Судова практика
Призваний за контрактом до ЗСУ держслужбовець має оскаржувати своє звільнення в адміністративному суді лише якщо його зайнятість мала всі ознаки публічної служби
Під час вирішення питання, чи займала особа посаду, яка відноситься до посади державного службовця, судам необхідно з’ясувати, чи була подана декларація до зарахування на посаду, чи приймала особа відповідну присягу, чи мала право на присвоєння спеціального звання або рангу державного службовця
7 листопада 2018 р. Велика Палата Верховного Суду розглянула в порядку спрощеного позовного провадження у справі № 428/12596/16-ц (провадження № 14-344цс18) касаційну скаргу громадянина на ухвалу Апеляційного суду Луганської області у справі за його позовом до Управління Державної пенітенціарної служби України України в Луганській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача – Рубіжанський міський відділ кримінально-виконавчої інспекції УДПС України в Луганській області, про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
За матеріалами справи 25 липня 2016 р. позивач уклав з Міністерством оборони України в особі військового комісара Луганського обласного військового комісаріату контракт на проходження служби у Збройних Силах України строком на три роки.
Одночасно з укладанням контракту Рубіжанський МВКВІ УДПС України в Луганській області та УДПС України в Луганській області було повідомлено про його призов 25 липня 2016 р. на військову службу за контрактом у ЗСУ на посади осіб офіцерського складу строком до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, направлення його для проходження військової служби до Рубіжансько-Кремінського об’єднаного міського військового комісаріату Луганської області.
Заявою від 3 серпня 2016 р. позивач повідомив начальника УДПС України в Луганській області про свою згоду на проходження військової служби і просив залишити за ним місце роботи.
Наказом від 22 серпня 2016 р. його було звільнено із займаної посади з підстав, передбачених п. 3 ст. 36 Кодексу законів про працю України (призов або вступ працівника або власника – фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до ч.ч. 3-4 ст. 119 КЗпП України).
Позивач просив визнати незаконним його звільнення з посади фахівця з питань соціальної роботи із суб’єктами пробації Рубіжанського МВКВІ УДПС України в Луганській області, поновити на роботі з 22 серпня 2016 р. та стягнути з УДПС України в Луганській області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 18 676,92 грн.
Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 січня 2017 р. у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що відповідачем обґрунтовано застосовані до позивача як до особи, що вступила на військову службу за звичайним строковим контрактом, п. 3 ст. 36 КЗпП України, внаслідок чого позивача було законно звільнено із займаної посади.
Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 16 травня 2017 р. апеляційну скаргу позивача задоволено частковою – рішення суду першої інстанції скасовано, провадження у справі закрито, а позивачу роз’яснено його право на звернення до суду в порядку адміністративного судочинства.
Позивач оскаржив це рішення в касаційному порядку, обґрунтовуючи свою скаргу тим, що під час вирішення питання щодо юрисдикції спору суд не розмежував такі поняття як «публічна служба», «державний службовець», «суб’єкт владних повноважень» та їх основні ознаки, а також те, що позивач не складав присягу державного службовця та присягу працівника кримінально-виконавчої служби. Крім того посада, яку займав позивач, не відноситься до публічної служби, оскільки він працював в управлінні кримінально-виконавчої служби, будучи вільнонайманим працівником на підставі трудового договору (контракту), тому його позов мав би розглядатися в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.
За результатами розгляду Велика Палата Верховного Суду нагадала, що в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових правовідносин, характер яких суди мають з’ясувати.
Під час вирішення питання, чи займала особа посаду, яка належить до посад державного службовця, судам необхідно було з’ясувати, чи була подана декларація до зарахування на посаду, чи приймала особа відповідну присягу, чи мала право на присвоєння спеціального звання або рангу державного службовця. У справі № 428/12596/16-ц встановлено, що на момент призначення позивача на посаду фахівця з питань соціальної роботи із суб’єктами пробації, ця посада не була віднесена до відповідної категорії посад державних службовців. Судами не встановлено, що позивач під час прийняття на посаду подавав декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави, в порядку, встановленому Законом України від 14 жовтня 2014 р. № 1700-VII «Про запобігання корупції», та що він складав присягу державного службовця.
Отже, Велика Палата Верховного Суду вирішила, що висновок апеляційного суду про те, що між сторонами виник спір, пов’язаний із проходженням позивачем публічної служби, а тому такий спір підлягав розгляду в порядку адміністративного судочинства, був помилковим та ґрунтувався на припущеннях, що є недопустимим.
Скаргу повернуто до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Рішення в ЄДРСР
