Якщо учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює їх правильну правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення належні до застосування норми права

4 грудня 2019 р. Велика Палата Верховного Суду розглянула касаційну скаргу  у справі № 917/1739/17 за позовом Кременчуцької міської ради Полтавської області до фізичної особи – підприємця про стягнення збитків.

У жовтні 2017 р. Кременчуцька міськрада звернулась до Господарського суду Полтавської області з позовом до ФОП про стягнення 174 014,95 грн збитків, завданих територіальній громаді м. Кременчук внаслідок порушення земельного законодавства.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з 1 вересня 2010 р. по 27 вересня 2016 р. відповідач використовував земельну ділянку без правовстановлюючих документів, орендну плату за договором не сплачував, хоча земельна ділянка використовувалась для розміщення об`єкта нерухомого майна, що призвело до неотримання доходу від орендної плати за землю, який позивач отримав би у разі оформлення відповідачем згідно з вимогами ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

Рішенням Господарського суду Полтавської області, залишеним без змін апеляційним судом, у задоволенні позову відмовлено. Зокрема, суд апеляційної інстанції зазначив, що у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 р. у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18) та від 20 листопада 2018 р. у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) вказано на те, що у спорах про стягнення орендної плати за користування земельною ділянкою без оформлення договору оренди кошти повинні стягуватись з користувача земельної ділянки на підставі (в порядку) ст. 1212 Цивільного кодексу України. Звертаючись з вимогами про стягнення збитків, Кременчуцька міськрада зазначала, що грошові кошти, вказані у позові, є саме збитками у формі неодержаного доходу, і взагалі не посилалася на норму ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Враховуючи, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не розглядав посилання позивача в апеляційній скарзі на положення ст. 1212 цього Кодексу як на правове обґрунтування позовних вимог, оскільки місцевим господарським судом розглядались вимоги щодо стягнення збитків, а не стягнення коштів у зв`язку з їх збереженням без достатньої правової підстави. Хоча апеляційна скарга і містить посилання на положення ст. 1212 Цивільного кодексу України, в її тексті позивач неодноразово вказує, що внаслідок бездіяльності відповідача йому завдано саме збитків. Враховуючи підстави позову, вказані у позовній заяві, фактичні обставини справи та вищенаведену правову позицію Великої Палати Верховного Суду, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Кременчуцька міськрада у своїй касаційній скарзі зазначила, що у разі помилкового застосування позивачем норм, які регулюють спірні правовідносини, суд мав самостійно здійснити правильну правову кваліфікацію правовідносин, оцінити заявлені підстави позову, тобто обставини, якими позивач обґрунтовував свої вимоги, та застосувати ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких вони є. Відповідні правові висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 січня 2019 р. у справі № 912/1188/17, від 06 лютого 2019 р. у справі № 922/587/18 та від 21 січня 2019 р. у справі № 902/794/17.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду справу передав на розгляд Судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у зв`язку з необхідністю відступити від висновку щодо можливості самостійного застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до ч. 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову – це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. На відміну від викладеного, правові підстави позову – це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, як помилково вважали суди попередніх інстанцій у цій справі.

Суд, з’ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 р. у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)).

Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 р. у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18).

Велика Палата Верховного Суду визначила, що саме на суд покладено обов’язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Поділитися

Твітнути