Судова практика
Не зазначення в тексті угоди про примирення розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням та строку її відшкодування, не є підставою для скасування вироку суду на підставі угоди
6 березня 2018 р. Верховний Суд у справі № 236/3112/15 відмовив у задоволенні касаційної скарги потерпілої через відсутність об’єктивних даних про невиконання засудженим умов угоди про примирення.
Вироком міського суду, залишеним без змін апеляційним судом, затверджено угоду про примирення, укладену під час досудового розслідування між потерпілою та засудженим, якого визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, без позбавлення права керувати транспортними засобами.
Ухвалою міського суду задоволено клопотання потерпілої та скасовано вирок цього ж суду, яким затверджено угоду про примирення між потерпілими із засудженим, у зв’язку із невиконанням засудженим умов зазначеної угоди. Кримінальне провадження направлено прокурору для завершення досудового розслідування в загальному порядку.
Апеляційним судом ухвалу місцевого суду скасовано та постановлено нову, якою відмовлено у задоволенні клопотання потерпілої про скасування вироку.
У касаційній скарзі потерпіла стверджувала, що апеляційний суд не взяв до уваги, серед іншого, те, що вона при підписанні угоди про примирення думала, що після завершення лікування засуджений відшкодує їй всі понесені витрати, а тому апеляційним судом зроблено необґрунтований висновок щодо дотримання засудженим умов укладеної угоди про примирення.
Верховний Суд зазначив, що згідно з ч. 3 ст. 476 КПК України суд своєю ухвалою скасовує вирок, яким затверджено угоду, якщо особа, яка звернулася з відповідним клопотанням, доведе, що засуджений не виконав умов угоди. Наслідком скасування вироку є призначення судового розгляду в загальному порядку або направлення матеріалів провадження для завершення досудового розслідування в загальному порядку, якщо угода була ініційована на стадії досудового розслідування.
Переглядаючи зазначене кримінальне провадження в суді апеляційної інстанції за апеляційною скаргою засудженого на ухвалу місцевого суду, апеляційний суд правильно послався на те, що потерпілою не доведено факту невиконання засудженим умов угоди про примирення.
При цьому, судом апеляційної інстанції обґрунтовано зазначено, що зі змісту угоди про примирення не вбачається, що на день її укладення потерпілі мали будь-які претензії матеріального чи морального характеру до засудженого, а тому апеляційний суд дійшов правомірного висновку про те, що не зазначення в тексті угоди про примирення розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням та строку її відшкодування, не є підставою для скасування вироку місцевого суду на підставі угоди.
Апеляційним судом також правильно дано оцінку тому, що потерпілі в судовому засіданні добровільно уклали угоду про примирення, яка відповідає вимогам ст. 471 КПК України, що вони цілком розуміли наслідки укладення та затвердження судом угоди.
При цьому, апеляційним судом були спростовані твердження потерпілої про те, що потерпілі не повною мірою розуміли зміст угоди про примирення, оскільки переймалися проблемами власного здоров’я, були непрацездатними, потребували коштів на лікування, не користувалися правовою допомогою, були особами молодого віку без належної правової освіти.
На обґрунтування цього висновку апеляційний суд правильно зазначив, що потерпілим як на стадії досудового розслідування, так і у судовому засіданні були роз’яснені їх права як потерпілих, передбачені ст. 56 КПК України, в тому числі й право мати представника для захисту їх прав та законних інтересів.
Тобто, апеляційний суд зробив правильний висновок, що місцевий суд під час затвердження угоди з’ясував, що ця угода укладалася сторонами добровільно і не є наслідком застосування до потерпілих насильства, примусу, погроз, обіцянок, дії, будь-яких інших обставин, ніж ті, які передбачені угодою.
З висновками суду апеляційної інстанції погоджується і колегія суддів ВС, оскільки вивченням кримінального провадження встановлено, що в ньому не міститься ніяких даних, які б дозволили суду касаційної інстанції дійти протилежного висновку та такі дані не наведені потерпілою у касаційній скарзі.
Колегія суддів ВС погодилася з висновком апеляційного суду про те, що потерпіла не позбавлена можливості звернутися до суду в порядку цивільного судочинства про стягнення з засудженого завданих ним матеріальних збитків.
Підготував Леонід Лазебний
