Особливості правового статусу судді у відставці

Сергій ШТОГУН, професор кафедри спеціальних юридичних дисциплін Навчально-наукового інституту права Національного університету водного господарства та природокористування, кандидат юридичних наук, суддя у відставці

Відомий усім вираз стосовно працівників силових структур, прокуратури та суддів, які пішли у відставку, «що колишніх не буває», як правило розглядається в морально-психологічному аспекті. Щодо законодавчого закріплення цієї категорії, то в правовій площині він найближчий до суддів. Зокрема, розділ X Закону України «Про судоустрій і статус суддів» так і називається «Статус судді у відставці», хоча містить всього лише 4 статті (142—145).

Загалом про правовий статус судді

Коли ми визначаємо правовий статус судді як певний обсяг правових можливостей, що регулюють його професійну діяльність та міру свободи поведінки, які повинні гарантувати незалежне та справедливе здійснення судової влади діючими суддями, то відповідної уваги заслуговує статус суддів, які припинили свої професійні повноваження по здійсненню правосуддя.

Особливої актуальності це питання набрало на сучасному етапі. На сьогодні в країні нараховується близько 3 тисяч суддів у відставці, що складає біля третини загальної кількості суддівських посад в Україні. Слід сказати, що це висококваліфіковані юристи з великим професійним досвідом і в більшості випадків їх вік ще далеко не досяг граничного для перебування на цій посаді 65—річного віку. Це — професіонали, на плечах яких відбувалося становлення судової влади в незалежній Україні й не використати цього потенціалу для покращення функціонування судової влади в державі було б у будь-якому разі дивним.

Разом із тим залучення суддів у відставці до реформування системи судової влади і покращення її діяльності повинно відбуватися в правому полі, яке на жаль є явно недосконалим. Так, відповідно до ст. 48 ч. 5 п. 11 Закону «Про судоустрій і статус суддів» незалежність судді забезпечується правом на відставку. Тобто це є однією із сукупності гарантій держави, які повинні забезпечувати незалежність судді. Простіше сказати, при добросовісному виконанні обов`язків суддею протягом встановленого періоду держава і суспільство гарантує повноцінну відставку, яка повинна містити комплекс соціально-матеріальних та правових заходів, котрі б забезпечували належне та повноцінне проживання судді після його виходу у відставку.

Із цього приводу важливою правою нормою є ст. 116 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка гарантує, що за суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку. Стосовно гарантій недоторканості, як правило, питань не виникає, це закріплено у відповідних законодавчих нормах. Однак правового тлумачення потребує термін «звання судді». На жаль, у розділі VIII «Правосуддя» Конституції України немає тлумачення поняття «звання судді». Разом із тим ст. 52. закону дає визначення, що суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції та цього закону призначений суддею, займає штатну суддівську посаду в одному із судів України та здійснює правосуддя на професійній основі.

Таким чином, виникає питання, в чому відмінність понять «звання судді» та «посада судді»? Закономірно законодавцеві слід визначитися — суддя у відставці це є повноцінний суддя, який лише не здійснює функцію правосуддя, оскільки до реалізації інших функцій судової влади від може залучатися, наприклад до участі в суддівському самоврядуванні, обирати і бути обраним до його органів, як і до ВККСУ, ВРП тощо, чи просто носій символічного звання «суддя». Не вносить ясності у вирішення цієї правової проблеми і ч. 2 ст. 52 закону, яка передбачає, що судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судоустрою чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді.

Щодо можливості залучення суддів у відставці до роботи в органах суддівського самоврядування

Чинним законодавством про судоустрій й статус суддів не передбачено форми повноцінної участі суддів у відставці в роботі органів суддівського самоврядування. Так, відповідно до ст. 126 закону для захисту професійних інтересів суддів та вирішення питань внутрішньої діяльності судів в Україні діє суддівське самоврядування — самостійне колективне вирішення зазначених питань суддями.

Якщо врахувати, що до питань внутрішньої діяльності судів належать питання про соціальний захист суддів та їхніх сімей, то зрозуміло, що в першу чергу це стосується суддів у відставці.

Відповідно до ст. 127 закону організаційними формами суддівського самоврядування є збори суддів, Рада суддів України, з’їзд суддів України. Разом із тим ст. 128 закону визначає: збори суддів — це зібрання суддів відповідного суду, на якому вони обговорюють питання внутрішньої діяльності цього суду та приймають колективні рішення з обговорюваних питань. Ця норма дозволяє запрошувати на збори суддів у відставці, однак регламентує, що ву голосуванні беруть участь лише судді цього суду.

Що таке запрошення на збори суддів, можу сказати із власного досвіду — за 8 років відставки автора статті не було запрошено на жодні збори суддів Київського окружного адмінстративного суду, звідки пішов у відставку. Таким чином, ми бачимо, що законодавець позбавив суддів у відставці реальних важелів захисту своїх законних прав та інтересів в органах суддівського самоврядування. Навіть куца форма участі у вигляді запрошення на збори не є ефективною, бо судді у відставці не завжди проживають за місцем знаходження суду. Тому, на нашу думку, слід передбачити дієву форму участі суддів у відставці в роботі органів суддівського самоврядування, наприклад, таку як збори суддів у відставці відповідного регіону з аналогічними правами зборів суддів відповідного суду. Тобто судді у відставці не повинні бути «весільними генералами» на зборах суддів, а повноцінними учасниками цих зборів.

Судді у відставці — безправна спільнота

Сьогодні судді у відставці перетворені у безправну амфорну спільноту, яка захищає свої законні права та інтереси лише в судовому порядку. Альтернативною формою може бути створення органу по захисту прав та інтересів суддів у відставці, таких, як асоціація, спілка суддів у відставці тощо. Важливий той факт, що ст. 43 Закону України «Про статус суддів» який втратив чинність в 2010 році, було передбачено, що за суддею, який перебуває у відставці, зберігається звання судді й такі ж гарантії недоторканності та соціального захисту, як і до виходу у відставку. На жаль, законодавець слова «соціального захисту» вилучив із чинної редакції Закону «Про судоустрій і статус суддів», чим дозволив приймати дискримінаційні правові норми стосовно суддів у відставці .

Яскравим прикладом такої дискримінації є довільне трактування ч. 4 ст. 142 закону, яка передбачає в разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Однак тут закономірно виникає питання, яких суддів — тих, що пройшли кваліфікаційне оцінювання, чи тих, що не пройшли його?

Проблема в тому, що відповідно до п. 25 Розділу ХІІ закону право на отримання щомісячного довічного грошового утримання в розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прий няття щодо нього відповідного рішення за результатами такого оцінювання або конкурсу.

До кінця цього року має завершитися кваліфікаційне оцінювання і суддів, які його не пройшли практично не буде, бо ті хто не пройшов таке оцінювання, підлягають звільненню. У зв’язку з цим суддів у відставці виникає закономірне питання: як може змінюватися розмір складових суддівської винагороди судді, що працює на відповідній посаді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання? Таким чином, розміри довічного утримання суддів у відставці, котрі не пройшли кваліфікаційного оцінювання, будуть замороженні.

Абсурдною і дискримінаційною виглядає ситуація, коли відповідно до ст. 137 закону до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді. Однак таке зарахування законодавець передбачив лише для працюючих суддів та суддів, які пішли у відставку на підставі діючого закону.

Декларативною є й ст. 144 закону про медичне обслуговування і санаторно-курортне лікування суддів та членів їхніх сімей, де закріплено, що суддя та члени його сім’ї мають право на безоплатне медичне обслуговування в державних закладах охорони здоров’я. Члени сім’ї судді можуть обслуговуватися в тих медичних закладах, де обслуговується суддя. Закономірно виникає питання, а хто повинен забезпечувати санаторно — курортним лікуванням?

До речі, попередня редакція аналогічної статті мала наступний зміст суддям за рахунок державного бюджету, а членам їх сімей — за власний рахунок, щорічно надається путівка на санаторно-курортне лікування. Ці права зберігаються за ними і після виходу судді у відставку або на пенсію. Вважаю, що ці правові проблеми, які виникли стосовно суддів у відставці повинні стати предметом для розгляду як законодавцем, так і органами суддівського самоврядування, а кожен працюючий суддя повинен пам`ятати, що в кращому випадку в майбутньому його чекає відставка.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути