Судова практика
Припинення договору не може розцінюватися як підстава для припинення провадження у справі через відсутність предмета спору
Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення в майбутньому з позовом про визнання такого договору недійсним
27 листопада 2018 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 905/1227/17 (провадження № 12-112гс18) розглянула у відкритому судовому за позовом керівника Маріупольської місцевої прокуратури № 2 Донецької області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Технотрон», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача – Маріупольський професійний ліцей, про визнання недійсним договору оренди та зобов’язання вчинити певні, касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25 жовтня 2017 року.
За матеріалами справи, предметом договору оренди, укладеного між Регіональним відділенням Фонду та ТОВ «Фірма Технотрон», якого є нежитлові вбудовані приміщення на другому поверсі будівлі учбових майстерень для розміщення виробництва індикаторів температури для газових плит, загальною площею 22,14 кв. м, що перебувало на балансі Маріупольського професійного ліцею.
У позовній заяві прокурор указує на те, що договір оренди укладено з порушенням вимог чинного законодавства про освіту, внаслідок чого він підлягає визнанню недійсним, а спірне майно – поверненню навчальному закладу.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 9 серпня 2017 р. у задоволенні позову відмовлено у зв’язку з відсутністю підстав для визнання його недійсним.
Апеляційний суд рішення скасував і позовні вимоги задовольнив та визнано недійсним на майбутнє договір оренди, зобов’язав ТОВ «Фірма Технотрон» протягом 14 днів з моменту набрання постанови законної сили звільнити та повернути балансоутримувачу – Маріупольському професійному ліцею, обґрунтувавши своє рішення тим, що спірні орендовані приміщення на момент укладення договору перебували на балансі Маріупольського професійного ліцею, були об’єктом освіти і не могли використовуватися не за призначенням, могли бути передані в оренду виключно для діяльності, пов’язаної з навчально-виховним процесом.
За касаційною скаргою ТОВ «Фірма Технотрон» справу було передано на розгляд Великої Палати, оскільки спір стосувався можливості визнання в судовому порядку недійсним розірваного договору оренди нежитлового приміщення, з приводу чого існувала різна судова практика.
Велика Палата вказала, що відповідно до ст. 204 ЦК правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Статтею 236 ЦК визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов’язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється. Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. І відповідно до ст. 236 ЦК нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов’язує їх визнання недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
За таких обставин, оскільки предметом спору у справі є недійсність договору і такий договір визнається недійсним з моменту вчинення, укладення сторонами додаткової угоди про припинення такого договору та повернення майна не може розцінюватися як підстава для припинення провадження у справі у зв’язку з відсутністю предмета спору (п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення).
Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.
Отже, апеляційний суд обґрунтовано розглянув позов прокурора про недійсність договору оренди спірних приміщень, незважаючи на те, що ця угода припинена за домовленістю сторін.
Виходячи з наведеного, Велика Палата визнала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 23 грудня 2015 р. у справі № 918/144/15 (провадження № 3-1143гс15), оскільки розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення в майбутньому з позовом про визнання такого договору недійсним.
