Компенсація для Укргазвидобування

Велика Палата ВС вирішувала спір про підсудність між суб’єктом господарювання та органом державної влади

Юрій Котнюк, ЮВУ

На початку листопада нарешті було оприлюднено постанову Великої Палати Верховного Суду у справі за позовом належного державі Акціонерного товариства «Укргазвидобування» до Кабінету Міністрів України про стягнення компенсації в сумі 57 мільярдів гривень за виконання позивачем покладених на нього відповідачем спеціальних обов’язків. Щоправда, це не кінець, а, можна сказати, лише початок розгляду справи, оскільки Господарський суд Києва не став її розглядати через те, що це, мовляв, не його юрисдикція. Судді Великої Палати скасували його ухвалу про закриття провадження у справі та передали її знову до суду першої інстанції для продовження розгляду, зробивши попутно розлогий аналіз того, в яких випадках спори між суб’єктами господарювання та органами державної влади слід розглядати в порядку саме господарського, а не адміністративного або цивільного судочинства.

Ціна питання — 57 мільярдів гривень

Перед тим як почати розповідь про складні юридичні питання варто звернути увагу на окремі економічні моменти. Раніше газ належав до числа товарів, на які встановлюються регульовані державою ціни. Цим займалася Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг: вона визначала тарифи, за якими має реалізовуватися газ тим чи іншим категоріям споживачів, і своє рішення оформлювала у вигляді постанови. Коли виникала потреба їх підвищити, приймалася нова постанова, одним із пунктів якої скасовувалася попередня, внаслідок чого процес регулювання носив характер такої собі безперервності: якби, наприклад, якомусь позивачу пощастило скасувати нову постанову в судовому порядку, автоматично відновилася б дія попередньої з нижчими тарифами.

Прийнятим у 2015 році Законом України «Про ринок природного газу» було задекларовано, що ціни на цей товар відпускаються у вільне плавання, тобто покупець і продавець повинні про них домовлятися самі без втручання держави. Але разом з тим Верховна Рада вирішила, що ціни для житлово-комунального сектора все ж таки мають ще кілька років побути регульованими, для чого запровадила новий порядок регулювання. Відтоді вже не Нацкомісія встановлювала тарифи, а Кабмін покладав на суб’єктів ринку природного газу спеціальний обов’язок продавати свою продукцію за певну ціну.

Зазначимо, що тепер уже процес регулювання мав носити тимчасовий характер: ухвалюючи постанову про покладення обов’язків, уряд мав написати дату, до якої вона діє. Усього протягом 2015-2018 років було ухвалено три такі постанови КМУ: № 758/2015, № 187/2017 і № 867/2018.

Першою ланкою в цьому ланцюзі було Укргазвидобування — воно за твердою ціною продавало газ зі свердловин для теж державної НАК «Нафтогаз України», а вона вже перепродувала паливо для підприємств комунальної тепло енергетики або уповноваженим державою газопостачальним підприємствам (газзбутам), які в свою чергу перепродували його для населення.

А тепер найголовніше: статтею 11 згідно із вищезазначеним законом було встановлено, що кожен суб’єкт ринку природного газу, на якого покладено спеціальний обов’язок, має право на компенсацію економічно обґрунтованих витрат, здійснених у ході їх виконання, причому уряд мав затвердити порядок визначення обсягів цих витрат і їх відшкодування. Проте уряд цього дорученого йому завдання не виконав і порядку не затвердив, що й спонукало окремих учасників ринку звернутися з позовами до суду.

Зокрема, Укргазвидобування, виконуючи вимоги урядових постанов № 758 і № 187, у 2016-2018 роках продавав газ за ціною 4 849 грн за 1000 м3. І ось у жовтні 2018 року економісти цього товариства порахували, що якби воно протягом цього періоду продавало видобутий ресурс за ринковими, а не твердими державними цінами, то його дохід був би більшим на 56 мільярдів 797 мільйонів гривень. А юристи, озброївшись такою цифрою, подали позов до Господарського суду Києва про стягнення з Кабміну компенсації на вищезазначену суму. Цифра, до речі, не дуже фантастична з огляду на те, що Укргазвидобування щороку видобуває близько 15 мільярдів кубометрів природного газу, левову частку яких продає Нафтогазу.

Уряд проігнорував як вимоги закону, так і рішення суду

Тут, звичайно, навіть у нефахівця виникає підозра, що газовидобувники дещо перегинають палку, адже в законі було сказано про компенсацію економічно обґрунтованих витрат, із чого уява здорової людини малює різницю між собівартістю продукції і невеличким, але все ж таки отриманим доходом. І якщо підприємство продавало товар собі у збиток, то воно, звісно, має законне право на урядову компенсацію. Але Укргазвидобування вимагало зовсім іншого, а саме відшкодувати упущену вигоду у вигляді різниці між отриманим доходом і доходом, який воно теоретично мало б отримувати, якби продавало продукт за ринковими цінами. Звичайно, ці та інші важливі нюанси мав би розтлумачити Кабінет міністрів у спеціальному нормативно-правовому акті, де було б чітко написано, за що саме суб’єктам ринку належить виплатити компенсацію. Цього від нього власне й вимагав закон, але уряд нічого цього не зробив, а тому позивач вирішив просити по максимуму: чим більше, мовляв, попросиш, тим більше ймовірності отримати хоч якусь дещицю.

Тут слід зазначити, що уряд у цьому випадку проігнорував не лише вимоги закону, але й рішення суду. Свого часу Нафтогаз подав дві позовні заяви, в яких оскаржив бездіяльність уряду, який, ухваливши постанови № 758 і № 187, не визначив джерела фінансування компенсації та її порядок. У Нафтогазу в цьому випадку був, напевне, ще більший інтерес, адже вищезазначені постанови зобов’язували його купувати газ за кордоном за тамтешніми ринковими цінами, а потім — за штучно заниженими державними цінами продавати його теплокомунальникам і газзбутам. Як би там не було, але ці позови були задоволені рішеннями Окружного адміністративного суду Києва від 19.07.2017 р. (справа № 826/6066/17) і 10.04.2018 р. (справа № 826/6064/17). Усівони пройшли через сито апеляційної інстанції й набрали законної сили, причому перша з них була залишена без змін постановою Верховного Суду від 21.08.2019 р. Та попри те жодного з цих рішень так і не було виконано, тож учасники ринку, зацікавлені в одержанні компенсації, змушені у своїх позовних заявах вимальовувати цифри ледь не навмання.

Лабіринти юрисдикцій

Отже, перше питання, в якому мав би визначитися Господарський суд Києва, отримавши позов Укргазвидобування до Кабміну на суму майже 57 млрд грн, — чи повинен він взагалі розглядати його, з огляду на свою компетенцію. Цей суд в особі судді Василя Мельника вирішив, що не мав би і вирішив неправильно, але цікаво подивитися, чим він керувався, постановляючи цю ухвалу.

В основу його аргументації було покладено статтю 8 Господарського кодексу України, якою визначено, що держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб’єктами господарювання. А оскільки Кабінет міністрів є органом державної влади (додамо: найвищим органом виконавчої влади в Україні), то відносини між позивачем та відповідачем не носять господарського характеру і спір виник не у зв’язку зі здійсненням господарської діяльності. З огляду на це суддя Мельник дійшов висновку, що такий позов не має розглядатися у порядку господарського судочинства і провадження у справі має бути закритим, як того й вимагає стаття 231 Господарського процесуального кодексу України.

Ще один момент: закриваючи провадження, суд має роз’яснити позивачу, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Він роз’яснив, що Укргазвидобуванню належить вирішувати свій спір у порядку цивільного судочинства і ось із яких міркувань.

Статтею 21 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що вимоги провідшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. Тобто, якби Укргазвидобування так само, як і Нафтогаз, звернулося до ОАС Києва з позовом про визнання протиправними якихось дій Кабміну й одночасно вимагало відшкодування завданих йому цими діями збитків — тоді, будь ласка, а якщо ж ні — то або господарський, або цивільний. Господарський, на думку судді Мельника, відпадає, значить правду слід шукати в порядку цивільного судочинства. У такому дусі й було викладено резолютивну частину ухвали ГС Києва, яке було залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19 лютого 2019 р.

Цікаво, що при цьому було постановлено повернути позивачу 616 гривень судового збору — не пошкодувало керівництво Укргазвидобування грошей, аби знайти правду в судах. Отже, гра була для нього варта свічок і вищезазначені вердикти були оскаржені його юристами у Верховному Суді й передані на розгляд Великої Палати, оскільки в цьому разі суддям належало розібратися, яка ж із юрисдикцій має вирішувати спір. Тож зараз про те, чому саме, на думку суддів останньої інстанції, висновки попередніх судів виявилися глибоко помилковими.

А весь секрет у тому, що треба було прочитати більш уважно ще низку положень Господарського процесуального кодексу, зокрема його статтю 4 під назвою «Право на звернення до господарського суду». А з них якраз і випливало, що господарські суди на загальних підставах вирішують не лише всі спори між суб’єктами господарської діяльності, але також і спори, пов’язані з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень за умови, що такі вимоги не об’єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Тобто, якби Укргазвидобування вимагало, окрім іншого, визнати протиправними дії чи бездіяльність Кабміну, то йому справді слід було б зазначити дорогу до якоїсь іншої юрисдикції. А якщо воно просило лише відшкодування, та ще й у конкретній сумі, тоді, виходить, воно прийшло за правильною адресою.

З огляду на це Велика Палата постановила скасувати ухвалу суду першої та постанову суду апеляційної інстанції, а справу передати до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути