Стратегія інноваційної комунікації в сучасному цифровому світі: правове, наукове й ресурсне забезпечення

Петро Біленчук, професор Київського університету права НАН України

Упродовж останніх десятиліть шаленими темпами розвиваються інноваційні комунікації в сучасному цифровому світі. Розвиток ІТ-сфери, глобальної мережі інтернет у США, країнах Європи й Україні, соціальної мережі Facebook, широке впровадження електронної комерції в світі, активне використання сучасних інформаційних програмних та хардверних продуктів призводить до того, що правове регулювання та їх наукове й ресурсне забезпечення не завжди встигає за реальними відносинами, а тому видається, що ці питання привертають особливу увагу освітян, науковців і співробітників органів правосуддя, правопорядку та потребують більш детального вивчення й обговорення серед вчених, студентів і фахівців ІТ-сфери, ІТ-економістів та практикуючих ІТ-юристів.

Інновацієзнавство: право, економіка, інтелектуальна власність

Тому дискусійні питання стратегії комунікації в сучасному цифровому світі і впровадження новітніх електронних інновацій у практичну діяльність органів правосуддя – якраз і стали темою науково-методологічного форуму, який нещодавно відбувся на факультеті правознавства і міжнародних відносин Київського університету права Національної академії наук України. Ініціаторами проведення науково-методологічного семінару «Комунікації в цифровому суспільстві: право, економіка, інтелектуальна власність» виступили викладачі і студенти, які уже понад десять років впроваджують у навчальний процес КУП НАН України новітню магістерську програму «Право і економіка та інтелектуальна власність з використанням грід-технологій».

Даний семінар був присвячений розгляду актуальних питань, пов’язаних із поширенням новітніх комунікаційних ідей у цифровому суспільстві — від історії становлення цього міждисциплінарного напряму до закономірностей прийняття індивідуальних рішень і впровадження інновацій як у державних, так і приватних установах, підприємствах та громадських організаціях.

Інноваційні комунікації й «ноу-хау»

Учасники семінару у своїх виступах розглядали складники й основні етапи процессу розробки і впровадження інноваційної комунікації в діяльність освітніх і наукових установ, а також у практику органів законодавчої, виконавчої і судової влади та місцевого самоврядування. Зокрема, аналізувалася роль агентів креативних змін та формування стратегії маси, а також різноманітних видів, типів, властивостей і наслідків впровадження інновацій у реальне життя конкретної людини, а також суспільства, держави і цивілізації. Крім того, доповідачі наводили численні конкретні приклади професійно грамотного впровадження інновацій у навчальний процес українських юридичних вузів (КУП НАН України, НАВС, АПСВ, Національного університету імені Ярослава Мудрого, Академії адвокатури України тощо), наукову діяльність (Інституту держави і права імені В. М. Корецького, Національного університету цивільного захисту України, Інституту ядерних досліджень НАН України, Науково-дослідного інституту МВС України, Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України тощо) та практичну діяльність органів правосуддя, судочинства і правопорядку, а також правозахисних соціально-комунікаційних організацій (Українського Комітету по боротьбі з корупцією, Міжнародної поліцейської асоціації, видавничої організації «Юрінком Інтер», Лабораторії прикладної хімії «Кобра», журналу «Бізнес і безпека», всеукраїнського тижневика «Юридичний вісник України»).

Учасники семінару обговорили трактування поняття й сутності інноваційної комунікації, розуміючи під нею різновид новітньої соціальної креативної зміни. Зверталася увага й на те, що оскільки розробка і впровадження інновацій – це міждисциплінарний напрям, то очевидно, що він потребує всебічного дослідження, а результати (висновки, пропозиції і рекомендації) даного науково-методологічного семінару будуть корисними не лише представникам різних галузей наукових знань, а й працівникам практичної професійної діяльності. Зокрема, думки, ідеї, інновації, «ноу-хау», які запропонували учасники семінару, на наш погляд, зацікавлять як правників, соціологів, економістів, так і дослідників технологій комунікації та ЗМІ (преси, радіо, телебачення, інтернет, соціальної мережі Facebook), культурологів, істориків, ІТ-економістів, ІТ-юристів, ІТ-криміналістів, ІТ-експертів, а також усіх, хто цікавиться процесами нових інноваційних креативних змін у суспільстві.

Деякі висновки, пропозиції та рекомендації

Підбаваючи підсумки семінару його учасники сформулювали наступні концептуальні засади стратегії, тактики і мистецтва інноваційної комунікації та журналістики в сучасному цифровому світі, зокрема, його правове, наукове й ресурсне забезпечення. По-перше, визначене поняття та сутність інноваційної комунікації, інновації, а також запропоновано ефективні механізми та процедури процесу швидкого і якісного впровадження інновацій в життя. Зазначимо, що інновація – це конкретна мрія, думка, ідея, «ноу-хау», практична оригінальна пропозиція чи новітній об’єкт, що їх розробник, генератор, творець-індивід або інший ініціативний суб’єкт, який впроваджує її в навчальний процес, наукову роботу та практичну діяльність вважає і сприймає як новітню, креативну, прогресивну та перспективну, що відіграє, на його погляд, значну роль для ефективного розвитку людини, суспільства та держави. Це значить, що якщо мрія, думка, ідея видається індивіду новою, оригінальною, креативною то це свідчить, що вона є дня нього інновацією.

При тому слід мати на увазі, що оригінальність, новизна і креативність інновації не обов’язково передбачає особливе нове значення. Це лише означає те, що комусь ця інновація могла бути раніше вже відомою, але так сталося що, ця людина не зробила нічого путнього, доброго, схвального чи несхвального до цієї ідеї, серйозно не сприйняла її, але водночас і зовсім не відкинула й не змарнувала прийняття такої ідеї. Тобто креативність, оригінальність і новизну інновації можна сформулювати лише з допомогою таких визначень, як новітні ідеї, знання, навички, вміння, переконання, усвідомлення чи безпосередньо конкретні практичні рішення щодо впровадження цієї інновації в освітній процес, наукову чи практичну діяльність.

Слід звернути особливу увагу й на те, що більшість нових ідей, які сьогодні впроваджуються в практичній діяльності – це, як правило, технологічні інновації. Водночас варто звернути увагу на те, що принаймні в англійському мовленні слова «інновація» та «технологія» часто використовують як однозначні, як синоніми.

По-друге, впровадження інновацій у практичну діяльність — це процес, процедура, механізм, під час якого інновація поширюється серед членів соціальної системи суспільства, держави. Причому це особливий тип інноваційної комунікації, який стосується впровадження нових розробок, «ноу-хау», ідей, і це особливий процес, під час якого його учасники створюють і діляться один з одним цією інформацією з метою досягнути інноваційної комунікації на засадах партнерства, співпраці, взаємодії і взаєморозуміння.

По-третє, впровадження інновацій – це процес, під час якого саме інновація поширюється безпосередньо через певні канали з допомогою спеціальних ресурсів, механізмів, а з плином часу інколи і серед багатьох членів соціальної системи в організації, суспільстві і державі.

По-четверте, основними структурними елементами впровадження інновацій є: 1) безпосередньо сама ідея, «ноу-хау», інновація; 2) різні канали комунікації; 3) час реалізації; 4) соціальна система (організація, установа, суспільство, держава, цивілізація).

Відомо, що канали комунікації – це конкретні засоби, методи і технології передавання даних, відомостей, повідомлення від одного індивіда до іншого. Очевидно, що сьогодні найшвидшими, найактуальнішими, найефективнішими й найуспішнішими є соціально-комунікаційні мас-медійні канали комунікації (преса, радіо, телебачення, інтернет тощо). Досить успішними є також і міжособистісні людські канали комунікації, які включають обмін даними, відомостями, інформацією між двома чи більше суб’єктами комунікації.

Що стосується часу впровадження інновації, то він включає в себе низку елементів, таких як процедуру прийняття рішення щодо реального використання інноваці креативність, інновативність та категорії впроваджувачів, темпи впровадження (термін і час швидкість сприйняття інновації соціальною системи, суспільства і держави); соціальну систему (суспільство, держава, цивілізація). Останній із цих елементів включає в себе соціальну структуру (впорядковані соціальні зв’язки між членами системи, суспільства і держави); системні моральні і правові норми (усталені постулати, алгоритми, правила, принципи, стандарти, схеми і механізми міжособистісної поведінки членів соціальної системи); наявності неформальних лідерів (креативність індивідів здатних оригінально впливати на ставлення чи виражену поведінку інших людей неформально, у бажаний спосіб, алгоритм дії та з певною послідовністю і частотою), комунікаційної мережі, яка складається із взаємопов’язаних індивідів, поєднаних структурованими комунікаційними потоками даних, відомостей, інформації, креативних агентів змін, тобто активних оригінальних особистостей, які безпосередньо впливають на сам процес, процедуру і механізм прийняття рішень щодо впровадження інновацій саме так, як цього бажає й вимагає творче товариство, агентство, асоціація поширення новітніх креативних змін. У цьому ж ряду типи процедурних рішень щодо впровадження інновацій: факультативні рішення щодо реалізації інновацій (прийняти чи відмовитися від впровадження інновації, як правило, його приймає індивід незалежно від рішень інших членів структурованої системи); колективні рішення щодо впровадження інновації (рішення прийняти чи відмовитися від інновації, як правило, його ухвалюють шляхом досягнення творчого консенсуму); авторитарне рішення щодо впровадження інновації (дане рішення ухвалюють в основному порівняно мало індивідів, що працюють у системі, це особистості, які мають безпосередню владу, високий урядовий статус та фахові професійні знання); наслідки впровадження інновацій (бажані й небажані, залежно від того, який вплив інновація має в соціальній системі – функційний чи дисфункційний; прямі й непрямі, залежно від того, чи зміни з індивідом або соціальною системою є прямою реакцією на інновацію чи результатом зовсім іншого порядку, що його спричинили наслідки інновації; очікувані й неочікувані наслідки, залежно від того, чи члени соціальної системи їх розпізнають і мають на меті досягнути) і креативні та диструктивні наслідки (де в плані креативність відіграє роль створення інновацією чогось нового, що буде нести в собі вплив на саму ланку ведення інновацій, диструктивна ж у своєму плані виступає як знищення малоефективних, на думку інноватора ланок покращених галузей діяльності індивіда).

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути