Придбання права на одностороннє розірвання договору купівлі-продажу: cui bono, cui prodest?

Тетяна БОДНАР,
доктор юридичних наук,
член-кореспондент НАПрНУ,
професор кафедри цивільного
права Київського національного
університету ім. Т. Шевченка

Однією з останніх «новел» цивільного законодавства України стали положення ст. 658-1 ЦК України, якою кодекс було доповнено згідно із Законом від 23 березня 2017 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо корпоративних договорів». Незважаючи на те, що положення зазначеної статті не мають жодного відношення до корпоративних договорів (і в цьому аспекті нами не розглядаються), а включення ст. 658-1 до ЦК України викликало чимало запитань та непорозумінь, зміст зазначеної статті і з’ясування правової природи домовленості щодо придбання права на одностороннє розірвання договору потребують теоретичного осмислення й обґрунтування.

Щодо придбання права на одностороннє розірвання договору

Перше, що привертає до себе увагу, це те, що придбання права на одностороннє розірвання договору можливе лише стосовно договору купівлі-продажу Про це свідчить як розміщення ст. 658-1 в § 1 «Загальні положення про купівлю-продаж» Глави 54 ЦК України «Купівля-продаж», так і диспозиція норми, вміщеної в ч. 1 зазначеної статті, що починається словами «Сторони договору купівлі-продажу….». Слід, однак, зазначити, що згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України загальні положення про купівлю-продаж застосовуються також до договору поставки, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру взаємовідносин сторін. Відтак, ст. 658-1 ЦК України має поширюватися і на відносини поставки.

Невизначеність у ст. 658-1 сторони (продавця чи покупця) договору, яка має право на придбання права на одностороннє розірвання договору, дає підстави для висновку про те, що такою стороною може бути будь-яка зі сторін — як продавець, так і покупець.

Щоправда такий висновок виглядає досить неоднозначним, оскільки в ч. 2 ст. 658-1 йдеться про сторону, яка набула право розірвати договір і яка протягом визначеного строку не заявить вимогу про виконання договору. Як відомо, договір купівлі-продажу — це двосторонній договір. Отже, правами та обов’язками наділені обидві сторони. Це означає, що кожна із сторін бере на себе обов’язок перед іншою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, і, водночас, має право вимоги щодо іншої сторони. Якщо ці загальні положення щодо поняття двостороннього договору, що сформульовані виходячи зі змісту частина 2 і 3 ст. 626 ЦК України, застосувати до договору купівлі-продажу, то відразу постає питання: яка із сторін (продавець чи покупець) і на якій стадії виконання договору купівлі продажу (поставки) «не заявить вимогу про виконання договору», щоб договір купівлі-продажу вважався розірваним? На жаль, чіткої відповіді на це питання в ст. 658-1 ЦК України немає.

Ніхто не може передати іншому більше ніж має сам

Другим, не менш важливим, аспектом, що також потребує чіткої відповіді, є питання щодо кваліфікації способу розірвання договору купівлі-продажу. В ч. 1 ст. 658-1 ЦК України йдеться про придбання в іншої сторони права розірвати цей договір в односторонньому порядку. Така юридична конструкція, на наш погляд, є невдалою, оскільки придбати [очевидно, купити і тим самим компенсувати другій стороні можливі у зв’язку з розірванням договору збитки, — Т. Б.] в іншої сторони можна те, що їй належить. Хто, коли і на підставі якої норми наділив одну зі сторін договору купівлі-продажу правом на розірвання договору, яке вона може відступити іншій стороні? Адже ще з часів Стародавнього Риму відомий вислів Ульпіана «Nemo plus iures ad alium transferre potest, quam ipse habet» (Ніхто не може передати іншому більше ніж має сам).

Відповідно до ч. 3 ст. 651 ЦК України договором або законом може бути передбачено право сторони на односторонню відмову від договору (так, згідно з ч. 4 ст. 849 ЦК України замовник має право в будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору), але не право на розірвання договору в односторонньому порядку, оскільки розірвання договору можливе на вимогу однієї зі сторін за рішенням суду (ч. 2 ст. 651 ЦК України).

Згідно з ч. 3 ст. 651 ЦК України в разі відмови від договору в повному обсязі, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Проте ЦК України взагалі не передбачає права на розірвання договору в односторонньому порядку. В ч. 2 ст. 651 кодексу йдеться про розірвання договору за рішенням суду [виділено нами, — Т. Б.] на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Форми домовленості сторін про придбання права на одностороннє розірвання договору

Третє питання, яке залишилося відкритим в аналізованій статті, стосується форми домовленості сторін про придбання права на одностороннє розірвання договору. Винятками є випадки, коли відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу укладається в письмовій формі (це стосується договорів купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна), домовленість про придбання права на одностороннє розірвання договору може бути зафіксована в договорі купівлі-продажу. А як бути, коли договір купівлі-продажу укладається в усній формі? Яким чином у разі виникнення спору сторона може доказати в суді наявність домовленості і її змісту?

Обставини розірвання договору

Четверте, на що слід звернути увагу при аналізі ст. 658-1 ЦК України, це обставини, з якими сторони пов’язують розірвання договору. Таких обставин три: 1) відсутність протягом визначеного строку вимоги про виконання договору з боку сторони, яка набула право розірвати договір; 2) вчинення стороною, яка набула право розірвати договір, певних дій; 3) настання певних обставин протягом визначеного строку або у визначений час. Відповіді на питання, що мається на увазі під певними діями, певними обставинами, за умови настання яких договір купівлі-продажу вважається розірваним, ст. 658-1 ЦК України не дає.

Після проведеного аналізу положень ст. 658-1 ЦК України і співставлення їх із положеннями інших статей цього кодексу, щодо розірвання договору, складається враження, що прийняття цієї статті має відношення до одиночної конкретної ситуації, з розв’язанням якої, скоріше за все, й обмежиться її застосування. Тому, слідуючи законодавцеві, поставлене в заголовку запитання (кому добре, хто від цього виграє?), яке належить римському юристу Л. Кассію Лонгіну Равіллі, ми залишаємо без відповіді.

З урахуванням проблем, що їх породила ст. 658-1 ЦК України, зокрема, невизначеність і нечіткість її положень, неузгодженість з іншими статтями ЦК України, які регулюють порядок односторонньої відмови від договору чи розірвання договору за рішенням суду, а також ст. 188 Господарського кодексу України (далі — ГК України), яка встановлює порядок зміни та розірвання господарських договорів, вважаємо за доцільне виключити ст. 658-1 з ЦК України.

Пропозиції та рекомендації

Натомість пропонуємо доповнити ч. 1 ст. 651 ЦК України абзацом 2 такого змісту: «Будьяка зі сторін договору, якщо інше не передбачено договором або законом, має право в односторонньому порядку відмовитися від договору, попередивши про це другу сторону не пізніше ніж за один місяць, і за умови повного відшкодування збитків, завданих другій стороні у зв’язку з таким розірванням».

Таким чином, від встановленої сьогодні ЦК України загальної заборони відмови від договору в односторонньому порядку ми перейдемо до загального дозволу вчиняти такі дії, проте за певних умов, і за настання певних негативних наслідків для сторони-ініціатора відмови від договору, що, на наш погляд, більше відповідатиме як принципу договірної свободи, так і загальній ідеології цивільно-правового регулювання приватних майнових відносин.

Зрозуміло, що реалізація цієї пропозиції потребуватиме узгодження запропонованих змін з іншими нормами ЦК України, проте в запропонованій редакції ця норма дасть змогу сторонам будь-якого договору, а не лише договору купівлі-продажу, виходячи з принципу вільного волевиявлення учасників майнових відносин (ч. 1 ст. 1 ЦК України) припинити договір (за винятком прямої заборони вчиняти такі дії), якщо, на їх думку, він є невигідним для сторони, або з інших підстав, безвідносно до наявності чи відсутності його (договору) порушень.

Як встановлено ч. 1 ст. 188 ГК України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Оскільки чинне законодавство далеко не завжди містить прямий дозвіл на розірвання договору в односторонньому порядку, що суперечить загальновизнаному принципу діяльності суб’єктів господарювання «дозволено все, що не заборонено законом», ч. 1 ст. 188 ГК України доцільно викласти в такій редакції: «Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку допускаються, якщо це прямо не заборонено законом або договором». Зокрема, законом заборонені одностороння відмова від договору оренди у сфері господарювання (ч. 1 ст. 291 ГК України), одностороннє розірвання договору оренди землі (ч. 4 ст. 31 Закону України «Про оренду землі») тощо. Крім того, в законі доцільно встановити пряму заборону одностороннього розірвання договору про закупівлю, державного контракту з оборонного замовлення, а також договору купівлі-продажу об’єкта приватизації.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути