Міністерство екології та природних ресурсів України не має права звертатися до адміністративного суду з позовами про скасування розпорядження Державної регуляторної служби України, якій воно підзвітне і підконтрольне

13 листопада 2019 р. Велика Палата Верховного Суду розглянула касаційну скаргу у справі № 826/3115/17 за позовом Міністерства екології та природних ресурсів України до Державної регуляторної служби України, третя особа – Підприємство «Миротворець» Білоцерківської міської громадської організації «Громадська єдність», про скасування розпорядження.

У лютому 2017 р. Міністерство екології та природних ресурсів України звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної регуляторної служби України про скасування розпорядження останньої від 27 січня 2017 р. № 13 про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування, виданого за результатами скарги Підприємства «Миротворець» Білоцерківської міської громадської організації «Громадська єдність» від 28 листопада 2016 р. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуване розпорядження, прийняте з порушенням Закону України від 2 березня 2015 р. № 222-VIII «Про ліцензування видів господарської діяльності», Закону України від 05 квітня 2007 р. № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з поводження з небезпечними відходами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 2016 р. № 466, та Положення про Державну регуляторну службу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2014 р. № 724.

Окружний адміністративний суд міста Києва своїм рішенням, залишеним без змін апеляційним судом у задоволенні позову відмовив, оскільки позивачем не доведено належними доказами правомірність анулювання ліцензії Підприємства «Миротворець» на право провадження господарської діяльності з поводження з небезпечними відходами.

Водночас суди зауважили, що оскаржуване розпорядження не порушує права та охоронювані законом інтереси позивача, оскільки лише зобов`язує останнього усунути порушення вимог законодавства у сфері ліцензування і не скасовує наказ Міністерства екології та природних ресурсів України від 11 листопада 2016 р. № 422 «Про видачу, переоформлення, відмову у видачі та анулювання ліцензій».

Міністерство екології та природних ресурсів України звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 4 ст. 346 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме у зв`язку з тим, що є підстави відступити від правового висновку, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 р. у справі № 826/2793/18 та від 13 лютого 2019 р. у справі № 810/2763/17, про відсутність у спірних правовідносинах у позивача, який є суб`єктом владних повноважень, права на звернення до суду з позовом до іншого, контролюючого його, суб`єкта владних повноважень.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в цій справі позивач здійснює відповідні виключні функції контролю за додержанням ліцензіатами вимог ліцензійних умов, а відповідач здійснює виключні функції контролю (державного нагляду) за дотриманням Міністерством екології та природних ресурсів України, як органом ліцензування господарської діяльності, зокрема з поводження з небезпечними відходами, законодавства у сфері ліцензування.

Велика Палата Верховного Суду визнала правильним доводи колегії Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про те, що спір у цій справі не належить до компетенційних, оскільки у цьому випадку не йдеться про спір про розмежування компетенції між Міністерством екології та природних ресурсів України та Державною регуляторною службою України. Позивач звертається з вимогою скасувати рішення суб’єкта владних повноважень, якому відповідно до Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» він підзвітний і підконтрольний, і який, реалізуючи компетенцію у сфері нагляду за органами ліцензування, скасував рішення позивача як підконтрольного органу.

Згідно зі ст. 21 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» право судового оскарження рішень органів державного нагляду (контролю) надано лише суб’єкту господарювання. Зважаючи на те, що право Міністерства екології та природних ресурсів України на звернення до адміністративного суду з позовними вимогами про скасування розпорядження Державної регуляторної служби України не закріплені у жодному нормативно-правовому акті,   Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зробив правильний висновок, що Міністерство екології та природних ресурсів України у цій справі не має права на звернення до суду.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від правової позиції, викладеної у згаданих постановах Великої Палати, оскільки обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій у справі, що розглядається, не є подібними до установлених при розгляді згаданих справ.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Поділитися

Твітнути