Судова практика
Спори про стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишку коштів гарантованого відшкодування та моральної шкоди підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків Верховного Суду України
13 листопада 2019 р. Велика Палата Верховного Суду розглянула касаційну скаргу у справі № 761/2987/18 за позовом вкладників до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», про стягнення залишку коштів гарантованого відшкодування за вкладом, відшкодування моральної шкоди та зобов`язання вчинити дії.
У січні 2018 р. вкладники звернулися до суду з указаним позовом, у якому просили: стягнути з Фонду на їхню користь невиплачений залишок гарантованого відшкодування за вкладами в ПАТ «КБ «Надра» три проценти річних з урахуванням індексу інфляції, завдані збитки (упущену вигоду), моральну шкоду.
Шевченківський районний суд міста Києва ухвалою, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду, провадження у справі закрив на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Суди виходили з того, що спір щодо переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
У жовтні 2018 р. вкладники звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, наполягали, що з огляду на зміст позовних вимог позов не може бути вирішений у порядку адміністративного судочинства. Відповідач порушив права позивачів на отримання коштів гарантованого відшкодування за валютними вкладами в неплатоспроможному банку, і такі права є суто цивільними.
Велика Палата Верховного Суду, розглянувши справу, зазначила, що суди попередніх інстанцій установили, що між позивачами та банком укладені договори банківського рахунку, за умовами яких банк прийняв від позивачів грошові кошти.
На підставі рішення виконавчої дирекції Фонду було розпочато процедуру ліквідації ПАТ «КБ «Надра» та призначено уповноважену особу Фонду. Позивачі отримали гарантоване відшкодування за своїми договорами, однак не погоджуються з їхнім розміром. Спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду (якщо адміністративна рада Фонду згідно з п. 17 ч. 1 ст. 9 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування) є публічно-правовим і пов’язаний з виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування.
А отже, цей спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Такі висновки Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала у постановах від 18 квітня 2018 р. у справі № 813/921/16, від 23 травня 2018 р. у справі № 820/3770/16, від 23 січня 2019 р. у справі № 285/489/18-ц та інших, і підстав для відступу від них не вбачається.
Позовні вимоги у справі, що розглядається, а саме: стягнення з Фонду невиплаченого залишку гарантованого відшкодування за вкладами в ПАТ «КБ «Надра», трьох процентів річних з урахуванням індексу інфляції відповідно до розрахунку станом на день ухвалення рішення у справі, завданих збитків (упущену вигоду) у розмірі 13 процентів річних відповідно до розрахунку станом на день ухвалення рішення у справі; відшкодування моральної шкоди, – випливають із дій Фонду з виплати гарантованого відшкодування. Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 р. у справі № 761/10730/18 (провадження № 14-116цс19) та Об’єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 5 вересня 2019 р. у справі № 761/11256/17 (провадження № 61-31354сво18). Тому суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про публічно-правовий характер спору, який належить до юрисдикції адміністративних судів.
З огляду на вищевикладене Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 9 листопада 2016 р. у справі № 6-2309цс16 та від 14 грудня 2016 р. у справі № 6-2735цс16, щодо визначення цивільної юрисдикції з розгляду подібних спорів.
Крім того, у постанові від 27 лютого 2019 р. у справі № 161/11401/17 (провадження № 14-41цс19) Велика Палата вже відхилила як неприйнятні з огляду на усталену судову практику доводи позивача про те, що справа має розглядатися за правилами цивільного судочинства, та про необхідність застосування у ній висновків Верховного Суду України, сформульованих у постанові від 9 листопада 2016 р. у справі № 6-2309цс16.
Підготував Леонід Лазебний
