Данило ГЕТМАНЦЕВ: «Не розумію, чому людям дозволено розпоряджатися квартирами й не можна це робити із землею»…

Світова економіка під загрозою кризи через епідемію в Китаї. І нам до цього не байдуже: в 2019 році КНР стала торговельним партнером No 1 для України і, ймовірно, азійські проблеми на нас таки відіб’ються. В хиткої української економіки й без того проблем купа, а тримати фінансовий баланс якось потрібно. Голова комітету ВРУ з питань фінансів, податкової та митної політики, представник «Слуги народу» Данило Гетманцев напевне знає, яка «зброя» є в законодавчої гілки влади для захисту держбюджету України.

Новими податками ситий не будеш

— Даниле Олександровичу, поговорімо про гроші. Держбюджет наприкінці минулого року змусив понервувати і є побоювання, що в 2020—му будуть проблеми з його наповненням. Що пропонують законодавці, аби зарадити цим проблемам?

— Дійсно, минулого року була певна сума недовиконання бю­джету за доходами і, відповідно, за видатками. Деякі статті були недофінансовані. Основна проб­лема, з якою це пов’язано (є й інші, наприклад, недовиконання надходжень за акцизним подат­ком, але це, безперечно,— ос­новна), — митниця не додала коштів у зв’язку з непередбачу­ваним курсом валют. Протягом року відбулося стрімке знижен­ня курсу долара до гривні, що спровокувало діру в бюджеті. В суспільства були великі надії, що корупційні схеми на митниці до­сить швидко вдасться прикрити й ми знайдемо від того додатко­вий ресурс для бюджету. Однак, у 2019 році цього не відбулося.

Ми неодноразово заслухову­вали на комітеті голову митної служби пана Нефьодова. Він стверджує, що за групами не енергетичних товарів відрахуван­ня збільшилися на 5%, але це ще не той результат, якого чекали. Треба краще працювати, і ми обговорюємо зараз на комітеті, чим можемо допомогти митниці та правоохоронним органам в усуненні схем. Депутати, перш за все, доопрацюють земель­не питання, далі— легалізація азартних ігор і «антиколомой­ський закон».

Восени ухвалили всі необ­хідні закони для розвитку ци­вілізованої системи митного оформлення: закони про спіль­ний транзит, авторизованих економічних операторів, єдину митну особу, захист інтелекту­альної власності під час митного оформлення. Є ще кілька зако­нопроектів, які хочемо ухвалити (скажімо, про митний постау­дит), але це не критично.

А от Державна податкова служба в 2019 році вперше за 6 років виконала план. Це дуже показово, бо кілька місяців пос­піль (починаючи із серпня) за аналогічної податкової бази відрахування від ПДВ збільшу­валися на 2—3 млрд щомісяця. Це свідчить про те, що обору­док меншає, процес іде в пра­вильному напрямку. Впевнений, що Державна податкова служба план бюджету за перший квартал виконає в повному обсязі. Щодо митної, в мене певні сумніви.

Масштаб спротиву, з яким зіштовхуємося, — неймовірний

— Виходить, боротьба з оборудками, корупційними, тіньовими схемами, про яку говорили ще влітку, спрацювала наполовину?

— Просто все це забирає ба­гато часу. У ході реформування треба розробити нову структуру, потім через конкурс наповнити її людьми. Стара система — це ж не тільки злочинець у подат­ковій або на митниці. Це й ор­ганізовані злочинні угруповання, які з ним співпрацюють. І має­мо визнати — ще й реальний бізнес, який послуговується їх­німи «сервісами». Тобто вели­чезна корупційна система, що виходить далеко за межі дер­жавного апарату. Тому масштаб спротиву, з яким зіштовхуємося, неймовірний.

Однак, упевнений: ми впорає мося з цим завданням і на митниці, й у податковій службі, де процес уже йде і має позитив­ну динаміку.

— А як оцінюються обсяги «сірого» імпорту, через які держава недоотримає кошти?

— Цього, напевне, не знає ніхто. Попередній уряд говорив про недоотримання 100 млрд грн на рік внаслідок «сірого» імпорту. Мені здається, ця цифра завище­на. Але навіть якщо і є меншою наполовину, все одно це шалені кошти й треба працювати над поверненням їх до бюджету.

Вважатимемо це великою перемогою, якщо вдасться вивести економіку з тіні хоча б на 20% за 5 років

— Коли йдеться про додаткові можливості наповнення казни, в першу чергу на думку спадає введення нових податків. Вони можуть з’явитися? В яких галузях, форматах? Чи є такі ініціативи?

— Можу з певністю сказати, що таких ініціатив немає. Ми не збираємося вводити нові подат­ки, це навіть не обговорюється. Магістральною ідеєю нашої по­літики в сфері публічних фінан­сів є детінізація. Якщо вивести з тіні економіку й примусити всіх платити податки, то це й буде кінець епохи брехні, про яку говорили на виборах. Це доз­волить збільшити і надходжен­ня в бюджет, й обсяг ВВП. Ми вважатимемо це великою пере­могою, якщо вдасться вивести економіку з тіні хоча б на 20% за 5 років. Сьогодні МВФ оцінює наш тіньовий сектор в 44—45% економіки. Тобто хочемо змен­шити цей відсоток наполовину, як мінімум.

— Законопроект про об’єднання податків «три в один» — це теж про економічну вигоду, чи говоримо про це в площині спрощення процедур й адміністрування?

— Це ще не законопроект, а ідея, яка наразі обраховується Міністерством фінансів. Вона полягає в полегшенні, вдоско­наленні адміністрування подат­ків й одночасному зменшенні тиску на фонд оплати праці. У ній прекрасно все, за винятком зменшення надходжень до дер­жавного бюджету, що нам по­трібно компенсувати.

Мінфін обрахує її потенціал на основі статистики минулих податкових періодів, і як тіль­ки отримаємо результат, будемо бачити компенсатори цього рішення — відразу надамо його для обговорення громадськістю.

У жодній країні податок на розкіш ніколи не був істотним джерелом для наповнення бюджету

— Деякі експерти-економісти вважають, що в Україні не повністю використаний потенціал податку на розкіш. Навіть ЄСВ платиться максимум із 70 000 грн зарплати, а все, що понад — не є базою нарахування внеску. Як вважаєте, тут ще є поле для маніпуляцій?

— Податок на розкіш у жод­ній країні ніколи не був істот­ним джерелом для наповнення бюджету в зв’язку з дуже вузь­кою базою оподаткування. Роз­коші як об’єкта оподаткування замало. Цю ілюзію свідомості населення полюбляють експлу­атувати політики. Ілюзію про багатих, які повинні платити за бідних. У цю казку охоче вірять, але надходження від податку на розкіш невеликі, навіть якщо ставки будуть шалені. Не бачу тут великого потенціалу. А якщо говорити про прогресивну ставку оподаткування, то слід розуміти, що має бути золота середина між оподаткуванням великих доходів більшими податками і ймовірні­стю їх приховування. Тому я за розумну й помірну прогресію (з максимальним кроком у 5%) і проти підвищення ставок до 54%, як, зокрема, передбачаєть­ся законопроектом No 2758.

Земля — селянам, рівність — платникам податків

— Очевидно, зараз не найкращий час нарощувати пільги — наприклад, є певні ідеї про додаткові привілеї для ветеранів АТО/ООС. За нинішніх умов не варто на них розраховувати?

— Є багато соціальних груп, які потребують допомоги дер­жави. Але ми повинні не лише дбати про добре організовані групи громадян за окремими інтересами (як ветерани, чорно­бильці, вкладники банків чи валютні боржники), а й пам’ятати про все суспільство. Є величезна кількість людей, які згуртовані гірше, але потребують набагато більшої допомоги держави. Це понад 11 млн пенсіонерів насамперед. За останні 5 років саме за їхній рахунок вирішувалися різні проблеми в державі. Пен­сія зменшилася в доларовому еквіваленті вдвічі при тому, що середня зарплата наприкінці 2019 року досягла рівня 2013­-го (в доларах), а мінімальна зрос­ла ще більше. Мінімальна ж пенсія — вдвічі менша навіть за той прожитковий мінімум, що обраховується Держслужбою статистики — 1 638 гривень. Ці цифри межують із гуманітарною катастрофою. Але люди не виходять на вулицю, не влаштовують пікети, бунти і держава про них згадує, начебто, в останню чергу. Це — несправедливо.

Інший приклад — допомога при народженні дитини. В 2013 році платили за першу ди­тину близько 30 тисяч гривень, за другу — майже 60 тисяч і за третю— понад 119. І це при курсі 8 грн за долар! П’ятнадцять тисяч доларів — вартість квартири в райцентрі. А зараз платимо близько 41 тисячі при народ­женні кожної дитини і матері не виходять на вулиці. Це не агре­сивна соціальна група. Вони не організовані між собою, але це не значить, що Україні не треба дба­ти про своє майбутнє, піклуючись про сім’ї. Я переконаний, що завдання держави — знайти баланс між інтересами різних груп, який об’єднує суспільство.

Тут є ще одна обставина, яку треба розуміти. Досить часто ті, хто висловлює, представляє інтереси певних соціальних груп, — насправді дбають про власні інтереси, відособлені від інтересів цих груп, і грають у свою політику. Ці «представни­ки» народу давно відокремили­ся від тих, кого представляють, суб’єктивізувалися та експлуа­тують ту чи іншу тему. Особливо це очевидно на прикладах струк­тур, що залишилися у спадок з часів СРСР. Але вистачає й бор­ців за права соціальних груп, що утворилися пізніше. Отже, щодо пільг і дотацій я був би дуже обе­режним і надавав би їх окремим, максимально знеособленим гру­пам. Передусім ми повинні дба­ти про справедливість.

— Оскільки ви згадали про молодих мам, уточню — тобто в ідеї про виплати в розмірі 100, 200 і 300 тисяч гривень за, відповідно, першу, другу й третю народжену дитину — все-таки є перспектива?

— У цьому бюджеті не вдало­ся її протягнути. Ми отримали країну в сумному стані, держав­ний борг величезний — кожна третя гривня йде на його по­гашення. І дефіцит Пенсійного фонду величезний — ціла сукуп­ність взаємопов’язаних проблем.

— … Які потребують масштабних рішень. Одне з них — відкриття ринку землі, за яке, як прогнозував спікер Верховної Ради, раніше квітня не проголосують.

Напевне не знаємо цього, можливо, опозиція зніме свої поправки. Їх там понад 4 тисячі, це дуже багато.

— Якщо врешті це все-таки відбудеться, коли ринок запрацює і держава почне на цьому заробляти?

— Ринок землі— це, безперечно, про доходи бюджету, але не в першу чергу. Насамперед, це питання справедливості й детінізації, отримання людьми активів, що здатні приносити гроші. Ми ж не будемо заперечувати, що ринок землі існує й купівля-продаж сільськогосподарських земель здійснюється. Просто все це приховується під виглядом договорів оренди чи емфітевзису. Брудні схеми не дозволяють власнику, пайовику отримати нормальну ціну за ділянку й розпоряджатися нею як активом, здатним генерувати капітал.

Це проблема всіх країн, що розвиваються, — вони не навчилися використовувати активи в якості капіталу, який може обертатися вільно, генеруючи новий капітал. Можна збудувати будинок без дозволу, з порушенням цільового призначення землі — і жити в ньому. Але неможливо отримати кредит під заставу такої нерухомості, продати її. Будинок має вартість, яка не здатна генерувати нову вартість, брати участь в обороті на ринку капіталу (працюємо над законопроектом про ринки капіталу наразі), залучати кошти. Так само і з землею.

Аграрний ринок — у тіні. Немає довіри до контрактів і до партнерів. Податки не сплачуються, понад 8 млн гектарів землі обробляються без будь—якого оформлення. І починати слід зі зняття обмежень, які перешкоджають ринковим відносинам, з одночасним закріпленням запобіжників, що захистять права власників.

Наше сільське господарство хоч і займає дуже велику частку ВВП, заточене на монокультури

— А що буде далі?

— Легалізація ринку землі дозволить оживити, дати потужний поштовх до розвитку й цього сектора, й економіки в цілому, розвинути галузі сільського господарства, які сьогодні взагалі не фінансуються, бо нема сенсу вкладати в них кошти. Інвестиція, більша за 700 доларів на гектар, наразі є ризикованою, бо незрозуміло, в чиїх руках завтра буде цей гектар. Тобто землі— актив, в який не можна поки що інвестувати навіть у середньострокову перспективу, не кажучи вже про довгострокову. Страждають цілі галузі садівництва, ягідництва, бо це — довгі гроші, ризик. І наше сільське господарство, хоч і займає дуже велику частку ВВП (що погано, бо породжує всі ризики сировинної економіки), заточене на монокультури. Виростити, зібрати врожай, продати, знову вкласти гроші — так, щоб оберталися швидко. Країна не зацікавлена в такому сценарії розвитку.

Земельна реформа — це дозвіл розпоряджатися своєю власністю, землею. Понад 60% українців, згідно із соцопитуваннями, схвально ставляться до цього. Я не розумію, чому людям дозволено розпоряджатися квартирами і не можна це робити із землею, адже це та ж така сама нерухомість. Людина повинна мати право продавати її, коли вигідно, продукувати капітал, використовувати в якості застави, беручи кредит. А на мораторії поки що заробляють лише ділки, які не зацікавлені, щоб земля коштувала дорожче й довелося втратити підвищену маржинальність, яку мають зараз на своєму «сірому бізнесі».

— Є ще один «сірий бізнес», щодо якого наразі точаться дискусії — азартні ігри. Резонансний законопроект, 3 тисячі поправок…

— Навіть більше, близько 3 500.

— Навіть так! І потенційні гравці цього бізнесу, чекаючи легалізації, висловлюють побоювання, що відбувається штучне затягування процесу і хтозна, чи проголосують депутати за законопроект у другому читанні.

— Рано ще говорити про затягування, останній день подачі поправок був, здається, 30 січня. Це — величезна таблиця, яка лише минулого тижня була зведена в документ, з яким можна працювати. Робоча група відбулася 12 лютого. І ми не поспішаємо з цим законопроектом «сьогодні на завтра», бо дуже велика кількість поправок. А ВРУ розглядає земельний законопроект, що не дуже-то підштовхує займатися іншими справами інтенсивно: Рада не вийде з питання землі, аби розглянути гральний бізнес чи будь-який інший законопроект.

— Але принципова згода є, що легалізацію треба довести до завершення?

— Так, безперечно, й ми обов’язково це зробимо.

— Вам не здається, що доходи, передбачені від легалізації, досить скромні? Відчутні прибутки — це коли гральна зона приносить десятки мільярдів доларів на рік.

— Ми зараз говоримо не про «лас-вегаси», а про бюджет-2020, в якому передбачено 4,5 млрд надходжень від легалізації грального бізнесу. Розуміємо, що в 2020 році ще нереально відкрити якусь гральну зону, але така можливість у законопроекті передбачена, рішення про це повинен ухвалити уряд. То лише початок.

— Багато говориться про важливість пом’якшення бізнес-клімату в Україні. Що вже змінилося в законодавстві, аби він став сприятливим?

— Насамперед, легальний бізнес отримає рівні умови для господарювання. Ми виведемо тіньовиків на світ Божий, аби вони не мали додаткових переваг, ухиляючись від оподаткування. У січні Верховна Рада проголосувала проект Закону України No 1210 «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який істотно змінює чинне податкове законодавство. Загалом вжито цілий ряд заходів, спрямованих на полегшення оподаткування промисловості. Держава вперше стала відповідальною перед платником податків — у вигляді санкцій, конкретних штрафів, які буде сплачувати платнику, якщо порушить законодавство проти нього. Ввели норми AntiBEPS (податкова політика, що захищає права платників податків, спрямована на рівність та справедливість оподаткування, — Ред.). Ухвалили норми протидії ухиленню від оподаткування бізнесу з використанням єдиного податку.

Крім цього, для пожвавлення економіки ми передбачили прискорені норми амортизації, дозволили використовувати підприємцям виробничий метод амортизації основних засобів, збільшили в 2,5 раза вартість основних засобів, дозволили підприємцям з річним оборотом до 40 млн гривень не враховувати податкові різниці. Розуміємо, що класичний податок на прибуток підприємств має певні вади, фактично встановлюючи обмеження (у вигляді амортизації) на реінвестування підприємцями прибутку в основні засоби. Це був один зі слушних аргументів за впровадження податку на виведений капітал. Ми усунули ці обмеження, стимулюючи залучення інвестицій саме в промислове виробництво — галузь, що має стати рушійною силою розвитку вітчизняної економіки. Головне для нас — створити рівні умови для всіх.

— Щодо рівних умов і справедливості. Зараз на розгляді ВРУ так званий «антиколомойський закон». Як оцінюєте ймовірність того, що законопроект буде ухвалений у редакції, яка дозволить колишнім власникам збанкрутілих банків отримати компенсацію?

— Я не розумію дискусій довкола компенсації колишнім власникам банку в разі, якщо рішення про позбавлення їх права власності прийняте незаконно. Тобто, є хтось, хто переконаний у тому, що цього робити не потрібно? Компенсацію можуть отримувати і зараз, законом це передбачено, якщо незаконно позбавили права власності. Це норма не тільки цивільного кодексу, це положення Конституції і, врешті-решт, статті 1 до Першого протоколу Європейської конвенції з прав людини. Це є в законопроекті No 2571, внесеному Кабміном, і в усіх альтернативних законопроектах, підготовлених до розгляду. Питання компенсації як такої — взагалі не обговорюється. Обговорюється питання формули для вирахування розміру цієї компенсації чи її відсутності. Мені здається, було б правильно, аби рішення щодо суми збитків та компенсації приймав суд, враховуючи думку експертів. Кабмін вважає, що повинна бути особлива процедура визначення розміру компенсації. Це одне з питань, про які зараз дискутуємо. Інший момент — законопроектом передбачено, що особа може оскаржити будь-яке рішення НБУ лише на підставі законності. Нам здається, це суперечить Конституції, рішення повинні оскаржуватися ще й на підставах обґрунтованості, доцільності та інших принципах, перелічених у ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства. Інакше — це звуження права громадян на позов. Що, знову ж таки, не відповідає Конституції та Європейській конвенції. Загалом, ймовірність прийняття цього законопроекту висока. Терміни важко прогнозувати, але вважаємо це питання нагальним.

Спілкувалася
Тетяна НЕГОДА,
Укрінформ

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути