Connect with us

Lexinform™ - платформа важливої правової інформації.

Для правників усіх спеціалізацій - свіжі новини про найважливіші нормативні акти і законопроекти з погляду їх значущості, показові та прецедентні рішення судів, коментарі до цих рішень, юридичний аналіз правових позицій, зокрема – рішень Верховного Суду.

Правові новини охоплюють події в Україні, а також світові юридичні новини, які справляють вплив на нашу правову дійсність, в тому числі – на розвиток вітчизняного законодавства та правової системи в цілому.

Репортажі та фахові звіти про найцікавіші заходи в царині права дадуть можливість не лишити поза увагою жодної значної події, а календар прийдешніх науково-практичних конференцій, форумів, круглих столів, експертних нарад та інших зібрань, присвячених нагальним юридичним проблемам, - допоможе не пропустити майбутніх заходів.

Тут постійно накопичуються варіанти розв’язання складних правових питань, неординарні юридичні висновки, аналітичні матеріали з практики правозастосування, досудового розв’язання спорів, зокрема арбітражу і медіації.

Автори - досвідчені адвокати, знані фахівці з різних галузей права пропонують власне тлумачення норм права та випробувані практичні прийоми, переможні правові аргументи для судового спору.

Думка експерта

Конституційно-правова відповідальність: практичні аспекти

Опубліковано

on

Борис РУСНАК, член Чернівецької обласної організації Союзу юристів України, заслужений юрист України

З огляду на те, що в Україні в останні роки поширюється практика дострокового припинення повноважень сільських, селищних, міських голів рішеннями відповідних місцевих рад, а українські суди нерідко поновлюють голів у своїх повноваженнях, скасовуючи рішення рад, виникає необхідність у фаховій дискусії щодо практичного застосування такого виду юридичної відповідальності як конституційно-правова.

Що таке конституційно правова відповідальність?

Громадяни України, які вивчали в юридичних вищих навчальних закладах таку навчальну дисципліну, як конституційне право України, або мали нагоду (як я, приміром) викладати цю навчальну дисципліну студентам, знайомі з цим видом юридичної відповідальності. Проте, коли я на своїх багаточисельних навчальних семінарах із депутатами місцевих рад прошу їх відповісти на питання: що вони знають про такий вид юридичної відповідальності, як конституційно-правова, які форми конституційно-правової відповідальності їм відомі, хто є суб’єктами цього виду юридичної відповідальності ets, то у відповідь повна тиша, ніхто ні чого відповісти не може. Хоча саме депутати місцевих рад нерідко застосовують у своїй практиці конституційно-правову відповідальність, зокрема, щодо сільських, селищних чи міських голів.

Давайте нагадаємо теорію цього питання. Почнемо з дефініції (визначення) поняття «конституційно-правова відповідальність. Нормативного визначення у чинному законодавстві України, на жаль, на сьогодні немає. А доктринальне є в кожному під ручнику з конституційного права України.

Узагальнюючи існуючі визначення, конституційно-правову відповідальність можна визначити як самостійний вид юридичної відповідальності, визначений нормами конституційного права, що передбачає заохочення державою позитивного діяння суб’єкта конституційно-правових відносин, наслідки якого перевищують вимоги конституційно-правових приписів (позитивний аспект) або негативну реакцією держа ви на конституційний делікт, що передбачає зазнавання суб’єктом конституційного правопорушення визначених санкцій у межах чинного конституційного законодавства.

Отже, виділяють два аспекти конституційно-правової відповідальності:

позитивний: суб’єктами є всі суб’єкти конституційно-правових відносин, проявляється в сумлінному ставленні суб’єктів до реалізації своїх конституційних обов’язків, ефективне їх виконання. Окрім того, позитивну відповідальність пов’язують із підзвітністю, наявністю компетенції в певній сфері;

негативний: полягає у застосуванні спеціальних заходів впливу внаслідок неналежної поведінки суб’єктів конституційного права. Розрізняють два значення негативної конституційно-правової відповідальності: широке значення — охоплює власне конституційну відпо відальність у вузькому сенсі, адміністративну, кримінальну відповідальність за порушення норм конституційного права; вузьке значення — вид юридичної відповідальності, передбачений нормами конституційного права. Має специфічні коло суб’єктів, механізм реалізації, санкції тощо.

Нормативною підставою конституційно-правової відповідальності в Україні є Конституція та значна кількість інших нормативно-правових актів, які регулюють окремі її елементи та переважно закріплюють конкретні види конституційних правопорушень. Фактичною підставою її настання виступає порушення приписів конституційного законодавства.

Суб’єкти конституційно правової відповідальності Суб’єктами конституцій но-правової відповідальності є:

— держава (ч. 2 ст. 3. Конституції, в якій зазначено, що «держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є голов ним обов’язком держави»);

— органи державної влади та їх посадові особи;

— органи місцевого само врядування та їх посадові особи;

— громадські об’єднання: політичні партії і громадські організації;

— депутати;

— кандидати в президенти, в депутати та на посади сільських, селищних, міських голів;

— фізичні особи: громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства та інші особи.

Суб’єктами притягнення до відповідальності виступають: парламент України; Конституційний Суд України; Президент України; територіальна громада (виборці); місцева рада; виборча комісія; суд.

Санкції

Аналіз Конституції України та інших джерел конституційного права України, що містять норми, які передбачають конституційно-правову відповідальність, дозволяє зробити висновок, що вона передбачає наступні санкції:

1) дострокове припинення повноважень органів публічної влади та їхніх посадових осіб (наприклад, дострокове припинення повноважень Верховної Ради України Президентом України з підстав, передбачених ст. 90 Конституції України, усунення Президента України з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту — ст. 111 Конституції України);

2) скасування актів органів публічної влади та їхніх посадових осіб, (наприклад, скасування рішень голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України — ст. 118 Конституції України);

3) встановлення обмежень щодо реалізації окремих конституційних прав і свобод відповідними суб’єктами конституційного права (на приклад, втрата громадянства України, скасування рішення про оформлення набуття громадянства України — статті 19, 21 Закону «Про громадянство України»);

4) дострокове припинення повноважень сільських, селищних, міських голів (ст. 79 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»);

5) визнання результа тів виборів, референдумів недійсними;

6) відставка Кабінету Міністрів України, Прем’єр-Міністра України та інших членів уряду (ст. 115 Конституції України);

7) визнання актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування незаконними в судовому порядку з мотивів їх їхньої невідповідності Конституції або законам України (ч. 10 ст. 59 Закону «Про місце ве самоврядування в Україні»);

8) процесуальні санкції, вказівка на які є в регламентах;

9) заборона діяльності об’єднань громадян та інші.

Потрібен закон

А тепер до практики. Прочитавши відповідні розділи всіх відомих мені підручників із Конституційного права України, окремі наукові праці з цієї проблематики, (яких не так багато) та проаналізувавши практику застосування цього виду юридичної відповідальності, я дійшов висновку, що законодавство України, яке регулює цей конституцій но-правовий інститут, потребує невідкладного і системного удосконалення. Я б навіть сказав категоричніше: настав час розробити і прийняти спеціальний Закон «Про конституційно-правову відповідальність», який би містив чітку нормативну дефініцію цього виду юридичної відповідальності, визначав коло суб’єктів, форми та підстави відповідальності, інстанції, тобто перед ким встановлено відповідальність, органи, що розглядають справи про конституційно-правову відповідальність і виносять відповідні рішення, види конституційних правопорушень, форми контролю, що містяться в нормах конституційного права, види санкцій за конституційні правопорушення, можливість (чи неможливість) судового оскарження її застосування тощо.

Усі інші види юридичної відповідальності системно врегульовані чинним законодавством України. Кримінальній відповідальності присвячено спеціальний кодекс, адміністративній і цивільно-правовій — також, дисциплінарній — кодекс і спеціальні закони. А конституційно-правова врегульована фрагментарно (Конституція України, закони: «Про місцеве самоврядування в Україні»; «Про Рахункову палату»; «Про Конституційний Суд України»; «Про Центральну виборчу ко місію»; «Про Уповноважено го Верховної Ради України з прав людини»; «Про місцеві державні адміністрації»; «Про громадянство України»; «Про політичні партії в Україні» тощо).

Гадаю цю прогалину слід невідкладно заповнити. А то що ж виходить сьогодні?

Уже два президенти України (В. Ющенко і П. Порошенко) скористалися своїм конституційним правом щодо дострокового припинення повноважень парламенту (Верховної Ради України), при цьому жодного разу парламент не оскаржував у суді відповідний указ Президента України. Багато разів Президент Л. Кучма, наприклад, відправляв у відставку Кабінет Міністрів України. Уряд також не оскаржував відповідний указ Президента України.

Але коли місцева рада користується аналогічним правом, наданим їй Законом «Про місцеве самоврядування в Україні», який є джерелом галузі конституційного права України, щодо дострокового припинення повноважень відповідного сільського, селищного чи міського голови, то останній біжить до суду з відповідним адміністративним позовом і суд, як правило, скасовує відповідне рішення ради й поновлює го лову в його повноваженнях. Хоча частина 4 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України («Право на звернення до суду та способи судового за хисту») визначає, що «Суб’єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України».

У свою чергу стаття 42 За кону України «Про місцеве самоврядування в Україні», яка містить повноваження сільського, селищного, міського голови, (частина 4, пункт 15) визначила, що «сільський, селищний, міський голова звертається до суду щодо визнання незаконними актів інших органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права та інтереси територіальної громади, а також повноваження ради та її органів». Тобто сільський, селищний, міський голова не наділений правом звертатися до суду щодо визнання незаконними актів своєї ради, на сесіях якої він головує й рішення якої підписує та оприлюднює. Адже ж він не звертається до суду як фізична особа, а як посадова особа — суб’єкт владних повноважень.

Дивна судова практика

Тоді резонним є питання: чому українські суди приймають до свого розгляду такі позови сільських, селищних, міських голів? Відповіді у мене немає. Адже, очевидно, немає сумнівів у тому, що судді, які розглядають згадані позовні заяви і їх задовільняють, розрізняють такі два поняття: дострокове припинення повноважень місцевого голови — як застосування до нього конституційно-правової відповідальності, оскарження якої чинним законодавством не передбачено, і звільнення голови з посади — як застосування норми законодавства про працю з врахуванням законодавства про службу в органах місцевого самоврядування. Бо звільнення місцевого голови з посади, як це зазначено в частині 11 статті 79 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», є наслідком дострокового припинення його повноважень.

Якщо судді, як і адвокати, які представляють у суді інтереси відповідних голів, цього не розуміють, то виникає питання щодо їх фахової кваліфікації. А якщо розуміють…, тоді в мене жодних питань не ви никає (?!).

Отож, я лише позначив існування прогалин у чинному законодавстві України щодо системного врегулювання застосування такого конституційно-правового інституту, як «конституційно-правова відповідальність», а також необхідність й актуальність його вдосконалення. Хотілося б почути думки з цього приводу інших правників, зокрема, юристів-конституціоналістів. Тож запрошую до дискусії.

Джерело: Юридичний вісник України

Advertisement
Клікніть для коментування

Залишати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Думка експерта

Санкції версії 2.0: які можливості дадуть Україні нові обмеження проти РФ?

Опубліковано

on

Олена ОМЕЛЬЧЕНКО,
партнер юрфірми «Ілляшев та Партнери»,
керівник практики міжнародної торгівлі

У Кабміні анонсували введення нових обмежувальних заходів проти Російської Федерації, що включатимуть і нові інструменти, які ще не використовував Київ.

Україна змінює тактику Після останніх торговельних санкцій Росії у вигляді заборони й обмежень щодо низки сировинних товарів, в тому числі нафти і нафтопродуктів, уряд України був вимушений змінити тактику. Вірогідно, що було прийнято щонайменше дві урядові постанови. Зі слів першого віце-прем’єра — міністра економічного розвитку і торгівлі України та з інформації, що розміщена на сайті міністерства, вже зрозуміло, що заходи розроблені у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії Росії, а саме останні обмеження торгівлі з боку Москви.

Перша постанова — про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України № 1147 від 30 грудня 2015 року «Про заборону ввезення на митну територію України товарів, що походять з Російської Федерації». За словами міністра, пропонується застосувати додаткову заборону на ввезення на митну територію України товарів промислової групи, мінеральних добрив, сільськогосподарської продукції, транспортних засобів, цементу, фанери.

Друга постанова є цікавішою з огляду на прецедентність, бо вона встановлює спеціальне мито. Зокрема, уряд планує з 1 серпня цього року додатково до ввізного мита застосувати спеціальне мито до всіх товарів походженням з Російської Федерації. Виняток становить чутливий імпорт, такий, як вугілля, кокс, бензин, скраплений газ та фармацевтична продукція.

Розмір спеціального мита ще не повідомлений, однак уже зрозуміло, що сплачене спеціальне мито буде спрямоване до загального фонду державного бюджету, поки парламент не прийме зміни до бюджетного законодавства. Окрім того, не виключено, що уряд застосує квотування на деяку продукцію із впровадженням дозвільного режиму (ліцензування). Застосування спеціального мита та квотування є новими методами політичного тиску на Російську Федерацію. Такий інструмент надає можливість українському бізнесу м’якше пристосуватися до нових умов торгівлі та бути більш гнучким під час реалізації обмежень. Окрім того, застосування спеціального мита надасть можливість поповнення державного бюджету на 3,7 млрд грн у другому півріччі поточного року, а в подальшому кошти можуть акумулюватися у спеціальному фонді державного бюджету для фінансування заходів з імпортозаміщення.

Шляхом США

Заходи застосовуватимуться на підставі статті 29 закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», яка визначає, що у зв’язку з недружніми та дискримінаційними діями інших держав можуть застосовуватися: повна або часткова заборона на торгівлю; позбавлення режиму найбільшого сприяння або пільгового спеціального режиму; запровадження спеціального мита; запровадження режиму ліцензування зовнішньоекономічних операцій; встановлення квот; заборона зовнішньоекономічних операцій або встановлення обмеження на їх здійснення; скасування тарифних пільг (тарифних преференцій) щодо ставок митного тарифу шляхом зупинення звільнення від оподаткування ввізним митом, застосування пільгових чи повних ставок ввізного мита або скасування тарифних квот.

До цього моменту на підставі ст. 29 закону Україна застосовувала лише два види заходів — це повна заборона (ембарго) на ввезення деяких товарів та підвищення ввізного мита до рівня пільгових ставок, тобто замість ставок згідно чинного режиму вільної торгівлі до максимально допустимих згідно умов вступу РФ до СОТ. Наразі Україна вперше планує застосувати спеціальне мито до країни-члена СОТ у зв’язку з недружніми та дискримінаційними діями.

І хоча підставою для введення цих заходів є вже давно діючий Закон «Про зовнішньоекономічну діяльність», який уповноважує КМУ приймати рішення про застосування заходів у відповідь на дії Росії без дотримання процедур розслідування, реалізація цього права урядом стала прецедентом у торгових відносинах України і РФ. Варто також додати, що подібний інструмент наразі активно застосовується США у торговельній війні з Китаєм — Вашингтон суттєво підвищує ввізне мито, чим тисне на Пекін у переговорах.

У чому відмінність цього інструменту від діючих санкцій? Спеціальне мито — це особливий вид мита, що встановлюється: як засіб захисту національного товаровиробника у разі наявності зростаючого імпорту товарів в Україну в обсягах та/або за таких умов, що їх ввезення заподіює або створює загрозу заподіяння значної шкоди національному товаровиробнику. Таке спеціальне мито може встановлювати Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі за результатами спеціального розслідування, що проводиться відповідно до угоди СОТ, та як захід у відповідь на дискримінаційні та/ або недружні дії інших держав, митних союзів та економічних угруповань, які обмежують реалізацію законних прав та інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України. Таке спеціальне мито не передбачене угодами СОТ та застосовується за результатом розслідування щодо вчинення недружніх або дискримінаційних дій, переважно до держав, що не є членами СОТ. На практиці таке спеціальне мито застосовувалося Україною раніше лише до Білорусі (яка не є членом СОТ). І саме тому використання такого інструмента проти країни-члена СОТ є прецедентом для Києва.

Чи стануть такі кроки України порушенням норм СОТ? Певною мірою, так. За правилами СОТ спеціальні (захисні) мита можуть застосовуватися за певних умов і винятково за результатом розслідувань.

Та навряд чи Росія буде оскаржувати рішення українського уряду в СОТ, оскільки Київ має право послатися на ст. 21 ГАТТ «Винятки з міркувань безпеки». Останнє рішення Органу з вирішення спорів СОТ у справі «Росія — заходи щодо транзитних перевезень» відкрило шлях для активного застосування країнами торгових обмежень з міркувань безпеки і створило ситуацію, в якій Київ і Москва можуть безперешкодно обмінюватися торговими обмеженнями. Саме тому вірогідність нових зустрічних торговельних заходів з боку Москви є дуже високою. Однак і в України з’явиться можливість реагувати на такі дії підвищенням ставок спеціального мита та, можливо, шляхом часткового обмеження транзиту з РФ.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Вчитися чи сміятися? А, може, плакати?

Опубліковано

on

Сергій САФУЛЬКО, адвокат

Із першого квітня цього року (не знаю випадково, чи ні, але ця подія співпала з Днем чи то сміху, чи то дурня) в українських адвокатів голова повернулася на всі 360 градусів. Бо з цього дня почав діяти новий Порядок підвищення кваліфікації адвокатів.

Підвищення своєї кваліфікації, звісно, річ потрібна, тим більше для адвокатів цей обов’язок прямо передбачений законом. Питання лише в тому, в яких формах та в який спосіб. І ось новий Порядок, здається мені, тут якраз кваліфікації не підвищує, а ускладнює її, практично унеможливлює, бо встановлює такі перепони, що тепер слід думати, як не стати жертвою цього нововведення замість того, щоб займатися адвокатською практикою. Загалом, прагнення Національної асоціації адвокатів множитися всілякими положеннями, порядками — гідне подиву, бо множаться вони як гідра і є загроза, що скоро адвокату замість того, щоб вникати у справи своїх клієнтів, потрібно буде замислюватися, аби самому не стати клієнтом у справах з різними інспекціями, комісіями, радами, школами й іншими новоутвореннями НААУ. Тож і не дивно, що вже навіть появилися адвокати, які спеціалізуються в спорах з органами адвокатського самоврядування. Прикро, але факт! Крім багатющих структур НААУ, які передбачені Законом «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» (а це — Рада адвокатів України, Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури, Вища ревізійна комісія, регіональні ради адвокатів, регіональні КДКА, регіональні ревізійні комісії) ще створенні й інші інституції, не передбачені Законом № 5076/VI, але які наділені дискримінаційними повноваженнями щодо адвокатів і щодо яких якраз і є сумніви у їх легітимності.

Ось і нинішній Порядок, затверджений рішенням Ради адвокатів України від 14.02.19 № 20 наділяє Вищу школу адвокатури НААУ провали, які, на нашу думку, виходять за межі її повноважень, і школа при їх реалізації перетворюється з освітнього закладу в ще одного контролера над адвокатами. Хороша ідея про ВША, без сумніву. Здавалося б, вона й повинна була б і організовувати системне навчання адвокатів, якщо вже через суб’єктивний чинник не доручати це Академії адвокатури, але замість того новий Порядок уповноважив її на здійснення «контролю якості організації процесу підвищення кваліфікації, що здійснюється всіма операторами підвищення кваліфікації адвокатів», а для цього у ВША запроваджуються… інститут ревізорів! Читаєш, і якось моторошно стає. Ми що, даруйте, першокласники у початковій школі? Врешті-решт, це ж адвокати, які вже мають певний рівень кваліфікації, певний досвід, певну репутацію! Може, не варто запроваджувати інспекції, а зайнятися тими самими «семінарами, тренінгами тощо?», тобто навчанням, а не інспектуванням?

Якщо слідувати цьому Порядку, то ВША стає крутішою за будь-яке управління освіти регіону. Бо це такий монстр, що якось аж совісно за школу. Мудрі ж люди там є викладачами, то навіщо ж їх перетворювати на інспекторів відділу освіти, які на кожного адвоката ведуть журнал, виставляють бали, повідомляють про них РАУ або регіональні ради адвокатів, видають сертифікати з відповідним внесенням такої інформації до ЄРАУ? Своєрідне досьє на адвоката.

Закон про адвокатуру і адвокатську діяльність чітко передбачив, які відомості вносяться в ЄРАУ (ст. 17 Закону). Це: прізвище, ім’я та по батькові адвоката, номер і серія видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, номер і дата прийняття рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (номер і дата прийняття рішення про включення адвоката іноземної держави до Єдиного реєстру адвокатів України), найменування і місцезнаходження організаційної форми адвокатської діяльності, номери засобів зв’язку, адреса робочого місця адвоката, інформація про зупинення або припинення права на заняття адвокатською діяльністю, інші відомості, передбачені цим законом.

Як бачимо, не передбачає закон внесення до ЄРАУ відомостей щодо адвоката, які встановлені Порядком № 20 від 14.02.2019 року. Та це й не повинно бути властиво ВША — функція інспектора з підвищення кваліфікації адвокатів, як і РАУ — ті нові повноваження, які вони самі для себе придумали в цьому Порядку.

Візьмемо так звану акредитацію операторів, себто навчителів адвокатів. Так ось, «сторонні оператори» (тобто не органи адвокатського самоврядування), а всі інші за акредитацію мають заплатити ВША … 50 мінімальних заробітних плат станом на 1 січня, що означає, якщо якийсь заклад чи науковець захотів би стати лектором у ВША, то не йому заплатять, а він має заплатити … 50 мінімальних заробітних плат! Що це значить на практиці? Це значить, що нікому з класних викладачів зробити це буде нереально, бо сумнівно, щоб якесь наукове світило, аби просвітити нас, темних, захотіло у 2019 році викласти ВША 208 650 тисяч гривень.

Отже, будуть «масовки», де згонять (даруйте, зберуть) 700—800 адвокатів на такий собі «домашній» семінар і будуть там «лекторами» всі свої, бо чужі мають заплатити. Не думаю, що це правильно. Це по-перше, а по-друге, ще гірше: це призведе до того, що будемо ми варитися у власному соці, будемо вчити самі себе, бо сторонні оператори (тобто, не РАУ чи регіональні РА) за опрацювання та облік залікових балів сплачують ВША … 1 відсоток мінімальної заробітної плати за кожен заліковий бал, тобто якщо на семінарі, на якому, скажімо, виступив суддя ВС (сторонній оператор) було, як часто хваляться, 700 адвокатів і проводив він семінар 2 години (2 залікових бали), то помножте один відсоток мінімальної заробітної плати (41,73 грн) на 2 і ще на 700, то вийде, що йому, бідному, слід буде заплатити ВША 58 422 грн за свої ж 2 години роботи. Виходить якесь здирництво, а не підвищення кваліфікації. Замість того, щоб полегшити адвокатам доступ до сучасних, і головне, потрібних знань, цей Порядок встановлює правила які, по-перше, не дають можливості отримати такі знання, а, по-друге, виглядають якось дивно, ніби РАУ і створені нею дітища стають такими собі комерційними структурами зі збору коштів, а не помічниками адвокатів.

Правда, голова Ради адвокатів України наділений цим Порядком повноваженнями приймати рішення як про зміну адміністративного внеску, так і зміну щорічного внеску, і тут теж цікава ситуація. Це — прямий шлях до корупції, адже все це здійснюватиметься одноосібно головою Національної асоціації адвокатів, за поданням директора ВША НААУ. Але ж повноваження голови НААУ, (він же (вона ж) і голова РАУ), визначені законом про адвокатуру і адвокатську діяльність у ст. 56 і Положенні про Раду адвокатів України, затвердженому з’їздом адвокатів України 17.12.2012 року. В жодному з цих нормативних актів не має повноважень голови РАУ на свій розсуд чи за поданням директора ВША НААУ змінювати або встановлювати розміри якихось внесків. І потім, що значить змінювати? Комусь по блату зменшити, а комусь через недовіру збільшити? Адже змінити — можна, а куди не передбачено.

Усе це якось не по-адвокатськи, і викликає стурбованість, бо виникає відчуття, що понастворювавши всіляких адміністративних структур, РАУ перетворюється в центральний орган виконавчої влади, придумує для адвокатів нові обов’язки, нові правила і… нові побори. Управління адвокатурою — річ дуже делікатна, почуття міри в цьому ремеслі має бути унікальним, бо інколи навіть і добрі наміри можуть перетворитися в свою протилежність та замість сприяти полегшенню перебування адвокату в своєму співтоваристві, ускладнює цей процес, заполонивши його всілякими бюрократичними та адміністративними новаціями, користі від яких, як із козла молока, а шкода величезна, бо приходиться тьму часу тратити якраз на освоєння й виконання отаких порядків, а не на адвокатську практику. Може, і справді варто подумати адвокатам, а чи потрібні їм такі органи, які замість полегшення їх діяльності тільки і зайняті тим, що придумують всілякого роду «витвори», які ускладнюють професійну діяльність тих, для кого вони, ці «органи», покликані діяти.

На жаль, Рада адвокатів України не публікує протоколів своїх засідань, тож ми не знаємо, як голосували члени РАУ за критикований тут Порядок «Про підвищення кваліфікації адвокатів України» 14.02.2019 р., хто його підтримував. А дуже вже хотілося б знати, що ж це за такі «члени РАУ», які за такий непотріб проголосували, і чи не слід адвокатам регіонів подумати про те, чи варті вони такої честі, бо ж придумати можна багато, але виконувати все це потрібно буде нам, адвокатам.

P.S. Цю публікацію я оцінюю в 10 балів для зарахування мого мінімуму з підвищення мною кваліфікації в 2019 році.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Ціна штрафів: коли малий і середній бізнес перестануть бути «дійною коровою» для влади?

Опубліковано

on

Оксана ПРОДАН, народний депутат,
голова Всеукраїнського об’єднання малого
і середнього бізнесу «Фортеця»

Розглядати малий і середній бізнес тільки як джерело податків — величезна помилка. Ефект від їх роботи набагато більший.

Днями керівництво Державної служби України з питань праці оприлюднило важливі дані: у 2018 р. інспектори праці провели сотні тисяч перевірок і нарахували 1,7 млрд грн штрафів підприємцям за «порушення трудового законодавства». При цьому 90% штрафів оскаржуються роботодавцями в судах.

Що це означає?

По-перше, над величезною кількістю підприємців висить дамоклів меч у вигляді штрафів по декілька сотень тисяч, а інколи — мільйонів гривень. Щоб сплатити їх, багато хто буде змушений продати житло, авто і залишитися ні з чим.

По-друге, всі, кому нарахували штрафи, витрачають кошти, сили і час на боротьбу з державною машиною, оббивають пороги судів замість того, щоб розвивати власну справу.

По-третє, всі активні люди отримали чіткий сигнал: краще сидіти тихо, не висовуватися або виїхати за кордон, ніж брати на себе відповідальність і працювати в Україні.

У кращому разі, доходи бюджету на короткій дистанції зростуть на 0,5–1%, але в найближчий рік-два ми набагато більше втратимо — робочих місць, сплачених податків і, головне, рівень довіри до влади буде ще нижчий, ніж зараз.

Виникає питання: кому вигідна кампанія боротьби з роботодавцями? Яку мету вона переслідує? Але це лише один пазл.

МСБ — «дійна корова» для держави

Загальна картина останніх двох років свідчить, що уряд не розуміє, що таке малий та середній бізнес, яку важливу роль він може зіграти в розвитку країни. Усе виглядає так, наче підприємці для урядовців — дійні корови, яких, з одного боку, потрібно обкласти великими податками, а з іншого — великими штрафами. Зможуть заплатити — добре, нехай платять. Ні — нехай закривають власну справу, йдуть на біржу праці або виїжджають за кордон.

Розглядати малий бізнес лише як джерело податків — величезна помилка. Ефект від їх роботи набагато більший.

Підприємці нічого не просять у держави. Навпаки, вони створюють робочі місця і платять податки. Не лише єдиний податок, а й податок на нерухомість, земельний податок, екологічний податок та багато інших.

Підприємці забезпечують власні сім’ї і допомагають забезпечувати сім’ї найманих працівників.

Підприємці стимулюють конкуренцію. Вони гнучкі, мобільні, готові ризикувати, експериментувати, і, завдяки контролю над витратами, можуть запропонувати нові продукти та сервіси в стислі терміни і за прийнятними цінами.

Підприємці не залежать від держави. Вони критично оцінюють дії чиновників. Якщо влада переходить межу, малий бізнес у перших рядах іде захищати права і свободи. Згадайте Помаранчеву революцію, Податковий Майдан, Революцію Гідності.

Багато підприємців готові підтримувати інфраструктуру демократії та громадянського суспільства: незалежні медіа, громадські організації, освітні проекти. Вони самі створюють асоціації і часто цікавляться не лише бізнесом.

Звісно, бувають різні підприємці та різні ситуації, але в цілому підприємництво та середній клас — два стовпи демократії і розвитку. І це — беззаперечний факт.

Розглядати малий бізнес виключно крізь призму сплати податків в умовах нереформованої податкової системи, корупційного засилля в усіх сферах означає самих себе загнати в глухий кут. Давайте цього не робити. Зменшимо штрафи для роботодавців (законопроект 5711), змінимо систему регулювання економіки (законопроект 3766), розширимо можливості для малого та середнього бізнесу через підвищення граничного обсягу доходів (законопроект 9533). Лише ці три кроки допоможуть сотням тисяч українців реалізувати себе не за кордоном, а в Україні.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В тренді

 

Підпишись на нашу розсилку.

Юридичні новини 1 раз на день у твоїй поштовій скринці.