Судова практика
Відсутність у матеріалах справи повідомлень про проведення і результати негласних слідчих дій та протоколу про надання доступу до цих матеріалів зумовлює недопустимість отриманих доказів
7 червня 2018 р. Верховний Суд у справі № 604/1071/14-к залишив у силі виправдувальний вирок через недотримання органами досудового розслідування правил проведення негласних слідчих дій.
Обвинувачений, завідувач гінекологічним відділенням лікарні, отримав 250 євро за проведення операції (процедури) штучного переривання вагітності та нерозголошення факту проведення такої операції.
За вироком суду першої інстанції, залишеним без змін апеляційним судом, особу виправдано за недоведеністю вчинення правопорушення.
У касаційній скарзі прокурор вказував на порушення апеляційним судом ст. 419 КПК України та неперевірені належним чином доводи апеляційної скарги.
Верховний Суд наголосив, що в силу ч. 3 ст. 62 Конституції України, положень ст. 17 КПК України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до змісту ст. 92 КПК України обов’язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в цьому кримінальному провадженні зроблено не було.
Верховний Суд з’ясував, що обвинувачення переважно ґрунтується на доказах, отриманих у результаті проведених негласних слідчих (розшукових) дій. Водночас, у матеріалах кримінального провадження відсутнє повідомлення про проведення негласних слідчих дій, відсутні протоколи про надання доступу до матеріалів досудового розслідування, зокрема повідомлення про факт і результати негласної слідчої дії, постанови прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину, а тому надані стороною обвинувачення докази є недопустимими.
Згідно з ч. 12 ст. 290 КПК України, якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як доказ.
Окрім того, негласні слідчі дії у вигляді контролю за вчиненням злочину можуть проводитись щодо тяжких та особливо тяжких злочинів (ч. 2 ст. 246 КПК). Натомість інкриміновані дії обвинуваченого були злочином середньої тяжкості, а тому результати негласних слідчих дії правильно визнані судами як недопустимі докази.
Згідно зі ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КПК.
Верховний Суд зазначив, що така позиція узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який, зокрема у рішенні від 5 лютого 2008 р. у справі «Раманаускас проти Литви» (скарга № 74420/01) наголошував, що докази, одержані за допомогою застосування спеціальних методів розслідування, можуть вважатися допустимими за умови наявності адекватних і достатніх гарантій проти зловживань, зокрема чіткого та передбачуваного порядку санкціонування, здійснення відповідних оперативно-слідчих заходів та контролю за ними (рішення Суду від 6 вересня 1978 р. у справі «Класс та інші проти Німеччини», від 26 жовтня 2006 р. у справі «Худобін проти Росії» (скарга № 59696/00).
Оскільки у цій справі згаданих вимог не було дотримано, Верховний Суд залишив виправдувальний вирок у силі.
Підготував Леонід Лазебний
