річних, вважаючи валюту зобов’язання помилковою, а договірні проценти — платою за користування, а не відповідальністю за невиконання.
Верховний Суд погодився із судами попередніх інстанцій та підтвердив сформульований у практиці ВС підхід до застосування ст.ст. 1046, 1047 ЦК щодо реальності правочину.
Суди повинні встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов (узгоджується з постановою ВП ВС від 16 січня 2019 р. у справі № 464/3790/16-ц).
Читайте також: Договір позики, за яким один із подружжя отримує гроші в борг, не потребує письмової згоди іншого з подружжя
При цьому Верховний Суд зауважив, що окрема розписка не є єдиним доказом передачі коштів; сам текст договору позики може підтверджувати реальність передачі грошей, якщо в ньому міститься відповідне застереження.
Визначальним став п. 3 договору, який підтверджував отримання готівки до його підписання.
Крім того, Суд розмежував плату за користування позикою (ст. 1048 ЦК) і відповідальність за прострочення (ч. 2 ст. 625 ЦК).
Оскільки в п. 2 договору сторони визначили безпроцентну позику, яка у разі прострочення стає процентною зі сплатою 10 % річних, Суд погодився зі стягненням цих 10% річних за невиконання зобов’язання за ч. 2 ст. 625 ЦК. Таким чином, сторони скористалися правом змінити розмір законної відповідальності з 3% на 10% річних.
Верховний Суд також визнав правомірним стягнення боргу в гривневому еквіваленті іноземної валюти станом на день виконання рішення, оскільки сторони в договорі погодили повернення еквівалента за курсом НБУ.
Отже, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін.
Підготувала Тетяна Романенко
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 23 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
