Connect with us

Lexinform™ - платформа важливої правової інформації.

Для правників усіх спеціалізацій - свіжі новини про найважливіші нормативні акти і законопроекти з погляду їх значущості, показові та прецедентні рішення судів, коментарі до цих рішень, юридичний аналіз правових позицій, зокрема – рішень Верховного Суду.

Правові новини охоплюють події в Україні, а також світові юридичні новини, які справляють вплив на нашу правову дійсність, в тому числі – на розвиток вітчизняного законодавства та правової системи в цілому.

Репортажі та фахові звіти про найцікавіші заходи в царині права дадуть можливість не лишити поза увагою жодної значної події, а календар прийдешніх науково-практичних конференцій, форумів, круглих столів, експертних нарад та інших зібрань, присвячених нагальним юридичним проблемам, - допоможе не пропустити майбутніх заходів.

Тут постійно накопичуються варіанти розв’язання складних правових питань, неординарні юридичні висновки, аналітичні матеріали з практики правозастосування, досудового розв’язання спорів, зокрема арбітражу і медіації.

Автори - досвідчені адвокати, знані фахівці з різних галузей права пропонують власне тлумачення норм права та випробувані практичні прийоми, переможні правові аргументи для судового спору.

Думка експерта

Ремонт української бюрократії Куди рухається реформа державного управління

Опубліковано

on

Іван ХІЛОБОК, керівник групи реформування державного управління Офісу реформ КМУ

Ключова ідея реформи держуправління — це побудова сучасної, цифрової та сервісно-орієнтованої держави. На практиці це означає розбудову сильних державних інституцій, підготовку якісних урядових рішень, формування професійної державної служби, запровадження електронного урядування та надання зручних послуг громадянам.

 

Реалізація багатьох реформ, які потрібні для економічного розвитку, залучення інвестицій та створення робочих місць по всій країні, залежить від спроможності державного апарату розробляти та впроваджувати ефективну політику («policy»), мінімізуючи адміністративне навантаження на підприємців. Сучасне державне управління також є ключовим елементом у побудові довіри громадян до держави, в тому числі завдяки наданню якісних та доступних публічних послуг на рівні не гірше приватного сектору. Спроможна бюрократія — необхідний, хоч і не достатній фундамент для реалізації всіх важливих для українців реформ, запорука успішності та конкурентоздатності будь-якої держави.

Реформа держуправління розпочалася в 2016 році із запровадження нового Закону «Про державну службу» та прийняття комплексної стратегії на 5 років, які були позитивно оцінені європейськими експертами та посадовцями, внаслідок чого Україна вже отримала десятки мільйонів євро фінансової допомоги.

Підзвітне державне управління — це важлива передумова євроінтеграційного курсу України, без якої неможливо побудувати сильну демократичну державу. Європейський Союз продовжує підтримувати реформу держуправління, надаючи значну експертну, технічну та фінансову допомогу та включаючи її в перелік нечисленних успішних реформ в Україні.

У 2018 році місія OECD/ SIGMA вперше провела масштабну оцінку системи державного управління України, оцінюючи не стільки прогрес у реформуванні, скільки поточний стан всієї державної машини. Оцінювали навіть сфери, що не входять до стратегії, наприклад, парламентський контроль та адміністративні спори. Експерти ЄС дослідили проблеми, їх причини та підготували комплексні рекомендації для подальшої розбудови європейської системи державного управління в Україні. На основі оцінки та рекомендацій європейських експертів, а також аналізу вже отриманого досвіду за 2,5 роки реформування, було оновлено Стратегію реформування держуправління.

Чому це важливо? Сучасний світ змінюється занадто швидко. Переосмислення стратегій та перегляд планів — це вимога часу, прояв відповідальності та бажання дійсно вирішувати проблеми, а не ховатися за черговим важливим документом.

В яких сферах державного управління слід очікувати подальших змін?

Усі чотири напрями та цілі стратегії не є відокремленими, а взаємно доповнюють один одного. Наприклад, якісні проекти урядових рішень не можуть бути підготовлені слабкими та неефективними державними службовцями, або надання послуг, орієнтованих на громадян, неможливе без ефективних процесів у самих держорганах. Забезпечення сталого розвитку країни може відбуватися лише в прозорому, відкритому та підзвітному державному апараті.

Якісні урядові рішення

Зробити урядові рішення обґрунтованими та скоординованими, а процеси їх підготовки відкритими і прогнозованими — це одне з найважливіших завдань реформи. Потрібно нарешті замінити практику «гасіння пожеж» на довгострокове планування розвитку держави. Україна вже перейшла до трирічного бюджетного планування. Далі необхідно продовжувати розвивати спроможність до стратегічного планування та формування державної політики, а саме:

  • планувати на довгострокову (5—10 років) перспективу, забезпечуючи чіткий зв’язок між різними стратегічними документами в державі;
  • розробляти проекти рішень завчасно та прозоро, відкрито залучаючи зацікавлені сторони до їх підготовки;
  • ухвалювати лише обґрунтовані рішення — на основі якісного аналізу, фінансових можливостей держави, з урахуванням впливу на різних стейкхолдерів.

Професійна держслужба

Створення ефективної та доброчесної державної служби, яка буде працювати на результат та захищати суспільні інтереси, — нелегке та довготривале завдання навіть для успішних західних країн. Канада витратила на це 15 років, а Швеція — майже 40 років. В Україні особливо складно змінити культуру державної служби з підходу «в межах та спосіб» (див. Ст. 19 Конституції України «посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України») на принципи «належного врядування». Саме тому новим пунктом стратегії стало формування організаційної культури на основі цінностей нової державної служби — досягнення результатів, відповідальність, інноваційність, відкритість комунікацій та філософії служіння.

Для перетворення держави на конкурентного роботодавця, крім культурних трансформацій, потрібно впровадити найкращі практики управління людськими ресурсами, що використовуються в сучасних організаціях, від бізнесу до публічного сектору. Фактично це означає впровадження сучасного HR — циклу на державній службі — від рекрутингу, навчання, мотивації до оцінювання результатів, відповідальності та припинення служби. Ключові завдання наступні:

1. Єдина електронна система управління людськими ресурсами (HRMIS).

Державні органи зможуть працювати в єдиній ІТ-системі, що об’єднає інформацію про структуру та штатний розпис, посади державної служби, особові справи державних службовців, нарахування й оплату праці, відпустки, кар’єрні досягнення, професійну компетентність та навчання. Це — надзвичайно важливий крок до ефективної та прозорої держслужби. У лютому цього року за тендерними процедурами Світового банку, вже було обрано постачальника такої системи — ТОВ «IQusion IT». Впровадження буде тривати приблизно два роки в більш ніж 50-ти державних органах.

2. Сучасний рекрутинг.

Мова йде про вдосконалення конкурсів на державну службу як для кандидатів, так і для конкурсних комісій. Зокрема, на базі Національного агентства з питань державної служби вже створено Центр оцінювання кандидатів, де спочатку можна буде проходити тестування на аналітичні, вербальні та математичні здібності, а потім централізувати інші етапи конкурсу. Крім цього, портал career.gov.ua буде розширено на всі вакансії в міністерствах, а потім і в інших державних органах. Окремим і складним завданням є проведення інформаційних кампаній по залученню професіоналів і збільшенню престижу та інтересу до державної служби.

3. Професійне навчання та розвиток навичок, необхідних у сучасному світі.

Реформа передбачає відкриття ринку навчальних послуг, що розширить можливості та швидку адаптацію навчання до реальних потреб держслужби, включаючи лідерство, інновації та сучасні підходи до прийняття управлінських рішень.

Підзвітні органи державної влади

У цій сфері особливо важливо подолати «ефект фортець», коли кожне міністерство та агентство є незалежним органом зі статусом окремої юридичної особи. Іноді вони навіть судяться одне з одним, що є абсурдним з точки зору європейської практики, не кажучи вже про витрати на адміністрування кожного окремого органу замість централізації та оптимізації наскрізних функцій.

У рамках забезпечення підзвітності, насамперед, йдеться про реорганізацію системи органів виконавчої влади таким чином, щоб досягти максимально чіткого розподілу сфер відповідальності кожного державного органу і посадовця та уникнути дублювання чи перетину їх компетенції. Необхідно запровадити сучасні підходи делегування повноважень для зменшення «мікроменеджменту» та підвищення відповідальності кожного окремого органу та його керівника.

В оновленій стратегії більше уваги приділяється і вдосконаленню вільного доступу до публічної інформації. Важливо подавати інформацію про органи виконавчої влади та їх діяльність у зручній формі та зрозумілою мовою. Повідомлення на веб-сайтах міністерств та інших органів, включаючи річні плани, бюджети, звіти тощо, повинна орієнтуватися на користувача, розміщуватися вчасно і у максимально зручній формі. Інформування громадськості має бути не одностороннім рухом, а двосторонньою комунікацією, де громадянина завжди чують.

Якісні та доступні публічні послуги

У спілкуванні держави та громадянина держави має ставати менше, а громадянина більше.

Саме тому у фокусі стратегії «діджиталізація» всіх процесів державного управління, підвищення якості адміністративних послуг у ЦНАПах, надання більшої кількості онлайн-послуг. Окремим важливим пріоритетом є запровадження єдиної зручної для громадян процедури взаємодії з державними органами шляхом прийняття революційного для України закону про адміністративну процедуру. Новим завданням стратегії стало створення сучасного IT-хабу — Центру компетенцій у сфері електронного урядування, що дозволить посилити координацію та сконцентрувати найсучасніші ідеї та розробки для діджиталізації державного сектору.

Е-урядування — ключ до реформ в Україні, потужний інструмент цифровізації та критично важливий елемент підвищення інституційної спроможності державних органів. З одного боку, це оптимізація внутрішніх процесів та збільшення ефективності роботи держуправління, з іншого — нова якість та зручна взаємодія громадян і бізнесу з державою. Дуже важливо розуміти, що впровадження е-урядування — це не питання «hard» чи «soft», це перш за все правильне регулювання ключових питань сучасної «діджиталізації», що стоять на глобальному порядку денному: електронна ідентифікація, захист та обробка персональних даних, електронна демократія тощо.

Оцінка OECD/SIGMA та оновлена стратегія — це важливі кроки для подальшої розбудови в Україні ефективної публічної адміністрації, що відповідає європейським принципам належного врядування. Але треба розуміти, що реформа виконавчої влади, Кабміну та міністерств не може бути успішною без синхронного реформування парламенту та якісного законотворчого процесу. Це як дві півкулі головного мозку країни.

Крім того, увага до інституційних реформ у період виборів стрімко падає як в Україні, так і в інших державах.

Бо інституційні зміни, на жаль, не приносять швидких та зрозумілих політичних результатів. У будь-якому випадку подальші результати реформи залежатимуть від спільної роботи та реальних практичних кроків ключових політичних гравців, міжнародних партнерів та громадських організацій. Жоден із них не зможе самотужки провести якісне реформування системи державного управління. Тож успіх реформи — за командною грою.

Довідково: SIGMA — це спільна ініціатива Європейського Союзу та Організації з економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) для допомоги країнам центральної та східної Європи в модернізації системи держуправління та підготовці до вступу в ЄС.

Джерело: Юридичний вісник України

Думка експерта

Санкції версії 2.0: які можливості дадуть Україні нові обмеження проти РФ?

Опубліковано

on

Олена ОМЕЛЬЧЕНКО,
партнер юрфірми «Ілляшев та Партнери»,
керівник практики міжнародної торгівлі

У Кабміні анонсували введення нових обмежувальних заходів проти Російської Федерації, що включатимуть і нові інструменти, які ще не використовував Київ.

Україна змінює тактику Після останніх торговельних санкцій Росії у вигляді заборони й обмежень щодо низки сировинних товарів, в тому числі нафти і нафтопродуктів, уряд України був вимушений змінити тактику. Вірогідно, що було прийнято щонайменше дві урядові постанови. Зі слів першого віце-прем’єра — міністра економічного розвитку і торгівлі України та з інформації, що розміщена на сайті міністерства, вже зрозуміло, що заходи розроблені у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії Росії, а саме останні обмеження торгівлі з боку Москви.

Перша постанова — про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України № 1147 від 30 грудня 2015 року «Про заборону ввезення на митну територію України товарів, що походять з Російської Федерації». За словами міністра, пропонується застосувати додаткову заборону на ввезення на митну територію України товарів промислової групи, мінеральних добрив, сільськогосподарської продукції, транспортних засобів, цементу, фанери.

Друга постанова є цікавішою з огляду на прецедентність, бо вона встановлює спеціальне мито. Зокрема, уряд планує з 1 серпня цього року додатково до ввізного мита застосувати спеціальне мито до всіх товарів походженням з Російської Федерації. Виняток становить чутливий імпорт, такий, як вугілля, кокс, бензин, скраплений газ та фармацевтична продукція.

Розмір спеціального мита ще не повідомлений, однак уже зрозуміло, що сплачене спеціальне мито буде спрямоване до загального фонду державного бюджету, поки парламент не прийме зміни до бюджетного законодавства. Окрім того, не виключено, що уряд застосує квотування на деяку продукцію із впровадженням дозвільного режиму (ліцензування). Застосування спеціального мита та квотування є новими методами політичного тиску на Російську Федерацію. Такий інструмент надає можливість українському бізнесу м’якше пристосуватися до нових умов торгівлі та бути більш гнучким під час реалізації обмежень. Окрім того, застосування спеціального мита надасть можливість поповнення державного бюджету на 3,7 млрд грн у другому півріччі поточного року, а в подальшому кошти можуть акумулюватися у спеціальному фонді державного бюджету для фінансування заходів з імпортозаміщення.

Шляхом США

Заходи застосовуватимуться на підставі статті 29 закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», яка визначає, що у зв’язку з недружніми та дискримінаційними діями інших держав можуть застосовуватися: повна або часткова заборона на торгівлю; позбавлення режиму найбільшого сприяння або пільгового спеціального режиму; запровадження спеціального мита; запровадження режиму ліцензування зовнішньоекономічних операцій; встановлення квот; заборона зовнішньоекономічних операцій або встановлення обмеження на їх здійснення; скасування тарифних пільг (тарифних преференцій) щодо ставок митного тарифу шляхом зупинення звільнення від оподаткування ввізним митом, застосування пільгових чи повних ставок ввізного мита або скасування тарифних квот.

До цього моменту на підставі ст. 29 закону Україна застосовувала лише два види заходів — це повна заборона (ембарго) на ввезення деяких товарів та підвищення ввізного мита до рівня пільгових ставок, тобто замість ставок згідно чинного режиму вільної торгівлі до максимально допустимих згідно умов вступу РФ до СОТ. Наразі Україна вперше планує застосувати спеціальне мито до країни-члена СОТ у зв’язку з недружніми та дискримінаційними діями.

І хоча підставою для введення цих заходів є вже давно діючий Закон «Про зовнішньоекономічну діяльність», який уповноважує КМУ приймати рішення про застосування заходів у відповідь на дії Росії без дотримання процедур розслідування, реалізація цього права урядом стала прецедентом у торгових відносинах України і РФ. Варто також додати, що подібний інструмент наразі активно застосовується США у торговельній війні з Китаєм — Вашингтон суттєво підвищує ввізне мито, чим тисне на Пекін у переговорах.

У чому відмінність цього інструменту від діючих санкцій? Спеціальне мито — це особливий вид мита, що встановлюється: як засіб захисту національного товаровиробника у разі наявності зростаючого імпорту товарів в Україну в обсягах та/або за таких умов, що їх ввезення заподіює або створює загрозу заподіяння значної шкоди національному товаровиробнику. Таке спеціальне мито може встановлювати Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі за результатами спеціального розслідування, що проводиться відповідно до угоди СОТ, та як захід у відповідь на дискримінаційні та/ або недружні дії інших держав, митних союзів та економічних угруповань, які обмежують реалізацію законних прав та інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України. Таке спеціальне мито не передбачене угодами СОТ та застосовується за результатом розслідування щодо вчинення недружніх або дискримінаційних дій, переважно до держав, що не є членами СОТ. На практиці таке спеціальне мито застосовувалося Україною раніше лише до Білорусі (яка не є членом СОТ). І саме тому використання такого інструмента проти країни-члена СОТ є прецедентом для Києва.

Чи стануть такі кроки України порушенням норм СОТ? Певною мірою, так. За правилами СОТ спеціальні (захисні) мита можуть застосовуватися за певних умов і винятково за результатом розслідувань.

Та навряд чи Росія буде оскаржувати рішення українського уряду в СОТ, оскільки Київ має право послатися на ст. 21 ГАТТ «Винятки з міркувань безпеки». Останнє рішення Органу з вирішення спорів СОТ у справі «Росія — заходи щодо транзитних перевезень» відкрило шлях для активного застосування країнами торгових обмежень з міркувань безпеки і створило ситуацію, в якій Київ і Москва можуть безперешкодно обмінюватися торговими обмеженнями. Саме тому вірогідність нових зустрічних торговельних заходів з боку Москви є дуже високою. Однак і в України з’явиться можливість реагувати на такі дії підвищенням ставок спеціального мита та, можливо, шляхом часткового обмеження транзиту з РФ.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Вчитися чи сміятися? А, може, плакати?

Опубліковано

on

Сергій САФУЛЬКО, адвокат

Із першого квітня цього року (не знаю випадково, чи ні, але ця подія співпала з Днем чи то сміху, чи то дурня) в українських адвокатів голова повернулася на всі 360 градусів. Бо з цього дня почав діяти новий Порядок підвищення кваліфікації адвокатів.

Підвищення своєї кваліфікації, звісно, річ потрібна, тим більше для адвокатів цей обов’язок прямо передбачений законом. Питання лише в тому, в яких формах та в який спосіб. І ось новий Порядок, здається мені, тут якраз кваліфікації не підвищує, а ускладнює її, практично унеможливлює, бо встановлює такі перепони, що тепер слід думати, як не стати жертвою цього нововведення замість того, щоб займатися адвокатською практикою. Загалом, прагнення Національної асоціації адвокатів множитися всілякими положеннями, порядками — гідне подиву, бо множаться вони як гідра і є загроза, що скоро адвокату замість того, щоб вникати у справи своїх клієнтів, потрібно буде замислюватися, аби самому не стати клієнтом у справах з різними інспекціями, комісіями, радами, школами й іншими новоутвореннями НААУ. Тож і не дивно, що вже навіть появилися адвокати, які спеціалізуються в спорах з органами адвокатського самоврядування. Прикро, але факт! Крім багатющих структур НААУ, які передбачені Законом «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» (а це — Рада адвокатів України, Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури, Вища ревізійна комісія, регіональні ради адвокатів, регіональні КДКА, регіональні ревізійні комісії) ще створенні й інші інституції, не передбачені Законом № 5076/VI, але які наділені дискримінаційними повноваженнями щодо адвокатів і щодо яких якраз і є сумніви у їх легітимності.

Ось і нинішній Порядок, затверджений рішенням Ради адвокатів України від 14.02.19 № 20 наділяє Вищу школу адвокатури НААУ провали, які, на нашу думку, виходять за межі її повноважень, і школа при їх реалізації перетворюється з освітнього закладу в ще одного контролера над адвокатами. Хороша ідея про ВША, без сумніву. Здавалося б, вона й повинна була б і організовувати системне навчання адвокатів, якщо вже через суб’єктивний чинник не доручати це Академії адвокатури, але замість того новий Порядок уповноважив її на здійснення «контролю якості організації процесу підвищення кваліфікації, що здійснюється всіма операторами підвищення кваліфікації адвокатів», а для цього у ВША запроваджуються… інститут ревізорів! Читаєш, і якось моторошно стає. Ми що, даруйте, першокласники у початковій школі? Врешті-решт, це ж адвокати, які вже мають певний рівень кваліфікації, певний досвід, певну репутацію! Може, не варто запроваджувати інспекції, а зайнятися тими самими «семінарами, тренінгами тощо?», тобто навчанням, а не інспектуванням?

Якщо слідувати цьому Порядку, то ВША стає крутішою за будь-яке управління освіти регіону. Бо це такий монстр, що якось аж совісно за школу. Мудрі ж люди там є викладачами, то навіщо ж їх перетворювати на інспекторів відділу освіти, які на кожного адвоката ведуть журнал, виставляють бали, повідомляють про них РАУ або регіональні ради адвокатів, видають сертифікати з відповідним внесенням такої інформації до ЄРАУ? Своєрідне досьє на адвоката.

Закон про адвокатуру і адвокатську діяльність чітко передбачив, які відомості вносяться в ЄРАУ (ст. 17 Закону). Це: прізвище, ім’я та по батькові адвоката, номер і серія видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, номер і дата прийняття рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (номер і дата прийняття рішення про включення адвоката іноземної держави до Єдиного реєстру адвокатів України), найменування і місцезнаходження організаційної форми адвокатської діяльності, номери засобів зв’язку, адреса робочого місця адвоката, інформація про зупинення або припинення права на заняття адвокатською діяльністю, інші відомості, передбачені цим законом.

Як бачимо, не передбачає закон внесення до ЄРАУ відомостей щодо адвоката, які встановлені Порядком № 20 від 14.02.2019 року. Та це й не повинно бути властиво ВША — функція інспектора з підвищення кваліфікації адвокатів, як і РАУ — ті нові повноваження, які вони самі для себе придумали в цьому Порядку.

Візьмемо так звану акредитацію операторів, себто навчителів адвокатів. Так ось, «сторонні оператори» (тобто не органи адвокатського самоврядування), а всі інші за акредитацію мають заплатити ВША … 50 мінімальних заробітних плат станом на 1 січня, що означає, якщо якийсь заклад чи науковець захотів би стати лектором у ВША, то не йому заплатять, а він має заплатити … 50 мінімальних заробітних плат! Що це значить на практиці? Це значить, що нікому з класних викладачів зробити це буде нереально, бо сумнівно, щоб якесь наукове світило, аби просвітити нас, темних, захотіло у 2019 році викласти ВША 208 650 тисяч гривень.

Отже, будуть «масовки», де згонять (даруйте, зберуть) 700—800 адвокатів на такий собі «домашній» семінар і будуть там «лекторами» всі свої, бо чужі мають заплатити. Не думаю, що це правильно. Це по-перше, а по-друге, ще гірше: це призведе до того, що будемо ми варитися у власному соці, будемо вчити самі себе, бо сторонні оператори (тобто, не РАУ чи регіональні РА) за опрацювання та облік залікових балів сплачують ВША … 1 відсоток мінімальної заробітної плати за кожен заліковий бал, тобто якщо на семінарі, на якому, скажімо, виступив суддя ВС (сторонній оператор) було, як часто хваляться, 700 адвокатів і проводив він семінар 2 години (2 залікових бали), то помножте один відсоток мінімальної заробітної плати (41,73 грн) на 2 і ще на 700, то вийде, що йому, бідному, слід буде заплатити ВША 58 422 грн за свої ж 2 години роботи. Виходить якесь здирництво, а не підвищення кваліфікації. Замість того, щоб полегшити адвокатам доступ до сучасних, і головне, потрібних знань, цей Порядок встановлює правила які, по-перше, не дають можливості отримати такі знання, а, по-друге, виглядають якось дивно, ніби РАУ і створені нею дітища стають такими собі комерційними структурами зі збору коштів, а не помічниками адвокатів.

Правда, голова Ради адвокатів України наділений цим Порядком повноваженнями приймати рішення як про зміну адміністративного внеску, так і зміну щорічного внеску, і тут теж цікава ситуація. Це — прямий шлях до корупції, адже все це здійснюватиметься одноосібно головою Національної асоціації адвокатів, за поданням директора ВША НААУ. Але ж повноваження голови НААУ, (він же (вона ж) і голова РАУ), визначені законом про адвокатуру і адвокатську діяльність у ст. 56 і Положенні про Раду адвокатів України, затвердженому з’їздом адвокатів України 17.12.2012 року. В жодному з цих нормативних актів не має повноважень голови РАУ на свій розсуд чи за поданням директора ВША НААУ змінювати або встановлювати розміри якихось внесків. І потім, що значить змінювати? Комусь по блату зменшити, а комусь через недовіру збільшити? Адже змінити — можна, а куди не передбачено.

Усе це якось не по-адвокатськи, і викликає стурбованість, бо виникає відчуття, що понастворювавши всіляких адміністративних структур, РАУ перетворюється в центральний орган виконавчої влади, придумує для адвокатів нові обов’язки, нові правила і… нові побори. Управління адвокатурою — річ дуже делікатна, почуття міри в цьому ремеслі має бути унікальним, бо інколи навіть і добрі наміри можуть перетворитися в свою протилежність та замість сприяти полегшенню перебування адвокату в своєму співтоваристві, ускладнює цей процес, заполонивши його всілякими бюрократичними та адміністративними новаціями, користі від яких, як із козла молока, а шкода величезна, бо приходиться тьму часу тратити якраз на освоєння й виконання отаких порядків, а не на адвокатську практику. Може, і справді варто подумати адвокатам, а чи потрібні їм такі органи, які замість полегшення їх діяльності тільки і зайняті тим, що придумують всілякого роду «витвори», які ускладнюють професійну діяльність тих, для кого вони, ці «органи», покликані діяти.

На жаль, Рада адвокатів України не публікує протоколів своїх засідань, тож ми не знаємо, як голосували члени РАУ за критикований тут Порядок «Про підвищення кваліфікації адвокатів України» 14.02.2019 р., хто його підтримував. А дуже вже хотілося б знати, що ж це за такі «члени РАУ», які за такий непотріб проголосували, і чи не слід адвокатам регіонів подумати про те, чи варті вони такої честі, бо ж придумати можна багато, але виконувати все це потрібно буде нам, адвокатам.

P.S. Цю публікацію я оцінюю в 10 балів для зарахування мого мінімуму з підвищення мною кваліфікації в 2019 році.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Ціна штрафів: коли малий і середній бізнес перестануть бути «дійною коровою» для влади?

Опубліковано

on

Оксана ПРОДАН, народний депутат,
голова Всеукраїнського об’єднання малого
і середнього бізнесу «Фортеця»

Розглядати малий і середній бізнес тільки як джерело податків — величезна помилка. Ефект від їх роботи набагато більший.

Днями керівництво Державної служби України з питань праці оприлюднило важливі дані: у 2018 р. інспектори праці провели сотні тисяч перевірок і нарахували 1,7 млрд грн штрафів підприємцям за «порушення трудового законодавства». При цьому 90% штрафів оскаржуються роботодавцями в судах.

Що це означає?

По-перше, над величезною кількістю підприємців висить дамоклів меч у вигляді штрафів по декілька сотень тисяч, а інколи — мільйонів гривень. Щоб сплатити їх, багато хто буде змушений продати житло, авто і залишитися ні з чим.

По-друге, всі, кому нарахували штрафи, витрачають кошти, сили і час на боротьбу з державною машиною, оббивають пороги судів замість того, щоб розвивати власну справу.

По-третє, всі активні люди отримали чіткий сигнал: краще сидіти тихо, не висовуватися або виїхати за кордон, ніж брати на себе відповідальність і працювати в Україні.

У кращому разі, доходи бюджету на короткій дистанції зростуть на 0,5–1%, але в найближчий рік-два ми набагато більше втратимо — робочих місць, сплачених податків і, головне, рівень довіри до влади буде ще нижчий, ніж зараз.

Виникає питання: кому вигідна кампанія боротьби з роботодавцями? Яку мету вона переслідує? Але це лише один пазл.

МСБ — «дійна корова» для держави

Загальна картина останніх двох років свідчить, що уряд не розуміє, що таке малий та середній бізнес, яку важливу роль він може зіграти в розвитку країни. Усе виглядає так, наче підприємці для урядовців — дійні корови, яких, з одного боку, потрібно обкласти великими податками, а з іншого — великими штрафами. Зможуть заплатити — добре, нехай платять. Ні — нехай закривають власну справу, йдуть на біржу праці або виїжджають за кордон.

Розглядати малий бізнес лише як джерело податків — величезна помилка. Ефект від їх роботи набагато більший.

Підприємці нічого не просять у держави. Навпаки, вони створюють робочі місця і платять податки. Не лише єдиний податок, а й податок на нерухомість, земельний податок, екологічний податок та багато інших.

Підприємці забезпечують власні сім’ї і допомагають забезпечувати сім’ї найманих працівників.

Підприємці стимулюють конкуренцію. Вони гнучкі, мобільні, готові ризикувати, експериментувати, і, завдяки контролю над витратами, можуть запропонувати нові продукти та сервіси в стислі терміни і за прийнятними цінами.

Підприємці не залежать від держави. Вони критично оцінюють дії чиновників. Якщо влада переходить межу, малий бізнес у перших рядах іде захищати права і свободи. Згадайте Помаранчеву революцію, Податковий Майдан, Революцію Гідності.

Багато підприємців готові підтримувати інфраструктуру демократії та громадянського суспільства: незалежні медіа, громадські організації, освітні проекти. Вони самі створюють асоціації і часто цікавляться не лише бізнесом.

Звісно, бувають різні підприємці та різні ситуації, але в цілому підприємництво та середній клас — два стовпи демократії і розвитку. І це — беззаперечний факт.

Розглядати малий бізнес виключно крізь призму сплати податків в умовах нереформованої податкової системи, корупційного засилля в усіх сферах означає самих себе загнати в глухий кут. Давайте цього не робити. Зменшимо штрафи для роботодавців (законопроект 5711), змінимо систему регулювання економіки (законопроект 3766), розширимо можливості для малого та середнього бізнесу через підвищення граничного обсягу доходів (законопроект 9533). Лише ці три кроки допоможуть сотням тисяч українців реалізувати себе не за кордоном, а в Україні.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В тренді

 

Підпишись на нашу розсилку.

Юридичні новини 1 раз на день у твоїй поштовій скринці.